В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1219-та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Дві позиції з однієї країни – США. Висунутий президентом США на посаду головнокомандувача збройних сил США в Європі генерал-лейтенант Алексус висловив переконання, що Україна здатна здобути перемогу у війні проти Росії. Державний секретар США Марко Рубіо на засіданні Ради Україна-НАТО у вівторок заявив, що російсько-українська війна має лише дипломатичне вирішення.

В чому парадокс? В тому, що політик Марко Рубіо став функціонером і проповідує формальність зупинки війни. Щодо розуміння процесів в Україні, генерал Гринкевич більш професійний, ніж державний секретар США.

Це реальна екзистенційна голгофа, що породила дипломатичний симулякр в умовах глокальної геноцидної агресії: «зупинка вогню» та «зупинка війни» нібито це конвенційна війна. А це реалії одинадцяти загалом та трьох останніх років глокальної геноцидної агресії, яка потребує прямої та повної політичної відповідальності дипломатичних арбітрів та кримінальноївідповідальності за злочини всіх учасників з боку агресора.

Генерал Алексус Гринкевіч, висунутий президентом США на посаду Головного Командувача ЗС США в Європі (SACEUR), заявив: «Я вірю, що Україна може перемогти», підкреслюючи надзвичайну мотивацію та стійкість українців. Це прагматична, професійна перспектива —представник американської армії і НАТО чітко артикулює віру у перемогу України як реальний вихід із ситуації.

Державний секретар США Марко Ру́біо на засіданні Ради Україна–НАТО озвучив формальний постулат ідеологеми Трампа: «немає воєнного рішення, лише дипломатичне» Таким чином, він формалізує поведінку США як нерішучу, орієнтовану на переговори, в тому числі з агресором, навіть попри реальність глокальної геноцидної агресії.

А є ще генерал з Франції – Мішель Яковлефф, колишній заступник начальника штабу Сил швидкого реагування НАТО, який також підтримує тезу-позицію, що українські стандарти у бойових діях (а реально й в інших напрямах, зокрема антропологічно-когнітивно-ментальній деокупації) мають стати моделлю НАТО. Він підтверджує потребу реальних гарантій безпеки для України як обов’язок Альянсу. Це підтверджує його впевненість у стратегічній силі України як інструменту оновлення міжнародної безпеки.

Отже, чітке військове бачення генералів більш відповідає сучасним викликам, тоді як дипломатична риторика, відома як «дипломатія заради миру», може стати пасткою симулякрів і затягнути агресію. І це створює серйозний парадокс у світовій     політиці.

Висновок

• Відмінність позицій генерала Алексуса Гринкевича та держсекретаря Марко Рубіо – це не просто різниця в риториці, а глибока онтологічна відмінність у підходах до самої суті та складності агресії. Перший бачить екзистенційну боротьбу, другий моделює її як конфлікт, придатний для переговорів.
• Гринкевич виражає військово-професійну логіку, де перемога України є не тільки можливою, а й необхідною для цивілізаційної безпеки Заходу. Рубіо фактично озвучує позицію стримування й ризикує інституціоналізувати симулякр, де «мир» — це не припинення геноцидної агресії, а призупинка війни без покарання агресора.
• Додатково:позиція генерала Мішеля Яковлеффа з Франції підтверджує, що український досвід (військовий, інформаційний, антропологічно-когнітивний) є новим стандартом НАТО, і його необхідно не просто підтримувати, а інституціоналізувати як зразок. Це створює методичну дихотомію:генерали говорятьпро перемогу через дію, політики — про зупинку через компроміс із тотальним геноцидним злом.

Публічні маркери:

«Майбутній головнокомандувач НАТО в Європі: Україна може перемогти у війні»

«Рубіо – про війну в Україні: Військового рішення немає, є лише дипломатичне»

«Стандарт НАТО на сьогодні поступається українському – французький генерал»

«Міжнародний контингент в Україні змінив би безпекову архітектуру Європи – французький генерал»

Сенсаційна заява американського пастора Марка Бернса (вважається духовним радником Трампа), що продовження підтримки України у її боротьбі проти російської агресії цілком відповідає ідеї MAGA-республіканців про першість США, вказує на можливість докорінної зміни в розумінні агресії РФ проти України серед прихильників чинного президента США.

Окремі медіа в США, зокрема наближені до руху MAGA, досі поширюють неправдиву інформацію про начебто домінування «неонацистів» та «расистів» в Україні, утиски релігійних свобод та небажання української влади дружити з республіканцями.

Пастор Марк Бернс відвідав Україну, побував у Бучі, Ірпені, Бородянці, зустрівся з релігійними лідерами й бачив очевидні воєнні злочини росіян. Він описав це як «не просто війну, це велика військова злочинність».

Після поїздки Бернс публічно визнав: «Я помилявся… Я вважав, що Америка не повинна витрачати гроші на війну, але зараз вірю, що підтримка України — це першочергова «Америка передусім».

Він підтвердив, що був введений в оману про «неонацистів, расистів, анти–релігійну Україну», але зараз спростовує ці міфи на основі прямого досвіду. Його слова ілюструють необхідність не лише реактивної, а й онтоепістемічної відповіді, коли особисті свідчення стають засобом деокупаційно-антропологічної боротьби.

Отже, аргумент «це не просто війна, це злочини проти людства» — підтримується безпосередньою інформацією від очевидця Бернса, що міцно пов’язує особистий досвід з глобальним викликом — глобальною гібридною агресією. З цього випливає вимога до кожної країни і кожного індивіда: перестати брати участь у симулятивних «перемир’ях», а посилити підтримку жертви агресії — України.

Висновок.

• Заява Марка Бернса є антропологічно-когнітивним зламом, який демонструє, як досвід безпосереднього контакту з реальністю (візит в Україну, бачення наслідків геноцидної агресії РФ) викриває пропагандистські симулякри, що активно поширюються в медіа-середовищі MAGA США.
• Цей випадок має методичне значення в парадигмі комунікаційно-контентної безпеки, бо показує: особистісна трансформація можлива лише через досвід, що змінює наратив; правда в умовах ГГА — це не факт, а акт, тобто свідчення стає формою контрдії пропаганді; глобальна відповідальність вимагає переосмислення понять «мир», «нейтральність», «допомога»; релігійне середовище в США, яке раніше було інструменталізоване для антипідтримки України, може стати потужною платформою глобальної деконструкції путінських фейків, постправди, засилля симулякрів, та абсурду.
• Пастор Бернс своєю зміною риторики реалізує етично-синергетичну суб’єктність, тобто дія не лише інформує, а творить новий горизонт публічної правди. Це переконливий приклад того, як свідчення правди перетворюється на чинник геостратегічного переосмислення як у США, так і в глобальній публічності. Так, це саме глокальна людяність проти глокального варварства.

Публічний маркер:

«Духовний радник Трампа: Підтримка України – це і є America First»

«Президент США хоче, щоб мир в Україні настав швидко – духовний радник Трампа»

«Духовний радник Трампа упевнений, що закон із новими санкціями проти Росії буде ухвалений»

«У США досі поширюють фейки про «неонацистів» та «расистів» в Україні – духовний радник Трампа»

Рішення саміту НАТО свідчать, що з 25 червня 2025 року Альянс де-факто (не юридично) прийняв Україну у свої лави. Включення військової допомоги для України у загальні витрати бюджету на оборону Альянсу та визнання політично, що Україна воює не лише за себе, а за всю Європу та вже має відповідний досвід, що може стати стандартами НАТО, вказує, що цей саміт в Гаазі став історичним. 

На саміті НАТО в Гаазі 25 червня 2025 року країни-члени підтримали постанову включати військову допомогу Україні до обчислення оборонних витрат — і погодили збільшення цільового бюджету до 5 % ВВП (3,5 % – «core defence», 1,5 % – суміжні витрати).

Офіційна декларація — «The Hague Summit Declaration» — визначила РФ як «довготривалу загрозу», підтвердила «залізну» відданість статті 5 та включила українську оборонну допомогу в стратегічну рамку НАТО. 

Політично-історична важливість в тому, що лідери країн-учасниць наголосили (кожен по своєму), а генсек організації узагальнив, що Україна «виконує функцію НАТО».

НАТО визнало РФ головним безпековим викликом для Альянсу.

Отже, цей саміт дійсно був історичним, бо по-перше, формалізовано включення України у спільні оборонні витрати; по-друге, чітко зафіксовано РФ як загрозу; по-третє, політично визнано військово-безпекову роль України як «де-факто члена НАТО»; по-четверте, досягнуто безпрецедентного оборонного стимулу (5 % ВВП).

Публічні маркери:

«Країни НАТО включать допомогу для України у загальні витрати на оборону»

«Країни НАТО збільшать витрати на оборону до 5% ВВП упродовж 10 років – «перед загрозою, яку спричиняє Росія»

РФ внесли до «списку ганьби» ООН – генсек ООН фіксує різке зростання злочинів проти українських дітей.

ООН дійсно фіксує жахливі злочини зокрема, вбивства і поранення сотень українських дітей. Однак реальних ефективних дій із санкціями, трибуналами, прямим втручанням фактично нема. Через постійне ветування в Раді Безпеки РФ та інертність генсекретаря та його секретаріату ООН часто діє як інституційний симулякр, тобто інституційно-формальне засудження є, але немає системної реакції, здатної зупинити агресію й захистити постраждалих.

Рада Європи та ПАРЄ демонструють результати реальних механізмів справедливості, які не вступили ще в дію, але вже сформовані та заявлені на рівні ратифікацій парламентів Європи. На відміну від ООН, Рада Європи та ПАРЄ активно створюють інструменти відповідальності. 25 червня 2025 року парафована угода про створення Спеціального трибуналу щодо агресії проти України. ПАРЄ не лише висловлює позиції, а й цілеспрямовано просуває юридично закріплені інструменти (трибунал, справедливий обмін полонених, компенсації, фундаментальні расові й дитячі права).

ООН фіксує факти, але не має можливості реалізувати їх без реформ чи скасування вето РФ в РБ ООН. Рада Європи/ПАРЄ діють практично, бо створюють трибунал, компенсаційні механізми, мобілізують 40+ держав, ухвалюють обов’язкові рішення для учасників.

Наразі ООН має публічно-прогресуючий імідж симулякру, бо діє через місії та інституції, але без реальних інструментів прямої зупинки та притягнення до відповідальності РФ як глобального агресора. У противагу цьому Рада Європи та ПАРЄ формують конкретні механізми відповідальності і правосуддя, і саме вони сьогодні є більш ефективними захисниками міжнародного порядку щодо України.

Рада Європи / ПАРЄ демонструють більше енергійні, а значить ефективні дії, тоді як ООН демонструє заклики та осуд, що дуже мало в умовах щодобового терору та варварства в Україні.

Висновок

• В умовах глокальної геноцидної агресії (ГГА), інституції глобального порядку мають не лише фіксувати порушення, а й формувати дієві механізми зупинки агресора. Наразі ООН, попри історичну роль основного міжнародного гаранта миру, дедалі більше втрачає авторитет і функціональність саме через структурну неспроможність діяти в ситуаціях, де одна з держав-членів Ради Безпеки (РФ) є агресором і блокує будь-які ініціативи. Це перетворює ООН у симулякр, бо вона займає місце, говорить правильні речі, застерігає та закликає, навіть вносить в «список ганьби», але не впливає на реальність.
• Рада Європи і ПАРЄ демонструють приклад функціональної справжності з формування трибуналу, чітке окреслення юридичних рамок відповідальності, мобілізація міжнародної підтримки, фокус на правах людини — все це є конкретною архітектурою дії, а не лише заявами.
• ПАРЄ/РЄ вже стали фактичними носіями функцій захисту прав людини, які мали б виконувати інституції ООН.
• В сучасних умовах справжність вимірюється дією, а не лише декларацією. І саме тому ООН дедалі більше сприймається як символ минулої доби, тоді як ПАРЄ стає органом майбутнього міжнародного правосуддя.

Публічні маркери:

«Росія знову в «списку ганьби»: Генсек ООН фіксує різке зростання злочинів проти українських дітей»

«Штати в ООН наполягають на поверненні українських дітей, викрадених Росією»

«Україна пропонує припинити участь Росії в миротворчих місіях ООН за злочини проти дітей»

«Кислиця в ОБСЄ: Мета Росії – ввести в оману партнерів України та відстрочити санкції»

«Україна підписала угоду з Радою Європи про створення Спецтрибуналу»

«Зеленський – у ПАРЄ: Ваша чітка позиція щодо агресії РФ допомогла сформувати реакцію всієї Європи»

«Рада та парламенти країн-членів Ради Європи мають ратифікувати угоду про створення Спецтрибуналу – Кравчук»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото із офіційної сторінки 45-ої окремої артилерійської бригади імені генерала Мирона Тарнавського