В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1304-та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Путінізм сьогодні діє глобально, використовуючи різні канали впливу для дискредитації державних інституцій та послаблення довіри до країн-партнерів України. Наприклад, у Канаді поширюються фейки, що нібито українських чоловіків примушують надавати довідки про звільнення від військової служби для отримання статусу постійного проживання. У реальності це лише стандартна перевірка безпеки, яка існує для всіх мігрантів. Але завдяки інформаційним маніпуляціям формується образ «недовіри до українців» навіть у країні, яка традиційно підтримує Україну. Це типовий приклад когнітивно-ментальної агресії по створення симультанних (множинних і одночасних) зон недовіри та паніки.

Україна у відповідь пропонує світу «історії простих людей» як потужний інструмент контрпропаганди. Про це наголошує правозахисниця і нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук. За її словами, практикування цінностей через людські історії здатне швидше змінювати свідомість і навіть хід історії, ніж політичні декларації. Однак важливо усвідомлювати, що такий інструмент добре працює у демократичних країнах, де особистість є головною цінністю. У державах, де панують диктатури чи автократії, «історія людини» знецінюється, бо там головним є культ держави, режиму чи міфу.

Тому саме в диктаторських режимах, зокрема в РФ, і культивується не сучасність, а фантоми минулого: радянські, царські чи вигадані «російські» міфи. Це дозволяє утримувати населення в полоні ілюзій, де особистість не існує як цінність, а розчиняється в масі. Тут ключову роль відіграє пропаганда мови, «культури» і контрольованої церкви (РПЦ), які фактично заміняють собою процес націєгенезу як власне росіян, так і підкорених народів.

Український письменник Сергій Жадан наголошує, що навіть якщо завтра військова агресія РФ припиниться, війна триватиме в інших сферах: культурній, гуманітарній, мовній. Бо сучасна російська ідентичність тотально є імперською за своєю суттю. І саме тому «культурна експансія» РФ несе світу не меншу загрозу, ніж військова.

Додатково свідченням цього є багатомільйонні витрати РФ на просування пропаганди та російської мови у світі, тоді як власне населення позбавляють необхідних ліків та побутових умов. Це демонструє справжню природу путінізму, коли держава вкладає гроші не в людей, а в інструменти глобальної експансії геноцидного характеру.

Ми маємо справу не лише з глокальною агресією на полі бою, а й з екзистенційним протистоянням у всіх сферах життя, від дипломатії та культури до мови й особистої ідентичності. І тут потрібна не просто боротьба, а рівень екзистенційного поборення, тобто глибокий спротив, який поєднує захист особистості, культури, цінностей і самої перспективи цивілізаційного розвитку.

Отже, однією з ключових ознак путінізму є явище насильницького заміщення історії та націєтворення ідеологізованим «мистецько-культурним виробництвом». Ще з часів імперської Росії, а потім у СРСР, розвиток власного націєгенезу московитів (так званих «росіян») був заблокований. Цей процес поширився й на інші народи, втягнуті у сферу диктаторської залежності. Те, що в інших країнах відбувалося як природне становлення націй, у РФ підмінялося «культурним котлом» — механізмом уніфікації, де мова, література, мистецтво й релігія виконували роль інструментів підкорення.

У часи путінізму цей процес досяг своєї кульмінації. Так звана російська «культура», мова і РПЦ стали не носіями духовності чи творчості, а заміною історії та справжнього націєтворення. У цій «культурці», як точніше слід її називати, від початку закладені інструменти диктатури, де замість пошуку автентичності чи духовності ми маємо систему контролю, маскування агресії під «високе мистецтво» і просування позацивілізаційних міфів.

Те, що світ звик сприймати як «оригінальне» чи «автентичне» — російську літературу, балет, музику чи навіть церковний спів, насправді є атрибутами антропологічно-когнітивної агресії, де будь-який елемент мистецького вираження підпорядкований державному диктату. Це стосується і релігії, яка на території РФ ніколи не була духовною у власному сенсі, адже її повністю підкорила одержавлена церква.

Саме тому сьогодні боротьба з путінізмом не може обмежуватися військовим чи інформаційним рівнем. Вона потребує екзистенційного поборення, тобто усвідомленої протидії на рівні цивілізаційних сенсів, де людство має відновити пильність до справжньої культури та націєтворення, відкидаючи імітаційні сурогати диктаторських режимів позацивілізаційних сил.

Висновки

• Заміщення націєтворення. У Росії від імперських часів до путінізму процес природного націєгенезу був насильницьки заблокований і підмінений сурогатним «культурним виробництвом».
• Культура як інструмент диктатури. Те, що світ звик сприймати як «російську культуру», насправді є атрибутами антропологічно-когнітивної агресії, де мова, література, мистецтво, спорт і РПЦ виконують функції уніфікації та контролю.
• Справжня сутність путінізму. Культивування фантомів минулого замість сучасності, знецінення особистості і підпорядкування мистецтва диктаторським цілям глобальної експансії.
• Боротьба з путінізмом неможлива лише на військовому чи інформаційному рівнях. Потрібне екзистенційне поборення через відновлення пильності до справжньої культури та націєтворення, відкидання імітаційних сурогатів диктаторських режимів.

Публічні маркери:

«РФ поширює фейк, що в Канаді від українських чоловіків вимагають довідки про звільнення від військової служби»

«Правозахисниця закликала українців протиставити російській пропаганді «історії звичайних людей»

«У РФ зросли видатки на пропагандистські проєкти для іноземців – розвідка»

«Жадан: Коли закінчиться війна – вона продовжиться в культурній сфері»

Сучасний путінізм дедалі більше проявляє себе не як державна політика у класичному сенсі, а як генеративна система злочинних практик. РФ постійно продукує нові прецеденти поведінки, які виходять за межі міжнародного права – від терористичних актів і воєнних злочинів до легалізації співпраці з найбільш ізольованими диктаторськими режимами світу. Ці дії мають одну спільну рису, це демонстративну байдужість до власної репутації як держави. Навпаки, у міжнародних судових процесах РФ сама себе принижує, оскаржуючи очевидні факти, як у випадку збиття рейсу MH17. Така поведінка дає їй змогу вигравати час і ховати геноцидну й терористичну сутність, яка проявляється ще з липня 2014 року, коли було варварськи знищено пасажирський літак.

Особливе занепокоєння викликає співпраця РФ з Північною Кореєю під патронатом КНР. Йдеться вже не про постачання звичайних боєприпасів чи ракет. Нові свідчення вказують на передачу технологій для ядерних підводних човнів, зокрема модулів реакторів, що були демонтовані з російських субмарин. Якщо ця інформація підтвердиться, світ матиме справу з безпрецедентним порушенням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Фактично путінський режим РФ перетворюється на канал поширення ядерних технологій, відкриваючи КНДР можливість створювати зброю, здатну безпосередньо загрожувати США та іншим державам. Це не просто регіональна проблема, це підрив основ міжнародної безпеки.

Важливо зрозуміти, що йдеться не лише про окремі інциденти чи порушення. Ми бачимо нові якісні стани явища глокальної геноцидної агресії, де дії, що здійснюються на локальних рівнях (збиття літака, військові злочини в Україні, співпраця з диктатурами), мають експонентні темпи одночасних глобальних наслідків. Вони створюють прецеденти, які руйнують довіру до міжнародних правил, паралізують роботу інституцій і знецінюють саму ідею глокальної безпеки, а тепер вже і глобальної ядерної небезпеки тотального характеру.

Саме тому протидія цим процесам не може обмежуватися традиційними юридичними процедурами чи дипломатичними кроками епохи до глокальної геноцидної агресії. Потрібна сучасна тотальна екзистенційна відповідь, тобто усвідомлене відновлення цивілізаційної пильності щодо глокальності безпеки як цивілізаційного концепту повсюдного екуменізму. Світ мусить називати речі своїми іменами, де путінізм є глокальною геноцидною та терористичною агресією, а пряма та демонстративна співпраця з режимами на кшталт КНДР та Ірану з Талібаном, ХАМАСом чи КНР становить загрозу всьому людству.

Публічні маркери:

«РФ оскаржила свою причетність до збиття рейсу MH17 у 2014 році в Суді ООН»

«Кім Чен Ин наказав впроваджувати безпілотники зі штучним інтелектом – ЗМІ»

«Росія могла відправити Північній Кореї ядерний реактор для підводного човна – ЗМІ»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 58-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського