В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1057 – ма  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Теза, що стала мемом — «досягнення миру через силу», як і вислів «допомагати, скільки потрібно», з уст агресора та партнерів жертви одночасно звучить цинічно. Глобальний агресор, що здійснює геноцидну агресію, також проголошує своє прагнення до миру, але «силою». Водночас Україні потрібна не просто декларація миру, а Перемога, для притягнення агресора до кримінально-економічної відповідальності та створення гарантій сталого й справедливого миру для всього світу а не лише для України.

Чому Блінкен і Остін, висловлюючись про «допомогу, скільки буде потрібно», обмежуються загальними тезами? Їхні повноваження спливають, і вони ризикують залишитися в історії як посадовці, що, вражені страхом перед путінізмом, фактично нейтралізували свою політику. Їхня риторика дедалі більше нагадує тези Дональда Трампа, який схильний формалізувати мир «будь-якою ціною», що в реальності означає знищення України.

Санкції проти РФ адміністрація Байдена посилила лише частково: країни ЄС та і компанії США і досі знаходять способи їх обходити. Що ж до запроваджених обмежень, вони створили небезпечний прецедент — танкери з російською нафтою, що стоять у морях як екологічні бомби. Це ще одна форма агресії та терору з боку путінізму, що ігнорує міжнародне право.

Водночас Блінкен і Остін стверджують, що «мир через силу» є життєво важливим для України та безпеки США. У своїй статті для The New York Times вони зазначили: «Сполучені Штати та їхні союзники повинні продовжувати підтримувати Україну, аби зміцнити позиції для переговорів, які завершать війну Путіна».

За їх словами, нинішній успіх України є стратегічним досягненням, а сам Путін стоїть перед дилемою: продовжувати великі втрати з мінімальними прибутками чи почати серйозні переговори.

Однак, як наголошують автори, передчасне припинення допомоги чи припинення вогню лише дасть Путіну можливість відновитися та продовжити агресію. Це буде «мир через капітуляцію», а не справжній мир.

Проблему з обходом санкцій ілюструють численні факти. Європейські корабельні, такі як Damen у Франції та Fayard у Данії, ремонтують російські танкери класу Arc7, які забезпечують транспортування СПГ із заводу «Ямал». Це відбувається навіть попри заявлену ЄС політику відмови від російського викопного палива до 2027 року.

Без цих корабельних ресурсів Москва зазнала б значних труднощів із транспортуванням енергоресурсів. Проте, використовуючи юридичні лазівки, російські компанії продовжують свої логістичні операції.

Крім того, десятки танкерів із нафтою, що перебувають під санкціями, скупчилися поблизу китайських, сінгапурських і російських портів. Аналіз даних MarineTraffic свідчить, що 10% світового нафтового флоту зараз фактично паралізовано через санкції США.

Проте цей «параліч» створює нові ризики, включаючи екологічну катастрофу та подальшу ескалацію глобальної кризи. У цій ситуації Захід має посилити контроль за виконанням санкцій і не дозволяти обходити їх, забезпечуючи справжній тиск на глокального агресора.

Публічні маркери:

«Досягнення миру через силу важливе для виживання України – Блінкен і Остін»

«Порти ЄС допомагають Росії ремонтувати арктичні газові танкери – FT»

«Десятки нафтових танкерів зупинилися після останніх санкцій США проти РФ – Reuters»

Тіньовий танкерний флот режиму Путіна перетворився на ключовий інструмент глобальної системи підтримки геноцидної агресії колективного путінізму. Ця мережа суден, перевозячи російську нафту з порушенням санкцій ЄС і США, забезпечує фінансування військової машини Кремля. Однак загроза, яку несе цей флот, значно виходить за рамки економічного контексту: судна, що оперують у Балтійському морі, активно використовуються для диверсій. Відомі випадки пошкодження підводної інфраструктури, включаючи енергетичні кабелі та трубопроводи, що становить серйозний виклик для глобальної безпеки.

Незважаючи на очевидну небезпеку, реакція країн НАТО досі не досягає необхідного рівня рішучості. Замість безперервних оперативних дій, спрямованих на нейтралізацію тіньового флоту, обговорюється лише потенційне впровадження місії «Балтійський вартовий». Ця ініціатива, що передбачає патрулювання морського середовища військовими кораблями НАТО, могла б стати дієвим засобом протидії загрозі, але залишається поки що лише на рівні ідеї для загалу поряд з ініціативами Фінляндії та Польщі, що дискредитує спроможність колективного НАТО діяти в прецедентних умовах глокальної геноцидної агресії колективного путінізму.

Публічні маркери:

«НАТО може створити місію «Балтійський вартовий» для контролю тіньового флоту РФ»

«У Гельсінкі проходить зустріч країн-членів НАТО щодо безпеки у Балтійському морі»

«Забруднені узбережжя, загиблі птахи і дельфіни: в Україні оцінили збитки від російського мазуту у Чорному морі»

«Тіньовий флот РФ шкодить та сіє хаос в Балтійському морі – спікерка парламенту Латвії»

«У Фінляндії кажуть, що екіпаж танкера Eagle S погрожував перерізати ще один кабель і газопровід»

«НАТО запускає безпекову місію в Балтійському морі»

«Лідери країн НАТО вживатимуть рішучих заходів проти тіньового флоту Росії»

Раптовий візит міністра оборони Німеччини Бориса Пісторіуса до України на тлі електоральної турбулентності в Німеччині має всі ознаки електорального туризму виборчо-прощального характеру. Цей жест більше нагадує презентацію минулих заслуг, аніж формування чіткої дорожньої карти майбутньої співпраці. У висловлюваннях Пісторіуса відчутна дипломатична обережність, бо він говорить оптимістично, але створюється враження, що вже не має повної відповідальності за свої заяви.

Під час обговорення з українськими партнерами Борис Пісторіус торкнувся теми безпілотників, однак повністю уникнув питань, пов’язаних із ракетними технологіями, де Німеччина могла б зробити вагомий внесок. Це вказує на обмежений підхід до обговорення перспектив, що може свідчити про знижену віру посадовця у тривалість активної співпраці з Україною.

Розмова про формат «Рамштайн» мала більш дипломатично-формальний характер, ніж конкретний стратегічний зміст. Пісторіус нагадав, що цей формат контролюється Сполученими Штатами, а не Німеччиною. Це ще раз підкреслює, що Берлін виступає скоріше як учасник процесу, ніж як його ініціатор чи лідер.

На пресконференції в Києві Борис Пісторіус публічно заявив, що питання розміщення іноземних військ в Україні не обговорювалося. Він наголосив, що це залежить від переговорів між Україною, Росією та іншими країнами, уникнувши будь-якої конкретики.

“Ми не обговорювали це сьогодні, тому що зараз не час. Якщо б ми це і зробили, то ми б не казали про це публічно, тому що мова йде про переговори між Україною, Росією та іншими країнами. Було б не дуже розумно говорити про наші позиції завчасно. Ми розглядаємо всі опції, але не кажемо про це”, – зазначив він.

Цей візит Пісторіуса виглядає більше як спроба зберегти обличчя перед українськими партнерами на тлі політичних змін у Німеччині, ніж як реальний сигнал про посилення підтримки. Недостатня увага до стратегічно важливих питань, таких як ракетні технології чи безпосереднє керівництво форматами на кшталт «Рамштайн», ставить під сумнів готовність Німеччини брати на себе лідерську роль у допомозі Україні.

Публічні маркери:

«Пісторіус про можливість розміщення іноземних військ в Україні: Розглядаємо всі опції, але не кажемо про це»

«Німеччина розширить співпрацю з Україною у виробництві дронів – Пісторіус»

«Наступний «Рамштайн» збереться за тиждень до Мюнхенської безпекової конференції – Пісторіус»

Путінський режим продовжує методично знищувати державність Молдови, заперечуючи її суверенітет і право на існування. Це проявляється не лише у формі енергетичного шантажу чи інформаційних атак, а й через публічні заяви, які є дипломатично завуальованими формами геноцидної агресії. Подібний підхід РФ застосовує й до України, формуючи наступальну та глокальну загрозу, яка потребує синергетичної взаємодії жертв, а не ізольованої дипломатії.

Патрушев як член правлячої кліки Путіна, відкрито висловив тези, які можна трактувати як прямі погрози існуванню на адресу Молдови. У своєму інтерв’ю російським ЗМІ він заявив, що Молдова «або стане частиною іншої держави, або припинить існування». Патрушев також намагався перекласти провину за енергетичну кризу на офіційний Кишинів, закликаючи молдовську владу «визнати свої помилки» та «виправити ситуацію».

Ці висловлювання не лише підривають суверенітет Молдови, а й спрямовані на провокування дестабілізації у регіоні, що є частиною стратегії Кремля щодо відновлення контролю над пострадянськими країнами.

Міністерство закордонних справ Молдови рішуче засудило заяву Патрушева, підкресливши, що вона є неприпустимим втручанням у внутрішні справи країни: «Подібні висловлювання є неприпустимим втручанням у внутрішні справи нашої країни та спрямовані на дестабілізацію регіону. Молдова — суверенна держава, яка твердо йде шляхом демократії та європейської інтеграції, відповідно до волі своїх громадян».

Кишинів чітко заявив про непохитність свого курсу на європейську інтеграцію, попри спроби Кремля нав’язати інший сценарій.

Агресія Патрушева проти Молдови демонструє, що Кремль продовжує діяти за звичною схемою: використання гібридних методів тиску, включаючи дипломатичний шантаж, енергетичний шантаж та інформаційні атаки. Однак ця загроза виходить далеко за межі однієї країни. Це виклик всій міжнародній спільноті, яка повинна реагувати синхронно, формуючи колективний спротив замість ізольованих дипломатичних дій.

Молдова, як і Україна, стикається з глобальною загрозою, яка потребує не лише підтримки з боку партнерів, а й нових підходів до протидії глокальній геноцидній агресії.

Публічні маркери:

«У Кремлі заявили, що Молдова «може перестати існувати» – офіційний Кишинів відповів»

«Санду звинуватила Кремль у провокуванні енергетичної кризи у Придністров’ї»

Фото із офіційної сторінки у Facebook 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського