Чи в змозі Україна знайти адекватне  рішення в питаннях національної безпеки та економіки знань. 

Інформаційна безпека: виклики сучасності

Чи в змозі Україна знайти адекватне  рішення в питаннях національної безпеки та економіки знань.

Ми всі в Україні можемо стати успішними

партнерами світу, якщо впустимо до себе економіку

знань і стиль життя, що визначається превалюванням і

домінування знання у всіх сферах. І це нагально

необхідно, якщо тільки ми хочемо перемагати негаразди

і бути щасливими в соціумі та в індивідуальному вимірі себе.

Стереотипи у трактуванні понять: інформаційна безпека vsінформаційна війна.

 Досить часто безпека сприймається як захист периметру – починаючи від українського перелазу, і закінчуючи кібернетичним каналом. Для більшості безпека – це захист входу, але економіка знань сьогодні ставить проблему безпеки смислів та регламентів і способів їхнього утвердження в головах громадян без вікового обмеження, а виключно в залежності від наявності досвіду сучасного життя в інформаційних потоках та можливостей застосування акцентованих впливів прихованого характеру. В цій боротьбі виграє саме Перший, і добре, якщо він носій добра і високих цінностей рівня демократичного співтовариства. Значно гірше, якщо випереджає Зло з мотивацією поневолення, яке через свою сутність завжди є більш цинічним, тому що може імітувати ярлики демократії. До того ж, на жаль, Зло на сьогодні ще й надтехнологічне. Це і призводить до вихолощення величі прогресу, як це сталося із iPhone’ами, які з’явилися, завдячуючи генію Джобса, щоб полегшити життя журналістів, а сьогодні вже призвели до того, що журналістика примітивізувалася до рефлексій візуально-віртуального порядку миттєвих необдуманих коментарів та фотографій з місця події, про які жартують, що, мовляв, з палаючого будинку слід спершу вибігти, а вже потім розміщувати його фото у Twitter’і. Такі псевдоінформативні рефлексії продукуються мільйонами, оскільки направлені на шокові стани та на застосування фізіології страху. Водночас, в найближчому майбутньому нас очікують шокові стани на рівні своєрідного інтелектуального оргазму, спричиненого задоволенням від  власних рукотворних форм мистецтва за принципом: «Світ вперше…». Такі фантастичні досягнення доступні людському генію на рівні кожного індивіда, якщо він, зокрема, оволодіє технологічними рішеннями, необхідними для розуміння потокової інформації смислів, які весь час підказують, що, коли і як робити, а ми ліниві і самозакохані, не хочемо освоювати нові можливості нових технологій економіки знань, яка знищує горизонт війни, коли фізичне вбивство означало закінчення життя. Але навіть сьогоднішні можливості показують, що соціально-комунікативні образи представлення особи в Інтернет-мережі дають можливість жити, якщо вже не для свого фізичного тіла, то для інших індивідів, які споживають твої особливі акценти, які ти продукуєш, не важливо, усвідомлено чи ні… Інформаційні війни сьогодні – це як дитячі іграшки в дитинстві, адже інформаційний зміст не є вже абсолютно унікальним, унікальною є динаміка змін акцентів щодо відомих змістів, які самі по собі досить сталі, хоча і мають свою власну динаміку розвитку та перетворень. На сьогодні більш очевидним є «інформаційний контентний тероризм» державного рівня, а інформаційна війна – це вже минуле, тому що інформаційне середовище вимірюється світовим глобалізмом, а суть інформаційного середовища це взаємопоборення інтересів (війна), які представляє кожен суб’єкт життєвого процесу – від індивіду до соціуму в різних формах його організації тощо.

 Технології контентного інформаційно-комунікаційного домінування у світі

На сьогодні у світі є кілька визначальних тенденцій, що задають вимір для сучасного стану розвитку інформаційного контентного простору. В першу чергу, серед цих тенденцій слід визначити стан суб’єктів, що беруть участь у швидкоплинному динамічному процесі боротьби за захоплення та втримання домінування контентних смислів та максимально пришвидшене напрацювання динамічно змінних рядів акцентів, що накладаються на створювану інформацію з точки зору необхідності постійного утримання уваги перцепієнта. Ці смисли та інформаційні акценти породжують резонанси в інформаційному середовищі, наявність яких щодо тих чи інших тем,  своєю чергою, підтверджує наявність у тих суб’єктів інформаційної діяльності, які продукують ці смисли та акценти, домінування в різних середовищах, як у відповідності до масштабів впливу, так і у відповідності до форматів сприйняття та технологічного продукування інформації, – аж до реакцій у відповідь на резонування цих смислів та акцентів у діях всіх учасників інформаційних процесів тощо. На шляху до можливостей домінування важливо розуміти, що спонтанно чи разово досягнути статусу інформаційного домінування неможливо. Це можливо тільки завдяки напруженій систематичній технологічно правильній діяльності та за умови адекватності цих зусиль сучасним вимогам. В будь-якому випадку, результати інформаційної діяльності будуть проявлятися лише через певний час, а от початок її має бути адекватний проблемам інформаційно-контентних полів, які випереджають можливості нинішнього медіа-впливу вже тим, що інформаційні поля рухаються та змінюються дуже швидко, аргументи змінюються, а щоб аргументи ще й виходили на акценти, що дозволяють реалізувати механізми непрямого впливу на соціум, то вже сам процес присутності в інформаційних полях гравця має бути широкоформатним, асиметричним, модельованим сценарним рішенням, яке має інструментарій корегування та наступу. Головне на шляху до контентного домінування – адекватно випрацювати регламенти інформаційної присутності, яка встановлює нові правила оцінки інформаційної діяльності, коли негатив і позитив не є принциповими, головне щоб гравець був помітний в інформаційних полях різного масштабу та мав усі різновиди оцінок, навіть включно з іронією та сарказмом щодо гравця, а можливо, вже став контекстним аксіоматичним твердженням, яке не потрібно в щільній динаміці інформаційного потоку постійно підтримувати. Ще одна визначальна тенденція – втримання УВАГИ інформаційного споживача, який здатен продуктивно змінювати себе самого та впливати на інших.

 Тенденція до домінування в інформаційних полях на рівні гри акцентів змістів (звідси наявна проблема відсутності нових тем-змістів), які представлені рядами аргументів різного фахового виконання.

 Дана тенденція реалізується тому, що ТВ, з одного боку, а сервіси Інтернет-середовища, з іншого боку, збільшили масштаби атомізованого інформаційного стогону індивідів в соціальних мережах і чатах і, відповідно, знизили рівень професійного стану інформації та продуктивного потенціалу, що є ознакою пониження  фактору інтелектуальності в спільнотах, які переважно користуються технологіями моди та процедурами інформаційної діяльності, характерними для фанатизму різного спрямування навзамін логіки та ідентифікації в інформаційних акцентах свого власного інтересу, тобто власної аргументованої позиції. І тут держави і суспільства зіткнулися вже з геополітичними викликами світового блогерства (яке на сьогодні вже представляє середовище професійних гравців контентом), яке можливо, є частиною хакерських підрозділів в мережевних кібер-війнах. Ми давно спостерігаємо, що в суспільствах повсюдно відбувається потужний акцентований процес напрацювання змістів, що героїзують хакерство. Блогери – очевидні інтегратори уваги та менеджери публічних впливів, які завдяки їхній діяльності поширюються навіть на інститути держави і суспільні інституції.Повсюдне поширення, створення Інтернет-версій всіх основних учасників медіа-сфери, що мають реальні інструменти впливу на публічну увагу та повний перехідна технології потокової подачі інформації призводять до того, що журналістика, заснована на інерційній діяльності, тобто, на подачі факту чи серії однотипних фактів, втрачає фаховість та професійність. Більше того,  часто така журналістика займається відвертою дезорієнтацією, а очевидно, і фальсифікацією інформаційного простору, що неминуче має відобразитися у діяльності держави. Так, зокрема, державою у вересні 2012 р. була розмова про пришвидшення в Україні створення інформаційної інфраструктури, яка потребує доволі кардинальних змін в підготовці інформаційників та кореспондентів екстремальних новин тощо. Наразі в Україні є нагальна потреба поставити на потік, можливо, спочатку в спеціальній системі, що працювала б під егідою РНБО, підготовку потокових копірайтерів, які були б в змозі через акценти в інформаційних потоках переорієнтовувати значення цих потоків на той напрямок, який важливий для утвердження в Україні здорових ціннісних орієнтирів. Адже сьогодні проблема полягає в тому, що базові ціннісні орієнтири вже втратили сталі форми загальноприйнятих постулатів, догм чи клятв, а через встановлення динамічного стилю життя вони вимагають таких же динамічних акцентованих інформаційних картин, які б опосередковано різного рівня контекстами підказували громадянину, де є добро, і чому зло виглядає таким солодким, близьким і зрозумілим… Очевидним є твердження, що професійнийпаблік рілейшн та потокова рекламна індустрія – аспекти  процесів деградації авторської журналістики, як середовища для формування високоінтелектуальної сфери самородків авторського пера, особливо в Центрі.

Інформаційне середовище набувши елітарності через свої високі можливості, стало за рахунок Інтернет-мережі обузою і джерелом страху для людей, які опонували масові спеціальності, і які виключені зі сфери інтелектуально-творчої складової суспільства, оскільки працюють за жорсткими регламентами, націленими на фізіологічну ефективність продажів, а не на доказ істинності чи управлінської правоти. Жорстке регламентне засилля повертає суспільство, особливо під час кризи, в середовище «совка», яке вмерло від того, що регламентний характер поведінки в суспільстві та жорсткий регламент продукування інформації досить ефективно імітував успіх в корпорації, на яку перетворився СРСР. Тепер вже сучасна регламентація і витіснення творчих ознак в масі професій веде до втрати конкурентоспроможності не тільки компаній, а навіть держав та до того, що регламенти завжди відстають від життя.

Соціальна державницька інформація констатуючого характеру, або інформація, повторювана в форматі бюрократичного формального звіту, вже не є настільки затребуваною та необхідною для життя в соціумі. Такі вихолощені офіціозні дані стають тягарем для сприйняття, оскільки потерпають від великої фізичної кількості форматів і характеристик  перенасичення, що призводить до утруднення пошуку тих даних, яких потребує громадянин для своїх інформаційних потреб повсякчас в різних іпостасях, як в соціумі, так і у визначених фахових сферах життя цього громадянина. Інформаційна безпека в розгорнутому масштабі вже давно відійшла від масштабів держави чи соціумних утворень, вона давно і динамічно вторглася і вторгається у індивідуальнийсвіт громадянина, а йому про це ніхто не говорить, оскільки, найперше, індивід, незахищений від світу потокової інформації, як правило не може набути ознак усвідомленої самодостатності. Адже людина завжди має на різних етапах свого вікового розвитку ситуації, які її не прикрашають, а отже, нейтралізують в перспективі, якщо вона не буде себе поводити уважно і зважено у світі соціальних мереж.

Потокове існування контенту в Інформації лякає громадянина, і він ховається від цього, за можливостями різних технологічних пристроїв. Тому  сьогодні інформація, що важлива суспільству і державі, має право на нав’язування, або ж, якщо висловлюватися толерантніше, на ринкові технології маркетингово-сценарного доведення до індивіду. Таким чином, необхідно звести до мінімуму, а згодом і відкинути застарілий досвід державної інформації, що рухається до громадянина самопливом.

 Тотальний контроль і ресурсний диктат інформаційно-медійних структур, як інфраструктури СРСР на територіях СНД.

 Україна все ще, на сьогодні переживає стрімкий занепад інформаційної інфраструктури, особливо місцевого територіального походження, хоча глобалізація життя планети вимагає зацікавлення до особливостей маленьких світів, де живе громада чи індивід-громадянин. Алогічні процеси відбуваються в Україні ще й тому, що відходячи від СРСР, Україна пустила на самоплив розвиток інформаційно-медійної сфери. Цей самоплив підхопили старі медійні школи СРСР, які імітували в собі нові медіа в Україні, які згодом були ресурсно підпорядковані інтересам РФ. А деякі нові медіа із іноземним капіталом підпорядковані іншим країнам. Україна ж довершила цей процес ще й тим, що заявила про кампанію роздержавлення місцевих ЗМІ, як демократизаційний ритуальний атрибут, не створивши умови для розвитку можливостей ринку потокової інформації. В Україні всі експансіоністи займаються антиринковими методами поширення інформації, демпінгуючи ціну на інформаційні послуги до нуля, що є прикладом страшної неадекватної конкуренції для українських інформаційних полів. З іншого боку, відсутність активного життя місцевого самоврядування, яке є дотаційним і залежним від центру, обмеженість інформаційно-медійних ресурсів в місцевих громадах через панування корупційного феодалізму, який унеможливлює  ринок вільної інформації призвели до того, що доступність потокових інформаційних полів не стала  потребою і у громадян, які інерційно інформаційно живуть даними із Центру, що поширюються традиційними каналами ТВ-представлення тощо.

 Реалії в 2012 р. першої світової системної вірусної кібервійни.

  Публічна заява про першу світову системну вірусну кібервійну від лабораторії Касперського(РФ) – це тільки констатуюча фішка публічного початку цього процесу, його початкового публічного представлення. Сам факт війни існує навіть не рік, але саме в 2012 р. ми вперше мали такі масштаби вірусних агресій, які змінювали дії держав. А з іншого боку, ми маємо і масштаби контентних агресій в реалії життя Азії і Африки, які також вже змінили політичну карту світу, що очевидно, і є вже офіційним початком сприйняття серйозності цієї сфери для всіх, хто живе у нашому світі, незалежно від того, настільки ми готові, чи не готові до цих процесів.

 АСТА – як кодекс законів про інтелектуальну власність в Інтернет-мережі та шлях до розподілу світу на монополістів-творців та споживачів-маргиналів.

Інші етапні рішення, які не просто змінять, а саме перевернуть світ – це процес навколо кодексу законів про захист інтелектуальної власності, започаткований групою країн на чолі США, який також наприкінці 2012 р. був підтриманий комітетом ООН. Це вказує на стійку тенденцію до того, що інтелектуальна власність стає обов’язковим  атрибутом економіки знань і переходить в розряд саме реальної економіки. Особливості цієї власності такі, що творець, чи, згодом, – держави-творці –стають недосяжні для конкуренції вже хоча б тому, що інтелектуальна власність має особливу споживчу характеристику – вона досить довго може приносити доходи не тільки творцю, але й його спадкоємцям від індивіда до колективу чи навіть держави. Ми стоїмо на порозі, коли трудові договори будуть містити особливу графу щодо інтелектуальної власності, яка буде ділитися, тому що нарешті інтелектуальні здібності, таланти та можливості стануть домінуючими, як і повинно бути, а все інше буде вибудовуватися в паритетну ієрархію, оскільки світове співтовариство повертається до себе. Воно починає розуміти, що творити – це жити людиною, а споживати – це дуже важливо, але це тільки готуватися до творчості, хоча саме сьогодні творчість має увійти у всі аспекти людського життя, щоб реалізація людини була якнайповнішою у всіх спеціалізованих вимірах її життя.

 Деінформатизація (фахове публіцистичне пояснення складних процесів чи рішень), як атавізм радянської заідеологізованості та як умова втрати в суспільстві інформаційної гігієни.

  Складності України на шляху  комплексної модернізації виникли ще й тому, що в соціумі і державі сплутали різнохарактерні процеси інформування та ідеологічну пропаганду – не розібравшись, відмовилися і від того, і від іншого. Але політичні реалії примусили групи за інтересами(партії) для власної самоідентифікації частково повернутися до традиційних ідеологічних назв і різного роду супутніх впізнаваних ознак. А от адекватне фахове динамічне інформування, як постійна функція для людей всіх прошарків, пущена на самоплив та залишена напризволяще тим гравцям в інформаційних полях, які дуже часто не зацікавлені в тому, щоб громадянин в Україні був усвідомлено підготовлений до питань, які йому ставить життя кожного дня. Інформаційною безпомічністю громадянина ефективно користуються імітовані соціологічні опитування, які в Україні мають свою цікаву особливість: вони запитують про ті найважливіші аспекти життя громади і держави, стосовно яких у громадянина завжди найменше зваженої фахової та адекватної інформації. Тому що саме в Україні вже є інформаційний парадокс, який звучить приблизно так: «Чув, але не знаю…», при цьому друга частина відповіді опускається. В такому випадку особа діє та дає під час опитування відповіді інтуїтивно, виходячи з почутого, модного, загальноприйнятого тощо. З іншого боку, ми не вчимо наших громадян розбиратися в особливостях інформаційної інфраструктури, яка його обслуговує, та не даємо путівники аналізу цієї інфраструктури, які б показували йому, як це робиться в банківській сфері, на що слід звертати увагу, якщо ти хочеш мати добротну, фахову, об’єктивну і найближчу до істини на сьогодні інформацію, якої інформації ти не знайдеш, а яку інформацію і де саме слід шукати, і яким чином. Світ давно займається інформаційною гігієною, як загальноосвітньою дисципліною для різних вікових груп, яка повинна бути прив’язана до реалій територій та стану інформаційних полів, які оточують індивіда в різних життєво-фахових ситуаціях тощо. В Україні вже пора б на загал цій ситуації рухатися далі і справді впроваджувати в освіту та у сферу підвищення кваліфікації технології ознайомлення та прийоми роботи з потоками інформації, як виду навиків, обов’язкових для успішності в суспільному розподілі праці, та обов’язковий щабель до творчих можливостей індивіда.

 Інформаційні фони, як потокові фактори приховування через замовчування з метою нейтралізації важливої позитивної інформації в Україні.

 В минулому інформаційні фони були малочисельні, тому що канали отримання інформації були досить предметні і більше ранжувалися за професійно-віковими групами та носіями, які були фізично предметні, тому застарівали, як правило, вже тоді, коли на зміну сьогоднішнього числа примірника виходив інший. Коли ж Інтернет надав можливість інформаційні дані тримати в легкому доступі роками і десятиліттями, інформаційний фон почав жити власним життям, яке досить жорстке і прагматичне, тому що кожна інформація прагне досягти стану суперсенсації, а сенсація – до здивування різного виду. Поки ми перебували у виробничих технологіях індустріальної і навіть постіндустріальної епохи, для впливу на свідомість суспільства застосовувалися багатовимірний страх, різнофакторна небезпека, процедури приниження тощо. Сьогодні ми на порозі економіки знань, коли здивування буде приходити від відкриття світу вперше, зачудування, гордості, радості тощо. В першому вимірі Україна є об’єктом тиску різного роду, вона шукає свою нішу в розподілі різного роду функцій, а головне, статусних місць у світі. А з іншого боку, Україна – вже паритетний творчий партнер, і їй системно це слід усвідомити, щоб випереджати країни в епоху економіки знань. Слід усвідомити концептуально всім, від інститутів соціуму і держави, до індивідів, що надто довго чомусь вважалося, що інформація створюється  спонтанно ринком, який, нібито, любить Україну. Але ми сьогодні бачимо, що інформація про Україну продукується активно різними гравцями інформаційних полів, але найбільшою мірою – проти неї, хоча продукувати її можуть самі українці, які живуть під дією міфів невдачі України, як країни, спротиву будь-якій влади в Україні, які нав’язуються їм із-поза меж України як сусідами, так і партнерами сусідів по всьому світу, а Україна зараз так чи інакше досить вагомо представлена скрізь. Всі ці фобії і міфи сьогодні підтримуються негативами з різного роду інформаційних джерел, які в горизонтальному вимірі є масовими і домінантними, тоді як продуктивно-позитивна інформація з’являється, але вона настільки неадекватна за масштабами, форматами і можливостями утримумання уваги, що автоматично нейтралізується традиційним фоном інформаційних полів України. До того ж, в Україні додумалися визнати законодавчо майже всі позитиви в медіа, як формат прямої реклами, який оподатковується в рази вище. А в економіці знань інформація позитивного характеру є продуктивно утворюючою, вона є економічним мультиплікатором, і тоді така нейтралізація позитиву є вже реальною антиекономічною діяльністю, яку не можна зіпхнути на політичні уподобання, оскільки вона руйнує життя вже на рівні кожного окремого індивіда, який не зможе працювати, тобто творити, а отже, просто жити, причому, вже завтра.

Особливій складності із засиллям масового негативного інформаційного фону, який не є продуктивним, є ще й та причина, що немає прямої відповідальності за первинні данні, які покладені в новостворену Новину, яка може змінити не акцент змісту, а навіть саму суть Змісту повідомлення. Через те, що наразі Новина не є інформаційним товаром, і не є інтелектуальною власністю із заданим технологічно-процедурним форматом аргументації, який має визначати первинність даного товару, а отже, і право на тиражування чи субтиражування тощо (через електронний підпис автора, часовий вимір появи тощо). А це призводить до того, що інформаційні новини, як основа динамічних потоків, знищує основу ринкових відносин та унеможливлює розвиток аналітичних сервісів та аутосорсингових інформаційних сервісів високоінтелектуального рівня. Цей чинник впливає і на те, що копірайтерська послуга є копієчною за ціною, хоча вона є вищим рівнем творчого генія людини, що переважає машинний розум. Саме копірайтерство буде індикатором наступу доданих реальностей від соціуму до машин, які будуть моделюватися вже як масована контентна зброя проти людства у сучасному його біологічному вигляді.

Україна має навчитися сама і навчити інших технологіям вікових та фахово-смислових заборон та обмежень, як мотиваційної технології інформаційного тренування. Адже це дає можливість послідовно тренувати індивіда  на різновидах інформації та на опосередкованих зв’язках знаходити відповіді, які вже сьогодні сховані за терабітами даних. Усвідомити цю проблему і освоїти спеціальні навики можна і потрібно вже сьогодні, тому що це передумова стрімкого розвитку особливої категорії розуміння потокової інформації – це прогнозування викликів, ризиків і загроз публічного характеру, які закладаються в інформаційні поля щосекундно не зважаючи на те, можемо ми це нейтралізувати, чи ні. Слід особливо зважити на те, що сьогодні не всі дані є інформацією, а тільки ті, що зрезоновані особливими режимами уваги, і саме вони стають інформацією для того кола, в якому вони резонують. Настав час розподілу даних і інформації, тому що епоха знань – це вже епоха реального поділу даних і інформації, коли даними оперують машини в технологічних процесах і інформацією стають данні під час фінішних результатів, чи на запит, коли агрегація масивів одноформатних даних стає інформацією для користування усвідомленого людського інтелектуального аналізу, оскільки саме він має особливість не регламентного результату, а саме реагування на відхилення від регламенту чи бачення контекстів різного виду(еврістичність), як головної передумови формулювання різного рівня прогнозів для творення різномасштабних стратегій.

Створення адекватної сучасним динамікам інформаційної інфраструктури в державі, як головна не афішована мета модернізації України – системоутворюючий чинник, що вплине на реальний усебічний ривок України у її розвитку. Бажано цей процес маскувати результатами та рекомендаціями Всесвітнього конгресу газетярів та інформаційників, нагальним процесом роздержавлення ЗМІ, боротьбою із побутово-капілярною корупцією, адміністративно-територіальною реформою тощо.

Розвиток в Україні медійних холдингів, які не мають всієї палітри контентного виробництва, а стали тільки сегментарними нішовими форматами (ТВ), які є інструментами рекламних інтервенцій призвело до того, що журналістські пули в Україні не є ринковими, тому що дуже малоінтелектуалізовані через примітивізацію процесу продукування інформації, коли синтез майже відсутній. А відсутній він через те, що платять за горизонтальний фон простих фобій, епатажних ідей, авантюрних поведінкових моделей тощо, які вигідно саме візуально тиражувати, оскільки вони описують не процеси, а часто особистісні оцінки ярликового характеру чи епатацію аксіоматичних ситуацій, які повторюються у часі та персонажах, які їх виконують, чи беруть у них участь.

Державницькі намагання творити інформаційні потоки традиційними інструментами та на залишковому технологічно-кадровому забезпеченні. Сучасний стан «Укрінформу», впливовість «Урядового кур’єру»  чи «Голосу України», корпоративні ЗМІ з можливостями на зразок тих, що мають зараз Міноборони чи МВС та примітивізовані чи зовсім знищені системи прес-служб виконавчої влади, які традиційно не мають повного формату функцій публічного виробництва – від новинного ряду, до констатування викликів та прогнозування стану публічних ризиків і загроз в кожному фаховому напрямі розвитку держави і громад, є показовим індикатором того, що функціональний стиль управління програє в Україні традиційно-галузевому стилю примушення персони замість адекватного сучасності функціонального, а згодом і творчого управління. А отже, капілярна корупція (визначення Д. Видріна) квітне, а держава і соціум в Україні занепадають. Тоді-то і не зрозуміло загальній масі громадян в Україні управлінських ситуацій щодо нагальності Міністерство промполітики, коли в міста України завозять європейський секонд-хенд тролейбусів чи автобусів, а українські товаровиробники повинні банкротувати, оскільки відсутнє саме функціональне управління промполітики в державі, яке має комплексно регулювати, зокрема, і через інформаційно-медійний контент, згубність містечкової корупції, та хуторянський «совкізм» промислових виробників тощо.

Виклики, які примушують ЗСУ модернізувати, а краще створити, адекватну інформаційно-комунікаційну сферу в діяльності професійної армії, для створення якої ЗСУ залишився рік, а загрози в цій частині для ЗСУ очевидні. Військового контрактника сьогодні не ізолюєш в казармі, він втягнутий в інформаційні потоки і інформаційні фони, які не є виробничими. Але вони хоча й опосередковано, але впливають на військового, і тут постає дилема: або ми навчимо його розуміти потоки, бачити смисли і тому перемагати в опонуванні інформаційним міфам мирного і особливого часу, або військовий буде прихованим знаряддям тих країн, які домінують в інформаційних полях Україна, а отже, наш військовий – не буде нашим. Україна – поліконфесійна держава, але домінування певних конфесій на певних територіях має місце, і особливо вони загрожують ЗСУ своєю боротьбою за поділ України на території впливу, що вимагає докорінного і пришвидшеного поступу в побудові військового капеланства на державній основі, та відповідного інформаційно-контентного забезпечення, яке згладжувало б наявні спроби конфесійного домінування на засадах відсутності адекватної інформації в таких дражливих сферах, як віра і душпастирська опіка. Особливо наступального і екстреного застосування в ЗСУ технологій інформаційно-комунікаційної сфери ЗСУ потребують стратегічно перспективне перенацілення функцій Захисту громадян від геополітично-військового до техногенно-кліматичного саме сучасними Збройними Силами України, що найперше вимагає адекватного ПУБЛІЧНОГО пояснення цієї надсучасної стратегії та заявлення процедур, які посилять захист громадян у мирний час, а також і у особливий період, хоча цей рішучий крок потребує також як чіткої мережі рівномірної дислокації підрозділів по території, так і повного розгорнутого стану, від медичних ресурсів – до транспортних і інженерних тощо.

Управлінська модернізація адміністративних систем та сучасна саме функціональна градація і ранжирування соціумом інститутів влади ще більше вимагає фахової і адекватної координації їхньої діяльності на рівні РНБО із обов’язковими залученням регламентів творчого виконання, використовуючи особливості проявів функцій в кожній сфері суспільно-державного поділу. Саме тут інструментами інформаційно-публічного контентного представлення на рівні функціонального управління( через ситуаційний сервіс) можна пришвидшити перехід в Україні від стану війни держави і суспільства до стану дієвого партнерства, а потім і взаємотворення, як мети економіки знань і самого життя знань. Держава і суспільство будуть опиратися, зрештою, один на одного, а не уникати спілкуванням один з одним, як це відбувається ще зараз. Цей продуктивний шлях однозначно пришвидшить системна децентралізація в Україні, яка посилить потребу в координуючих системах РНБО саме інформації з високими індикативно-прогнозними характеристиками.

Державне управління саме завдячуючи дії інформаційно-комунікаційних технологічних рішень сучасності може пришвидшити впровадження  у вищі сфери управління для збільшення вагомої частки їхньої ефективності саме практик горизонтального менеджменту (менеджменту стола, відмова від абсолютизації ієрархії, робота апарату через електронний підпис). Сьогодні високоінтелектуальні сфери (державне функціональне управління) вимагають від суспільства і держави розвитку освіти нового покоління, коли одним із пріоритетів в навчанні буде націлення індивіда на технології як виявлення і роботи з інформаційними потоками, так і на розуміння механізмів існування інформації і вилучення із неї даних, які є ексклюзивними (в системі прийняття рішень навіть за високих динамік і розпорошеності по території України), достовірними і продуктивними в різних ситуаційних моделях находження індивіда, процесу, об’єкта аналізу тощо. Сьогодні всі є об’єктами і суб’єктами, які обслуговують в більшій, або меншій мірі, сучасні інформаційні поля з потоковою системою подачі інформації, і якщо Ти не володієш розумінням цих особливостей, Ти, можливо, вже відстав назавжди, і це також стосується як індивіда, так і, особливо, структур держави чи соціуму. Це стосується всіх, тому що всі ми і є суб’єктами і об’єктами інформаційних полів, але кожен має свій індивідуальний масштаб, хоча маємо стати творчими партнерами в епоху знань, тобто, ноосфери за Вернадським. Ми всі маємо одну загальну відповідальність особливо зараз за те, чи відбудеться  Соборна Україна в 21 сторіччі… ©

 Григорій ЛЮБОВЕЦЬ

Роман САВЧУК

04.01.2013 (доповнено 08.01.2013,  10.01.13, 23.01.12, 24.01.13, 10.04.14).