В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1270-та доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Ситуації, що відбуваються у Польщі (взятя під варту підозрюваних у вандалізмі українців) та Молдові (безпрецедентний тиск пропутінських сил напередодні парламентських виборів на молдовську діаспору), варто розглядати не як ізольовані інциденти, а як синхронні прояви антропологічно-когнітивної агресії / окупації. У цих умовах геноцидний глокальний агресор діє через провокації й маніпуляції історичними сенсами, використовуючи для цього вразливі соціальні групи – молодь та діаспору.

Залучення неповнолітніх до актів вандалізму, пов’язаному з Волинською трагедією, демонструє спробу вдарити по найчутливішому – історичних трагедіях польсько-українських відносин. Тут об’єктом нападу стає союзництво, полем – сакральна історична пам’ять, інструментом – молодь, схильна до когнітивно-ментальних впливів. Це яскравий приклад глокальної наддинаміки, де локальні історичні теми стають матеріалом для глобальних інформаційних атак.

Молдовська діаспора опинилася під путінським тиском через підкуп, фейкові акаунти та антиєвропейські меседжі в її середовищі, і такий півдхід спецслужб РФ може бути ефективним. Тут атака спрямована не на територію, а на вибір діаспорної частки суспільства, його ідентичність і довіру. Це технологія зміни балансу сил через маніпуляцію смислами та сутностями у локальних групах діаспори Молдови та України.

На цьому тлі українські медійні практики залишаються в межах класичної логіки інформаційної політики – свобода слова, захист журналістів, доступ до інформації. Усе це необхідно, але сучасна глокальна публічна реальність вимагає більшого: інтеграції станів публічності, симультанного управління середовищами, антропологічно-когнітивної деокупації простору в масштабах НІП та ГККП як процес адекватної діяльності. Технічні кроки на кшталт розмежування страткому та інформполітики корисні, але без доктринального бачення вони не вирішують ключового виклику – хто втримує реальність, в якій живуть українці та інші нації в діаспорі.

Резонанс подій у Польщі та Молдові варто сприймати як елементи однієї системи глокальної геноцидної агресії. Вона одночасно торкається історії, електоральних процесів і когнітивних моделей поведінки суспільств. Україна, не маючи доктринально-концептуальної основи антропологічно-когнітивної деокупації та інтеграції різних рівнів публічності (статичної, динамічної, наддинамічної), залишається вразливою та часто реактивною там, де слід вести та розивати, а не лише відповідати чи чекати.

Звідси випливає ключове завдання: українська держава й медіаспільнота мають переходити від захисної, реактивної позиції до активного формування середовищ і просторів публічності, де визначатимуться смисли цивілізаційного протистояння. Це не лише оборона, а й творення – розвиток доктрини, яка об’єднає суспільство й партнерів в Європі та світі у боротьбі проти маніпуляцій і перманентної когнітивно-ментальної агресії.

Публічні маркери:

«Медіаспільнота закликає розмежувати стратегічні комунікації та інформполітику»

«Санду заявила про безпрецедентний тиск на діаспору перед виборами»

«У Польщі взяли під варту підозрюваних у вандалізмі українців – МЗС»

Після вторгнення Росії в 2022 році Україна отримала від USAID та SpaceX понад 5000 терміналів Starlink для підтримки зв’язку. Згідно з аудиторським звітом генерального інспектора USAID, агентство не встановило чітких умов використання терміналів та не створило системи моніторингу їх застосування. Угода передбачала цивільне призначення — лікарні, школи, інші соціальні об’єкти — та забороняла військове використання. Проте згодом з’явилися підтвердження, що українські військові застосовували термінали для управління дронами й наведення артилерійських ударів по цілях противника. USAID не відстежувало використання терміналів, покладаючи відповідальність на уряд України, і лише після початку аудиту минулого року почало розбиратися з ситуацією.

З точки зору глокальної реальності, Україна вже давно не є «фронтовою війною» у класичному сенсі, а стає центром глокальної геноцидної агресії колективного путінізму проти світопорядку. У таких умовах обмеження на військове використання технологій — навіть на рівні аудиту грантової допомоги — стає не просто бюрократичною процедурою, а потенційним ризиком для функціонування оборонних систем країни, які залежать від зв’язку для дронів та артилерії. Крім того, ситуація демонструє, що США та міжнародні інституції формують рамку реальності, у якій Україна залишається «отримувачем допомоги», а не суб’єктом цивілізаційної оборони. Це створює поле для зовнішнього тиску і політичних маневрів, наприклад, у контексті домовленостей між США, Трампом і Путіним.

Ситуація з терміналами Starlink підкреслює критичну необхідність інтеграції доктринально-концептуальної основи антропологічно-когнітивної деокупації та формування власної системи управління публічністю. Без цього Україна ризикує втратити не тільки технічний контроль над критичною інфраструктурою, а й суб’єктність у визначенні власної реальності, дозволяючи зовнішнім акторам формувати правила гри у ключових для цивілізаційного протистояння сферах.

Крім проблеми Starlink, США контролювали перебування близько 120 000 українських біженців у рамках програми United for Ukraine (U4U), яка надавала дворічний гуманітарний статус та вимагала наявності приватного спонсора. Після зміни адміністрації Трамп припинив продовження статусу для тих, чиї дозволи на роботу закінчувалися. Внаслідок цього з п’ятниці частина біженців почне втрачати легальний статус, стаючи вразливою до затримань та депортації.

Цей крок підсилює політичний потенціал тиску на Україну, оскільки США одночасно володіють ключовими важелями — контролем над критичною інфраструктурою (Starlink) та легальним статусом українців за кордоном. У глокальній рамці це формує політичний і психологічний тиск, який може бути використаний для примусу до виконання міжнародних домовленостей або компромісів, вигідних певним політичним акторам (наприклад, адміністрації Трампа або зовнішньому гравцю Путіну).

Додатковий аспект із біженцями підкреслює важливість комплексної доктринальної позиції України в умовах глокальної геноцидної агресії. Без інтеграції стратегічної концепції антропологічно-когнітивної деокупації та управління публічними середовищами країна ризикує залишатися вразливою до зовнішнього тиску, як у технічних, так і у соціально-політичних вимірах, втрачаючи здатність визначати власну реальність.

Публічні маркери:

«У США заявили, що Україна не повинна була використовувати термінали Starlink на фронті»

«Українські біженці почнуть втрачати легальний статус для перебування у Штатах – WSJ»

На тимчасово окупованій Херсонщині російські окупанти проводять незаконні археологічні розкопки, прикриваючи їхвласними «дозволами». Ці дії не є класичною археологією, це системне розграбування культурної спадщини, спроба легалізувати викрадення цінностей та переписати історію.

Приклад із маріупольськими писанками етнічних греків демонструє конкретну втрату культурної пам’яті: оригінальна колекція була знищена окупантами, а відтворена колекція нині виставляється у Чернівцях та Києві, що дозволяє зберегти пам’ять про етнічні традиції та культурну ідентичність.

Дії РФ на Херсонщині, а раніше в Криму, показують, що антропологічний складник глокальної геноцидної агресії путінізму є центральним, а не другорядним. Мета агресора полягає не лише у територіальній окупації, а у заміщенні української ідентичності власною «ідеологією», яку називають «євразійською цивілізацією» або «рускім міром».

Приклади культурної ідентичності, такі як маріупольські писанки греків, підкреслюють багатошаровість історичних епох півдня України. Цей регіон для путінізму стає особливим полігоном для руйнації не лише людей, а й середовищ: археологічних, соціальних та етнічних. Антропологічно-етнічна геноцидність РФ в Україні демонструє системне використання культурного та соціального простору як інструменту розлюднення та деконструкції української цивілізаційної тканини.

Водночас відновлення культурної спадщини, наприклад, колекції «Іканича», показує необхідність цивілізаційного опору та збереження пам’яті про етноси й традиції, які існували до імперської навали Московії. Ці факти підкреслюють, що боротьба проти путінізму має не лише військовий, а й культурно-антропологічний вимір, і потребує інтегрованого підходу в рамках антропологічно-когнітивної деокупації.

Публічні маркери:

«На ТОТ Херсонщини окупанти проводять незаконні розкопки»

«У Чернівцях відкрили виставку відтворених писанок етнічних греків Маріуполя»

«У Нідерландах лабораторія заплатила викуп хакерам, які викрали особисті дані 485 тисяч жінок»

«МКСК та фундація AI for Good посилять співпрацю з документування воєнних злочинів»

Україна заявляє, що Секретаріат ОБСЄ ухиляється від терміну «російська агресія проти України», чим потурає глобальному агресору. Постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні Юрій Вітренко підкреслив, що Секретаріат соромиться називати речі своїми іменами та часто вживає нейтральні формулювання, такі як «війна в Україні», без зазначення Росії як агресора.

За словами Вітренка, українська делегація веде активну боротьбу за коректну термінологію, оскільки навіть невелика зміна формулювань має значення для сигналів, які отримує міжнародна спільнота. Генеральний секретар ОБСЄ Ферідун Сінірліоглу, класичний турецький дипломат, формально підтримує нейтральні формулювання, що відображає позиціонування Туреччини як посередника у переговорах між Україною та Росією.

Україна пропонує скликати Спеціальну оглядову конференцію ОБСЄ на рівні глав МЗС для зміни процедурних правил. Метою є перехід від консенсусного прийняття рішень до кваліфікованої більшості у дві третини, що дозволило б ухвалювати рішення навіть у випадках блокування з боку однієї держави, зокрема Росії. Вітренко підкреслив, що сьогодні правило консенсусу є головним гальмом для ефективності Організації, і навіть застосування підходу «консенсус мінус 1» є проблемним, оскільки багато делегацій не підтримують виключення РФ.

Фінансовий аспект також демонструє цинізм російської участі: Росія не робить внесків у бюджет ОБСЄ, і її борг становить близько 22 млн євро, при загальному зведеному бюджеті організації у 156 млн євро. При цьому РФ продовжує брати участь у діяльності ОБСЄ, функціонує бюро по перекладу документів ОБСЄ на російську мову, а формальні механізми покарання за несплату внесків існують, але не застосовуються ефективно.

Ситуація з ОБСЄ демонструє, що організація, створена як механізм підтримки безпеки та співпраці в Європі, втратила ефективність та потребує трансформації або навіть перезаснування. Нинішні механізми, включаючи правило консенсусу та залежність від внесків учасників, роблять її нездатною реагувати на дії агресора та ефективно захищати мир і безпеку.

Отже, Україна вказує на необхідність оновлення процедур та модернізації ОБСЄ, щоб організація могла виконувати свої функції у сучасних умовах глокальної загарбницької агресії Росії.

Публічні маркери:

«Секретаріат ОБСЄ соромиться терміну «російська агресія проти України» – Вітренко»

«Постпред України розповів про повну ізоляцію Росії в ОБСЄ – не підтримує навіть Білорусь»

«Україна пропонує скликати спеціальну конференцію ОБСЄ для реформи організації»

«Україна пропонує зупинити фінансування служби російського перекладу в ОБСЄ»

«Реформувати ОБСЄ зараз дуже складно, якщо не неможливо – постпред України»

Трамп демонструє персоналістське президенство в США, ставлячи власне его понад інституції. Під час контактів із Путіним на Алясці він зосереджується на власних «чудових взаєминах» з диктаторами, нехтуючи фундаментальними принципами «Декларації прав громадян США» та інтересами союзників. Його заява про те, що Сі не атакуватиме Тайвань за його каденції, показує прагнення особистої слави понад державні інтереси.

Трамп відкинув обіцянки європейським партнерам щодо непорушності українських територій та фактично пропонує Україні погодитися на «договорняк» з Путіним, де обговорюється звільнення дітей через дипломатичні листи, а не ультиматуми та превентивні дії. Водночас Трамп радіє, що Путін «нищить» його брехнею про вибори 2020 року, і демонстративно хизується контактами з Лукашенком, що посилює позиції диктаторів Росії та Білорусі.

На цьому фоні виглядає символічно-трампівською заява президента Південної Кореї Лі Чже Мьона, який підтвердив готовність поважати державний устрій КНДР, не прагнути «поглинання» Півночі та дотримуватися мирного підходу у відносинах. Лі підкреслив, що мирний процес на Корейському півострові можливий лише за умов денуклеаризації Півночі та дружньої співпраці сусідніх країн. Водночас відновлення дії військового договору 2018 року спрямоване на зниження ризиків випадкових зіткнень. Позиція Лі Чже Мьона виявляє тенденцію до «компромісного» або пом’якшеного підходу до диктаторських режимів, що співзвучно з персоналістським стилем Трампа. Вона демонструє, що тепер навіть із потенційно агресивними режимами не ведеться принципова боротьба чи стримування, а натомість робиться наголос на повазі до існуючого устрою й униканні конфронтації. Тобто, це підтверджує глобальну тенденцію персоналістського, компромісного підходу, коли агресорські режими не караються, а їхні позиції фактично легітимізуються.

Скасування прес-конференції на Алясці вигідно Путіну, бо він домінував у публічності, отримав максимальний ефект без критичних запитань, а Трамп фактично захистив імідж диктатора Москви перед журналістами США та світу.

Публічні маркери:

«Трамп: Сі Цзіньпін пообіцяв не атакувати Тайвань, доки я президент США»

«У Китаї заявили, що боротимуться із незалежністю Тайваню до його «возз’єднання» з материком»

«Трамп заявив, що він «загалом» домовився з Путіним про «обмін територіями»

«Трамп передав Путіну листа від першої леді США щодо українських дітей – Reuters»

«Трамп каже, що і Путін, і Зеленський хочуть, аби він узяв участь у їхній імовірній зустрічі»

«Трамп стверджує, що укладення угоди про припинення війни залежить від Зеленського»

«Трамп розповів, як Путін його запевняв у фальсифікації виборів у США у 2020 році»

«Трамп вилетів з Анкориджа до Вашингтона»

«Перемовини у розширеному складі РФ і США скасовані»

«Треба гарантувати безпеку України – Путін після зустрічі з Трампом»

«Трамп назвав зустріч із Путіним «продуктивною» і планує зателефонувати Зеленському»

«Трамп і Путін провели пресконференцію»

«Переговори Трампа і Путіна у форматі «три на три» завершилися»

«Путін прибув слідом за Трампом до Аляски»

«Трамп заявив, що хоче досягти негайного припинення вогню на саміті в Анкориджі»

«Клінтон готова висунути Трампа на Нобелівську премію миру у разі припинення війни без втрати Україною територій»

«Росії потрібно близько 4,4 року, аби повністю захопити чотири області України – розвідка Британії»

«Трамп заявив, що мав телефонну розмову з Лукашенком»

«Трамп виключає гарантії для України у формі членства в НАТО»

«Трамп планує обговорити з Путіним обмін територіями, але рішення залишає за Україною»

«Трамп вважає, що бомбардування України – не на користь Путіну в переговорах»

«Лавров прибув на Аляску у светрі з написом «СССР»

«Президент Південної Кореї заявив про готовність поважати державний устрій КНДР»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 92-га окрема штурмова бригада імені кошового отамана Івана Сірка