В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1382-га доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

У Брюсселі президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, канцлер Німеччини Ф. Мерц та прем’єр-міністр Бельгії Де Вевер провели переговори, які стали своєрідним індикатором зрілості європейського розуміння агресії РФ проти України, Європи та світу. У центрі уваги було  питання фінансової підтримки України за рахунок заморожених російських активів. Сам факт, що це питання обговорюється на рівні керівництва ЄС, демонструє важливий зсув, що більше ні в кого немає сумнівів, що безпека України давно стала частиною безпеки ЄС.

Водночас у дискусіях відчутний інший пласт – це внутрішні страхи ЄС щодо ризиків, пов’язаних із використанням цих активів. Бельгія, яка через Euroclear тримає найбільший їх обсяг, говорить про економічні й політичні наслідки. Німеччина наполягає на необхідності єдиної європейської позиції, щоб уникнути різних рівнів відповідальності між державами. Європейська комісія фактично шукає формулу, яка дозволить рухатися вперед без руйнування довіри всередині Союзу.

Але паралельно виникає запитання, яке поки не звучить достатньо прямо: чому Європа уникає називати речі своїми іменами, чому йдеться лише про фінансовий механізм, а не про екзистенційне протистояння колективному путінізму?

У публічному полі ЄС обережний у формулюваннях, але факти говорять самі за себе. Москва відкрито претендує на ревізію світової архітектури безпеки, а геноцидна агресія проти України є лише одним із фронтів глокальної агресії. У цій ситуації тема заморожених активів стає не лише юридичним питанням, а тестом на здатність Європи діяти незалежно, швидко й цілісно.

Дивним виглядає інше – у європейських дискусіях майже не згадується роль чинної адміністрації США, яка намагається використовувати російські активи як частину власних переговорних ініціатив. У ЄС це сприймається як ризик не лише фінансовий, а й політичний, адже фактично йдеться про те, чи не намагається Вашингтон створити власну «монетарну архітектуру миру», де інтереси України та Європи відсуваються на другий план. Саме тому Мерц відкинув ідею передачі активів США як таку, що суперечить логіці відповідальності глобального агресора.

На цьому тлі важливою звучить позиція Нідерландів. Міністр Девід ван Веел на засіданні ОБСЄ наголосив, що агресію не можна винагороджувати, а суверенітет України не є предметом торгу. Його слова додають до публічної мозаїки ще один важливий елемент – Європа починає чіткіше розрізняти гуманітарні декларації від реальних механізмів стримування агресії, які мають бути системними.

Усі ці голоси складаються в єдину картину. Європа усвідомлює, що російська агресія спрямована проти всіх, але фізичний захист демократії 24/7 здійснює лише Україна. І це породжує нову логіку відповідальності, коли ключове питання не в тому, чи має Європа право використовувати російські активи, а в тому, чи може вона дозволити собі не зробити цього так довго.

Сьогоднішня дискусія в Брюсселі – це не пошук технічного рішення. Це момент, коли ЄС визначає власну силу як геостратегічної спільноти. І чим швидше Європа визнає, що протистоїть не просто державі-агресору, а моделі позацивілізаційної сили, яку уособлює путінізм, тим зрозумілішими стануть її дії, а не лише публічні заяви.

Публічні маркери:

«Фон дер Ляєн: Підтримка України має центральне значення для європейської безпеки»

«Суверенітет України не підлягає обговоренню – глава МЗС Нідерландів»

На тлі тривалих і виснажливих дебатів у ЄС щодо чергових санкцій чи «нових форматів» стримування РФ, колективний путінізм продовжує розширювати власну практику варварства, контролю й експансії. Події, які відбуваються паралельно по різних регіонах світу, складаються у вражаючу мозаїку – це не хаотичні епізоди, а структура системних дій.

Одним із чергових її проявів став показовий розстріл українського військового, який виходив із піднятими руками, щоб здатися в полон. Ця демонстративність без приховування вже не виглядає випадковістю, це нагадування про те, що для путінізму норми Женевських конвенцій не існують як межі, а лише як поле для демонстрації зневаги.

Паралельно РФ зміцнює й політичні опори позацивілізаційного порядку. Індія приймає Путіна з червоною доріжкою й публічно формує тезу «миру», який усе чіткіше нагадує саме кремлівське трактування, без відповідальності, без покарання, без демонтажу джерела агресії. Декларована «нейтральність» Індії непомітно перетворюється на систему практичних рішень в стилі путінізму: економічні угоди, військово-технічне співробітництво, міграційні програми, спільні виробництва. Ці рішення вже вписуються у глобальну інфраструктуру путінізму, де баланс визначається не нормами, а вигодою і тиском існуючих режимів, що сповідують диктат.

Ще одна частина мозаїки – тіньовий танкерний флот у понад 1240 суден. Це не просто схема обходу санкцій. Така кількість старих, непрозорих і небезпечних танкерів перетворюється на парасистему морського впливу – від економічного тиску й нелегітимного експорту до потенційних екологічних катастроф або навіть інструменту гібридних операцій у світовому океані. Фактично, тіньовий флот уже формує альтернативу цивілізаційному морському порядку, тоді як ЄС та G7 тільки обговорюють, чи варто винести заборону морських послуг у наступний санкційний пакет.

РФ паралельно порушує щонайменше 18 статей Декларації ООН про права корінних народів у Криму. Системність переслідувань кримських татар, від обшуків і арештів до знищення культурних інституцій показує: там, де немає миттєвої реакції й покарання, міжнародні норми перетворюються на формальність. А формальність у питаннях прав народів – не просто криза міжнародного права, це легітимізація безкарності як моделі поведінки, яку потім наслідують інші тоталітарні режими.

І в усіх цих різнорідних сюжетах видно одну спільну тенденцію, колективний путінізм перетворився на глобальну систему дії, здатну одночасно охоплювати політичні столиці, океани, окуповані території, ринки та символічні простори.

Саме тому Україні потрібні не тільки реакції, а й пропозиція цивілізаційного порядку, яка повертає суб’єктність міжнародним нормам. Ми є свідками становлення  принципу, як різні траєкторії агресії сходяться в одному векторі – демонтажі ціннісної моделі Заходу через створення альтернативної позацивілізаційної реальності світу.

Публічні маркери:

«На Сіверському напрямку росіяни розстріляли українського бійця, який вийшов до них із піднятими руками»

«Індія та Росія оголосили про плани розширити торгівлю»

«Моді заявив Путіну, що Індія не нейтральна, а на боці миру»

«З початку повномасштабної війни Росія створила тіньовий флот із понад 1240 танкерів – ЦПД»

«Євросоюз і G7 розглядають можливість заборони морських послуг для експорту нафти з РФ – Reuters»

«Росія порушує у Криму 18 статей Декларації ООН про права корінних народів – правозахисниця»

Антропологічно-когнітивна й ментальна окупація світу з боку путінізму щоденно розширюється, і щораз чіткіше проявляється її фактичний, а не декларативний масштаб. РФ інвестує у лояльність країн так званого Глобального Півдня не символічні жести, а мільярди доларів, які роками акумулюються за межами її кордонів. Це не підтримка «партнерів», а системне розбудовування альтернативної реальності, тобто реальності, де право не має ваги, а імперські звички мисляться як «норма міжнародних відносин». Вражає не лише обсяг кредитів чи списань, вражає сумарний фронт режимів – від КНР до Ірану й КНДР, що працюють у синхронному ритмі захоплення впливу, не поділяючи світ на «свій» і «чужий». Їхній метод простий – світ існує лише як арена постійної агресії.

На цьому тлі Європа, а особливо Франція, лише починає усвідомлювати масштаб наївності, з якою рік за роком сподівалася «переважити» путінізм діалогами без дій. Дипломатичні зусилля Макрона чи інші спроби говорити з Пекіном про стабільність  важливі, але вони лишаються голосами, тоді як Москва працює в жанрі дії. Китай, Індія, Бразилія, ПАР, аргентинський вектор, усе це простір, де цивілізаційний світ бореться не за підтримку, а за саме своє місце у картині світу, який інші вже перекроюють.

Тим часом самі демократичні суспільства нерідко підсилюють путінізм (свідомо чи несвідомо), повторюючи його меседжі в боротьбі з «дезінформацією», вони парадоксально зачаровують власних громадян образом нібито всемогутнього путінського впливу. ЄС штрафує Х/Твітер, але не має власних мереж його масштабу; в результаті модерація інформації делегується тим, хто грає проти демократичних принципів. Путінізм навчився перетворювати правду на ворога миру, це стало видно ще на прикладі Солсбері, і це повторюється щоразу, коли наратив російського ГРУ раптом опиняється в зоні комфортного обговорення на Заході.

Паралельно Москва продовжує маскувати власний економічний занепад у вимірі падіння доходів бюджету, стагнацію попиту, скорочення соціальних витрат потужною зовнішньою експансією. Пересічні жителі-путінці змушені економити на базових товарах, але Кремль без вагань спрямовує рекордні кошти на різні агресії та підтримку чужих диктаторських режимів. Це не про зовнішню політику, це про модель мислення, в якій людське життя не має жодного значення.

На цьому тлі контрасти особливо помітні. Швеція скорочує допомогу африканським державам, щоб збільшити підтримку України. Польща системно бореться з антиукраїнськими кампаніями, відкриваючи ботомережі та розвінчуючи ворожі наративи. Українська громада Канади робить максимум у межах громадських ресурсів, щоб розкривати російські операції впливу. Це не про «боротьбу з дезінформацією», це про відновлення суб’єктності правди та цивілізаційної відповідальності.

Зрештою, важливо пам’ятати головне – путінізм не можна змішувати зі світом права. Це різні середовища існування, різні онтології. І світ створює реальність лише тоді, коли діє, а не коли сподівається, що дія когось іншого компенсує власну відсутність ініціативи.

Публічні маркери:

«Росія збільшує фінансування країн Глобального Півдня»

«Швеція скоротить допомогу з розвитку п’ятьом країнам – гроші підуть на підтримку України»

«Посол Франції: Сподіватися переконати Китай підтримати Україну було б занадто амбітно, але діалог важливий»

«Польща ефективно бореться з антиукраїнською дезінформацією – віцепрем’єр»

«У Конгресі українців Канади розповіли, як борються з російською дезінформацією»

«Єврокомісія оштрафувала соцмережу Х на €120 мільйонів»

«Посол РФ звинуватив Британію у спробі зірвати «мирний план» через звіт щодо Солсбері»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: Ліцей імені Героїв Крут у Львові