В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1128 – ма  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

ООН як структура втратила свою основну функцію – гарантувати міжнародне право, а РБ ООН стала заручником системи вето, що фактично узаконює агресію та геноцид, якщо їх чинить один із постійних членів Ради.

Україна в ООН – активний голос реальності проти глобальної дезінформаційної системи путінізму. Україна змушена нагадувати світу очевидні речі: територіальна цілісність України не обговорюється, суверенітет над армією не підлягає переговорам та тиску з боку з боку агресора, незалежна зовнішня політика – не тема для компромісів. Але проблема глибша, адже ООН не лише не виконує свою функцію, а й опосередковано сприяє легалізації агресії через відсутність реальних дій. Путінізм має право вето в Радбезі ООН і це легалізує та збільшує силу його агресії.

Одинадцять років екзистенційного протистояння, три з яких – тотальної геноцидної агресії, і ООН продовжує робити вигляд, що це криза конфлікту, а не системна загроза людству. США фіксує злочини, але не діє у рамках ООН, бо механізм паралізований. Це добре, що США все ще з Україною, але ООН мала б діяти як глобальна безпекова система, а не як спостерігач-фіксатор, що продукує звіти, які навіть публічно тонуть в дезінформаційних масивах колективного путінізму.

Генсек ООН переймається кліматом, коли відбувається тотальне варварство, яке фізично знищує цілі регіони, енергосистеми, інфраструктуру та людей. МОК повертає РФ до Олімпіади – ще один удар по глобальній безпеці, бо це не просто повернення РФ до спортивних змагань. Це фактичне визнання та глобальна легітимізація геноцидної агресії через олімпійський спорт, який ще й додасть підтримки путінському комунікаційно-контентному терору на міжнародній арені. Це ще один доказ-демонстрація, що міжнародне право та правила можна ігнорувати без наслідків. Це ще один елемент глокальної геноцидної агресії, яка проявляється не тільки у військовій площині, а й у сфері міжнародних інституцій, культури, інформації, спорту.

ООН не просто неефективна – вона стала інструментом для маніпуляцій путінізму та інших диктатур. Питання не в тому, чи ООН можна реформувати, а в тому, чи вона ще має право на існування у нинішньому форматі.

Висновок: Україна – єдина країна, яка відкрито називає речі своїми іменами.

Публічні маркери:

«Є три принципові позиції: Україна в Радбезі ООН розповіла, на яких умовах можливий мир з Росією»

«Представниця США на Радбезі ООН розповіла про вбитих, поранених і депортованих українських дітей»

«В Україні від початку повномасштабної війни загинув 12 881 цивільний, у березні Росія посилила обстріли – ООН»

«Генсек ООН закликав країни до вересня розробити національні кліматичні плани»

«Світовий конгрес українців засудив наміри МОК повернути Росію на Олімпійські ігри»

Європа запускає новий рівень протидії глокальній геноцидній агресії, але темпи все ще не відповідають екзистенційному рівню загрози. Франція та велика Британія готують плани щодо військового контингенту в Україні. Залишається питання – це лише сигнал попередження чи вже реальна зміна безпекової політики ЄС в рамках «коаліції охочих» та легалізація планів коаліції, що ще не сприймає свої сили як фронтові війська? Втім, демонстрація готовності діяти – це вже перехід від теоретичних декларацій до практичного втручання. Головне, щоб був реалізований прецедент, адже навіть невеликий контингент означає, що Кремль буде змушений визнати реальність або відкрито атакувати «коаліцію охочих» і напевно, й НАТО. Ці плани вже мають дипломатичну силу, бо РФ не зможе далі нав’язувати наратив, що “Україна самотня”.

Але чи стане це реальним розширенням міжнародної військової присутності? Якщо так, то це може бути першим кроком до операційного залучення країн, які доведуть свою рішучість та спроможність, навіть якщо вони будуть не числа країн НАТО. На фоні лояльності адміністрації Трампа до Путіна офіційна Москва продовжує інформаційний терор та тисне на зняття санкцій. РФ намагається легалізувати агресію, вимагаючи зняття санкцій в обмін навіть не на мир, а на ситуативне припинення вогню. Це ще один доказ, що Кремль сприймає Захід не як єдиного гравця, а як сукупність слабких точок, які можна “нейтралізувати“.

Європа вже відповідає жорсткіше, ніж раніше. Швидкість і адекватність рішень – головна проблема протистояння колективному путінізму. Попри позитивні зміни, Європа все ще діє повільніше, ніж вимагає ситуація, й Україна досі сам-на-сам проти колективного путінізму на лінії фронту.

РФ готує 1,5 мільйона операторів БПЛА, створюючи армію терору на нових технологічних засадах. Санкційний тиск не є тотальним – РФ адаптується, знаходить шляхи обходу.

Отже, Європа усвідомлює виклик, але не діє проти РФ як щодо прямої загрози.

Публічні маркери:

«Макрон пояснив, що ідея розміщення “миротворців” в Україні не стосується лінії зіткнення»

«У Євросоюзі назвали передумови для зміни санкцій проти РФ»

«Бербок: Росія має погодитися на перемир’я без умов»

«Туск: Лише справедливий мир в Україні дасть Європі відчуття безпеки»

«Президент Фінляндії виступає за посилення санкцій проти РФ, а не скасування»

«В уряді Німеччини не вбачають підстав для скасування санкцій щодо Росії»

«Глава МЗС Норвегії: Ми не повинні бути наївними щодо Росії»

«В Естонії позбавили права голосу громадян Росії та Білорусі на місцевих виборах»

«Від початку повномасштабного вторгнення через удари РФ загинули 13 цивільних моряків – Плетенчук»

Цинічна бізнес-стилістика Трампа та його адміністративних прихильників, таких як Келлог і Рубіо, створює світ, де сила замінює право, а безкарність агресорів стає новою нормою. Їхні ультимативні заяви щодо України є не просто актом інформаційного сприяння Путіну, а фактичним адвокатуванням війни проти міжнародного права та самої ідеї суверенітету.

Ідея “зупинки вогню за будь-яку ціну” без повернення територій – це капітуляція перед агресором. Вимога агресора про зняття санкцій є винагородою за злочини, що призведе до ескалації нових агресій в колі колективного путінізму. Прецедент безкарності РФ відкриє шлях до подальшого знецінення міжнародного права. США стають потенційною жертвою такого ж сценарію – якщо правила більше не працюють для України, вони не працюватимуть і для самих Штатів.

Трамп, Келлог та Рубіо де-факто творять світ без правил, де шантаж та насильство стають механізмами міжнародної політики. Це спричиняє бум ядерного озброєння – країни розуміють, що гарантій безпеки більше не існує, бо Україну карають за те, що вона відмовилася від третього за обсягом ядерного арсеналу у світі. Відбудеться латентна та відкрита легітимізація нових війн – Китай, Іран, Північна Корея та інші диктатури побачать, що силове захоплення територій стає ефективним інструментом на міжнародній арені. Це приведе до краху ролі США як гаранта стабільності, адже союзники перестануть довіряти Вашингтону. Це вже відбувається зараз через агресивну риторику Трампа щодо анексії Канади та Гренландії, а також тарифної вакханалії Трампа.

Одночасно легалізується справжня місія України та світового українства. Україна веде не лише військову боротьбу за свої кордони, а цивілізаційний бій за світ, де закон важливіший за силу.  Це боротьба за правду, права та суверенітет не лише України, а всієї світової системи. Це битва за глокальне тло мирності – якщо переможе путінізм, баланс силової геополітики зруйнується остаточно.

Публічні маркери:

«Келлог: Росія не піде з окупованих територій, але де-юре вони не її»

«Рубіо: Росія вимагає зняття санкцій в обмін на припинення вогню»

«На зустрічі в Ер-Ріяді про територіальні поступки не йшлося – Паліса»

«Зеленський: “Віткофф дуже часто цитує кремлівські наративи”, вони не наближають мир»

Фото із офіційної сторінки у Facebook 56-ої окремої мотопіхотної Маріупольської бригади