В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1287-ма  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

На церемонії у Польщі, присвяченій 86-м роковинам початку Другої світової війни, прозвучали кілька промов, які добре ілюструють різні способи осмислення сучасних викликів.

Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш звернув увагу на небезпеку «звикання до війни в Україні». На його переконання, байдужість чи притуплення чутливості до щоденних жертв, це вже найбільша перемога РФ. Він підкреслив, що поляки не мають права ігнорувати трагедію, яка відбувається поруч, де гинуть діти, знищуються ракетами та дронами школи й лікарні. Для нього підтримка України є не лише моральним та християнським обов’язком, а й питанням безпеки Польщі як держави на східному кордоні ЄС і НАТО.

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга, своєю чергою, звернувся до історичних паралелей. Він нагадав, що Друга світова війна почалася з нападу Гітлера на Польщу і приєднання до нього Сталіна. Та перед цим була «наївна віра» в те, що територіальні поступки задобрять агресора. Український дипломат застеріг, що сьогодні найкращим вшануванням пам’яті жертв Другої світової війни є уникнути повторення цієї помилки. Єдність союзників, тиск на РФ і підтримка України він назвав ключем до безпеки всієї Європи.

Водночас у риториці польського президента Кароля Навроцького домінувала інша тема, що направлена на уряд Туска щодо вимог репарацій від Німеччини за злочини Другої світової війни. Він наполягав, що це питання має бути вирішене «заради спільного блага» і що Польща як держава на передовій потребує не лише союзницької підтримки, а й історичної справедливості від Берліна.

Усі ці промови мали спільний контекст — пам’ять про трагедію 1939 року в Європі та Польщі. Але акценти геостратегічно різнилися – якшо Косіняк-Камиш наголошував на сьогоднішній відповідальності, Сибіга – на уроках історії для сучасних стратегічних рішень, то Навроцький веде електоральний наступ через тему репарацій. Це створює певний дисонанс в Польщі, де замість консолідації в протистоянні нинішній глобальній загрозі — путінізму, пам’ять про минуле стає полем для різних інтерпретацій і навіть внутрішніх електоральних протистоянь.

Головний виклик полягає в тому, щоб історія не роз’єднувала союзників, а допомагала їм діяти спільно. Адже справжня данина пам’яті жертвам Другої світової війни полягає не у відтворенні історичних трагедій, а в запобіганні новим глобальним катастрофам, які сьогодні загрожують Україні, Європі та світу.

Публічні маркери:

«Глава Міноборони Польщі: Наше звикання до війни в Україні може стати перемогою Росії»

«Сибіга: Маємо не допустити помилок Другої світової сьогодні»

«Навроцький вимагає від Німеччини репарацій Польщі за завдані кривди під час Другої світової війни»

Німецький канцлер Ф. Мерц останніми тижнями посилив риторику щодо РФ, де він назвав Путіна воєнним злочинцем і заявив, що жодних підстав довіряти Кремлю немає. На його думку, Москва готова говорити лише тоді, коли отримає з цього вигоду, а нині війна приносить їй переваги – від територіальних здобутків до спостереження за коливаннями Заходу.

Водночас Мерц уникає прямої дискусії про можливість воєнного тиску на РФ. Він не вірить у швидкий мир, але вважає неприйнятною капітуляцію України. Його аргумент: припинення спротиву означало б втрату української незалежності і відкриття шляху до подальшої агресії проти інших держав. Тому канцлер наполягає, що війна може тривати довго, а основний інструмент з боку Заходу – економічне виснаження РФ, включно з митами для третіх країн, які досі торгують із Москвою. Це фактично повторює логіку адміністрації Байдена — допомога Україні, але без прямої участі військ НАТО.

Водночас у європейській політиці виникає новий дисонанс. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн допускає плани розміщення міжнародного контингенту в Україні після припинення бойових дій. Але ці заяви викликали різку критику навіть у німецькому уряді, коли міністр оборони Борис Пісторіус наголосив, що ЄС не має компетенцій щодо військових місій і публічно обговорювати такі ідеї передчасно.

Таким чином, ми бачимо декілька одночасних лінії. Присутня морально-політична риторика рішучості, де Путін — воєнний злочинець, але Україна не повинна капітулювати. Лобіюється стратегія відкладеного результату (економічне виснаження за тарифними рецептами Трампа та без рішучої воєнної відповіді за минулими підходами Байдена). Легалізовано внутрішньоєвропейські суперечності між ініціативою Єврокомісії та обережністю німецького уряду.

Цей набір підходів, замість єдності, розширює простір для агресора, де Путін бачить, що його вороги визнають його злочинцем, але водночас не готові зробити рішучі кроки для воєнного перелому. Це і є глобальний виклик, де глокальна путінська агресія стає «нормалізованою», а гарантії для України знову відсуваються «на потім».

Публічні маркери:

«Мерц: Війна в Україні має завершитися якнайшвидше, але не ціною її капітуляції»

«Пісторіус розкритикував фон дер Ляєн за публічні заяви про перспективи розміщення військ в Україні»

«Мерц вважає Путіна воєнним злочинцем»

Свідчення журналіста Дмитра Хилюка, визволеного з російського полону, показують: тюремна система РФ не місце для «утримання» військовополонених у сенсі Женевських конвенцій, а середовище терору, де голод і цинічне, узаконене путінським режимом, безкарне свавілля є інструментами підриву людської гідності. Покаранням стає навіть відсутність покори у позі чи слові. Українці тримаються завдяки взаємній підтримці, розмовам, книжкам, святкуванню днів народження, але саме ці крихти людяності демонструють, наскільки варварською є сама система.

Водночас путінський полон ще й «показова індустрія». Перед обмінами полонених росіяни цинічно «відгодовують» в’язнів, зважують їх, знімають на камеру фальшиві «звернення» без скарг. Тобто, машина ГУЛАГу СРСР не зникла, а лише модернізувалася, працюючи на демонстрацію «нормальності» зовнішньому світу.

Те, що відбувається в місцях путінської неволі, повторюється на окупованих територіях України. На Херсонщині задокументовані випадки викрадень, катувань і навіть убивств цивільних. Це не окремі злочини, а системна практика терору, спрямована на придушення опору та ліквідацію самоповаги громадянина та громади.

Путінізм демонструє світу (свідчення полонених і практики на ТОТ) власну «норму», де тотальна режимна безкарність є левовою частиною функціонування путінського режиму. Від ГУЛАГу радянського до «нового ГУЛАГу», путінського, тяглість очевидна. Мета такої машини варварсва не лише фізичне катування та  знищення, а передусім ламання національної  та людської гідності.

На цьому тлі особливо дисонують міжнародні ініціативи, що закликають до «припинення вогню» без реальних механізмів покарання агресора. Генсек ООН А. Гутерреш на саміті ШОС говорив про мир і верховенство міжнародного права, але сама організація  під проводом КНР, РФ,  КНДР та Ірану  у своїй декларації Україну навіть не згадала. Це створює ілюзію «миротворчості», яка фактично легалізує путінське бачення «капітуляції як миру».

Таким чином, окремі людські історії з путінського полону (як у випадку Дмитра Хилюка) стають ключами для розуміння ширшої картини світу, де РФ відтворює спадок радянського терору як системну практику, тоді як міжнародна політика досі вагається між визнанням цього факту і пошуком «компромісних (капітуляційних) формул» на фоні розквіту позацивілізаційних сил.

Публічні маркери:

«Журналіст Хилюк: 99% українців у полоні тримаються доволі добре»

«Хилюк – про останні тижні в полоні: Росіяни «відгодовували» бранців перед обміном»

«Росіяни дуже бояться українців, навіть полонених – журналіст Хилюк»

«Журналіст Хилюк за час полону отримав з України лише один лист»

«Журналіст Хилюк розповів, як новини з України доходили до російської тюрми»

«Викрадення, тортури та вбивства: що відбувається у захопленій росіянами Скадовській громаді»

«В Україні настав час для припинення вогню, яке приведе до справедливого миру – Генсек ООН на саміті ШОС»

«Підсумкова декларація саміту ШОС у Китаї не містить згадки про Україну»

1 вересня у Балтійському морі стартувала активна фаза масштабних навчань Quadriga 2025 — Northern Coast. За задумом командування Бундесверу, вони мають продемонструвати готовність союзників до захисту регіону від «ворожих дій, зокрема гібридних». Саме це формулювання — ключ до парадоксу. Адже визначення «гібридна війна» чи «гібридні загрози» дедалі більше працюють як парасолькові терміни, що розмивають сутність путінської глокальної агресії.

В Україні триває не «гібридна кампанія» і не «низка ексцесів», а глокальна геноцидна агресія, яка поєднує варварську тактику «м’ясних витіснень» на фронті, терор у тилу, технологічні диверсії та антропологічно-когнітивні агресії /окупації. Те, що вчора здавалося «порушенням навігації» чи «саботажем у морі», сьогодні вже має інший вимір: спроба втручання у безпеку літака, на борту якого перебувала президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

Німецьке військове командування наголошує на двох цілях навчань – стримуванні загроз та підвищенні боєготовності. Однак, підкреслюючи «гібридність загроз», воно мимоволі знижує градус усвідомлення того, що насправді відбувається. Бо для Путіна це не маневри і не перевірка реакції Заходу, це практика-тренінг безперервної геноцидної агресії проти Європи, яку він вибудував як нову норму.

Навчання у Балтійському морі важливі як сигнал єдності та як технічне відпрацювання взаємодії. Але справжній виклик, це визнати, хоча б в штабах Бундесверу, що РФ веде не умовну, а системну геноцидну агресію, де засобами стають і ракети, і терор цивільних, і диверсії у критичній інфраструктурі, і навіть атаки на посадовців найвищого рівня, і це не кінець і зупинка, а лише розвиток.

Проблема полягає не в тому, що НАТО не тренується, а в тому, що форматами тренувань є «минулі війни». Формули на кшталт «гібридності» не зупиняють агресора. Він воює не за терміни, а за контроль над простором і свідомістю, і поки це не буде названо своїми іменами, то геноцидна агресія проти Європи та безкарність лише розширюватиметься.

Отже, Quadriga 2025 — Northern Coast є показовим маркером сьогодення, де союзники демонструють військову готовність, але досі не демонструють готовності до концептуального усвідомлення, що колективний Путін не «гібридний ворог», а організатор системного геноциду світового масштабу і вже воює з кожним військовим в кожній країні Європи, а не лише в Україні.

Публічні маркери:

«Плани Путіна виходять за межі України – німецький генерал»

«Німеччина і союзники готуються до надзвичайних ситуацій під час російських навчань»

«Єврокомісія підтверджує інцидент із GPS-перешкодами літаку Ляєн у Болгарії і не виключає втручання РФ»

«У літаку фон дер Ляєн над Болгарією зник GPS-сигнал, підозрюють втручання Росії – FT»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 148 окрема артилерійська Житомирська бригада Десантно-штурмових військ