Випадок з конкурсом World Press Photo в 2025 році, коли журі зіставило портрет української дитини та знімок пораненого окупанта з так званої “ДНР”, яскраво демонструє тотальну антропологічно-когнітивну окупацію путінізму навіть серед західних культурних інституцій, які мали б бути найбільш чутливими до правди та реальності. Журі World Press Photo обрало світлини путінських пропагандистів як взірець, чим фактично узаконило путінізм у глобальному інформаційному просторі фотографії.

World Press Photo визначає стандарти глобального візуального наративу, і коли журі «несвідомо» прирівнює окупанта до жертви, воно легітимує саму цинічну ницість псевдоконцепції «обох сторін». Це не просто помилка – це глокальна геноцидна агресія в інформаційному полі, яку журі не усвідомлює через когнітивну інерцію засилля путінізму.

До того ж ТАСС – це не ЗМІ, це складник російської воєнщини та спецоперацій Кремля. Включати їхні «матеріали», а потім відзначити нагородою – це те саме, що дозволяти ІДІЛ чи «Аль-Каїді» брати участь у дискусії про боротьбу з тероризмом.

Колективний путінізм діє через західні демократичні інституції, які все ще граються в політичну лояльність до глобального геноцидного агресора і бояться називати речі своїми іменами. Західна принизлива «нейтральність» і «об’єктивність» тут лише працює на комунікаційно-контентний тріумф агресора, адже демократія не передбачає рівності між демократами та терористами-варварами.

Глибина комунікаційно-контентної окупації Заходу є значно більшою, ніж здається. Світ продовжує функціонувати за правилами інформаційного минулого, не розуміючи нових форматів та глокальності агресій.  Якщо навіть такі престижні організації, як World Press Photo, не усвідомлюють, що вони стали агентами легітимації геноцидного агресора, то це означає, що загроза ще серйознішою та комплекснішою, ніж багато хто вважає.

Отже, це не просто випадкова помилка журі – це симптом глобальної антропологічно-когнітивно-ментальної капітуляції перед путінізмом. І поки що Європа та США не готові перейти до усвідомлення комунікаційно-контентної агресії як арени фронтів, на яких вони вже програють. Терористи не можуть бути частиною демократії. І цей принцип має бути наріжним каменем усієї сучасної інформаційної політики Заходу.

Віктор Вельбик, Валерій Скрпнюк, ГО «Центр ККБ»