В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1383-тя  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Попри всі заяви союзників, помітно, що самі структури та місії НАТО досі не усвідомили очевидного – кожен їхній ранок існує лише тому, що Україна щодня,  вже майже дванадцять років,  бере на себе  головний удар глобального путінізму. Ця симетрія відповідальності мала б бути не епізодичною (6 грудня чи у дні офіційних церемоній), а повсякденною практикою оцінки реальності.

Саме тому підняття українського прапора у Спеціальній місії НАТО (NSATU) 6 грудня має важливий символізм. Воно нагадує про присутність 35 держав, які визнають роль України як щита демократичного світу. Генерал-лейтенант Кертіс Баззард говорить про «цивілізований світ», але цей світ тримається саме тому, що Україна безперервно стримує глокальну геноцидну агресію. Це не метафора,  це елементарна констатація сучасного екзистенційного протистояння позацивілізаційним силам.

Цю реальність чіткіше за інших артикулює Міжнародний кримінальний суд. Він виходить із принципу, що спроби мирних переговорів не можуть скасувати відповідальність за злочин агресії. Навіть якщо Рада Безпеки ООН здатна тимчасово призупинити розгляд, суть не змінюється, злочин буде розслідувано, а відповідальні мають бути названі. Цей підхід підсилює позицію України в тому, що стійкий мир можливий лише там, де є інституційна здатність карати агресора.

Тим часом Україна сама формує нову архітектуру безпеки. Виступ керівника ГУР Кирила Буданова на форумі “(ви)СТОЇМО!” показує, що сучасна геноцидна агресія,  це не лише фізична (кінетична) лінія фронтальних бойових зіткнень. Це одночасно виборчі системи, цифрові інфраструктури, штучні інтелекти, дрони та кібероборона. Український досвід, який сьогодні вивчають військові теоретики і інженери провідних країн, стає фундаментом майбутньої колективної оборони цивілізації.

І саме громадянське суспільство, як підкреслює Буданов, є головною опорою цієї оборони. У цьому сутність парадоксу часу – держава, на яку напали позацивілізаційні сили, стала центром вироблення глобальної безпеки для інших.

Тому сьогодні Україні варто не лише нагадувати, а констатувати, що ми вже є елементом безпеки глобального масштабу в умовах глокальної геноцидної агресії, де атака спрямована проти всіх, але фізичний спротив утримує насамперед українське суспільство.

Публічні маркери:

«У місії НАТО підняли український прапор з нагоди Дня ЗСУ»

«МКС не зупинить розслідування щодо вторгнення Росії в Україну через мирні переговори – заступник прокурора»

«Україна з її воєнним досвідом має стати невіддільною частиною нової системи світової безпеки – Буданов»

Уперше в історії Україна бере участь в Асамблеї держав–учасниць Римського статуту вже не як країна-спостерігач, а як повноправний член Міжнародного кримінального суду. Це не лише інституційний крок, це включення України в ядро держав, які формують майбутні принципи міжнародного права. Саме тут визначається, чи залишаться злочин агресії та геноцидність суто політичними ярликами, чи стануть універсальними правовими категоріями.

Посол України А.Костін, який представляє Україну на Асамблеї, наголошує, що сьогодні на порядку денному стоїть не декларативність, а практична робота. Співпраця України з МКС уже привела до шести ордерів на арешт керівників путінського політичного та військового апарату. І важливо, що більшість держав-учасниць прямо вітали повноцінне членство України  як знак довіри та як визнання того, що міжнародна система відповідальності не може існувати без її участі.

Тоді, як на МКС чиниться міжнародний тиск США,  зокрема у вигляді санкцій проти суддів і прокурорів,  саме об’єднана позиція держав на Асамблеї стає гарантією незалежності інституції. Це також сигнал постраждалим у різних країнах світу, що механізм міжнародної відповідальності живий, дієздатний і спрямований не лише проти виконавців, а й проти тих, хто віддає злочинні накази.

Особливе місце на цьогорічній Асамблеї посіли дискусії щодо створення спецтрибуналу за злочин агресії проти України. Робота триває інтенсивно, ще дві держави – Нідерланди та Литва – офіційно оголосили про приєднання до майбутньої угоди, текст якої мають узгодити найближчим часом. Цей трибунал є логічним першим кроком у ланцюзі відповідальності, адже саме злочин агресії породив усі інші злочини, які Україна документує з 2014 року.

Паралельно готується міжнародна конференція щодо створення Комісії з розгляду заяв щодо механізму компенсацій та репарацій, зокрема за рахунок арештованих російських активів. Це означає, що система відновлення справедливості формується не після війни, а просто зараз.

Україна йде цим шляхом не сама: міждержавні дискусії, національні судові процеси, участь постраждалих у розслідуваннях, усе це творить нову модель міжнародної юстиції, де головним є не політичний компроміс, а людська гідність та незворотність покарання. Українська держава вже притягнула до відповідальності понад двісті воєнних злочинців, тому її голос у Гаазі ґрунтується не на вимогах, а на практиці.

У цьому контексті боротьба за справедливість набуває цивілізаційного виміру, коли український досвід документування злочинів, роботи з постраждалими, взаємодії державних та громадських інституцій стає частиною нового глобального стандарту. І саме цю якість Україна тепер приносить у систему МКС як повноправний член.

Публічні маркери:

«Посол України в Нідерландах: Вже маємо шість ордерів на арешт щодо керівництва держави-агресора»

«Посол України в Нідерландах розповів про процес створення спецтрибуналу щодо злочину агресії Росії»

Коли І. Маск закликає «скасувати ЄС», це виглядає як чергова провокативна репліка, але в реальності демонструє інше – прецедент, коли приватні технологічні платформи дедалі частіше претендують на право формувати порядок денний цілих континентів. У 2020-х роках глобальна публічність увійшла в фазу, де вплив таких платформ може не просто змінювати дискусії, він здатен підмінювати інституції та публічні реальності в країнах.

У цьому сенсі слова Маска показують більш глибшу тенденцію – приватна думка власника мережі починає претендувати на статус «нової норми», витісняючи правові механізми як національного, так і континентально-союзного законодавства. Це і є прояв прямої агресії у масштабах когнітивної окупації,  коли реальність пропонують бачити не через право, а через алгоритмічно підсилений приватний погляд диктаторів різного штибу.

Реакція Єврокомісії щодо штрафу, розслідування, застереження, це не стільки про контроль бізнесу, скільки про захист самої архітектури європейського правопорядку. Саме це закладено в DSA як прозорість алгоритмів, відповідальність за рекламу, публічні зобов’язання щодо даних. І тут Маск утверджує небезпечний прецедент, у якому власник міжконтинентальної контентно-комунікаційної платформи намагається визначати рамку політичної легітимності наднаціональних інституцій ЄС.

У таких умовах твердження «скасувати ЄС» перестає бути жартом чи сміливим твіттерним гіперболізмом,  воно вбудовується у нову логіку-практику ГГА як публічно-мемна парареальність  узурпованих владних повноважень, де інституції  світового рівня легітимності подаються як зайві, а їхнє послаблення як бажаний стан, та ще й маніпулюючи це нібито порятунком демократії.

Для України ця проблема не абстрактна, адже будь-яка слабкість норм і правил миттєво стає полем для агресії, державної чи приватної. Тому досвід нашої інформаційної та когнітивної оборони особливо показовий для того, що відбувається зараз у Європі та у світі за уявних монополій Маска чи Трампа.

Зрештою питання не в Маску, а в тому, чи готовий світ помітити, що цифрова міжконтинентальна глокальна публічність стала новим простором агресії, шантажу та прямого вербального злочину-тиску, де підміна законодавчих норм приватними інтересами відбувається швидше, ніж інституції встигають реагувати.

Публічні маркери:

«Маск закликав «скасувати» Європейський Союз»

«У Єврокомісії попереджають соцмережі про можливість нових штрафів»

Поточні сигнали з Вашингтона формують складну і неоднорідну картину американської військової та безпекової орієнтації. Офіційні заяви про «стримування Китаю силою, а не конфронтацією» подаються як повернення до «здорового глузду», в якому демонстрація сили має запобігати ескалації. У цьому підході простежується прагнення не руйнувати статус-кво в найчутливіших точках регіону, зокрема щодо Тайваню. Водночас наголошується, що США не прагнуть домінувати над Китаєм, а хочуть лише недопущення китайського домінування над собою чи союзниками.

У цьому ж дискурсі лунає теза про необхідність діалогу з лідерами авторитарних режимі Путіна і Сі Цзіньпіна. Її подають як продовження логіки Рейгана, який «говорив з противниками». Проте контекст сильно змінився, бо сьогодні диктатури ведуть не холодну війну, а багатовимірну агресію, яка поєднує військові, технологічні, демографічні та інформаційні інструменти впливу.

Паралельно в новій Стратегії національної безпеки США фіксується значне посилення уваги до Тайваню, акцентуючи увагу на його ролі в глобальному ланцюжку виробництва напівпровідників та у безпеці ключових морських шляхів. У документі фіксується чіткий акцент на створенні сил, здатних запобігти агресії в усьому «ланцюзі островів» від Японії до Південно-Східної Азії, але із прямою брутальною вимогою до союзників «робити набагато більше».

Поряд із цими підходами посилюється жорстка імміграційна риторика про повний перегляд процедур, розширення переліку «країн ризику», і навіть обговорення масштабних депортацій. Логіка безпекового контролю при цьому переноситься на широкий геополітичний контекст — від боротьби з тероризмом до відтворення «після-9/11» рівня перевірок.

На іншому фланзі  аргументів ілюструється боротьба з латиноамериканськими наркокартелями, яку Пентагон описує метафорою «Аль-Каїди західної півкулі». Таке порівняння підкреслює, що США розглядають ці структури як загрозу масштабу терористичних організацій, які застосовують методи масованої гібридної дестабілізації.

На тлі цих глобальних орієнтацій Вашингтон уважно спостерігає за війною в Україні, зокрема за застосуванням автономних систем і штучного інтелекту. Це вже не просто підтримка союзника, а вивчення нового стандарту війни, який впливає на трансформацію американської армії. Одночасно США закликають союзників різко збільшити оборонні витрати для побудови «глобального оборонного щита».

Ця мозаїка політик створює цікаву внутрішню напругу: з одного боку — декларативне посилення сили, технологічних можливостей та оборонних альянсів; з іншого демонстративна готовність до діалогу з диктаторами, яка в реаліях сучасної агресивної політики авторитарних режимів легко стає простором для маневру не Заходу, а саме диктатур. Адже логіка «стримування без конфронтації» працює лише там, де агресор здатний порозумітися на підставі правил, а не на підставі сили як самоцінності.

Для України цей контекст важливий тим, що саме вона залишається ключовою точкою, де перевіряється ефективність західних підходів. Агресія РФ не належить до «керованих конфліктів», і тому будь-яка політика толерантності до диктатур неминуче продукує ризики для Європи, Азії, індо-тихоокеанського регіону та глобальних ланцюжків безпеки.

Коли американська безпекова стратегія водночас говорить мовою сили, діалогу та самообмеження, глобальний порядок опиняється між кількома логіками. І саме в таких проміжках диктаторські режими традиційно намагаються розширювати свою зону впливу.

Публічні маркери:

«США не прагнуть військової конфронтації з Китаєм – Гегсет»

«США оприлюднили стратегію запобігання конфлікту з Китаєм через Тайвань»

«Білий дім може кардинально змінити міграційні процедури, щоб обмежити надання притулку – ЗМІ»

«Глава Пентагону: США продовжать боротьбу з наркокартелями в Латинській Америці»

«Американські військові вивчають досвід війни в Україні – Гегсет»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото із офіційної сторінки у Facebook 66-ої окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго