В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1168-ма  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Польща та Нідерланди публічно підкреслюють, що злочини путінізму в Україні є не лише українською проблемою, а й екзистенційною загрозою для всієї Європи. Вони визнають, що путінізм не зупиняється на українських кордонах і його амбіції здатні поширюватися далі, ставлячи під загрозу наявні демократичні принципи й міжнародний порядок.

Проте, незважаючи на цю явну загрозу, реакція на рівні дипломатії ЄС досі залишається непослідовною. На жаль, навіть у контексті 80-річчя визволення Нідерландів від нацистської окупації, що є важливою історичною віхою, побоювання щодо прямої конфронтації з РФ та визначення путінізму за своєю суттю “екзистенційною катастрофою” для Європи все ще відсутні.

Не називати путінізм екзистенційною загрозою — це великий стратегічний промах, бо він насправді має глобальне значення для майбутнього світу. Путінізм є не просто агресивним режимом, а геноцидним феноменом, що має на меті знищення не тільки фізичних осіб, а й цілі культурні, історичні та національні ідентичності, а тому до його ліквідації треба підходити не просто як до політичної задачі, а як до рятування людства від нових форм тоталітаризму.

Наголошуючи на «мирі» (що означає капітуляцію), деякі дипломати й лідери ЄС продовжують ілюзорно вірити, що можна знайти компроміс з агресором, який від початку не демонструє жодного наміру до мирних переговорів, а лише прагне нав’язувати свою модель знищення України, Європи й демократії загалом. Це серйозна проблема, яка потребує усвідомлення й адекватної відповіді з боку, як мінімум, європейського співтовариства.

У такій ситуації відсутність чіткої позиції щодо “екзистенційності” путінізму може створювати ілюзію, що війна, геноцид і варварство мають “нормалізуватися”, більше того, стати частиною дипломатії. Це абсолютно хибне розуміння сучасної ситуації, яке вже має негативні наслідки. Необхідно докласти значних зусиль, щоб виробити чітку спільну позицію, зокрема через формулювання принципів міжнародної відповідальності.

Отже, стратегія ЄС повинна зосереджуватися на безумовній перемозі та демонтажу путінізму, як основі для сталого миру в Європі, адже тільки так ми зможемо забезпечити гідне майбутнє, вільне від агресії та диктатури.

В той же час путінське «побєдобєсіє» — це не лише маніпуляція історією, а й намагання реабілітувати ідеології, які стали основою для тоталітарних режимів у ХХ столітті. Перемога у Другій світовій війні не може бути претензією на моральну правоту або на право СРСР бути «переможцем нацизму» для країни, яка виступала як тоталітарний союзник для Гітлера в період спільного поділу Польщі та окупації інших європейських територій.

СРСР та гітлерівська Німеччина мали багато спільного у своїх ідеологіях та методах управління, зокрема щодо застосування репресій, тоталітаризму та мілітаризму. В обох випадках основою політики була ідея тотальної державної влади, що застосовувала агресивні методи як всередині країни, так і за її межами. Ці режими розвивали культи особистості, насаджували ідеологічні догми й прагнули до світової гегемонії, чи то через комуністичну експансію, чи через нацистське вторгнення.

Тому вся вакханалія путінського «побєдобєсія» навколо 9 травня може бути розглянута як спроба не лише маніпулювати громадською думкою в РФ, а й як частина переосмислення і реабілітації СРСР, в тому числі як провідного символу боротьби з нацизмом. Це також технологічно служить сучасній підтримці ідеї тоталітарного комунізму, який є знову актуальним у стратегічних планах Пекіна через комуністичну ідеологію КНР, що активно лобіюється та розповсюджується нинішнім керівництвом країни.

Політичне керівництво РФ намагається створити ілюзію історичної спадкоємності, де Росія є спадкоємицею перемоги над нацизмом, хоча насправді це лише спроба приховати реальні тоталітарні та геноцидні риси своєї політики, включаючи порушення  та знищення міжнародного права, агресію, геноцид та варварство. У такий спосіб РФ намагається зберегти ідеологічне виправдання своєї геноцидної агресивності та тотальної експансії, як на міжнародному рівні, так і в контексті внутрішнього контролю за суспільством, що потребує ідеологічного обґрунтування для подальших дій.

Власне, реабілітація комунізму через символи та радянську стилістику так званої Великої Вітчизняної війни, особливо в контексті сучасної пропаганди РФ, є серйозною антропологічно-когнітивною загрозою для світової стабільності. Це показує, що путінізм не лише продовжує ідеологічну спадщину СРСР, ае й намагається створити нові союзи з комуністичними режимами по всьому світу, таким чином продовжуючи поширення тоталітарно-геноцидних режимів, що є загрозою для демократичних цінностей та антропологічно-когнітивно-ментальної сутності людяності.

Тому твердження про те, що перемога над нацизмом не може належати лише СРСР, має велике стратегічне значення для осмислення ролі РФ в сучасному геополітичному контексті.

Публічні маркери:

«Туск у 80-річчя звільнення Нідерландів від нацистської окупації нагадав про звірства росіян в Україні»

«Туск: Жоден європейський лідер не повинен бути 9 травня у Москві»

«Історія Другої світової вчить нас не плутати мир із капітуляцією – Туск»

«Прем’єр Нідерландів: Загроза, яку становить Росія, виходить за межі України»

«У МЗС України нагадали, що Друга світова почалася зі змови Гітлера і Сталіна»

Зусилля міжнародної спільноти щодо побудови юридичної бази для роботи спеціального трибуналу щодо злочину агресії РФ проти України набуває завершальних форм. Початок цієї роботи очікується вже наступного року. Це є ключовим елементом історичної справедливості, юридичної відповідальності та зміцнення міжнародного права. Втім, темпи цієї роботи не відповідають темпам геноцидної ескалації з боку путінізму, який не чекає на юридичні рішення і вдається до все брутальніших методів впливу.

Путінізм в умовах нової геоекономічної архітектури, де все ще діють санкції, але немає єдиної трансатлантичної стратегії, стає ефективнішим, мобілізованішим та більш структурованим. Колективний путінізм як феномен, особливо в союзі з авторитарними режимами Китаю, Ірану, КНДР та глобальними симпатиками антизахідних ідеологій, використовує час «юридичного очікування» для розширення зон впливу, інфільтрації політичних наративів та моральної демобілізації Заходу.

Отже, темпи геноциду — швидкі, темпи правосуддя — повільні. Це створює моральну прірву, яку потрібно терміново заповнити доктринальною мобілізацією, а не лише процедурними інструментами. Путінізм більше не потребує лише кінетичного фронту як такого — він функціонує як антропологічна технологія експансії через історичну ревізію, дегуманізацію, енергетичний шантаж і комунікаційний терор. В цей же час відкладене правосуддя – це відкладена справедлива цивілізаційна перемога. І навпаки — пришвидшене правосуддя (навіть в гібридних формах) створює новий фронт гідності. Мабуть, варто активізувати паралельні публічні формати морального засудження, які б випереджали офіційні структури та діяли як тиск на міжнародну спільноту.

Публічні маркери:

«Спецтрибунал щодо злочину агресії проти України готовий до запуску – Мудра»

«В ОП анонсували початок політичного процесу зі створення спецтрибуналу щодо злочину агресії РФ проти України»

Пряме цинічне цькування В. Орбаном України та заперечення членства України в ЄС – це вже прямі «побєдобєсні» антиєвропейські провокації проти України, ЄС та Європи загалом. Орбан, діючи в інтересах антизахідної коаліції, не просто перетворив Угорщину на “троянського коня” Путіна в ЄС та НАТО, а й системно підриває саму єдність Європи. Його останні кроки — цинічне цькування України, заперечення її європейської перспективи, деморалізація єдності ЄС, – є не поодинокими політичними витівками, а частиною багаторічного плану гібридної інтеграції в путінізм.

Орбан – вже не просто політик, а інструмент колективного путінізму, де кожен має свою нішу. Путін веде фізичну та цивілізаційну геноцидну агресію, Орбан – війну всередині Європи через нормативну диверсію затягування, ігнорування та маніпуляцію нормами угоди про ЄС. Д. Трамп (як символ ретроградного ізоляціонізму) забезпечує інформаційний та політичний фланг лояльності путінізму в США.

Орбан системно демонтує принципи демократії в самій Угорщині через підпорядкування судової гілки влади. Здійснюється майже тотальний контроль над ЗМІ та політичними опонентами. Широко використовуються нав’язані настрої “євроскепсису” як ідеології для авторитарної мобілізації. Твердження, що в Угорщині готується “тихий” або “гібридний” державний переворот, має для цього всі підстави. Йдеться не обов’язково про зміну влади в класичному сенсі, а про консервацію влади Орбана через скасування або викривлення вільних виборів, придушення опозиції та перехід до ще глибшого авторитаризму під прикриттям міфу про “національний суверенітет”.

Колективний путінізм діє не лише ззовні, а й ізсередини. Орбан — це вже не просто “угорська проблема”, а системна загроза європейській демократії, свободі та ціннісній ідентичності ЄС. Він діє як політичний «спецназ» гібридної глокальної агресії проти цілісної Європи.

Публічні маркери:

«Орбан знову висловився проти членства України в Євросоюзі»

«Подоляк каже, що російська влада на 9 травня влаштує провокації проти свого народу»

Участь українських фахівців в розробці науково-технічної стратегії НАТО (STO) в умовах гібридної, глокальної та системно-геноцидної агресії, не може обмежуватися лише кінетичними чи класичними технологіями. Йдеться, безперечно, і про технології когнітивної, ментальної, інформаційно-семіотичної, сенсорно-асоціативної та антропологічної дії  як інструментів агресії нового типу – геноцидності.

Дивує неадекватність традиційного підходу до дезінформації (як лінійної або фактологічної проблеми). В реальності, дезінформація трансформувалася в складний мультипарадигмальний феномен. Він проявляється не лише на рівні знань, а й сенсорних впливів, пов’язаних із біоенергетикою, когнітивними емоційними резонансами, що реалізується через гібридні середовища життя (нейромережеві платформи, ШІ-керовані системи, метавсесвіти) й використовує парадигму “контентної інвазії” в простори мислення, пам’яті, традицій, мови — тобто глибинної  антропологічно-когнітивної ідентичності людини та спільноти.

Це вже не просто фейкові новини, а контентна агресія проти смислу, істини і реальності.

Отже, сенсорно-асоціативний підхід в парадигмі комунікаційно-контентної безпеки має стати базовим у формуванні дослідницьких програм НАТО, ЄС, та держав-членів.

Спецслужби Австрії, Німеччини, Польщі (і, безумовно, України) вже працюють не лише проти шпигунів, а проти інфраструктур дії в глибоких шарах людської поєднанності, включно з освітою, культурою, філософією, медіа та навіть релігією.

Програму Франції (залучення дослідників з США і стратегічні інвестиції в ШІ, квант, ядерну енергетику) треба читати не просто як інноваційну, а як передбачення фронтів майбутнього глокального конфлікту, де когнітивний рівень буде вирішальним. Ймовірно завуальовано йдеться саме про антропологічно-когнітивно-ментальні технології, за допомогою яких людський простір розглядатиметься як поле екзистенційного протистояння та рятування людяності (антропосфера); формування / маніпуляція свідомістю, цінностями, довірою; вони працюють через когнітивну архітектуру ШІ і ГШІ; мають військове і цивільне застосування.

Публічні маркери

«Франція виділяє €100 мільйонів на програму залучення іноземних науковців, переважно зі США»

«Міноборони вперше долучилось до розробки Науково-технічної стратегії НАТО»

«МВС Австрії: Розслідування у справі російської дезінформаційної кампанії тривають»

«Росія проводить пропагандистські акції до 9 травня у десяти країнах – ЦПД»

«Російська пропаганда поширює фейкові листівки від імені Українського інституту нацпамʼяті»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото із офіційної сторінки 40-ої окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта