В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1171-ша  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

8 травня. Європа. Федеральний Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр заявляє про історичну брехню Москви і тому в Берліні забороняються путінські символи на заходах до річниці закінчення Другої світової війни. В цей же час у французьському Страсбурзі, де розташований Європарламент, готуються на 9 травня приймати «російський марш» і Європарламент протестує. Це глибока суперечність сучасної Європи, де воєнна агресія стикається з цивілізаційною амнезією і де путінізм все ще має простір для маніпуляцій, міфів і символічного реваншизму.

Заява президента Німеччини та заборона путінських символів — важливий і рішучий крок у напрямку деколонізації пам’яті, де нарешті визнається, що Москва сьогодні використовує спадщину “перемоги” як зброю і пропагандистську маску для легітимації нових злочинів, включно з геноцидом в Україні.

Російський марш у Страсбурзі — доказ слабкості когнітивного імунітету Європи.

Те, що в місті, де знаходиться Європарламент, можуть допустити такий марш — це не демократія, а симптом інституційної сліпоти та недооцінки глокальної геноцидної агресії. У цьому проявляється глибина антропологічно-когнітивної окупації, тобто окупації розуму, уявлень, сенсів і здатності до критичної ідентифікації зла.

Путінізм воює не лише зброєю. Він створює альтернативну реальність, де СРСР — “рятівник світу”, а не співініціатор Другої світової (через пакт Молотова–Ріббентропа);РФ — “жертва”, а не агресор; Україна — “інструмент Заходу”, а не лідер боротьби за світовий порядок на основі справедливості. Ці путінські міфи стають контентною реальністю, що заражає слабкі суспільства та інституції.

Велика Британія разом з іншими державами Європи артикулюють нову історичну свідомість, де правда про роль СРСР у Другій світовій війні названа без страху; путінізм визнається прямим спадкоємцем сталінізму; а агресія РФ — не “конфлікт”, а організована геноцидна стратегія, що вимагає реагування всіма інструментами безпеки, права, пам’яті світу.

Вражає стан ментальної (когнітивної) безпеки Європи. Він виявляє глибоку кризу: ми маємо сильні сигнали спротиву (Берлін, Лондон, Таллінн), але досі слабкий європейський консенсус щодо того, чим є РФ в епоху путінізму.

Без радикального перевизначення пам’яті, перекодування символів, відкритого і безкомпромісного протистояння міфологічній експансії Москви, не буде ні реального миру в Україні, ні безпеки в Європі.

Публічні маркери:

«Президент Німеччини заявив, що Кремль поширює “історичну брехню”

«У Берліні заборонили російські символи на заходах до річниці закінчення Другої світової»

«Стармер: Війна Росії проти України показує, що Друга світова – не просто історія»

«Cікорський: Сьогодні треба мати моральну ясність щодо того, хто є жертвою, а хто агресором»

«Під час Другої світової цивільних українців загинуло більше, аніж росіян – Снайдер»

«Путін перейняв сталінські аргументи виправдання агресії – німецька історикиня»

«Україна та ЄС: Не приймаємо жодних форм умиротворення агресора»

«Глави МЗС семи країн Європи на тлі мирних перемовин щодо України нагадали уроки Другої світової»

«Україна цінує підтримку Святого престолу і сподівається на візит нового Папи – Сибіга»

«У Європарламенті застерігають мерію Страсбурга від проведення 9 травня «російського маршу»»

«Кремль використовує міфи про Другу світову для виправдання війни проти України – ISW»

«Дуда заявив, що США відіграли “ключову роль” у завершенні Другої світової війни»

Макрон на заходах з нагоди 80-ї річниці капітуляції нацистської Німеччини наголосив, що привид війни знаходиться в Європі і тому Франція бореться за перемогу і захист миру. Тим часом Трамп закликає до безумовного припинення вогню на 30 днів України в розмовах з Європою і це він робить тоді, коли агресор – путінська РФ – готується 9 травня чествувати військових злочинців. Перед нами – розлом між відповідальним історичним лідерством і прагматично-цинічним популізмом, який підриває засади справжнього миру.

На тлі 80-річчя капітуляції нацистської Німеччини, коли пам’ять про злочини стала основою європейської ідентичності, Макрон чітко ідентифікує: “привид війни” – не абстракція, а конкретна реальність; мир — не дар, а обов’язок захищати; і що Франція — не сторонній глядач, а частина боротьби, яка неминуче має завершитися перемогою над агресором. Це і є французьська візія мирності — мир як результат справедливості, а не капітуляції.

Дональд Трамп, ймовірно, стратегічно дезорієнтований. Його заклик до “безумовного припинення вогню” в умовах глокальної геноцидної агресії абсурдний. Адже путінська РФ не відступила з жодного окупованого регіону, продовжує системну глокальну геноцидну агресію; мобілізує сталінську риторику та символіку Другої світової для легітимації сучасного реваншу злочинного режиму.

Поведінка Трампа пахне моральним капітулянством. Це не позиція лідера вільного світу. Це позиція слабкого популіста який все ще надіється на власний реванш.

Парад 9 травня в Москві  за участі реальних лідерів реальних країн — акт антицивілізаційного цинізму. Путінізм, перетворюючи пам’ять про Перемогу та пам’ять про жертви нацизму гітлерівської Німеччини на інструмент виправдання сучасної агресії, фактично ганьбить союзників і жертв Третього Рейху, святкуючи не перемогу над нацизмом, а тріумф колективного путінізму (неосталінізму); не пам’ять про жертви, а безкарність військових злочинів; не мир, а системну глокальну вічну війну.

Отже, на фоні того, що саме США були реальним стовпом Перемоги у Другій світовій, слова Трампа — це удар по історичному авторитету Америки. Це демонтаж її ролі як морального компаса світу.

У той час, як Макрон, Каллас, Штайнмаєр, інші європейські лідери вказують на реальні витоки загрози — Трамп діє як псевдоарбітр, транслятор “нейтралітету”, що завжди вигідний агресору.

Публічні маркери:

«До Європи повернувся «привид війни» – Макрон»

«Трамп після розмови із Зеленським закликав до безумовного припинення вогню на 30 днів»

«Зеленський – про припинення вогню: 30 днів можуть стати початком років миру»

«Зеленський і Трамп обговорили кроки до миру та погодили подальші контакти»

«Трамп і Мерц провели розмову – говорили про припинення вогню в Україні»

«Очільник МЗС Польщі розповів, хто може замінити США як “посередника” між Україною і РФ»

«Новий удар по «тіньовому флоту» РФ: прем’єр Британії оголосить санкції проти 100 танкерів»

Сі Цзіньпін в Москві особистою присутністю легалізував Путіна як нібито міжнародного партнера та союзника, підписавши дипломатичні документи про поглиблення стратегічного партнерства між РФ та КНР. Визнав підходи РФ до знищення України, називаючи геноцидну агресію «українською кризою». Тобто, колективний путінізм не просто не ізольований — він інтегрується у світовий порядок через лицемірство, подвійні стандарти та відсутність принциповості у частини глобальних гравців.

Візит Сі Цзіньпіна до Москви – це сакралізація агресора. Сі Цзіньпін, перебуваючи в Москві особисто фактично визнав Путіна рівним собі партнером, незважаючи на міжнародний ордер на арешт; перетворив геноцид в Україні на дипломатичний термін “українська криза”, чим узаконив позицію агресора; документально закріпив “стратегічне партнерство” між двома тоталітарними режимами, орієнтованими на підрив ліберального світоустрою; погодився на спільну боротьбу проти США як “двох принижених гігантів”, що мають «захищатися від стримування». Це не просто співпраця — це оформлення геополітичного блоку позацівілізаційності, із власною парадигмою реваншу.

На цьому тлі США все більше втрачає послідовність між жорсткими словами та м’якими вчинками.

З одного боку, міністр фінансів США називає Путіна воєнним злочинцем, але ратує за контакти з ним. З іншого, віце-президент Венс заявляє, що «РФ не може претендувати на те, що не контролює», тобто де-факто узаконює захоплене. США не приєднуються до міжнародної коаліції по створенню спецтрибуналу для Путіна, залишаючи вікно для майбутніх перемовин. Риторика щодо «необхідності діалогу» з путінізмом — це не про мир, це про релятивізацію зла. Це — гібридна моральна поразка, бо формально і навіть дипломатично не підтримується агресор, але реально — не ізолюється й не карається.

Колективний путінізм не лише не ізольований — він тріумфує через економічні й військово-технологічні вливання з Китаю; через риторичну та дипломатичну інфляцію Заходу; через мовчазне погодження частини світу на нормалізацію терору як інструменту міжнародних відносин. І це якраз і є втілення антропологічно-когнітивної окупації, коли світ погоджується жити в умовах брехні, агресії та девальвації міжнародного права, прикриваючись «реалізмом» або «стратегічним терпінням».

Колективний путінізм наразі не знищений, навпаки, інституційно і символічно він легалізується. Якщо не змінити архітектуру глобального лідерства — тріумф глокальності безкарного геноцидного злочину може стати новою геостратегічною нормою.

Публічні маркери:

«Сі під час зустрічі з Путіним заявив, що треба усунути «першопричини української кризи»

«Путін і Сі Цзіньпін підписали угоду про поглиблення стратегічного партнерства між Росією та Китаєм»

«У розвідці Нідерландів попередили: китайська кіберзагроза перевищує російську»

«Лідер Китаю підтримав позицію Путіна щодо війни проти України»

«Сікорський назвав поступкою Кремлю те, що США не братимуть участь у створенні трибуналу для Путіна»

«Путін та Сі домовились «протидіяти» курсу США на «подвійне стримування» Росії і Китаю»

«Росія не змогла б продовжувати війну без підтримки Китаю та інших автократій – адмірал Бауер»

«Росія не може розраховувати на українські території, які вона не завоювала – Венс»»

Міністр фінансів США заявив у Конгресі, що вважає Путіна воєнним злочинцем»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького