В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1290-та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Останні події в Україні та довкола неї складають моторошну і водночас промовисту картину. Це не окремі епізоди глокальної геноцидної агресії, а взаємопов’язані прояви варварства, яке Москва намагається зробити «новою нормою» міжнародної реальності.

У Чернігівській області російська високоточна ракета влучила по гуманітарній місії з розмінування. Загинули громадяни Данії, майже десяток людей дістали поранень. Це не «грубе порушення права», як дипломатично кажуть у ЄС. Це ракетний (балістичний) розстріл самої ідеї права. Адже там, де гуманітарна діяльність стає мішенню, уже не діє жоден закон, лише глокальний терор, бо гинуть гуманітарні місії країн-союзників, що рятують цивільний простір України.

На окупованих територіях Кремль планує ще в більших масштабах примусово забирати українців до війська. Це не мобілізація, бо мобілізація можлива лише у власній державі й за власним законом. Це варварський примус, шантаж, використання людей як гарматного м’яса для потоку «мясних штурмів-витіснення». Якщо ми в Україні називаємо це «мобілізацією», то мимоволі підміняємо сенси й робимо вигляд, ніби у загарбника є законне право діяти. Насправді ж ідеться про форму варварського рабства.

У Луганській області окупаційна влада відключає доступ до інтернету. Це не технічний збій, а спосіб позбавити людей базового цивілізованого права на доступ до інформації. Тут формується новий тип диктатури — ментальна окупація, коли людина позбавлена можливості вибору навіть у цифровому просторі.

Водночас у Кольській затоці зафіксовано масштабний розлив нафтопродуктів від російських нелегальних танкерів. Екологічна аварія є ще одним виміром варварства, де економічні схеми Кремля прямо знищують морське довкілля. Такі катастрофи стають системними, а Москва навіть не намагається брати відповідальність за погіршення ситуації.

Над Балтійським морем у Швеції різко зросли випадки перешкод у роботі GPS, джерело яких – територія Росії і це глобальна загроза цивільній авіації. Світ поступово привчають до того, що навіть базові континентальні інфраструктури безпеки можуть стати жертвами тотального терору.

Таким чином, ми маємо справу не з «поодинокими порушеннями», а з цілою системою варварства. Вона працює одночасно у гуманітарній, правовій, інформаційній, екологічній та технологічній сферах. Це і є справжній виклик сучасності, де терор не ховається під гібридністю, він виноситься на світло дня як «звична практика», тоді як світова спільнота все ще називає його «порушенням».

І от саме ця розбіжність між реальністю варварства та мовою «зляканої» дипломатії є головним потрясінням нашого часу. Бо там, де право знищується, не можна прикриватися формулою «порушення». Потрібно називати речі своїми іменами – це варварство, терор і знищення самого фундаменту цивілізаційного порядку.

Публічні маркери:

«У ЄС відреагували на атаку Росії по гуманітарній місії з розмінування під Черніговом»

«Глава МЗС Данії засудив атаку РФ на місію із розмінування під Черніговом»

«Росіяни планують посилити мобілізацію українців на тимчасово окупованих територіях – ЦНС»

«На захопленій росіянами території Луганщини подовжили термін обмеження швидкості інтернету – ОВА»

«У Кольській затоці зафіксували масштабний розлив нафтопродуктів»

«Швеція заявила про різке збільшення російського втручання у роботу GPS»

Нью-Йорк, останній тиждень роботи 79-ї Генасамблеї ООН. У четвер, коли розглядалося питання про тимчасово окуповані території України, у залі не було відчуття історичного моменту. Формат дебатів перетворив тему на ритуал. Замість ухвалення конкретних рішень — черга промов, де кожен делегат обережно дотримувався власних «червоних ліній».

На табло — близько сорока країн, які висловилися проти російської агресії. Але мовчання більш ніж ста п’ятдесяти інших країн заглушило навіть сильні заяви. Це мовчання не було нейтралітетом. Це — мовчання, вироблене клубом диктаторів і страхом втратити економічні зв’язки з Москвою чи Пекіном.

Слова, що лунали з трибуни, ще раз підтвердили, що мова спікерів ГА ООН не відповідає реальності. ЄС обрав термін «неоколоніалізм», тоді як насправді йдеться про явище значно масштабніше — глокальну геноцидну агресію, яка підриває самі основи міжнародного порядку світу.

Китай традиційно говорив про «деескалацію» і «зняття санкцій», фактично підміняючи реальність і створюючи наратив, у якому агресор виглядає стороною, з якою треба домовлятися не лише Україні, але й світу.

США намагалися балансувати, демонструючи «зваженість», але саме ця мова балансу легалізує уявлення, що є «дві сторони конфлікту». Насправді ж немає «двох сторін» — є держава-жертва і є глобальний агресор, що здійснює тотальний геноцид.

Польща вирізнилася найбільш предметною позицією, прямо назвавши злочини, викрадення дітей, масові порушення й елементи геноциду.

Україна виступила сильно, однак акценти здебільшого знову залишилися на описі трагедій і закликах до підтримки, тоді як світові потрібно почути вимогу іншого рівня — переходу до всесвітнього цивілізаційно-симультанного формату дій.

Саме тут відкривається головний розрив сучасності, де дипломатія в ГА ООН сама ще не усвідомила екзистенційність протистояння з РФ. Реальність сьогодні від РФ та її союзників та сателітів – це стан варварства та геноцидності у багатьох вимірах: гуманітарному, екологічному, технологічному, антропологічному. Вона рухається в темпі наддинамік, одночасно в кількох площинах. Але дипломатія досі говорить мовою минулого: «порушення», «деескалація», «неоколоніалізм». Це і є своєрідна дипломатично-статусна адвокація путінізму, де діють м’якими ярликами, які створюють ілюзію, ніби міжнародне право ще працює.

Там, де гуманітарні місії стають мішенню ракет, де дітей масово викрадають, де окупованим регіонам відключають інтернет, а міжнародні інституції ігноруються, права вже немає. Є лише системне варварство, яке Москва намагається зробити «новою нормою» світопорядку.

І саме небажання світу називати речі своїми іменами є головним потрясінням сучасності. Бо мовчання і м’які формули — це подарунок колективному путінізму. Адже поки дипломатія симулює реальність, терор вільно руйнує саму тканину цивілізаційного порядку.

Отже, картина останніх дебатів 79 ГА ООН була символічна. У той час як в Україні кожен день смерть і руйнування, у Нью-Йорку відбувалося театралізоване відтворення минулого. Дипломатія залишалася у вимірах ХХ століття — процедур, черговості виступів, формальних аплодисментів. Реальність же глокальної геноцидної агресії рухається в наддинаміках XXI століття, де немає ні фронту, ні тилу, лише тотальна агресія геноцидності.

Так постає феномен «зляканої дипломатії». Вона говорить, але не діє. Вона формулює, але не називає. Вона обговорює, але не вирішує. І головне — вона надає легітимності варварству, бо сама процедура стає ширмою, яка закриває від світу справжні масштаби геноциду

Публічні маркери:

«Переговорам між РФ і Україною має передувати безумовне припинення вогню – Євросоюз в ООН»

«Китай у Генасамблеї ООН заявив про необхідність мирної угоди між Росією та Україною»

«Польща в ООН: Агресія Росії в Україні – це спроба відновити колоніальний контроль»

«Україна в Генасамблеї ООН закликала посилити політичний, військовий та економічний тиск на Москву»

«США продовжують наполягати на зустрічі Зеленського й Путіна»

«Британія в ООН: Наступним кроком Путіна мусить стати припинення вогню в Україні»

«Президент Генасамблеї ООН закликав до негайного виведення російських військ з України»

«У Генасамблеї ООН розпочалися дебати щодо ситуації на ТОТ України»

«Єдиний голос» працює проти реальності сучасності, коли млявоплинна дипломатія легалізує агресора. На саміті спікерів парламентів G7 у Оттаві Р. Стефанчук говорив про ключові національні виклики: справедливий мир, посилення санкцій проти РФ, подальший поступ України на шляху до ЄС і НАТО. Він підкреслив, що не може бути жодних поступок щодо територій чи суверенітету, бо вони неприпустимі, всі дипломатичні домовленості мають ґрунтуватися на Статуті ООН та міжнародному праві.

Слова спікера ВРУ правильні, але їх темп і тон не відповідають масштабам глобального виклику та місцю розмови. Бо це не просто війна проти України — це екзистенційне протистояння цивілізаційного масштабу у форматі глокальної геноцидної агресії проти світу людей. Це спроба знищити людяність у світі, підірвати сам світопорядок і встановити норму диктаторського клубу — від Москви до Пекіна.

Приклади, які маркують та ілюструють наступ колективного путінізму.

У США карають шпигуна в Держдепі на 4 роки за передачу секретної інформації КНР, це така поблажливість замість демонстрації, що екзистенційні загрози демократії вимагають жорстких заходів проти державних шпигунів диктатур.

КНР підтверджує союз із КНДР на рівні не лише інтересів а й спільних ідеалів (комунізм по-пекінськи), а Словаччина намагається стати містком для Пекіна у ЄС та Україні замість того, щоб об’єднано протистояти експансії диктатур.

Іронія в тому, що «єдиний публічний голос» повторення аксіом в дипломатії може працювати на агресора, якщо не усвідомлюється цивілізаційна природа виклику колективного путінізму. Риторика про мир, санкції та єдність звучить красиво, але у світі наддинамік і симультанностей вона створює ілюзію дії, тоді як терор і варварські руйнування рухаються своїм щодобовим темпом.

Це і є феномен «зляканої дипломатії», бо вона формулює, обговорює, демонструє символи, але не називає речі своїми іменами. І поки дипломатія симулює реальність, глокальна геноцидна агресія рухається далі, руйнуючи цивілізаційний порядок.

Публічні маркери:

«Стефанчук обговорив із президенткою Європарламенту посилення санкцій проти Росії»

«У США експрацівник Держдепу отримав чотири роки в’язниці за передачу секретних даних Китаю»

«Сі запевнив Кіма, що Китай завжди буде союзником КНДР, незалежно від змін міжнародної ситуації»

«У Фіцо розповіли про деталі його візиту в Україну в п’ятницю»

«Сі Цзіньпін попросив Фіцо сприяти просуванню зв’язків Китаю з ЄС»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 148 окрема артилерійська Житомирська бригада Десантно-штурмових військ