У сучасному світі наддинамік ключове значення має не лише факт правди, а й вчасна комунікація,  здатна «зашити» правду у горизонт масового сприйняття, протиставивши її динаміці дезінформаційної когнітивної окупації свідомості. Якщо пильніше подивитись на різнофакторні події, які мають спільний знаменник, то перед нами постає комплексна матриця трьох контурів дій в умовах геноцидної агресії путінізму:

• фізичний терор і геноцид (Україна, Кривий Ріг, ракетний удар по житловому кварталу);
• підготовлений гібридний терор у Європі (Німеччина, інтернет-активність з Росії напередодні терактів);
• інфраструктура культурно-інформаційна фальсифікація (Швеція, гастролі балету «Ballet of Ukraine» походженням з Росії).

Відтак можемо констатувати – путінізм вчиняє геноцидні дії там, де інституції мовчать або не встигають. І тому єдиним ефективним інструментом, який може розірвати цей трикутник терору геноцидності, є сучасні парадигми публічності, де резонанс не лише фіксується, а одразу отримує інфраструктурне рішення.

Ракетний удар по житловому кварталу Кривого Рогу є прямим доказом геноциду і це зафіксовано практично в режимі прямої трансляції. Те, що телеканал France 24 показав удар саме в момент, коли нічого «військового» там не було, має надзвичайне доказове значення. Інституції можуть ігнорувати справжню емоцію-трагедію, але не відео-факт у реальному часі з точним місцем фіксації та за наявності численних жертв і свідків. Публічна реакція Д. Трампа («They’re bombing like mad men») є маркером наративного потенціалу, який слід перетворити в дію, створивши мережу горизонтального розголосу – від журналістів і митців до викладачів університетів і пересічних користувачів соцмереж, тобто всіх, хто може додати масі форму і рух.

Німецькі журналісти, які виявили підготовку інформаційного ґрунту РФ для минулих терактів у ФРН, довели застосування контенту як інструменту фізичного терору, і вже не лише проти України. Це той рівень публічної доказовості, який потребує реакції не окремих країн, а ЄС як інституції, а також майбутніх трибуналів у сфері цифрового терору.

Те, що путінська трупа гастролює під українським брендом — це ніщо інше як структурований злочин з дезорієнтації європейської публіки. Така публічна дія має бути позначена як фальсифікація культурної ідентичності в умовах геноциду, і піддана публічному остракізму, а в ідеалі має отримати правову оцінку (розслідування етикетування в мистецькому середовищі, тобто обману з мотивом прикриття воєнного злочину).

Отже, маємо справу з варварством, яке діє в трьох режимах одночасно:

• режим біотерору (вбивства цивільних у спальних районах міст України);
• режим інформаційного терору, що передує фізичному (Німеччина);
• режим символічного терору через крадіжку ідентичності (Швеція).

Але у відповідь спостерігаємо лише емоційний резонанс, який не перетікає в інституційну або міжінституційну дію. Це означає, що путінізм безкарно нав’язує ритм, темп і глибину зла, тоді як світова публічність реагує тільки на результат.

Маємо створити наративний індекс путінізму як багатовимірного зла не лише як агресора, а й як фальсифікатора, маніпулятора й викрадача ідентичностей.

Віктор Вельбик, Валерій Скрпнюк, ГО «Центр ККБ»

Фото: Суспільне Дніпро