В окремі моменти було навіть смішно. Санкції, санкції, санкції… Врешті, навіть пересічному обивателеві стало зрозуміло, що Путін крутить Європою, як циган сонцем, і зовсім не боїться тих очікуваних (ким?) санкцій. Хіба Путін вплутувався б у війну, якби не був упевнений, що йому це зійде з рук? Хіба не виглядало, що цих санкцій Європа боїться більше, ніж Росія?

Але нарешті сталося. Вчора Рада Європи, зі скрипом, ухвалила порядок денний щодо впровадження цих славнозвісних санкцій проти країни-агресора. Звісно, за активного підштовхування з боку США.

Щоправда, Путін не виглядає сильно наляканим, у відповідь погрожує «ефектом бумеранга» для економік усіх країн ЄС та США. Дійсно, від санкцій нікому краще не стане. Але і без них політикам Євросоюзу, так чи інакше, було б непереливки. Поясню чому.

Військова агресія Росії 2008 року проти Грузії і нинішня проти України, показали, що Кремль, фактично, робить що хоче, а весь ЄС демократично сопе у жменьку. 6 років окупації грузинських земель і 5,5 місяців окупації українського Криму продемонстрували політичну невпевненість демократичного Заходу і зовнішньополітичну ефектність (не плутати з ефективністю) авторитарного Сходу. Більше того, Росія постійно демонструє сильний вплив на політиків Європи.

«Розділяй і владарюй. А тоді роби що хочеш» – ось що нині каже Кремль всьому світу. Інтереси Путіна не обмежуються захопленням Криму та дестабілізацією українського Сходу. Вони спрямовані на просування до світового домінування і теперішня війна з Україною лише інструмент для досягнення «вищої» мети – дестабілізації і розколу Європи. І йому це вдається. Тріщини, наразі, не дуже помітні, але вже відчутні. Приміром, Італія, один із головних гравців ЄС, мало не відкрито демонструє підтримку РФ, ігноруючи позицію більшості своїх партнерів по ЄС та НАТО. Зауважте – відколи триває українсько-російська війна парламент Італії жодного разу не виголосив офіційної позиції щодо неї.Урядовці Греції не приховують, що для них важливіші вигоди від торгівлі з Росією, ніж безпека українців та суголосність у ЄС. Болгарія офіційно підтримує позицію ЄС, але залежність від російських енергоносіїв та традиційні симпатії до Росії ставлять під сумнів її здатність протидіяти імперським амбіціям Кремля. Німеччина та Франція, як лідери євроспільноти, демонструють стабільну невпевненість у своїх діях зі стримування російської агресії та стабільність у захисті інтересів своїх інвесторів, які мали необережність вкласти в економіку Росії шалені суми.

Фішка в тому, що коливання нинішніх очільників ЄС стосовно введення санкцій проти Росії, активно використовуються Кремлем і висвітлюються у Європі проросійськими (або купленими росіянами) ЗМІ. Свідомо чи ні, але європейські журналісти працюють на РФ, демонструючи електорату, що образи обраних ними політиків – бляклі тіні на тлі Путіна, що господар Кремля змушує лідерів ЄС шукати з ним зустрічей, тобто, ставить їх у апріорі програшну позу прохачів. Путін змушує жити політиків Європи за його сценарієм, майже так само уміло, як великий диктатор товариш Сталін.

Насмілюсь зробити невеличкий прогноз. У підсумку українсько-російська війна виб’є з президентських крісел декількох нинішніх очільників країн-членів ЄС, а от Путін – ще довго квартируватиме у Кремлі. Таким буде результат нерішучості одних, і диктаторського таланту іншого.

Зараз реалізується стратегічний алгоритм із радикального впливу РФ на ЄС у довгостроковій перспективі. Ще один опосередкований маркер, який свідчить на користь цієї версії – результати травневих виборів до Європарламенту. Яскрава перемога праворадикальних партій обіцяє відчутно покращити позиції РФ у цій структурі.

Не секрет, що європейські праворадикали дуже міцно обплутані обіймами дружби з російськими політиками. Можна безкінечнодовго перераховувати факти багаторічних контактів росіян з європейськими правими: від французького Національного фронту Марін Ле Пен аж до угорського Йоббіка. Показово, що ще в березні лідер російської ЛДПР В. Жириновський привітав і М. Ле Пен, і той таки Йоббік з перемогою у місцевих виборах(http://ldpr.ru/Events/). Натомість, європейські радикали висловили підтримку політиці РФ стосовно України.Такі собі демонстрації впливів.

Додам ще одну очевидність – традиційно дружні зв’язки поєднують російських комуністів із рядом європейських лівих партій. А праві плюс ліві, і буде майже половина Європарламенту…

Нинішня демократична Європа має розуміти, що рятуючи Україну, вона рятує свою демократію. Якщо Путін переможе у Донецьку і Луганську, його європейські прихильники (чи агенти?) отримають перспективу на вагоміші перемоги у ЄС. Тоді ліберальним демократам доведеться посунутись у Європарламенті. Яку тоді країну «посуне» Путін?

…Ухвалений ЄС порядок підготовки до санкцій для РФ в експертів знову викликає усмішку, особливо коментар пані Ангели Меркель: «Можна довго сперечатися з приводу того, чи це ще закінчення другої хвилі санкцій, чи початок третьої…». Зрештою, життя покаже, кому бути на горі, а кому у ямі. Тим то і добра демократія, що політикам доводиться платити за помилки на виборах. Тим то і поганий тоталітаризм, що за помилки політиків, платять прості люди.

Сергій Лемеха

1. S. Путін сьогодні довів, що він ні перед чим не зупиниться. Але майже 300 жертв малазійського Боїнгу одночасно перевели його з категорії перших політиків світу в категорію політичних ізгоїв. Якщо цього не зрозуміють лідери Європи та світу, нам уготована третя світова війна.

На світовому календарі сьогодні пульсує 1 вересня 1939 року.