В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1179-та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Путінізм проростає скрізь у світі в подіях, що нібито далекі одне від одного. Путіністи демонстративно засудили австралійця на 13 років ув’язнення, чим порушують його статус військовополоненого.

Україна разом з партнерами подала до суду ООН відповідь на заперечення Ірану у справі про збиття літака МАУ в січні 2020 році, адже Іран діє як РФ з терористичною трагедією МН-17 в липні 2014.

Експосол США в Україні Бріджіт Брінк публічно заявила, що Трамп розпорошує авторитет США, вчиняючи тиск на жертву, Україну, а не агресора, Росію. Путінізм РФ здійснює глобальний комунікаційно-контентний терор, що проникає в різні куточки світу через механізми псевдосудів, інформаційних операцій і політичних реакцій.

Деградація міжнародного права і норм публічності, коли суди перетворюються на театри абсурду, як у випадку з засудженням австралійця, — це демонстративне заперечення легітимності західної цивілізації.

Внутрішньополітичні розломи в країнах Заходу, які послаблюють реакцію на загрози, як це демонструє відставка Бріджіт Брінк і критика Трампа є проявами глибинного впливу путінського терору на політичні системи інших країн.

Отже, путінізм є не лише зовнішнім ворогом — це транснаціональна, інфільтративна система деструкції сенсів, норм і інституцій, що експлуатує слабкості демократій, викликаючи розпорошення авторитету і розмивання спільної позиції.

І бажана реакція не в поляризації або легковажних компромісах, а в консолідації демократичних сил, що усвідомлюють природу цієї антропологічно-контентної війни і готові протистояти їй із послідовністю і глибиною.

Трамп, як і будь-хто, хто рефлекторно реагує на цей комунікаційно-контентний терор, стає не стільки союзником путінізму, скільки його непрямим інструментом, навіть без свідомої зговірливості. Це складна, багатовимірна окупація /агресія за сенси і легітимність, де кожен публічній крок/дія має вагу.

Путінізм — це не просто тоталітарний режим, а складна, наддинамічна система глокальної комунікаційно-контентної агресії, яка метафорично і реально «заражає» глобальний інформаційний і політичний простір, руйнуючи цивілізаційні основи зсередини у всіх напрямах без виключень.

Публічні маркери:

«Окупанти в Луганську засудили полоненого австралійця до 13 років ув’язнення»

«Україна разом з партнерами подала до суду ООН відповідь на заперечення Ірану у справі про збиття літака МАУ»

«Експосол США розкритикувала політику Трампа та підтвердила, що це стало причиною її звільнення»

Трамп знову демонструє власну прихильність до путінізма як технології-стилю антропологічно-когнітивного терору абсурдом. Трамп пояснив світу механізм структури переможців у Другій світовій війні, яку намагається когнітивною експансією захопити путінізм. Водночас Трамп чомусь і досі вірить, путінській брутальній брехні, що путінці нібито із власної волі відійшли від Києва. Трамп, незалежно від намірів, став резонатором і провідником комунікаційно-контентного терору, що є сутністю путінізму.

Трамп ретранслює та легітимує путінські наративи, навіть коли вони абсолютно не відповідають фактам — як у випадку з “відходом росіян від Києва за власним бажанням”. Його здатність формувати альтернативні “реальності” через спотворення фактів — це пряме запозичення путінського стилю контентної агресії.

Коли Трамп перетворює політику на шоу, а публічну арену на сцену для симулякрів сили й перемоги — він відкриває двері варварству, яке вже не приховується під дипломатичним одягом, а діє нахабно, безкарно, як це демонструють сучасні путіністи.

Комунікаційна домінація путінізму тимчасово виграє не тому, що має правду чи логіку, а тому, що вона глобально структурує смисли та вбиває рефлексію, а ті, хто мали б бути її противагою (як Трамп), стають співучасниками.

Європа в цій ситуації боїться, бо усвідомлює, що вибір — більше не ідеологічний, чи геостратегічний/континентальний, а екзистенційний.

Але страх Європи поступово змінюється якісно — від страху втратити комфорт до страху втратити себе як цивілізацію. І саме тут настає момент потенційної консолідації.

Отже, Трамп — не центр, але каталізатор. Він підсвічує масштаби руйнування системи світових координат, у якій міжнародне право, правдивість, розуміння реальності вже не є обов’язковими. Путінізм це використовує не як проросійську позицію, а як стиль експансії абсурду, в якому будь-який політик може стати провідником антицивілізаційного шаблону.

Публічні маркери:

«Трамп не вважає Путіна перешкодою миру і розкритикував Зеленського»

«Bloomberg оприлюднив ультимативні вимоги Росії на переговорах у Стамбулі»

«План Путіна представити зустріч у Стамбулі як продовження перемовин 2022 року зазнав поразки – Сибіга»

«Представник Путіна заявив, що Україна та РФ пропишуть в деталях своє бачення припинення вогню»

Європа в Тирані (Албанія) на саміті Європейської  політичної спільноти за участю лідерів 47 країн та керівників ключових міжнародних інституцій, включаючи ЄС і НАТО, 16 травня обговорювала можливість повномасштабного торгівельного ембарго проти РФ, про що заявило видання Politico. І якщо дивитися на заяви лідерів країн, особливо Франції, Німеччини, Польщі та Великої Британії й лідерів ЄС, то риторика рішуча, але ніхто з них не оприлюднив цю місію – широкмасштабне ембарго РФ після фарсу від путіністів у Стамбулі. Фіксуємо онтологічний злам (глибша дилема Європи між її історичною місією та страхом перед цивілізаційною трансформацією), який проходить крізь серце європейської політики — між деклараціями і діями, між місією і страхом, між континентальною суб’єктністю і залежністю від “зовнішніх диригентів”.

Саміт у Тирані — це симуляція рішення, а не рішення, бо Politico вірно акцентує на темі ембарго. Але жоден із ключових лідерів офіційно не артикулював його як політичну місію саміту. Чому? Бо реальне ембарго — це не просто економічний крок, це точка неповернення, тобто перехід у фазу незворотного цивілізаційного розриву з РФ. А цього Європа (особливо стара її частина) поки що уникає – не через сумнів у правоті, а через страх перед власною трансформацією. Бо це вже не про Путіна, а про себе.

Мир без справедливості — це по суті гібридна капітуляція глобального масштабу. Бо путінізм завжди готує наступну агресію під прикриттям квазімиру/капітуляції, а “перемир’я” — це лише капітуляційна пауза для відновлення ресурсу наступу агресора. Європейські заклики до “переговорів” із РФ не мають моральної чи стратегічної бази, коли агресор не покаявся, не був покараний, і докорінно не змінився (демонтаж, ліквідація, контрольоване розформування).

9 равня — Європа в Києві. 16 травня — Європа умовно в Трампа. Що сталося? Візит в Київ був радше гравітацією на полі смислу, солідарності, де Європа з Україною були не об’єктом, а джерелом європейської смислової мобілізації спртиву в екзистенційній геноцидній агресії.

А Тирана 16 травня стала полем повернення в стару реальність, в якій Європа не веде, а слідує не тільки за США як інституцією, а за Трампом як стилем безвідповідальної симуляції геополітики. Це не втрата позицій, а втрата осмислення себе як глокальної місії перспективи.

Європа тимчасово перемагає не Путіна, а себе в Тирані, особливо після контакту з Трампом. Адже рообота є, і результат є, але це не про перемогу над путінізмом, а більше над єдністю Європи. Дипломатичний успіх самітів — це сьогодні радше утвердження в нерішучості та збільшені шляху до рішень, ніж консолідація смислу для чіткої реалізації задуму. Європа може перемогти себе — свою здатність діяти як суб’єкт глобального масштабу. Замість місії — позиція “порадника”, “резидента інтересів інших”, “посередника в катастрофі”.

У наддинаміках — де реальність змінюється щогодини — затримка між декларацією про намір і дією реаліації і є реальністю, тому стає зоною фіаско. Риторика Макрона, Мерца, Стармера, Туска, Урсули фон дер Ляєн — сильна. Але з публічного рівня бачення ця поки що дипломатично-колективна реальність — нульова, якщо вона в найближчий час не перетвориться в системну стратегію реалізації тотального ембарго Путіна та колективного путінізму, включаючи країни в Європі, що орієнтуються на Москву.

І саме ця затримка, ця “пауза між словом і дією”, перетворює лідерів Європи та ЄС у ретрансляторів Трампа, навіть якщо це не їхній свідомий вибір.

Європа в Тирані — це момент правди: не про те, що буде з Путіним, а про те, ким хоче бути Європа— координатором миру/капітуляції чи гравцем нової світової структури? Сьогодні Україна — єдина, хто тримає цю парадигму: мир можливий лише як справедливість, перемога можлива лише як очищення простору від брехні та абсурду в словах, позиціях та діях.

Публічні маркери:

«Європейські лідери остаточно скоординують відповідь РФ після її відмови від перемир’я – Макрон»

«Лекорню закликав ЄС мобілізуватися для допомоги українській армії в довгостроковій перспективі»

«Прем’єрка Данії: Потрібно більше санкцій проти Росії, щоб завершити війну»

«Україна показала чітку готовність до припинення вогню, тепер це має зробити Росія – канцлер Австрії»

«До 2030 року НАТО буде сильнішим, а Росія матиме «жахливе похмілля» – Сікорський»

«Мерц про переговори у Стамбулі: Європейські партнери розчаровані позицією Росії»

«Росія не готова до переговорів, її вимоги неприйнятні – Туск»

«Російські хакери напередодні президентських виборів у Польщі атакували сайти правлячої партії – Туск»

«Європа допоможе ЗСУ не втратити боєготовності під час перемир’я – Пісторіус»

«ЄС посилює тиск на Путіна, щоб привести його за стіл переговорів – Кошта»

«Європа має об’єднати зусилля для досягнення справедливого та тривалого миру в Україні – Кошта»

«Лондон: Посилення тиску на Кремль – головна тема саміту Європейської політичної спільноти»

«ЄС готовий більше тиснути на Путіна: фон дер Ляєн розкрила деталі нового пакету санкцій»

«Стармер: Маємо бути готові виконати ультиматум, який висунули Путіну за відмову від переговорів»

«Мерц: Зустріч у Туреччині – це маленький, але перший дипломатичний успіх»

«Зеленський, Макрон, Стармер, Мерц та Туск поспілкувалися телефоном із Трампом»

«Ердоган – про мирні переговори: Важливо заохочувати сторони, але без «нав’язувань»

«Мелоні: Українці як ніхто демонструють свою європейськість»

«Росія не має бажання припиняти вогонь, треба «посилено тиснути» – Макрон»

«Фон дер Ляєн в Албанії: Путін не хоче миру, маємо посилити тиск на Росію»

«Країни ЄС і Британія обговорять в Албанії повне торговельне ембарго проти Росії – Politico»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 92-га окрема штурмова бригада імені кошового отамана Івана Сірка