В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1223-тя доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Ми є свідками геостратегічного розширення агресії путінізму через морську інфраструктуру КНР в Криму. Про це прямо свідчить спроба псевдолегалізації китайських інфраструктурних інвестицій (через корпорацію CSCEC), що, ймовірно, не зовсім економічний проєкт, а нова фаза гібридної геостратегічної мілітаризації, яка виконує три критичні функції:

приховане переформатування Криму в стратегічний плацдарм диктаторських альянсів, де КНР має виступити як «нейтралізуючий щит» для російської присутності в Криму;

залучення КНР у союзницьку відповідальність за геноцидну окупацію, що інституалізує Китай як співучасника глобальної геноцидної агресії;

трансформація інфраструктури в глокальний інструмент експансії, що дозволяє диктатурам колективно діяти через «цивільний економічний фасад» та дипломатичні обхідні канали.

КНР демонструє мілітарні технології «темряви», коли паралельно відбуваються випробування новаційної графітової бомби, що є засобом геостратегічно-цивілізаційного шантажу, адже знищується вся структура життя (електроенергія + медична система + зв’язок + мобільність), а значить структура функцій гідності держави; переводить війну в просторово-середовищний вимір — від бойових дій до системної деактивації людяності через інфраструктуру; інституалізує новий тип ультиматуму «або співпраця з диктатурами, або блекаут», тобто тут реальна тотальна темрява виступає як аргумент позацивілізаційної імперії.

Для підсилення процесу відбувається пришвидшена політична декомпозиція ЄС, коли пропутінська позиція Фіцо підсилюється висловлювання міністра МЗС Словаччини Бланара про те, що що Захід має пробачити РФ «все, що сталося». Навряд чи заява Бланара є банальним політичним жестом, скоріш за все, це когнітивна закладка руйнування структури функціонування ЄС і намагання нормалізації геноциду через риторику «пробачення». Це – інфільтрація інфраструктурного путінізму в європейське мислення, де псевдомир подається як компроміс з агресором, а не результат справедливості.

Цей синхронізований сценарій наступу колективного путінізму, посиленого альянсом із КНР, є війною за архітектуру глокальної реальності, її зміст, доступ до світла, до правди, до гідності. Здійснюється він через інтегральний сценарій геостратегічного розширення глокальної геноцидної агресії – Крим (інфраструктурна експансія), блекаут-зброя (технологія) геостратегічного шантажу, Бланар/Фіцо як політичні лобісти путінізму, SWIFT-реваншизм (економіка), дискурсивні пропутінські кампанії (інформація). Це структурна матриця–сценарій синхронізованого наступу колективного путінізму на світ, до того ж, легально посиленого прихованим наразі альянсом із КНР. 

Відповідь може концентруватися, окрім іншого, в смисловій резистентності парадигми адекватного мислення, тобто системи антропологічно-когнітивно-ментальної деокупації. Те, що путінізм подає як економічну співпрацю по суті є цивілізаційним шантажем. Те, що путіністи називають дипломатією є примушенням до капітуляції моралі та цінностей людяності. Єдиною геостратегічною відповіддю, в антропологічно-когнітивному розрізі, може бути розпізнання інфраструктурної мови диктатури, нейтралізація гібридної нормалізації окупації, відтворення суб’єктності мислення, політики й комунікації в екзистенційному протистоянні колективному путінізму.

Публічні маркери:

«В окупованому Криму хочуть будувати порт і залізницю за допомогою Китаю – зовнішня розвідка»

«Китай показав бомбу, здатну виводити з ладу ворожі електростанції – ЗМІ»

«Глава МЗС Словаччини допустив, що Захід має пробачити РФ “все, що сталося”

«Персональний світ» Трампа – це світ псевдореальності, де угоди є ритуалами, а не механізмами миру. Ego-проєкти Трампа є практикою антиполітики, в якій реальність жертвується на догоду телевізійній картинці. Цей підхід тотально знецінює інституційність і наближає демократичні інститути США до практик диктаторських систем, де правдою є лише те, що корисне для персони диктатора в конкретний момент.

Симбіоз взаємодій Трампа з диктаторами та ще й без процедур та протокольних обмежень в контактах із диктатурами не випадковість, а природний альянс за архетипом монопольного домінування егоцентризму персони. Не забуваймо, що диктатори діють у просторі страху, образ, маніпуляцій та символічної війни.

Трамп, уникаючи структурно-інституційної відповідальності, тягнеться до такого самого типу політичного буття – поза межами правил, логіки, права, але в межах персонального фетишу впливу.

Наразі у світі склався трикутник диктаторської синергії першого рівня – Іран, КНР та РФ, де РФ – військово-енергетична матриця геноцидної агресії; КНР – інфраструктурно-геоекономічний агент шантажу; Іран — релігійно-тоталітарна оболонка варварства, що легітимує тероризм як «етичну» боротьбу. Цей трикутник не випадковий — він створює глобальну химеру псевдомирності, у якій антропологічно-когнітивними агресіями /окупаціями публічного простору світу Захід представляється як «колоніальна жорстокість та диктат», водночас справжні агресори подаються як «жертви несправедливого світопорядку». Це реверс цінностей, у якому зло легалізується як нагальність та подається як відповідь на уявну несправедливість.

ООН перетворюється в театр легітимації диктатур, адже більше не є органом стримування, а інституційною сценою для симулятивного ритуалу капітуляції цивілізованого світу перед диктаторською наглістю. Тут агресорів не зупиняють, їх інтегрують в комісії з «прав людини» або в комітет «боротьби з тероризмом», дають їм трибуни тощо Це не нейтралітет, а інституційна капітуляція перед концепцією зла. І вона призводить до легалізації гібридного, а потім прямого терору; баналізації практик геноциду; втрати будь-якої моральної координатної сітки міжнародного права чере ритуальне застосування норми без духу справедливості.

Маємо феномен найнебезпечнішого симулякру дії по знищенню демократії, це «демократія без функціонування інституцій». Трамп не просто віддзеркалення диктаторів — він є ключовим доказом, що популістична демократія без функціонування  інституцій демократії перетворюється в диктатуру в масці виборчого процесу. Трамп діє не ізольовано, а вписується в екосистему колективного диктаторського реваншу. Однак він помиляється в тому, що сподівається побороти об’єднаних справжніх диктаторів. Але усвідомлення цього відбудеться набагато пізніше.

«Іран вимагає від ООН визнати Ізраїль і США винними у 12-денній війні – ЗМІ»

«Трамп знову пропонує зняти санкції проти Ірану, якщо він «буде мирним»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото із офіційної сторінки 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр»