В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1307-ма  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

НАТО по факту функціонує як конфедеративна безпекова система, у якій рішення ухвалюються на рівні політичного керівництва держав-членів, а не через централізований оперативний штаб. Ця структурна особливість вказує на те, що Альянс тривалий час не стикався з реальними проблемами, тому не усвідомлює суті екзистенційного виклику у світі. НАТО радше традиційно спостерігає за дестабілізаційними процесами навколо, тоді як окремі країни-члени безпосередньо зазнають глокальних агресій з боку РФ та колективного путінізму.

Сьогодні жертвами путінізму з НАТО в Центрально-Східній Європі є насамперед Польща, Румунія, Естонія, а також новий член Альянсу — Фінляндія, яка демонструє готовність до активного протистояння РФ.

Інцидент з Естонією 19 вересня показав нову якість провокацій: три російські МіГ-31 протягом 12 хвилин перебували у повітряному просторі країни. Естонія вперше за 34 роки свого членства в ООН змушена була скликати екстрене засідання Ради Безпеки, а також ініціювати консультації в НАТО за статтею 4 Вашингтонського договору це вдруге за 19 діб після Польщі 9 вересня. Цей факт свідчить про зсув у глобальній безпековій реальності, де навіть пряме порушення кордонів країни-члена НАТО не активує автоматичної реакції прямого спротиву, а лише запускає повільні бюрократичні механізми. Це при тому, що Україна 11 років протистоїть путінізму у всіх проявах та форматах.

Реакція потенційних союзників демонструє різницю позицій. Польща закликає до рішучих дій, включно зі збиттям літаків, Литва також схиляється до активних заходів. Водночас більшість членів НАТО обмежуються декларативними засудженнями, що створює атмосферу безкарності для Кремля.

Тим часом США подають суперечливі сигнали. На рівні риторики Дональд Трамп заявляє, що готовий захищати Польщу та країни Балтії від російської агресії потім, а не зараз. Проте на рівні державної політики адміністрація США вживає конкретних кроків для обмеження продажу високотехнологічних систем зброї до Європи, включно з Patriot. Це не просто слова, а дії, що мають наслідки для обороноздатності союзників і фактично «прив’язують» Європу до американських пріоритетів.

Фактично, ми бачимо глокальну багатовимірну агресію, що проявляється в порушенні повітряного простору, кібертерорі, інформаційних маніпуляціях і водночас у використанні політичних та бюрократичних слабкостей демократичних систем.

Публічні маркери:

«НАТО у вівторок обговорить порушення Росією повітряного простору Естонії – Reuters»

«НАТО має реагувати на провокації Росії – міністр оборони Польщі»

«Естонія вперше за 34 роки скликає Радбез ООН через порушення повітряного простору літаками РФ»

«Україна хоче виступити у Радбезі ООН за скликанням Естонії – Сибіга»

«Гарантії безпеки для України вимагають від Європи готовності протистояти Росії – Стубб»

«Фінляндія виділить додаткові €3 мільярди на оборону через загрозу з боку РФ»

«Трамп заявив, що готовий захистити Польщу і країни Балтії у разі ескалації з боку РФ»

«США обмежили продаж деяких видів зброї європейським країнам – ЗМІ»

«Росія фінансує мережу фейкових новин для впливу на вибори у Молдові – BBC»

«В Австрії викрили російського «крота» в енергетичному концерні»

Останні події навколо Афганістану, КНДР і КНР свідчать про появу нового явища – симультанної демонстративної агресії, яка поєднує терор, варварство й ігнорування будь-яких міжнародних правил. Це не випадкові епізоди, а стратегія, що має чітку логіку й опору на підтримку Пекіна.

У випадку з Талібаном ми бачимо відверте приниження США. Відмова передати авіабазу Баграм і нагадування про Дохійську угоду, це не лише формальна позиція, а відкритий сигнал: «Ми не підкоряємося навіть прямим ультиматумам Вашингтона». Під соусом «економічної політики та взаємних інтересів» таліби вибудовують образ незалежної сили, якій світ має підкоритися. Тут простежується роль Китаю, який, створюючи економічну й політичну «парасольку», фактично легітимує режим.

КНДР демонструє подібну поведінку, але на іншому рівні. Масштабна підготовка до військового параду, це не лише святкування ювілею, а пряма демонстрація сили. Такий парад виконує одразу кілька функцій: мобілізує суспільство, сигналізує союзникам (КНР та РФ) про готовність діяти й тисне на США та Японію. Якщо ж парад відвідає Сі Цзіньпін, це стане підтвердженням формування нової осі диктатур, де Пекін не лише підтримує, а й фасилітує демонстративну агресивність КНДР.

КНР водночас показує світові інший формат варварства – через відверті політичні репресії. Новий вирок журналістці Чжан Чжан, яка розкривала правду про початок пандемії, демонструє готовність Пекіна карати навіть тих, кого підтримує міжнародна спільнота. Це подвійний сигнал, коли усередині країни влада заявляє «Захід нас не зупинить», а назовні – «Ми можемо чинити свавілля і жодні права людини не є для нас обмеженням».

У цьому контексті реакція Д.Трампа виглядає небезпечною і наївною. Сприймаючи подібні кроки як «гру перед угодою», він недооцінює сутність цих режимів. Адже вони діють не за логікою компромісу, а за логікою приниження супротивника і демонстрації його безсилля.

Таким чином, ми бачимо формування нової якості глобальної дестабілізації.

Талібан «ламає» США на полі бою минулого. КНДР «ламає» баланс безпеки парадами та ракетними сигналами. КНР «ламає» принципи прав людини відкритими репресіями журналістів, які для Заходу є екзистенційним маркером, але можливо і це все в минулому. І все це відбувається під парасолькою Пекіна та у співзвучності з путінізмом РФ.

Це означає, що терор і варварство перестають бути локальними актами в середовищі режимів. Вони переходять у формат екзистенційної демонстративності, покликаної зруйнувати віру світу в дієвість міжнародних норм і покарати демократії за повільність їхньої реакції.

Публічні маркери:

«Талібан відкинув пропозицію Трампа повернути США авіабазу Баграм»

«Трамп пригрозив талібам наслідками, якщо ті не повернуть США авіабазу Баграм»

«КНДР готується до масштабного військового параду у жовтні – ЗМІ»

«Китайську журналістку, яка першою повідомила про спалах COVID-19, засудили до ще чотирьох років ув’язнення»

Останні дипломатичні кроки провідних країн Заходу, зокрема Великої Британії, Канади, Австралії та Франції, які офіційно визнали Палестину державою, виводять міжнародну систему у новий вимір. Формально це подається як «жест заради миру» та «прагнення до рішення про дві держави». Але насправді йдеться про створення прецеденту, коли терор і варварство отримують дипломатичну легітимність як бонус за варварство в секторі Гази від 7 жовтня 2023 року.

Показовим є те, що одразу після цього кроку ХАМАС публічно розстрілює палестинців на площі. Цей акт брутально-демонстративний і відвертий: «Ми світова сила, і саме наша сила визначає екзистенцію сучасності». Таке підкріплення легітимації силою блокує саму логіку міжнародної політики. Замість того, щоб будуватися на праві, вона починає орієнтуватися на примат глокальної сили, що діє та знищує право в глобальному масштабі.

У цій конфігурації гуманістичні формули, якими виправдовуються дії західних столиць, набувають цинічного характеру латентної капітуляції владних еліт в країнах, які отримають нову хвилю псевдопалестинського спротиву. Вони декларують «надію на мир», але по суті здійснюють капітуляцію перед колективним путінізмом світу, що просуває свою логіку через терористичні структури —  Ірану (ХАМАС, Хезболлу, хуситів), Афганістану (талібів), КНР (КНДР) та інші. Виходить парадокс, що нібито бажаючи «зупинити війну», демократії підсилюють екзистенційне домінування терору й диктатури у світі, а не лише в Газі. Цей процес має стратегічні наслідки. Визнання Палестини зараз стає не лише вибухом реваншизму у близькосхідній кризі, а й тестом для світової системи ООН  – чи визнає вона право сили бути вищим за право людини, народів та держав? Для Ізраїлю це означає відкрите світове таврування як «сторони, що перешкоджає миру», хоча фактично він веде екзистенційну боротьбу зі світовим терором та варварством, але умудряється ще й дружити з Путіним. Для України, це вже анонс-попередження, що завтра може бути запропонована псевдомирна угода з Путіним за аналогією з нинішнім визнанням Палестини.

Тому ми маємо справу не з поодинокими дипломатичними кроками, а з формуванням нової якості глобальної екзистенційної дестабілізації світу. Її ознаки чіткі:

• терор і варварство перетворюються на публічну демонстрацію сили колективного путінізму;
• західна владна дипломатія стає прикриттям капітуляції перед глокальним агресором;
• право поступається місцем глобальної екзистенції, що ґрунтується на силі.

У цій парадигмі визріла небезпечна тенденція, що Захід, який мав би захищати право, сам руйнує його основи, створюючи для диктатур і терористів умови для подальшого експонального наступу.

Публічні маркери:

«Ізраїль розкритикував визнання Палестини низкою країн»

«Нетаньягу звернувся до США через діяльність Єгипту на Синайському півострові – Axios»

«Ердоган сподівається на прискорення реалізації рішення щодо Палестини на Генасамблеї ООН»

«Британія офіційно визнала Палестину державою»

«Канада визнала державу Палестина»

«Австралія оголосила про визнання Палестини як держави»

«Макрон висунув ХАМАС умову відкриття посольства Франції у Палестині»

«Бойовики ХАМАСу стратили трьох палестинців, звинувачених у співпраці з Ізраїлем»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 67-ма окрема механізована бригада ЗСУ