В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1288-ма  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Світова ситуація навколо України демонструє складну й багаторівневу реальність глокальної геноцидної агресії з боку РФ. Ця агресія проявляється не лише в класичних воєнних формах, а й у кіберпросторі, інформаційному полі, а також у спробах маніпулювати історичною пам’яттю та міжнародним правом.

Президент Литви Гітанас Науседа активно закликає країни-учасниці Коаліції охочих до конкретного планування можливого розгортання миротворчих сил в Україні. Однак зустрічається з внутрішньою обережністю і риторичною пасивністю партнерів. Це демонструє, що навіть на рівні Європи формування реальних безпекових гарантій стикається з інерцією та страхом прямої конфронтації з РФ.

Нещодавні події, такі як глушіння сигналу GPS літака президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн, спроби атак на промисловців та пошкодження підводних кабелів, не є випадковими. Вони свідчать про системну геноцидну агресію РФ, яка охоплює кібернетичний, фізичний і психологічний простір. Ці дії створюють реальні загрози для цивільних та стратегічних об’єктів у Європі та демонструють характер дій агресора.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте нагадує про обмежену ефективність минулих гарантій безпеки, таких як Будапештський меморандум та Мінські угоди. Вони не змогли запобігти повномасштабному вторгненню РФ, що підкреслює необхідність створення дієвих механізмів стримування та забезпечення безпеки України.

Паралельно РФ веде масштабну антиазербайджанську інформаційну кампанію, спрямовану на спотворення історичних фактів і дезінформацію. Це демонструє першу лінію глокальної агресії, яка руйнує антропологічно-когнітивні основи міжнародного права та історичної пам’яті. Цей фронт є частиною ширшої геноцидної стратегії, яка виходить за межі класичних воєнних дій.

Незважаючи на серйозність інцидентів, офіційні реакції Заходу залишаються переважно риторичними, без реальних дій, ультиматумів чи жорстких заходів. Це створює розрив між розумінням загрози та здатністю реагувати, що дозволяє агресору нарощувати тиск і продовжувати геноцидні дії.

Таким чином, нинішня ситуація характеризується одночасною реалізацією глокальної геноцидної агресії РФ у фізичному, кібернетичному, інформаційному та історико-антропологічному вимірах. Поточна реакція міжнародних партнерів переважно риторична, що створює простір для подальшого нарощування агресивного тиску колективного путнізму.

Публічні маркери:

«Науседа закликав Коаліцію охочих вийти на новий рівень, а не просто обмінюватися думками»

«Росія не буде серйозно ставитися до мирних зусиль, доки не зіткнеться з серйозним тиском – Сибіга»

«Коаліція охочих обговорить безпекові гарантії і подальшу допомогу Україні – Мерц»

«Президент Фінляндії заявив про прогрес у питаннях безпеки України»

«Рютте – про інцидент з літаком фон дер Ляєн: НАТО ставиться до цього дуже серйозно»

«Рютте закликав у гарантіях безпеки для України врахувати уроки Будапештського меморандуму»

«Російській ракеті треба 5-10 хвилин, щоб долетіти до Гааги – Рютте про загрози від РФ»

«В Азербайджані заявили про масштабну пропагандистську кампанію з боку РФ»

У сучасних умовах глокальної геноцидної агресії РФ стає дедалі очевиднішим, що питання розширення ЄС виходить далеко за межі внутрішньої інституційної логіки обєднаного союзу. Йдеться не стільки про формальне приєднання нових членів, скільки про вирішення екзистенційного питання про майбутнє Європи як цивілізаційного простору. Європейські чиновники часто оперують мовою «копенгагенських критеріїв» як  бастіону процедурних вимог з минулого. На практиці ж ці вимоги нині виглядають радше як механізм стримування розширення, ніж як реальний захист демократичних стандартів в умовах ГГА. Водночас саме розширення здатне комплексно зміцнити ЄС, стабілізувати континент і надати йому геополітичної стійкості, тоді як путінізм набирає потуги, фальшуючи інституційні засади демократії й перетворюючи їх в симулякри.

Міністр з європейських справ Данії Марі Б’єрре наголосила, що розширення сьогодні є питанням безпеки і стабільності, а не лише технічним процесом. Водночас вона утрималася від визначення будь-яких конкретних термінів для вступу, пояснюючи це необхідністю реформ з боку країн-кандидатів.

Єврокомісар Марта Кос підтвердила, що Україна та Молдова виконали велику частину домашньої роботи й завершили скринінг усіх кластерів. При цьому вона запевнила, що шлях назад неможливий, тому членство України в ЄС не є елементом торгу з РФ, це фундаментальна складова архітектури безпеки Європи.

Технічна робота просувається безпрецедентними темпами, адже тисяча спеціалістів у Брюсселі працюють над підтримкою України, а також діє фінансовий інструмент Ukraine Facility. Однак політична єдність країн-членів досі лишається викликом, зокрема через опір Угорщини.

На цьому тлі ще більшого значення набуває історичний, гуманітарний, а точніше антропологічно-когнітивно-ментальний фронт людяності. Представник ГУР Андрій Юсов попередив, що навіть після завершення бойових дій ІПСО з боку РФ лише посиляться. Москва системно готує «армію» для війни в інформаційному, ідеологічному та історичному вимірах. Історія тут використовується як зброя. Приклади маніпуляції щодо ролі СРСР у Другій світовій війні чи твердження, що РФ «неможливо перемогти, бо вона перемогла Гітлера». Україна ж, за словами Юсова, тривалий час не мала узгодженої концепції національної пам’яті, що створило прогалини у протидії російським наративам. Лише нині формується усвідомлення важливості історичної політики як елементу національної безпеки. Позиція зрозуміла, але адекватності їй додало б і те, що ІПСО, як і пропаганда – це лише елементи антропологічно-когнітивних агресій/окупацій/геноцидного знищення. Тому історія стала для колективного путінізму ресурсом мілітарно-універсальним, бо знищують вони вже не лише окремі держави, а й розуміння світу справедливості, мирності та людяності, бо проектують майбутнє як культ сили та формат виживання режимів, що мають визначати долю населення, яке має забути про свої етнічні, культурні та персональні ознаки ідентичності.

Таким чином, сучасний порядок денний Європи визначається не лише економічними чи технічними параметрами інтеграції. Йдеться про боротьбу за саму когнітивно-ментальну сутність Європи як цивілізаційного континенту. Розширення ЄС стає питанням виживання і стабільності, а не лише формальних процедур.

Пам’ять й історія перетворюються на ключове поле бою та ресурс цінностей, традицій, ідентичності, адже путінізм прагне знищити не просто факти, а саму можливість національного розвитку та вільного суверенного самовизначення.

Це означає, що головним завданням є не лише перемога на полі бою, а й формування спільної цивілізаційної стратегії Європи, яка включає Україну як її органічну частину.

Публічні маркери:

«Не варто ставити дедлайн для вступу України в Євросоюз – МЗС Данії»

«Вступ України не стане розмінною монетою в переговорах з Росією – єврокомісар Кос»

«Юсов: Росія використовує історію як інструмент війни»

На площі Тяньаньмень у Пекіні відбувся парад із глибоким символізмом, де Сі Цзіньпін, Путін та Кім Чен Ин стояли поруч на трибуні. Це сигнал, що КНР бере на себе роль «патрона» для найбільш агресивних диктатур сучасності. Якщо Іран і Білорусь діють як «служби підтримки», то паралельні дипломатичні маневри Туреччини й Азербайджану показують, що простір впливу КНР шириться і набуває системної ваги глокального масштабу.

Парад із ракетами, літаками та новітніми системами лише одна площина анонсу від КНР. Не менш важливий цивілізаційно-історичний шар, де Китай намагається переписати глобальну історичну спадщину «перемоги над Японією» та утвердитися як «єдиний спадкоємець глобальної історії» (матриця «путінського побєдобєсія»). За візуальною картинкою приховується глокальна цифрово-кібернетична експансія КНР, бо якщо TikTok не пройшов у колонах параду, то він уже «в кишені» у мільярдів користувачів, особливо у країнах вільного світу. Це і є нова форма глокального контролю та когнітивної залежності, коли аплодисменти демократій легко співіснують із парадним крокуванням диктатур по світу.

Трамп намагається звести подію в КНР до жартів чи торговельних переговорів, проте сама концентрація диктаторів у Пекіні демонструє, що змова реалізується глокально вже десятиліттями – від спільної розробки озброєнь до формування єдиних ідеологічних сигналів і символів «пояса-шляху», який поступово перетворюється на проєкт «долі по-пекінськи».

Поки в Пекіні диктатори-терористи безкарно оперують термінами «мир і гармонія», у тимчасово окупованому Криму триває суд над українськими правозахисниками, звинуваченими окупаційно-терористичним режимом РФ у «тероризмі». Це не випадкова паралель, а дзеркальний переворот понять, коли справжніх жертв репресій оголошують злочинцями, а головні терористи світу апелюють до мови права. Саме тому ми спостерігаємо «армагедон міжнародного права» не як релігійну гіперболу, а точку, де руйнується сам фундамент цивілізаційного порядку.

КНР показав себе не лише господарем «своєї суверенної історії» (псевдоісторії), а й координатором нової «антицивілізаційної коаліції». Поряд із військовою демонстрацією прозвучали меседжі, що «Китай на правильному боці історії», «відродження не спинити», «справжня рівність можлива лише у нашій системі». Ці слова перетворюються на інституціоналізацію мотивацій до альтернативного світопорядку, де цивілізаційні категорії вже переписуються на умовах режимів.

Отже, цей парад був не «святом історичної перемоги», а багатошаровою подією: військовою демонстрацією, цифровою стратегією, культурною заявкою й політичним викликом. Ми стали свідками «армагедону публічності та права» як моменту, коли позацивілізаційні сили не просто користуються мовою цивілізації, а вже підмінюють її сенси та смисли, проектуючи майбутнє як культ сили й майбутнє диктаторських режимів.

Публічні маркери:

«У Пекіні відбувся масштабний військовий парад»

«Трамп не вважає військовий парад у Китаї за участі Путіна й Кіма викликом для США»

«Трамп заявив, що дуже уважно стежить за перебігом російської війни проти України»

«США пояснили, що не вводять вторинні санкції проти Китаю через переговори»

«Викрадене окупантами подружжя з Керчі звинуватили у «тероризмі» – правозахисники»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 148 окрема артилерійська Житомирська бригада Десантно-штурмових військ