Окупанти 17 разів порушили “тишу”, поранені двоє бійців

У неділю, 21 червня, збройні формування Росії 10 разів обстріляли позиції Об’єднаних сил, з початку нинішньої доби зафіксовано 7 обстрілів.

Про це повідомляє пресцентр штабу ООС – Укрінформ.

“21 червня противник застосував проти наших воїнів заборонені до розміщення на лінії зіткнення міномети калібру 120 мм та 82 мм, а також озброєння БМП, гранатомети різних систем, протитанкові ракетні комплекси, великокаліберні кулемети та стрілецьку зброю”, – йдеться в повідомленні.

Зазначається, що збройні формування РФ здійснили також обстріл населеного пункту в Донецькій області.

В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ”, поруч з населеними пунктами Кримське, Залізне та Шуми агресор застосував міномети 120-го та 82-го калібру. Окрім цього, противник використав проти наших воїнів станкові протитанкові гранатомети.

Активізувався ворог і неподалік Новотошківського, застосувавши при цьому 82-ох мм міномети.

В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Схід” загарбники три рази обстріляли позиції Об’єднаних сил неподалік Авдіївки з мінометів 120-го калібру, озброєння БМП, станкових протитанкових гранатометів, а також вели вогонь з ручних протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.

Проти оборонців Старогнатівки противник спочатку використав протитанкові ракетні комплекси, а згодом – гранатомети різних систем та стрілецьку зброю.

Окрім того, російські окупанти застосувавши протитанковий ракетний комплекс “Корнет” калібру 152 мм, наразили на небезпеку цивільних жителів, які проживають поблизу лінії зіткнення в населеному пункті Бердянське. Протитанкова керована ракета вибухнула неподалік місцевої амбулаторії. На щастя, ніхто з місцевих мешканців не постраждав.

Внаслідок ворожої агресії один військовослужбовець Об’єднаних сил отримав поранення.

На всі обстріли українські воїни дали противнику результативну та вмотивовану відповідь, змусивши окупантів припинити злочинну діяльність.

Від початку поточної доби зафіксовано 7 випадків порушення режиму припинення вогню. Російські збройні формування в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ” поблизу Хутора Вільний тричі відкривали вогонь з мінометів калібру 82 мм, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. Також міномети 120-го калібру противник застосував біля Новотошківського, Оріхового та Голубівського. Крім того, оборонні укріплення наших військовослужбовців неподалік Попасної ворог обстріляв зі станкових протитанкових гранатометів.

За поточну добу один український захисник отримав поранення.

У відповідь на обстріли наші підрозділи, що обороняються, відкривали вогонь для припинення агресивних дій окупантів. Загарбники отримали адекватну відповідь від українських воїнів. Втрати противника уточнюються.

 

Сенцов з Жаданом приїхали на лінію зіткнення

Український кінорежисер, сценарист і письменник, колишній політв’язень Кремля Олег Сенцов разом з колишнім народним депутатом Єгором Соболєвим і українським письменником, поетом, перекладачем, громадським діячем Сергієм Жаданом відвідали лінію зіткнення.

Про це Сенцов написав у Facebook – Укрінформ.

«Сьогодні ми разом з Сергієм Жаданом і Єгором Соболєвим приїхали сюди, щоб подякувати тим, хто боронить нашу країну та поспілкуватися про важливе», – написав він.

Сенцов зазначив, що вже декілька разів відвідував лінію зіткнення, але робив це неофіційно, не писав про це, та не постив фото, бо «не хотів піаритися на військових, а лише їх підтримати і побачити все на власні очі».

Сенцов також зазначив, що реальний стан на війні має невеличке відношення до того, що пишуть у новинах, “але цю правду треба знати”.

 

Україна висловила протест через відеозвернення “представника Криму” на сесії ООН

Україна висловила протест у зв’язку з виступом підконтрольного Кремлю віце-прем’єра окупованого Криму Георгія Мурадова на 43-й сесії Ради з прав людини ООН у Женеві.

Про це йдеться в заяві місії України в Twitter – Укрінформ.

«Російська делегація намагалася зловживати гібридним форматом засідань Ради з прав людини, демонструючи відеозвернення представника окупаційної адміністрації в АРК під час інтерактивного діалогу. Україна висловила рішучий протест проти такого порушення правила процедури і резолюцій ГА ООН», – йдеться в повідомленні.

Посол України в ООН Юрій Клименко наголосив, що під час засідань Крим може представляти лише українська делегація, і що відправляючи виступати представників окупаційної влади Росія намагається легітимізувати анексію Криму.

Як повідомлялося, Росія разом з Венесуелою, Іраном і Кубою порушили так звану процедуру умовчання під час прийняття ініціативи про запровадження тимчасових положень про дистанційне голосування Генасамблеї ООН у період пандемії.

 

Україна та Канада посилюють економічні й політичні зв’язки – Президент

Лібералізація візового режиму з Канадою була б для України важливим кроком з посилення відносин між двома країнами.

Про це сказав Президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю канадському виданню The Globe and Mail, повідомляє пресслужба глави держави – Укрінформ.

“Наші люди мають відчувати себе однаково вільно, просто, відкрито – як канадці в Україні, так і українці в Канаді. Тому ми говоримо про лібералізацію. Мені здається, що Джастін (прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо – ред.) підтримує цей напрям, і вже хочеться крок за кроком наблизити цей момент”, – сказав Зеленський.

Він наголосив в інтерв’ю, що економічні відносини між Україною та Канадою розвиваються в реальних кроках, а не на словах. Зокрема, це стосується розв’язання проблем канадської компанії Black Iron, яка хотіла інвестувати в гірничо-збагачувальний комбінат у Кривому Розі.

“Я це дуже добре знаю, адже сам з Кривого Рогу й інвестиція саме в моє рідне місто. Ця проблема “зависла” протягом 10 років, але це такий великий інвестор. Розмір інвестиції – 1,1 мільярда доларів США. Вони не могли зайти в Україну”, – зазначив Президент.

За словами Зеленського, зараз це питання майже вирішене.

“Це буде дуже велика співпраця. Адже це понад мільярд інвестицій в Україну, це дуже важливо і для Канади, для компанії Black Iron, і важливо для нас”, – наголосив Зеленський.

Також він зазначив, що Україну та Канаду об’єднала велика трагедія – збиття літака авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України» в Тегерані, яке сталося в січні 2020 року.

«Об’єднують різні речі в житті. На жаль, і трагедії. Тоді ми спільно працювали з Джастіном (Трюдо – ред.), у нас було багато спілкування, і ми змогли разом з американськими партнерами дотиснути, щоб Іран визнав, що вони винні в цій трагедії, і зараз триває розслідування. Тоді ми з прем’єром (Канади – ред.) розмовляли декілька разів, був такий момент, що це було декілька разів на тиждень, і вирішували дійсно важливі проблеми», – сказав глава держави.

Зеленський наголосив, що українців і канадців об’єднують давні історичні відносини. Він подякував представникам діаспори в Канаді, які збирали гуманітарну допомогу для України на початку війни у 2014 році.

“Я думаю, що саме в такі важкі часи й проявляється ця близькість, яка є на генному рівні між країнами та людьми”, – сказав Президент.

Як повідомляв Укрінформ, Україна скасувала візи для канадців ще у 2005 році, однак Канада досі не пішла на взаємне скасування візових вимог. Про включення України до канадської програми “trusted traveller” було оголошено під час візиту Президента Володимира Зеленського до Канади в липні цього року. Однак канадською стороною деталей цієї програми щодо України досі оприлюднено не було.

 

Країни, які обирали непостійних членів Радбезу ООН, є партнерами України – Зеленський

Усі країни, які брали участь у виборах непостійних членів Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй на 2021-2022 роки, зокрема Канада, є партнерами України, незалежно від результатів голосування.

На цьому наголосив Президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю канадському виданню The Globe and Mail, повідомляє пресслужба глави держави – Укрінформ.

Зеленський зазначив, що голосування під час обрання членів Радбезу ООН було таємним.

“Це структура таємного голосування, і хочу вам сказати, що всі без винятку кандидати, серед них і Канада, яка боролася за це непостійне членство в Раді Безпеки ООН, вони всі є нашими партнерами та дійсно заслуговують на те, щоб бути в Раді Безпеки ООН”, – сказав Зеленський.

Президент наголосив, що Україна завжди підтримувала й буде підтримувати Канаду.

“Я розумію, що Канада дуже хотіла в Раду Безпеки ООН. І я, як у нас кажуть, тримав кулаки. Цього не сталося, але я думаю, що і для Канади, і для нас це дуже важливо, і ми віримо в успіх Канади”, – зазначив він.

Президент висловив сподівання, що наступного разу Канада буде в цій ситуації переможцем. Він наголосив, що у світі є багато майданчиків, де всі прислухаються до думки цієї країни. Зокрема, це НАТО та ОБСЄ.

“Я хочу, щоб ви розуміли, що все, що важливо для Канади, важливо й для України, тому що ми розуміємо, що Канада завжди на таких масштабних геополітичних майданчиках підтримує Україну. А ми завжди будемо підтримувати Канаду”, – сказав Зеленський.

Як повідомлялося, 17 червня в штаб-квартирі ООН відбулися вибори п’яти непостійних членів Радбезу ООН на 2021–2022 роки. Серед кандидатів були Канада, Джибуті, Індія, Ірландія, Кенія, Мексика та Норвегія.

До складу Ради Безпеки ООН входять 15 країн-членів – 5 постійних і 10 непостійних, які обираються Генеральною Асамблеєю ООН на два роки (по п’ять щороку). П’ять «великих» країн – Велика Британія, Китай, Росія, США і Франція – мають «право вето», тобто можуть заблокувати будь-яке рішення Радбезу, чим постійно користується РФ при розгляді питань, пов’язаних з її агресією проти України.

 

Міжнародна спільнота не має допустити повернення Росії до G7 – Зеленський

Міжнародна спільнота не має допустити повернення Росії в G7 поки не буде відновлена територіальна цілісність України.

Як розповів український Президент Володимир Зеленський в інтерв’ю канадському виданню The Globe and Mail, сприяти у цьому питанні офіційному Києву пообіцяли в Канаді – Укрінформ.

“Джастін Трюдо заявив, що у Росії немає шансів повернутися в G7 до повного відновлення територіальної цілісності України, і ми вдячні за цю підтримку. І я повинен сказати, що не буде жодного рішення, якщо світ не буде тиснути на Росію в цьому питанні”, – наголосив Глава держави.

За словами Зеленського, Україні під час пошуку миру з Росією, що, до речі, є “дуже складним і заплутаним” завданням, потрібні її міжнародні союзники, які мають твердо триматися під час перемовин.

Як повідомляв Укрінформ, Дональд Трамп раніше заявив, що як президент головуючої у G7 країни має намір провести саміт лідерів “Сімки” у вересні та запросити на нього Росію. Велика Британія та ЄС висловилися категорично проти такої ініціативи.

До “Великої сімки” наразі входять США, Канада, Франція, Британія, Німеччина, Італія та Японія. Росію було виключено з Групи у 2014 році після анексії Криму.

 

Зеленський пригрозив Ірану міжнародними судами

Україна буде змушена подати позови до міжнародних судів проти Ірану, якщо влада цієї країни не виконає своїх зобов’язань щодо збитого біля Тегерана літака “МАУ”.

Про це в інтерв’ю канадському виданню The Globe and Mail заявив президент України Володимир Зеленський – Укрінформ.

Зеленський наголосив, що розраховує на результат у цій справі з Іраном, і йдеться не лише про бортові самописці.

“Вони не тільки не повертають нам чорні скриньки, є й інші їхні обіцянки. Вони повинні офіційно вибачитися. Вони повинні заплатити адекватні компенсації… Вони повинні зробити те, що обіцяли. В іншому випадку у нас не буде іншого виходу — і вони знають нашу позицію — крім як звертатися до міжнародних судів”, — сказав президент.

Він додав, що Іран пояснював затримку передачі бортових самописців пандемією коронавірусу, але «ця проблема не може чекати нескінченно».

Видання також нагадує, що Зеленський та прем’єр Канади Джастін Трюдо домовились тиснути на Іран, аби той віддав «чорні скриньки» збитого літака.

Як повідомляв Укрінформ, 8 січня 2020 року після вильоту з тегеранського аеропорту ім. імама Хомейні зазнав катастрофи літак авіакомпанії МАУ. На борту перебували 176 осіб: 167 пасажирів та дев’ятеро членів екіпажу. Всі вони загинули. Серед них 11 українців — екіпаж та двоє пасажирів. Також серед загиблих — громадяни Ірану, Канади, Швеції, Афганістану, Великої Британії.

Спочатку іранська сторона стверджувала, що катастрофа сталася через технічну проблему літака, проте 11 січня Іран визнав, що авіалайнер був помилково збитий бійцями Корпусу вартових Ісламської революції.

Згодом також стало відомо, що літак МАУ був збитий двома ракетами зенітно-ракетної системи “Тор-М1”, яку Іран отримав з РФ.

Міжнародна група з координації допомоги жертвам катастрофи літака МАУ наполягала на передачі бортових самописців до Франції, яка має необхідні технічні можливості для розшифрування.

Офіційний представник Ірану в Міжнародній організації цивільної авіації ще у березні погодився передати бортові самописці Франції або Україні для аналізу, проте цього не було зроблено.

Наразі в Ірані затримано шістьох обвинувачених у зв’язку зі справою щодо збитого літака МАУ.

 

У Чорногорії відкрили реабілітаційний центр для українських військових — посол

У місті Сутоморе у Чорногорії було відкрито український реабілітаційний центр, на базі якого проходитимуть реабілітацію українські військові.

Про це у Facebook повідомив консул Посольства України в Чорногорії Михайло Шматов – Укрінформ.

“В місті Сутоморе було урочисто відкрито український реабілітаційний центр. Саме на базі цього центру буде в майбутньому проходити реабілітація наших українських військових. Це та мета, до якої крок за кроком, ми за допомогою нашої діаспори йдемо”, – написав він.

Дипломат також виклав фото і відео стосовно цієї події.

“Те, що наші українські солдати будуть проходити реабілітацію саме в українському центрі, саме завдяки українцям – це дуже круто. Я дуже сподіваюся, що до цього проєкту долучаться всі небайдужі, і що ми зберемо необхідну суму коштів, щоб привозити наших солдат сюди не лише як одноразові акції, а зробити це і три, і чотири рази на рік — скільки це буде можливо. Щоб максимально допомогти та максимально показати, що Чорногорія – це не тільки проросійська країна, а що українці тут дійсно можуть показувати свій патріотизм, свою позицію і робити щось практичне, чим вони можуть допомогти Україні”, – сказав він на відео.

 

Австрійський проросійський політик потрапив у кокаїновий скандал

Колишній очільник парламентської фракції правопопулістської та проросійської “Австрійської партії свободи” (FPÖ) Йоганн Гуденус, який рік тому був змушений скласти мандат у результаті так званого скандалу “Ібіцагейт”, тепер потрапив у кокаїновий скандал.

Згідно з австрійськими ЗМІ, правоохоронці мають відеозаписи з можливим споживанням політиком кокаїну, повідомляє власний кореспондент Укрінформу.

Першим інформацію з цього приводу поширило видання Kurier, яке стверджує, що у підготовленому слідчими проміжному звіті з розслідування “Ібіцігайту” міститься щонайменше два відео, як Гуденус споживає кокаїн. Ознайомивсь із 378-сторінками звіту видання повідомляє, що слідчі мають численні відео- та аудіозаписи, які проливають світло на підготовку зустрічі на Ібіці у 2017 році між тодішнім очільником FPÖ Гайнцом-Крістіаном Штрахе та “племінницею російського олігарха”, яка виявилася пізніше “підсадною качкою”.

Під час однієї з таких зустрічей в одному з готелів Відня прихованою камерою було відзнято, як Гуденус двічі нюхає щось схоже на кокаїн. Kurier також опублікував відповідні скріншоти з відео.

Сам політик не став давати газеті коментар з цього приводу, а його адвокат заявив, що “якби це і було, то це – його приватне життя”, додавши, що Гуденус завжди стверджував, що не вживає кокаїн.

Також про існування у звіті по “Ібіцагейту” відеозаписів з можливим споживанням кокаїну Гуденусом повідомила й газета Österreich, яка також опублікувала відповідні скріншоти. “Це – вчорашній сніг”, – прокоментував сам політик газеті наявність відповідних записів, додавши, що справа проти нього з цього приводу була припинена.

Як повідомляв Укрінформ, 17 травня 2019 року німецькі ЗМІ опублікували відеозаписи дворічної давнини, таємно зроблені під час зустрічі на Ібіці, за декілька місяців до виборів в Австрії. На відео було зафіксовано тодішнього очільника Партії свободи (FPÖ) Гайнц-Крістіана Штрахе (після виборів став віцеканцлером) та його помічника Йоганна Гуденуса з, як вважали австрійські політики, “племінницею російського олігарха”. Члени австрійської правопопулістської партії обговорювали з “росіянкою”, зокрема, можливість фінансування FPÖ в обмін на різні преференції після приходу до влади.

Після публікації відео обоє фігурантів відео подали у відставку. Внаслідок політичної кризи в країні розпалася коаліція, весь федеральний уряд був відправлений у відставку, а в Австрії оголосили дострокові парламентські вибори.

 

Болтон розповів, за кого голосуватиме на виборах президента восени

Колишній радник Білого дому з нацбезпеки Джон Болтон заявив, що має намір голосувати на наступних президентських виборах за кандидата від Демократичної партії Джо Байдена.

Про це повідомляє The Telegraph – Укрінформ.

“У 2016 році я голосував за Трампа, а не за Гілларі Клінтон. Тепер, побачивши цього президента поблизу, я не можу зробити це знову. Я турбуюся за країну, і він не представляє справу республіканців, яку я хочу підтримувати”, – заявив Болтон.

Він зазначив, що Трамп “плутає інтереси країни зі своїми власними”.

“Це означає, що немає послідовної теми або стратегії. Рішення, прийняте в один день, може бути легко змінено на наступний”, – повідомив Болтон.

Як повідомляв Укрінформ 17 червня провідні американські ЗМІ почали публікувати уривки з мемуарів Болтона “Кімната, де це сталося”, де він розповідає про період перебування у команді президента Трампа на посаді радника з нацбезпеки.

Зокрема, Джон Болтон підтвердив, що президент Трамп призупинив оборонну допомогу Україні для отримання компромату на своїх політичних суперників — Джо Байдена і Гілларі Клінтон. Крім того, за словами Болтона, Трамп не хотів вводити санкції проти РФ і навіть заблокував офіційну заяву з критикою Кремля з нагоди десятої річниці вторгнення Росії в Грузію.

 

Болтон розкритикував некомпетентність Трампа у зовнішній політиці

Колишній помічник президента США Джон Болтон розкритикував зовнішню політику Дональда Трампа, у якого, за його словами, немає стратегій щодо Росії, Китаю і КНДР.

Про це він розповів в інтерв’ю газеті The Telegraph – Укрінфомр.

“Не існує довгострокової стратегії щодо Росії та Китаю. Переговори щодо Північної Кореї провалилися до такої міри, що КНДР підірвала будівлю, яку побудувала сама разом з Південною Кореєю, і продовжила роботу над своїми ядерними та ракетними програмами. І за три роки так і не вдалося стримати Іран. Саме в таких питаннях некомпетентність Трампа проявляється більш очевидним чином”, – зазначив Болтон.

На думку Болтона, Трамп може легко змінювати вже прийняте рішення, оскільки державні питання для нього кшталт невеликого сімейного бізнесу.

Крім того, американський президент не бачить різниці між власними та державними інтересами.

“Він заступив на посаду, маючи лише дуже невеликі знання про те, як працює державна влада, і зовсім не був зацікавлений у тому, щоб вчитися”, – додав він.

Як повідомляв Укрінформ 17 червня провідні американські ЗМІ почали публікувати уривки з мемуарів Болтона “Кімната, де це сталося”, де він розповідає про період перебування у команді президента Трампа на посаді радника з нацбезпеки.

Зокрема, Джон Болтон підтвердив, що президент Трамп призупинив оборонну допомогу Україні для отримання компромату на своїх політичних суперників — Джо Байдена і Гілларі Клінтон. Крім того, за словами Болтона, Трамп не хотів вводити санкції проти РФ і навіть заблокував офіційну заяву з критикою Кремля з нагоди десятої річниці вторгнення Росії в Грузію.

 

У Білому домі спростували заяву Болтона щодо прохання Трампа до лідера Китаю

Радник Білого дому, який був присутній на зустрічі Трампа з Сі Цзіньпіном, заявив, що президент США не просив лідера КНР допомогти йому з переобранням.

Про це повідомляє Голос Америки – Укрінформ.

“Радник Білого дому з питань торгівлі Пітер Наварро заявив у неділю, що він перебував у кімнаті, де відбувалася зустріч президента Трампа та китайського лідера Сі Цзіньпіна, однак не чув, щоб президент США просив керівника КНР допомогти йому домогтися переобрання”, – пише видання.

Виступаючи на каналі CNN, Наварро сказав, що заява про це, зроблена в книзі колишнього радника президента з національної безпеки Джона Болтона, є “просто дурною”, враховуючи те, наскільки жорстким був проведений Трампом курс щодо Китаю, пов’язаний з нечесними торговими практиками Пекіна.

“Я ніколи цього не чув. А я був у кімнаті”, – сказав Наварро, вторячи заяві торгового представника США на переговорах з Китаєм Роберта Лайтхайзера.

Нагадаємо: мемуари Болтона стали скандальними задовго до їх виходу. Ще взимку стало відомо, що у них підтверджується шантаж України з боку Трампа, за який йому оголосили імпічмент в Палаті представників.

71-річний Болтон був радником Трампа з нацбезпеки з квітня 2018 року. Восени 2019 року він подав у відставку за ініціативою президента. Трамп заявив, що причиною звільнення стали розбіжності.

 

Болтон: Трамп немає довгострокової стратегії по відносинам з Росією та Китаєм

УНН. Президент США Дональд Трамп не має стратегічного бачення відносин з Росією і Китаєм. Таку думку висловив в інтерв’ю газеті The Daily Telegraph, опублікованому в неділю, колишній помічник Трампа з національної безпеки Джон Болтон, передає УНН.

“(У Трампа) немає довгострокової стратегії по (відносинам з) Росією і Китаєм”, — сказав Болтон.

Він також вказав на загострення у відносинах між КНДР і Республікою Корея, що виразилося в знищенні Пхеньяном міжкорейського офісу зв’язку в Кесоні. Колишній чиновник заявив, що “саме в таких питаннях більш очевидним стає нестача компетенції у Трампа”.

Крім того, Болтон розкритикував підхід американського президента до стримування Ірану. Ядерну угоду в рамках Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) він охарактеризував як безперспективну, зазначивши, що “вона (угода) ніколи не оживе”.

У вівторок Міністерство юстиції США, яке виконує також функції генеральної прокуратури, подало в суд на Болтона в зв’язку з підготовкою публікацією його книги “Кімната, де це сталося: мемуари Білого дому” (The Room Where It Happened: A White House Memoir). Влада ставлять Болтону в провину порушення зобов’язань про нерозголошення відомостей, що становлять державну таємницю, які той взяв на себе, ставши помічником президента. Федеральний суд столичного округу Колумбія відхилив позов Мін’юсту, зазначивши, що екземпляри книги вже надруковані і відправлені на склади як в США, так і в інші країни, вони також потрапили в руки преси. Суддя визнав при цьому, що колишній помічник американського лідера “поставив під удар національну безпеку Сполучених Штатів” і може в результаті понести “адміністративну (і потенційно кримінальну) відповідальність”.

Праця Болтона повинна була вийти в березні, проте його публікацію відклали спочатку до травня, а потім до 23 червня. Рада національної безпеки Білого будинку 23 січня направила адвокату експомічника Трампа Чарльзу Куперу повідомлення про те, що книга містить відомості, що є держтаємницею, а тому не може бути надрукована в її нинішньому вигляді. Критики ж вважають, що Білий дім намагається не допустити виходу повного тексту мемуарів, щоб не підірвати позиції президента напередодні майбутніх в листопаді виборів. Трамп має намір домагатися на них переобрання.

Він оголосив про призначення Болтона своїм помічником з нацбезпеки в березні 2018 року, а вже через 18 місяців відправив його у відставку.

 

У Білорусі заарештували кандидата в президенти та його сина

Кандидата в президенти Білорусі Віктора Бабарико і його сина Едуарда заарештували, пред’явивши обом звинувачення та обравши запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.

Про це повідомили в пресслужбі політика – Укрінформ.

У штабі Бабарико пообіцяли, що судові рішення про арешт кандидата в президенти і його сина будуть оскаржені.

Адвокати Дмитро Лаєвський і Олександр Пильчанка підтвердили журналістам інформацію про арешт, але викласти суть пред’явлених їх клієнтам обвинувачень не змогли, оскільки підписали угоду про нерозголошення матеріалів слідства.

“Він живий і здоровий. Має намір відстоювати свої переконання та чесне ім’я. Ми наполягаємо на його невинності”, – зазначив Лаєвський в коментарі “Радіо Свобода”.

Як повідомлялося, за час кампанії з виборів знялися троє осіб: Олег Гайдукевич, Наталя Кисіль і Олександр Таболич. Пару днів тому кандидатуру зняв і кандидат Юрій Губаревич.

Білоруський парламент призначив проведення чергових президентських виборів на 9 серпня 2020 року.

Чинний президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що президентські вибори в республіці не будуть переноситися попри епідемію коронавірусу. За його словами, вони мають відбутися відповідно до конституційних термінів.

Леонід Кравчук про вибори у Білорусі: якщо вони бажають “до смерті” обирати Лукашенко – я нічого не можу їм рекомендувати

УНН. Перший Президент України Леонід Кравчук в інтерв’ю прокоментував президентську кампанію у Білорусі та шосте висування на посаду чинного глави Білорусі — Олександра Лукашенко, пише УНН з посиланням на “Радіо Свобода”.

Відповідаючи на запитання, що в Білорусі відбувається виборча кампанія і це будуть шості президентські вибори для Олександра Лукашенка: “Як ви вважаєте, чи можливі зміни в Білорусі?”, перший Президент України відповів: “Все залежить від політичної грамотності, духовності та правового рівня розвитку народу, який голосує. Те, як люди ставляться до лідера, залежить не тільки від того, що вони думають, як оцінюють ситуацію, а й від того, чи мають вони достатньо знань та досвіду для оцінки”.

“Маніпуляція свідомістю, робота відповідних державних органів, засобів масової інформації може настільки вплинути на свідомість людей, що вони діятимуть відповідно до таких установок. А установки формуються не лише в результаті життєвого досвіду, а й усієї системи, яка існує в країні — уряду, ЗМІ, законів, Конституції. Якщо білоруси вважають, що пана Лукашенка можна обирати „до смерті“, зрештою, це їхнє право, я не можу їм нічого рекомендувати. Ситуація в Україні зовсім інша”, — додав Кравчук.

Перший президент також зазначив, що: “Ми маємо демократичне ставлення, свободу вираження поглядів, позиції, погляди всіх, без винятку, політичних сил. Ми керуємось нормою Конституції про те, що президент не може бути обраний більш, ніж на два терміни”.

Додамо, Лукашенко балотуватиметься вшосте на посаду глави держави.

 

Путін впевнений, що влада України приїде до РФ

УНН. Влада України “неминуче” приїде до Росії. З такою думкою виступив президент РФ Володимир Путін в ефірі телеканалу “Россия-1”, передає УНН.

“Я думаю, що це неминуче. Звичайно, це відбудеться, питання — коли? Але ми почекаємо”, — сказав Путін.

Вище керівництво України не їздить до Росії з 2014 року після анексії Росією Криму та початку збройного конфлікту на Донбасі.

Як повідомляв УНН, відомий американський дипломат Александр Вершбоу вважає, що Путін сподівається змусити Зеленського погодитись на мир на умовах Москви

 

Уряд національної згоди Лівії вважає заяви президента Єгипту – оголошенням війни

УНН. Виступ президента Єгипту Абдель Фаттаха ас-Сісі з приводу лівійської кризи є посяганням на суверенітет Лівії і може розглядатися як оголошення війни. Про це йдеться у спеціальній заяві Президентської ради Уряду національної згоди (УНЗ) Лівії, яке навів у неділю лівійський телеканал Al-Ahrar, передає УНН.

Висловлювання єгипетського лідера, наголошується в ньому, “є втручанням у внутрішні справи, обурливим посяганням на суверенітет і можуть розглядатися як оголошення війни”.

У заяві вказується, що міжнародно визнаний УНЗ “є єдиним законним представником лівійської держави, і тільки він (УНЗ — ред.) має право визначати форму і тип угод і союзів”.

У суботу президент Єгипту вказав, що будь-яке можливе пряме втручання арабської республіки у справи Лівії “буде мати легітимний статус, оскільки ставить собі за мету припинення кровопролиття в сусідній країні і забезпечення безпеки кордонів”. При цьому ас-Сісі пообіцяв, що “єгипетські війська висуватимуться до Лівії, якщо про це попросить її народ”.

 

“Дякуємо за вашу мужність”: посольство США вітає українських медиків

Посольство США в Україні вітає українських медичних працівників з їх професійним святом.

Про це повідомляється на сторінці Посольства США в Україні у Twitter – Укрінформ.

We thank all the healthcare workers in Ukraine and around the world who are heroically working to protect the lives of others during the #COVID19 pandemic!

«Ми дякуємо всім медичним працівникам в Україні та всьому світі, які героїчно працюють задля захисту життя інших людей під час пандемії», – йдеться у повідомленні.

Також Посольство виклало відповідне відео з привітанням і подяками українським медичним працівникам – українською та англійською мовами.

 

Грета Тунберг: Зміна клімату так само небезпечна, як і коронавірус – УП

17-річна шведська еко-активістка Грета Тунберг нагадала, що зміна клімату на планеті так само небезпечна, як і пандемія COVID-19.

Джерело: BBC

Деталі: Тунберг зазначила, що будь-який “план зеленого відновлення” не зможе подолати зміну клімату. Активістка вважає, що єдиний спосіб зупинити глобальне потепління на Землі – це кардинально змінити спосіб життя. Однак вона не вірить, що є лідери країн, які мають сміливість сприяти цьому.

За словами Грети Тунберг, єдиний позитивний ефект, який може виникнути в результаті пандемії коронавірусу, полягає в тому, що він змінить ставлення людей до глобальних криз. Тунберг зазначає, що політики зараз прислухаються до думки вчених і експертів.

Пряма мова: “Раптово люди, які перебувають при владі, говорять, що зроблять все, що потрібно, тому що людське життя безцінне”.

Нагадаємо:

Цьогоріч під час Всесвітнього економічного форуму у Давосі питання зміни клімату було одним із центральних.

На форумі виступала 17-річна екоактивістка Ґрета Тунберг. Вона закликала світових лідерів негайно відмовитись від застосування викопного палива.

Організатори форуму закликали бізнес-учасників заходу пообіцяти до 2050 року зменшити викиди двоокису вуглецю до нуля.

Журнал Time присудив звання Людини року юній шведській екоактивістці Греті Тунберг. Нагороду могли віддати президенту США Дональду Трампу. Трамп не приховує свого ставлення до Тунберг. На його думку, вона “дуже зла”, а у Давосі він сказав “відкидати заяви вічних пророків”, які попереджають про прийдешній апокаліпсис.

Після форуму у Давосі міністр фінансів США Стівен Мнучин порадив Тунберг, перед тим, як читати лекції світовим лідерам, повчити основи економіки у коледжі.

 

У Гаазі поліція застосувала водяні гармати на “антикарантинній” акції

У нідерландському місті Гаага від самого ранку проходить акція протесту проти обмежувальних заходів через коронавірус.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу в Гаазі – Укрінформ.

Тисячі людей, які зібралися у парку Малівельд, де зазвичай проходять мітинги, з плакатами та гаслами рушили вулицями Гааги. У центрі міста багато поліції. Через мітинг громадський транспорт зупинився. Правоохоронці закликають без нагальної потреби не виїжджати до центру міста.

Спочатку акція проходила спокійно. Мітингарі влаштували “квітковий протест” проти запроваджених заходів через коронавірус. “Ми хочемо жити в любові та свободі”, – вигукували мітингарі. Поліція закликала людей розійтися і припинити акцію. Деякі мітингувальники погодилися і віднесли квіти до мерії Гааги, скандуючи: “Ми знову шукаємо розуміння та хочемо, щоб нас почули”.

Згодом до протестів долучилися футбольні фанати. Сталися сутички між протестувальниками та поліцією. Правоохоронці застосували водяні гармати. Частина мітингарів почала покидати парк Малівельд, прикрашаючи автівки поліцейських квітами та наліпками з нагадуванням про те, що у травні в Міннеаполісі після жорсткого затримання поліцейським помер афроамериканець Джордж Флойд.

Агресивних мітингарів заарештували. Скільки саме, наразі не повідомляється. Відомо, що п’ятьох людей затримали за кидання каміння. Вже надвечір у парку Малівельд залишилося близько 200 мітингарів. Їх оточила поліція. Коротку акцію протесту дозволили провести за умови, що активісти будуть дотримуватися дистанції 1,5 метра.

За попередніми підрахунками, у парку Малівельд та у центрі міста загалом протестувало понад 2 000 людей.

Станом на 21 червня у світі зареєстровано 8 945 774 випадки COVID-19, з них 467 306 – летальних, 4 759 958 людей одужали.

 

Трамп віддав розпорядження знизити темпи тестування на COVID-19 – УП

Президент США Дональд Трамп віддав розпорядження знизити темпи тестування на COVID-19 в США.

Джерело: CNN

Пряма мова: “Коли робиш багато тестів, то отримуєш більше позитивних результатів. Тому я сказав підлеглим, щоб знизили кількість тестів. Вони тестували постійно. Ми перевіряли навіть людей, які не розуміли, що відбувається”.

Деталі: Станом на 5:00 21 червня в США проведено 28 мільйонів тестів на коронавірус (одній людині тест можуть робити декілька разів). COVID-19 дівгностовано у 2 330 578 людей в США.

 

На коронавірус у світі захворіло майже 9 млн осіб: в лідерах США, Бразилія та Росія

22 червня. УНН. Станом на ранок понеділка загальна кількість померлих від інфекції, викликаної новим коронавірусом SARS-CoV-2, у світі складає 467 671 особа. У свою чергу, одужали 4 418 922 людини. Про це повідомляє УНН з посиланням на Центр системних досліджень та інжинірингу при Університеті Джонса Хопкінса (США).

Всього у світі 8 927 195 осіб інфіковано.

Країнами з найбільшим поширенням коронавірусу залишаються США (2 279 306), Бразилія (1 083 341), Росія (583 879), Індія (410 461), Велика Британія (305 803), Перу (251 338), Іспанія (246 272), Чилі (242 355), Італія (238 499), Іран (204 952), Франція (197 008), Німеччина (191 272) і Туреччина (187 685).

Найбільшу кількість смертей серед країн світу зафіксовано у США — 119 967 осіб, Бразилії — 50 591, Великій Британії — 42 717, Італії — 34 634, Франції — 29 643 та Іспанії — 28 323. У Китаї загалом — 4639, один летальний випадок за останні 7 тижнів.

Нагадаємо, згідно з останніми даними МОЗ в Україні зафіксовано 36 560 випадків коронавірусної хвороби COVID-19, з них 1 002 — летальні.

Респіраторну хворобу COVID-19, інфікування якою викликає коронавірус SARS-CoV-2, вперше зафіксували у китайській провінції Хубей, наприкінці 2019 року. З того часу зараження цим вірусом було зафіксовано у 185 країнах світу, включаючи Україну. Починаючи з 11 березня Всесвітня організація охорони здоров’я визнала поширення хвороби — пандемією.

 

В Україні підтвердили 36 560 випадків коронавірусу, за добу – 735

Станом на 21 червня в Україні лабораторно підтверджені 36 560 випадків COVID-19, за добу – 735 нових.

Про це повідомляється на спеціальному ресурсі РНБО з моніторингу поширення епідемії коронавірусу – Укрінформ.

Згідно з цими даними, протягом доби зафіксовано 8 нових летальних випадків. Одужало 103 особи.

Загалом в Україні зареєстровано 1002 смерті від COVID-19. Одужали – 16 509. Хворіють нині – 19 049 пацієнтів.

Як повідомлялося, напередодні в Україні за добу зареєстрували 841 випадок коронавірусу.

 

На Буковині другу добу поспіль немає смертей від COVID-19

У Чернівецькій області другу добу поспіль не помер жоден пацієнт із підтвердженим коронавірусом чи підозрою на нього.

Про це повідомляє пресслужба Чернівецької ОДА – Укрінформ.

“У лікарнях області станом на 21 червня перебуває 559 людей. Із них у 233 пацієнтів підтверджено коронавірус, решта – з підозрою. За минулу добу летальних випадків від коронавірусу у Чернівецькій області не зафіксовано”, – йдеться у повідомленні.

Так само не було жодного летального випадку від коронавірусу в Чернівецькій області за добу 20 червня.

Крім того, у Чернівецькій ОДА зазначили, що станом на 21 червня у медичних закладах області лікують 56 пацієнтів у важкому стані, з них у реанімаціях – 39, на апаратах штучної вентиляції легень – 2.

Як повідомляв Укрінформ, станом на 21 червня в Україні лабораторно підтверджені 36 560 випадків COVID-19, за добу – 735 нових. Загалом зареєстровано 1002 смерті від COVID-19. Одужали – 16 509.

У Чернівецькій області підтверджено 4324 випадки зараження коронавірусом. Із них 1563 пацієнти одужали, а 171 особа померла.

 

Київ та 9 областей не готові до послаблення карантину – МОЗ

УП

У столиці та дев’яти областях перевищено показники інцидентності коронавірусної хвороби, тому в цих регіонах неможливе послаблення карантинних обмежень.

Джерело: повідомлення Міністерства охорони здоров’я

На основі аналізу епідемічної ситуації станом на 21 червня МОЗ констатує, що Київ, а також Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області не готові до послаблення карантину.

Нагадаємо:

Протягом минулої доби, 20 червня, найбільше нових заражень коронавирусом виявили на Львівщині, Рівненщині та Закарпатті.

20 червня, в Україні виявили 735 хворих з Covid-19, що значно менше показників двох попередніх днів.

 

Степанов: Медик – це професія, без якої неможливе життя

Глава МОЗ України Максим Степанов привітав українських медичних працівників з професійним святом.

Таке відеозвернення він виклав на своїй сторінці у Facebook – Укрінформ.

«Сьогодні – День медичного працівника. Перш за все, я щиро вітаю всіх наших медиків з професійним святом. Лікарі, медичні сестри та брати, працівники бригад швидкої допомоги, фельдшери та санітари – це професії, без яких неможливе нормальне життя», – сказав він.

За його словами, епідемія COVID-19 стала не просто викликом для всієї країни, а й оголила проблеми української медицини.

Степанов наголосив, що від українських медиків вимагають дуже багато, але не всі розуміють, у яких умовах вони мають працювати та рятувати життя.

«Сьогодні я записую це відео у звичайній українській лікарні. Таких лікарень у нашій країні абсолютна більшість. Саме в таких умовах медики працюють щодня. Я про це знаю не з чуток – я все це бачив на власні очі. І тому кілька останніх років на різних посадах я присвятив тому, щоб створювати для наших лікарів комфортні умови роботи», – уточнив міністр.

Він підкреслив, що у руках українських медпрацівників – життя та здоров’я пацієнтів, і це дуже велика відповідальність, яку ніхто з ними не може розділити, «але можна зробити так, щоб нести цю відповідальність вам було легше».

«Саме на цьому має бути сфокусована медична реформа. Ми маємо створювати таку медичну систему, яка була б орієнтована і на пацієнтів, і на лікарів. Це розумію не тільки я. Саме тому завдяки підтримці та політичній волі Президента України буде збільшена заробітна плата медикам», – зазначив Степанов.

Він уточнив, що таке підвищення має відбутися вже у вересні 2020 року, і при цьому щомісячно на підвищення виплат може виділятися близько 2 млрд грн, – не тільки тим, хто бореться з COVID-19, а всім працівникам медичної галузі: «Це перший крок, і таких кроків буде ще багато».

«Професія лікаря має бути престижною не тільки за змістом, не тільки через відповідальність, яку він несе. Вона має бути престижною ще й тому, що лікарі отримують за свою роботу гідну винагороду. І не шукають щастя на чужині, а відчувають турботу та повагу на Батьківщині», – уточнив глава МОЗ.

Степанов подякував усім медпрацівників за самовідданість, жертовність, за врятовані життя та за вірність професії.

 

В Україні коронавірус забрав життя 43 медиків – Зеленський

В Україні загинуло 43 медики від COVID-19, українці мають пам’ятати про це і дбати про засоби особистого захисту під час карантину заради медичних працівників.

На цьому наголосив Президент України Володимир Зеленський у своєму відеопривітанні з нагоди Дня медичного працівника, що викладено на сторінці глави держави у Facebook – Укрінформ.

“В Україні 43 медичні працівники загинули, протидіючи COVID-19. Наразі кожен лікар теж фактично перебуває на передовій, воюючи за наше здоров’я та життя. Українські медики прирівняні до українських військових, які захищають Україну на сході. І родини загиблих лікарів у недалекому майбутньому мають отримати відповідні компенсації. Хоча, звісно, ніякі гроші не повернуть родинам їх рідних”, – сказав Президент.

У зв’язку з цим він звернувся до всіх українців – не забувати, що ці медики загинули, захищаючи нас, а тому кожен має тимчасово приборкати свої бажання позасмагати на пляжі, повеселитися на концерті, покричати на площі, потанцювати в нічному клубі. “Сьогодні кожен з нас може привітати українських медиків. І для цього потрібно зовсім небагато. Просто не бути байдужим. Носити маски, зберігати дистанцію. Бути пильним, щоб бути здоровим. Повірте, що для наших лікарів це буде найкращим подарунком”, – наголосив Зеленський.

Як повідомлялося, сьогодні в Україні відзначають День медичного працівника. Це професійне свято встановлене згідно з Указом Президента від 3 червня 1994 року і відзначається щорічно, в третю неділю червня.

Станом на 21 червня в Україні лабораторно підтверджені 36 560 випадків COVID-19, за добу – 735 нових.

 

Зеленський нагородив медиків з нагоди професійного свята

Президент Володимир Зеленський нагородив 122 медичних працівників з нагоди їх професійного свята.

Відповідний указ №241/2020, датований 19 червня, розміщений на сайті Офісу президента – Укрінформ.

«За значний особистий внесок у розвиток вітчизняної системи охорони здоров’я, надання кваліфікованої медичної допомоги, рятування життя людей, сумлінну працю та високий професіоналізм постановляю: нагородити орденом князя Ярослава Мудрого ІV ступеня РИЖЕНКА Сергія Анатолійовича – головного лікаря комунального підприємства “Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І.Мечникова” Дніпропетровської обласної ради», – йдеться в тексті указу.

Орденом “За заслуги” ІІІ ступеня нагороджено Валентина Багнюка, Олександра Бурсака, Івана Гайду (посмертно), Павла Ганинця, столичного волонтера Дениса Герасимовича, Леоніда Гумена, Віталія Дідика, Сергія Дуброва, Север’яна Кардаву, Івана Клюзка, Петра Кмиту, Федора Новікова, Ірину Сірченко, Олександра Толстанова, Віталія Шевцова.

Зеленський також нагородив орденом “За мужність” ІІІ ступеня Станіслава Сидоренка і Святослава Соколика. Окремо орденом княгині Ольги ІІ ступеня нагороджено Наталію Авраменко.

«Нагородити орденом княгині Ольги ІІІ ступеня: Голубовсвьку Ольгу Анатоліївну – завідувача кафедри Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, м.Київ; Кобірніченко Юлію Андріївну – начальника клініки лабораторної діагностики Національного військово- медичного клінічного центру “Головний військовий клінічний госпіталь” Міністерства оборони України, полковника медичної служби; Крамаренко Вікторію Вікторівну – медичну сестру Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, м.Київ; Маслову Людмилу Валентинівну – директора комунального некомерційного підприємства “Донецький обласний центр з профілактики та боротьби із СНІДом”, – йдеться у документі.

Орденом Данила Галицького нагороджено Руслана Панасюка і Григорія Прохоренка.

Медаллю “За військову службу Україні” нагороджено медпрацівників Ярослава Магаса, Єлизавету Мозгову, Олександра Хомяка, Олену Шелкайтіс.

Медаллю за врятоване життя Зеленський нагородив Ірину Лагоду, Тетяну Сушко, Станіслава Шербину.

Медаллю “За працю і звитягу” нагороджено В’ячеслава Бушуєва, Андрія Власюка, Олену Іваскевич, Андрія Мірошниченка, Андрія Оліпера, Тетяну Очеретько, Юлія П’ятницьку, Тетяну Решетник, Юрія Сака, Ірину Трофіменко, Софію Черниш, Чехіру Вікторію.

Зеленський також присвоїв ряд почесних звань – заслуженого донора України, заслуженого лікаря, заслуженого працівника охорони здоров’я України ряду осіб.

Як повідомлялося, у своєму вітанні до Дня медичного працівника Президент Володимир Зеленський зазначив, що підписав Указ про відзначення нагородами 122 медиків. Ці люди, за його словами, лише маленька частина багатотисячної родини професійних і самовідданих українських лікарів. Зеленський зазначив, що йому прикро, що через карантин не може нагородити їх особисто.

Сьогодні в Україні відзначають День медичного працівника. Це професійне свято встановлене згідно з Указом Президента від 3 червня 1994 року і відзначається щорічно, в третю неділю червня.

 

В Україні 17% хворих на Covid-19 – медики

Від усієї кількості хворих на Covid-19 Україні 17 відсотків – саме медичні працівники.

Про це на брифінгу заявив глава МОЗ Максим Степанов, повідомляє кореспондент Укрінформу.

«У нашій державі відзначається День медпрацівника. І на жаль, за весь час пандемії в Україні захворіло (на Covid-19 – ред.) 5998 медичних працівників. Тобто, 17 відсотків всіх хворих на коронавірус в Україні – саме медпрацівники», – сказав Степанов.

За його словами, за минулу добу на Covid-19 захворіло 48 медпрацівників.

Водночас глава МОЗ України підкреслив, що за весь час пандемії Covid-19 від цієї хвороби одужало 3639 медпрацівників.

Як повідомлялося, станом на 21 червня в Україні лабораторно підтверджені 36 560 випадків COVID-19, за добу – 735 нових.

Сьогодні в Україні відзначають День медичного працівника. Це професійне свято встановлене згідно з Указом Президента від 3 червня 1994 року і відзначається щорічно, в третю неділю червня.

 

В українській армії за добу виявили вісім випадків COVID-19

У Збройних силах України за минулу добу кількість хворих на гостру респіраторну хворобу COVID-19 збільшилася на 8 осіб.

Про це повідомляє командування Медичних сил ЗСУ у Facebook – Укрінформ.

“Станом на 10.00 21 червня в Збройних Силах України хворіє 140 осіб на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2. За минулу добу зареєстровано 8 нових випадків захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19″, – йдеться у повідомленні.

Всього за час пандемії одужало 263 особи, летальних випадків – 5.

На ізоляції (в тому числі самоізоляція) перебуває 420 осіб.

Кількість військовослужбовців, у яких закінчується ізоляція найближчих три доби – 14 осіб.

Серед військовослужбовців, захворювання яких зафіксовано за минулу добу, 4 – перебувають на лікуванні у Рівненському військовому госпіталі. Стан здоров’я пацієнтів задовільний, отримують необхідне лікування, запевнили у Медичних силах.

На лікуванні вдома під наглядом медичної служби знаходиться 4 військовослужбовці (Львівська область – 3 особи та Рівненська – 1 особа). Стан здоров’я пацієнтів задовільний, спостерігається легкий перебіг захворювання.

За інформацією Медичних сил ЗСУ, аналіз захворювань серед військовослужбовців та цивільного населення свідчить про те, що найчастіше інфекція поширюється під час епізодичних зустрічей з найближчими людьми (друзями та рідними), що не входять до кола осіб, з якими вони спілкуються щодня або мешкають разом.

Командування Медичних сил Збройних Сил України закликає усіх військовослужбовців дотримуватися правил карантину та особистої гігієни.

Як повідомлялося, станом на 21 червня в Україні лабораторно підтверджені 36 560 випадків COVID-19, за добу – 735 нових.

 

У Києві за добу — 73 випадки коронавірусу, один летальний

Станом на 21 червня в Києві підтверджено 4325 випадків захворювань на COVID-19, за минулу добу захворіли 73 людини, із них троє медиків.

Такі дані опублікував Київський міський голова Віталій Кличко у Telegram – Укрінформ.

“Кількість мешканців Києва, в яких за минулу добу виявили захворювання на коронавірус, збільшилась на 73. Один випадок – летальний. Усього від коронавірусу померли 98 мешканців Києва”, – йдеться у повідомленні.

За інформацією Кличка, на сьогодні в столиці вже 4325 підтверджених випадків захворювання на COVID-19.

Захворіли:41 жінка віком від 21до 85 років, 28 чоловіків віком від 22 до 83 років, 3 дівчинки, яким 1, 4 і 11 років, та 9-річний хлопчик. Захворіли, зокрема, і троє медиків.

До лікарень столиці госпіталізували 8 пацієнтів. Інші – на самоізоляції, під контролем лікарів.

Найбільше випадків захворювання виявили в Шевченківському районі – 15, Святошинському та Дніпровському – 12. Та в Печерському – 10 випадків.

Як повідомлялося, станом на 21 червня в Україні лабораторно підтверджені 36 560 випадків COVID-19, за добу – 735 нових.

 

У МОЗ назвали область з найгіршою статистикою COVID-19 за добу

Упродовж останньої доби найбільшу в Україні кількість підтверджених випадків Covid-19 було зареєстровано у Львівській області – 101 випадок.

Про це на брифінгу заявив глава МОЗ Максим Степанов, повідомляє кореспондент Укрінформу.

«Якщо говорити в розрізі регіонів, то за останню добу найбільша кількість підтверджених випадків зареєстрована у Львівській області – 101, Рівненській області – 96, і Закарпатській області – 80», – сказав глава МОЗ.

За його словами, за минулу добу загалом на Covid-19 захворіло 735 осіб, з них 54 дитини, і 48 медпрацівників.

«Було госпіталізовано 149 осіб, зафіксовано 9 летальних випадків, при цьому одужало 103 пацієнти. Загалом за весь час пандемії (на Covid-19 – ред.) захворіло 36 560 людей, з них 2 690 дітей, а також 5 998 медпрацівників. При цьому загалом одужало 16 509 осіб, із них 1 261 дитина, і 3 639 медпрацівників, а летальних випадків – 1002», – поінформував Степанов.

Водночас він повідомив, що упродовж минулої доби було здійснено 12 932 тести на Covid-19, з них 9 441 дослідження методом ПЛР, а також 3 491- методом ІФА.

Степанов закликав українців привітати медпрацівників, відзначити їх і додав, що на його думку, «одним із гарних привітань, однією з відзнак для наших медпрацівників буде те, якщо ви будете дотримуватися наших рекомендацій, рекомендацій щодо карантинних обмежень».

«Тому що тоді ви будете менше хворіти і більше думати про своє здоров’я. Повірте, для наших медпрацівників ваше здоров’я – це найкращий подарунок до свята. Будьте здорові і бережіть себе», – резюмував Степанов.

Сьогодні в Україні відзначають День медичного працівника. Це професійне свято встановлене згідно з Указом Президента від 3 червня 1994 року і відзначається щорічно, в третю неділю червня.

 

Вибух у Києві: в ДСНС відзвітували про пошуково-рятувальні роботи вночі

22 червня. УНН. Внаслідок пошуково-рятувальних робіт в районі вибуху будинку на вулиці Соломії Крушельницької, 1/5 у Києві за ніч з 21 на 22 червня відомо про 3 загиблих та 5 травмованих осіб. Про це повідомили у пресцентрі Держслужби з надзвичайних ситуацій України, передає УНН.

“21 червня близько 10 год. у Дарницькому районі по вул. Соломії Крушельницької, 1/5 в десятиповерховому житловому будинку стався вибух попередньо газоповітряної суміші без послідуючого горіння, внаслідок чого 3 особи загинуло та 5 осіб травмовано”, — повідомили рятувальники.

На місці працює штаб з ліквідації надзвичайних ситуацій та мобільна оперативна група ДСНС.

“Станом на 7 год. 22 червня до пошуково-рятувальних робіт залучено 460 чоловік та 70 одиниць техніки, з них від ДСНС 170 чоловік особового складу та 30 одиниць техніки у тому числі 1 кінологічний розрахунок”, — додали у пресслужбі.

Внаслідок вибуху сталося руйнування п’ятого, шостого, сьомого та восьмого поверхів. Станом на 20:00 на місці НС було знайдено 3 загиблі особи.

Раніше мер Києва заявив, що доля трьох осіб залишається невідомою.

 

Криклій доручив розмістити потерпілих від вибуху залізничників у готелях УЗ

Міністр інфраструктури Владислав Криклій доручив потерпілих від вибуху у столичній багатоповерхівці залізничників розмістити в готелях Укрзалізниці.

Про це міністр повідомив на своїй сторінці у Facebook – Укрінформ.

“Лихо завжди приходить, коли його не чекаєш.

Сьогодні постраждалими внаслідок жахливого вибуху в Києві стали також працівники Укрзалізниці. Вже доручив, аби потерпілих залізничників разом з їх родинами розмістили в готельному фонді Укрзалізниці”, – написав Криклій.

За його словами, це найменше, що можна зробити в цій ситуації, аби підтримати їх.

Криклій також нагадав, що підрозділи ДСНС продовжують працювати на місці трагедії.

Як повідомлялося раніше, Укрзалізниця встановлює зв’язок з двома родинами залізничників, що проживають у Києві в будинку, де стався вибух. З 6-ма працівниками уже зв’язались, вони не постраждали.

21 червня о 10:00 у місті Києві у Дарницькому районі столиці по вул. Соломії Крушельницької, 1/5 в одній із приватних квартир пролунав вибух, унаслідок чого стався обвал міжповерхових перекриттів.

У результаті обвалу перекриттів між поверхами, за офіційними даними ДСНС, одна людина загинула, трьох осіб деблокували.

На місці працюють рятувальники і поліція.

Прокуратура Києва відкрила кримінальне провадження ч. 2 ст. 270 Кримінального кодексу України (порушення правил безпеки при поводженні з газом, що призвело до тяжких наслідків, загибелі та травмування людей).

Прем’єр-міністр Денис Шмигаль взяв ситуацію під особистий контроль.

 

Вибух у Києві: поліція прийшла з обшуком у газорозподільну компанію

Національна поліція України наразі проводить невідкладні обшуки в газорозподільній компанії та всіх комунальних службах, які обслуговували будинок, де стався вибух.

Про це заявив очільник МВС Арсен Аваков, інформує пресслужба МВС у Telegram.

«Арсен Аваков: Поліція проводить обшуки в газорозподільній компанії, яка обслуговувала будинок, де стався вибух», – йдеться у повідомленні.

У МВС нагадали, що за фактом події було відкрито кримінальне провадження за ч.2 ст. 270 КК України (Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки).

«Проводиться експертиза стану будівлі на предмет подальшого руйнування. Після отримання експертного висновку ми зможемо дати доступ людям до їх квартир, аби вони взяли з собою найнеобхідніші речі», – сказав Аваков.

За його словами, продовжуються роботи з розбирання завалів. На місці події працюють більше 500 осіб особового складу та понад 50 одиниць техніки.

Як повідомлялося, 21 червня о 10:00 у місті Києві у Дарницькому районі столиці по вул. Соломії Крушельницької, 1/5 в одній із приватних квартир пролунав вибух, унаслідок чого стався обвал міжповерхових перекриттів.

У результаті обвалу перекриттів між поверхами дві людини загинуло, трьох осіб деблокували.

Загалом із будинку евакуйовано 21 людину.

Прокуратура Києва відкрила кримінальне провадження ч. 2 ст. 270 Кримінального кодексу України (порушення правил безпеки при поводженні з газом, що призвело до тяжких наслідків, загибелі та травмування людей).

Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль узяв ситуацію з вибухом у столичній багатоповерхівці на Позняках під особистий контроль.

 

Із затонулого в Одесі танкера Delfi тече паливо, пляма рухається на пляжі

Із затонулого біля одеського узбережжя танкера Delfi ллється паливо.

Про це повідомляє Думская – Укрінформ.

“Із затонулого біля одеського узбережжя танкера «Делфі» виливається паливо. Як свідчать фото з місця події, пляма розливу сягнула вже немаленьких розмірів, і поширилася в бік пляжу з відпочиваючими”, – йдеться в повідомленні.

У департаменті міського господарства Одеської міськради «Думській» розповіли, що сорбент швидко доставили на місце події, і розлив палива було оперативно локалізовано.

Що стало причиною НС – поки що невідомо.

Зараз ведеться робота з відпочиваючими – людям пояснюють, що купатися в морі не можна. Спеціалісти зробили заміри якості води.

Як повідомлялося, 21 травня стався витік дизпалива з танкера Delfi, загроза забруднення пляжу була оперативно усунута бригадою водолазів з ліквідації аварійних розливів нафтопродуктів ділянки портофлоту технічної служби ОФ ДП АМПУ, які обробили водну поверхню в місці забруднення сорбентом “Еконадін”.

У ніч на 22 листопада 2019 року штормові хвилі зірвали з якоря танкер Delfi, що знаходився в акваторії порту “Південний”. Поруч з узбережжям Одеси танкер ліг на мілину. У післяобідню пору 22 листопада членів екіпажу евакуювали і госпіталізували. З корпусу танкера, який отримав пошкодження під час зіткнення з хвилеломом, стали витікати нафтопродукти.

Експерти Державної служби морського та річкового транспорту України вважають основними причинами аварії порушення з боку судновласника і капітана судна і неготовність екіпажу діяти в складних погодних умовах та обмежена кількість на судні палива.

За фактом аварії судна Delfi, яке зараз належить компанії “Фактор Груп Лімітед”, триває досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо порушення правил безпеки руху або експлуатації водного транспорту.

 

У ході реформи “Укрзалізниця” не планує закривати вагонобудівні заводи – УП

В.о. голови правління АТ “Укрзалізниця” Іван Юрик заявив, що у ході реформи вагонного господарства компанія не планує закривати вагонобудівні заводи, а навпаки – запропонує концепцію їх розвитку й спеціалізації.

Про це він заявив під час візиту на Панютинський вагоноремонтний завод, передає прес-служба.

За словами керівника компанії̈, наразі на ринку вантажних вагонів спостерігається профіцит рухомого складу, зокрема за рахунок збільшення приватного парку, тому “Укрзалізниця” не планує нарощувати їх будівництво, а сконцентрується на ремонтах.

“Панютинський завод стане базовим для ремонту й будівництва вагонів. Підприємство отримуватиме замовлення не лише від “Укрзалізниці”, а й від приватних власників рухомого складу”, — зазначив Іван Юрик.

Крім того, на його думку, Уряд має підсилити вимоги до вікових показників та технічного стану вагонів, які використовуються на залізничній̆ мережі України.

“Це питання опрацьовується з Мінінфраструктури. Наразі приватні компанії̈ використовують вантажні вагони, які перебувають у дуже поганому технічному стані.  Ми маємо заборонити експлуатацію таких вагонів, адже це безпека руху”, – заявив керівник товариства.

За його словами, таким чином збільшити попит на виготовлення нових вагонів та ремонти.

Нагадуємо:

Раніше повідомлялось, що “Укрзалізниця” імплементує новий договір на перевезення вантажів без змін у вартості послуг.

 

Кравчук розповів, чи потрібна колишнім президентам недоторканність

УНН. Недоторканність потрібна лише, коли президент при владі. Якщо президент відбув свій термін, виконав свою місію та пішов, має бути прийнятий регулярний закон про колишніх президентів. Таку думку висловив перший президент України Леонід Кравчук в інтерв’ю “Радіо Свободі”, передає УНН.

На питання яким має бути оптимальне законодавство щодо колишніх президентів і чи потрібна їм недоторканність, Кравчук відповів:”Я вважаю, що недоторканність потрібна лише при здійсненні влади, коли президент при владі. Можуть бути різні політичні інтриги, сили, які можуть застосовувати навіть силу проти президента. Я це бачив на особистому досвіді. Якщо президент відбув свій термін (не пішов у відставку через імпічмент), виконав свою місію та пішов, має бути прийнятий регулярний закон про колишніх президентів“.

За його словами, в українській Конституції зазначено, що президент має почесне звання президента до смерті, він повинен мати відповідний захист, особливо матеріальний.

“Якщо за цей час він використовував країну для набуття багатства і робив це незаконно, то правоохоронні органи повинні розслідувати це, а якщо були порушення закону, його слід притягнути до відповідальності”, — розповів Кравчук.

Кравчук зазначив, якщо президент жив нормально, працював для людей, то його життя потрібно забезпечити, як і для кожної людини, враховуючи зусилля, енергію та витрачений час.

Нагадаємо, у ДБР заявили, що повідомлено про підозру п’ятому президенту України.

Як повідомлялося, 24 січня 2019 року Оболонський суд Києва на 90-тому засіданні оголосив вирок екс-президенту Януковичу за державну зраду з покаранням у 13 років.

 

Порошенко назвав справи проти нього “боротьбою проти демократії”

Експрезидент Петро Порошенко заявив, що міжнародні партнери закликають владу України припинити політичні переслідування проти нього.

Про це Порошенко сказав в ексклюзивному інтерв’ю одному з найвпливовіших політичних оглядачів США Фаріду Закарія на телеканалі CNN – Укрінформ.

“Ці дослідження стосуються моїх дій як Президента щодо захисту суверенітету України, територіальної цілісності та незалежності. І я хочу подякувати нашим партнерам, включаючи Сполучені Штати, Великобританію, Німеччину, Канаду та багатьом іншим. Країни, які надіслали жорстке попередження українській владі зупинити ці політично мотивовані переслідування. Тому що це все — боротьба проти всіх п’яти років мого президентства, проти демократії, проти верховенства права”, – зазначив Порошенко.

Ведучий під час інтерв’ю також Порошенко висловив жаль у зв’язку зі смертю батька.

 

Порошенко вважає сценарієм Кремля спроби зруйнувати партнерство України та США

Україна та українці відчувають і дуже цінують потужну двопартійну підтримку з боку Сполучених Штатів Америки, а будь-які спроби її похитнути грають на користь Кремля.

Про це Петро Порошенко заявив в ексклюзивному інтерв‘ю одному з найвпливовіших політичних оглядачів США Фаріду Закарія на телеканалі CNN, передає пресслужба “Євросолідарності” – Укрінформ.

“Хочу висловити слова вдячності Сполученим Штатами… Я, будучи Президентом України, відчував ту надзвичайно важливу і потужну двопартійну підтримку Сполучених Штатів – як від демократів, так і від республіканців. Повірте – сьогодні Україна є однією з найбільш про-американських держав у світі. Ми дуже вдячні за надання нам таких значних обсягів підтримки для захисту нашого суверенітету проти російської агресії, нашої територіальної цілісності, нашої незалежності. І зараз Україна у війні. Російський сценарій спрямований на те, щоб зламати єдність між Україною та США. Це ані в інтересах України, ані, однозначно, не в інтересах Сполучених Штатів”, – зазначив Порошенко.

Він також вважає, що саме “українська боротьба об’єднувала і республіканців, і демократів у їх твердій підтримці свободи, демократії та верховенства права як засадничих цінностей демократичних суспільств”.

“І я зовсім не виключаю, що це точно в інтересах Росії – запустити такий сценарій, ніби “Україна проти Трампа”, чи “Україна проти Байдена”, чи “Україна проти Обами”. Повірте, Україна – за Україну. І Україна – за Сполучені Штати. І ось це не в інтересах Росії”, – переконаний п‘ятий Президент.

Порошенко також наголосив, що ніколи не відчував тиску чи намагання впливати з боку американських партнерів.

“Моя абсолютно чітка відповідь – Ні! Ніколи! Я можу сказати, що ані президент Обама чи віцепрезидент Байден, ані президент Трамп чи віцепрезидент Пенс ніколи не справляли жодного тиску на мене”, – зазначив Порошенко.

 

На Рівненщині вшанували героїв Берестецької битви

На території Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви» представники влади та громадськості за участі предстоятеля Православної Церкви України Блаженнійшого Митрополита Епіфанія вшанували полеглих героїв-козаків.

Про це повідомляє пресслужба облдержадміністрації – Укрінформ.

«Цьогоріч виповнюється 369 років Берестецькій битві. Традиційно Рівненщина вшановує своїх героїв на території Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви». З цієї нагоди проведено митрополичне богослужіння та вселенська панахида в Георгіївській церкві за участю митрополита Київського і всієї України Епіфанія», – йдеться у повідомленні.

Через пандемію заходи відбулися із суттєвими обмеженнями. На територію проведення події можна було потрапити, пройшовши температурний скринінг.

Музей і Михайлівська церква були зачинені. Під суворою забороною цьогоріч були і виїзна торгівля.

Богослужіння транслювали місцеві телеканали. Це дало змогу під час карантину більшій кількості людей стати учасниками вшанування.

Сьогодні ж митрополит Епіфаній заклав капсулу під будівництво храму на честь святителя Спиридона Тримифунтського у Свято-Воскресенському Гурбинському монастирі у с. Мости, Здолбунівського району і очолив там божественну літургію.

Як повідомили кореспондентові агентства у пресслужбі Рівненської єпархії ПЦУ, напередодні предстоятель звершив заупокійну літію на могилі митрополита Даниїла (Чокалюка), який доклав багато зусиль та зробив значний внесок у розбудову Рівненської єпархії та утвердження Української православної церкви.

Під час богослужінням також молилися митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій, єпископ Одеський і Балтський Павло, духовенство та віряни кафедрального собору Рівненської єпархії, представники влади та громадськості.

Берестецька битва відбулася з 18 червня по 30 червня 1651 року між Військом Запорозьким під командуванням Богдана Хмельницького і союзним йому кримсько-єдисанським військом Ісляма III Ґерая з одного боку, та армією Речі Посполитої під командуванням Яна II Казимира. Це була наймасштабніша битва часів Хмельниччини.

 

Ткаченко: Місія батька – виховати особистість

Місія батька — це виховати свою дитину так, щоб вона зрозуміла, яка вона особистість.

Про це з нагоди Дня батька у Facebook написав міністр культури й інформаційної політики України Олександр Ткаченко – Укрінформ.

«Мені здається, що місія батька — це виховати свою дитину так, щоб вона зрозуміла, яка вона особистість. Не нав’язувати щось, а просто бути опорою та кращим другом. Завжди залишатись поруч і підтримувати. Стати для своєї дитини тим, ким вона пишається. Тож, татусі, з Днем батька нас!», – написав він.

За його словами, бути батьком складно, але воно того варто. «З часом я зрозумів, що важливо бути класним татом, але й татом бути дуже класно», – зазначив Ткаченко.

Він повідомив, що у нього з його батьком були непрості стосунки.

Ткаченко уточнив, що його батько, «талановитий, але схильний до необдуманих вчинків, він міг викликати як захоплення, так і обурення. Але є три речі, за які я назавжди йому вдячний, бо вони залишилися зі мною на все життя, і їх я передам сину».

За його словами, це – козацький дух, те, що українську і англійську мову треба знати, і те, що потрібно захищати свою жінку.

«Бути батьком для мене — щастя, помножене на відповідальність, яку цінуєш найбільше у житті. Я не знаю, чи це мистецтво, але від слів «татку» хочеться подолати будь-які виклики, аби очі твоєї дитини світилися щастям. Щодня я вчусь у легкості дитячого погляду на життя та просто дякую за те, що я — тато. Хоча багато згаяв часу на роботу, а не на дітей», – наголосив міністр.

Сьогодні в Україні відзначається День батька. Свято було встановлено указом Президента від 18 травня 2019 року з метою створення сприятливих умов для зміцнення інституту сім’ї як основи суспільства і визнання на державному рівні ролі батька у вихованні дітей.

 

Убивство “Сармата”: суд відпустив обвинуваченого на відпочинок до моря – УП

Суддя Бердянського міськрайонного суду Олена Вірченко відпустила на відпочинок до моря обвинуваченого в організації вбивства ветерана бойових дій на Донбасі Віталія Олешка на позивний “Сармат” Євгена Бродського.

Джерело: Громадське

Деталі: Судові розгляди у справі тривають, обвинувачений перебуває під домашнім арештом. Проте у рішенні вказується, що до суду з відповідним клопотанням звернувся адвокат обвинуваченого, наголосивши на тому, що Євгену Бродському нібито необхідно пройти “оздоровчу профілактику” у місті Бердянськ. За адресою, яку вказав захисник, знаходиться база відпочинку Sun resort.

Побратим Віталія Олешка Антон Пшеничний дізнався про порушення Бродським умов домашнього арешту.

Пряма мова: “Вчора (19 червня) ми дізналися, що він (Євген Бродський — УП) святкує свій день народження на косі, де база відпочинку Sun resort. Дзвонили офіційно через 102 з приводу порушення домашнього нічного арешту, а після вже дізналися про цю ухвалу. Я так розумію, що Бердянський суд взагалі з’їхав з глузду”.

Що відомо: Суддя відпустила Бродського на так зване “оздоровлення” на 5 днів — до 22 червня включно. Втім, побратими “Сармата”, які вже 12 день голодують задля того, щоб усіх обвинувачених повернули до СІЗО, вбачають в цьому необхідність зустрічі Бродського з іншими фігурантами справи. Адже раніше суд звільнив з-під варти 4 обвинувачених, серед яких Михайло Сігіда, який відбуває домашній арешт у Бердянську.

Але з огляду на, що Сигида зараз теж перебуває у Бердянську, в такі випадковості побратими вбитого не вірять.

Нагадаємо: 29 травня суд звільнив з-під варти чотирьох обвинувачених у вбивстві Віталія Олешка: Михайла Сігіду, Миколу Ломаку, Олександра Обухова та Максима Владимиренкова.

Передісторія:

1 серпня 2018 року поліція повідомила, що затримала п’ятьох підозрюваних у вбивстві ветерана.

3 серпня суд арештував чотирьох підозрюваних у вбивстві “Сармата”.

9 серпня 2018 року перший заступник голови Нацполіції В’ячеслав Аброськін заявив, що вбивство “Сармата” було замовним.

У липні 2019 року обвинувальний акт у справі Сармата скерували до суду. Серед підозрюваних в організації та вчиненні вбивства семеро осіб: Михайло Сігіда, Євген Бродський, Віктор Власюк (ймовірні організатори злочину); Артем Матюшин, Володимир Обухов, Микола Ломака, Максим Владимиренков (ймовірні виконавці).

 

“Русский тоталитаризм”. Новая редакция. Из глав “Большой позитив” и “Жизнь неизбежна”

ДМИТРИЙ ШУШАРИН· 20 ИЮНЯ 2020 Г.· Фейсбук

День Победы

Репрессии могут обрушиться не только на чересчур вольных театральных режиссеров. Карается и покушение на мифы. В сентябре 2016 года, то есть за четыре года до поправок к бывшей конституции, касающихся истории, судебная коллегия по уголовным делам Верховного суда РФ рассмотрела апелляционную жалобу защиты по резонансному делу о реабилитации нацизма (статья 354.1 УК РФ): жалоба была оставлена без удовлетворения.

Владимира Лузгина виновным по части 1 статьи 354.1 УК признал Пермский краевой суд. Согласно приговору, он публично «реабилитировал нацизм»: Владимир поделился статьей «15 фактов про бандеровцев, или О чем молчит Кремль», на своей странице во «ВКонтакте». В той статье говорилось, в частности, что Вторую мировую войну развязали совместно коммунисты и нацисты, и рассказывается о тесном сотрудничестве этих режимов, — что и квалифицировано судом как оправдание нацизма. Лузгину присудили штраф в 200 тысяч рублей[1].

Это был очень важный прецедент, который следует рассматривать в одном ряду с предложениями одного из депутатов Госдумы принять закон о государственной идеологии[2]. Но само понятие «идеология» ушло в прошлое. Министры, которые должны ею ведать, прямо говорили, что отстаивают исторические мифы и легенды[3].

Установочным шоу стала церемония открытия сочинской олимпиады, знаменовавшая новый этап в преодолении логоцентризма прежних лет. Были продемонстрированы классические языческие мифологемы творения мира, золотого века, культурного героя (Петр I), катастроф, бед и несчастий, эпических войн. И все это лишь предыстория нынешнего великого правления и нового русского мира. Прямым продолжением олимпийского шоу стала правка в 2020 году бывшей конституции. Вместо основного закона был создан новый эпос. сказание о земле русской. Происхождение устное, оформление письменное, поэтому в тексте обязательно должно быть краткое повествование о сотворении мира, включающее описываемые события в более широкий – шире некуда – контекст.

Так и в этом сказании – и предки, и Бог, и подвиги воинов, которые не семьдесят-восемьдесят лет назад совершались не в истории, а во время творения, в сакральной надвременности, в иной темпоральности. Там же и социальные обязательства, которые, как все понимают, выполняться не будут, но необходимы для создания светлого образа идеального вождя. Соответствие вождей реальных этому образу никого не интересует.

Вся эта архаизация, включающая отвержение права и замену его сказаниями, имеющими сакральный характер, и есть тоталитаризм, вовсе не исключающий использование самых современных технологий для утверждения архаичности.

Историческое знание подменяется синкретической правдой мифа, в которой реальность переплетается с легендами, клиширующими общественное сознание. Историк-исследователь, ученый в этой ситуации оказывается изолированным от инструментов массовой культуры, а значит и от возможностей повлиять на общество. Он чужероден как носитель исторического сознания и мышления. Его труды рассматриваются не как исследование давно минувших дней, а как нечто, отражающее происходящее здесь и сейчас, как часть мифопоэтической картины мира, а не научное исследование.

Подвергать синкретическую правду сомнению и анализу – покушаться на идентичность общества и его членов, на цельность их личности, их душевное здоровье и жизнь. И потому введение уголовной ответственности за дискуссии на некоторые исторические темы и внесение поправок, касающихся истории, в так называемую конституцию вполне логично. И по-своему весьма интересно, представляет собой особый предмет исследования.

Мы наблюдаем кодификацию истории, легитимацию в рамках письменного права мифопоэтической, то есть устной по своей природе, картины мира. Архаичная варварская культура легитимируется по законам современной цивилизации. Перефразируя Николая Глазкова: чем столетие печальней для историка, тем оно ему и интересней.

Варварское историческое самосознание не оставляет места для истории. О каком бы значимом историческом событии речь ни пошла, оно воспринимается как происходящее здесь и сейчас. Лучше всего это видно на отношении к истории Второй мировой войны — русские политики обретаются в этом эпосе и живут этими мифами, поэтому и включили их в так называемую конституцию. И сами называют Великую Отечественную войну главным элементом новой мифологии: «Все наше нынешнее единство построено не на православии, не на народности и даже не на тысячелетней истории. Все, что нас объединяет сейчас, – это единое (пусть и отличное от западного) понимание сущности Великой Отечественной войны и нашего участия в ней[4]»

День Победы – праздник, значение которого меняется с годами, с историческими эпохами. И судить о каждой эпохе можно по тому, как его отмечают. Традиция большого государственного праздника установилась только с двадцатилетия Победы – с 1965 года. То есть во времена брежневские. Собственно, в этом нет ничего особенно политического – большое во все времена видится на расстоянии. Но все-таки по истории праздника и по отношению к войне и ее наследию можно было судить о состоянии советского общества.

Сталинский СССР такого праздника не знал. В этом, конечно, можно усматривать нежелание власти поднимать самооценку фронтовиков, всегда и во все времена представлявших внутреннюю угрозу как для тоталитарных, так и для демократических режимов. Таковы уж законы адаптации воевавших к мирной жизни. Но и осмысление подобных событий требует времени, независимо от устремления власти. В литературе оно началось еще при Сталине – в книгах Виктора Некрасова и Эммануила Казакевича. Продолжилось в лейтенантской и солдатской прозе шестидесятых-восьмидесятых. Нечто подобное происходило и в кинематографе.

Что же касается академической науки, то ее возможности всегда были крайне ограничены. После запрета в конце шестидесятых книги Александра Некрича «22 июня 1941 года», вышедшей в 1966 году был наложен запрет на исследования первого периода войны. И только теперь понятно, почему столь болезненной была реакция на книгу Некрича.

Почему вдруг так? Почему потребовалось решение на уровне комитета партийного контроля? Конечно, сыграло свою роль, что Некрич был секретарем парторганизации института истории, так что наказывать его надо было демонстративно и на высоком номенклатурном уровне. И все же… ну, не верил Сталин Зорге и перебежчикам, ну не был СССР готов к войне…

К оборонительной войне – вот что следует из всего содержания книги Некрича. Вывод теперь очевиден. Тогда же об этом никто не посмел бы сказать, но это напрашивалось, хотя в книге не говорилось о секретных протоколах пакта Молотова-Риббентропа и о многом другом. Но и сказанного было достаточно, чтобы понять: оборона СССР в планы Сталина просто не входила, к оборонительной войне армия, страна, население не готовились ни в малейшей степени. И документальных свидетельств об этом хватает[5].

Похоже, что у начальников чуйка сработала. Тут не об интеллекте речь, а именно о чутье. И ведь ни до, ни после столь решительных мер не принималось, обошлось без репрессий, историю переписали тихо и незаметно. А сейчас для обновленного, но, в сущности, прежнего тоталитарного режима события того двухлетия – меж августом-1939 и июнем-1941 – остаются весьма болезненными. Теперь можно и срок получить за неприятную трактовку истории второй мировой войны.

Постепенно война становилась частью официальной идеологии, причем именно эта тема реально консолидировала общество. Правда, во второй половине семидесятых она стала приобретать анекдотический характер. Из Брежнева стали лепить великого полководца – точнее, политработника. Выяснилось, что решающие сражения Великой Отечественной шли на Малой земле. Установилось официально нейтральное отношение к Сталину как полководцу хоть и не великому, но все-таки неплохому управленцу. Получил развитие посмертный культ маршала Жукова.

Жертвы СССР в Великой Отечественной стали оцениваться словами «более двадцати миллионов человек». Точно число их неизвестно до сих пор, но с началом перестройки стало возможным говорить о потерях, связанных со сталинско-жуковским отношением к собственным солдатам. Были открыты и другие темы – поражения первого периода войны, преступления чекистов и многое другое.

Последние десятилетия заставляют вспомнить о Малой земле. Да, она у Путина и его однополчан-односельчан есть, хоть и родились они после войны. Если судить о войне по историко-фантастическим сериалам, беспрерывно повторяющимся на русских телеканалах, то никакой армии вообще не было. Войну выиграл НКВД при незначительном участии военной разведки.

Главное в том, в рамках каких систем ценностей рассматривается война. И выясняется, что можно говорить, по меньшей мере, о двух принципиально разных подходах.

Если исходить из того, что отечество не тождественно государству, что война была подвигом всех народов бывшего СССР, что победителями следует считать всех – от рядового до генералиссимуса, но при этом деятельность последнего оценивается и по такому критерию, как отношение к собственным рядовым, – то мы имеем дело с одним пониманием. Если же в основе толкования войны лежит представление о том, что государство вправе распоряжаться своими подданными, как предметами, что цена человеческой жизни ничтожна, что трагедия десятков миллионов людей не имеет никакого значения по сравнению с величием державы, то все это проявление совсем другого исторического сознания.

Первую систему ценностей можно назвать гражданской, вторую – державной. Какая сейчас доминирует в России, объяснять не надо. Одобрив пакт Молотова-Риббентропа, Путин одобрил и то, что СССР развязал вместе с третьим рейхом Вторую мировую войну. А значит, одобрил и расчленение Польши, и аннексию стран Балтии вместе со всеми репрессиями и депортациями. Теперь надо ждать одобрение Катыни. Именно одобрения, а не прежних попыток свалить все на нацистов. Зимняя война уже, считай, одобрена.

Сегодня политическая элита славит не столько победу, сколько войну. И потому ведется пропаганда насилия, подавления, территориальных захватов, но ни в коем случае – гражданского подвига. Перенос Бронзового солдата в Таллинне, превращавший этот памятник из символа оккупации и геноцида собственно в памятник, был поводом для внешнеполитического хулиганства. Но никто из официальных лиц и привластных молодежных движений не осудил снос в Ташкенте памятника семье кузнеца Шамахмудова, в войну принявшей пятнадцать эвакуированных детей[6].

Нынешняя державная трактовка войны вовсе не тождественна советской в ее брежневском изводе. Она напоминает о временах сталинских, хотя имеет свои отличия. Путин, в частности, пошел гораздо дальше Сталина, провозгласившего тост за руководящий русский народ. Сталин хоть признавал, что и руководимые народы причастны к победе. Нынешний русский вождь умудрился сказать, что тогдашняя РСФСР одержала бы победу и без других народов бывшего Советского Союза, прежде всего, без Украины[7].

Вполне логичным стало упоминание о войне в поправках к так называемой конституции. Эмоции по поводу поправок, проявляемые абсолютным меньшинством населения, просто-напросто кучкой отщепенцев, вызваны тем, что они предъявляют к так называемой конституции те же требования, что и к основному закону государства – демократического или не очень, но государства. Но, повторю, путинская реформа – важнейший этап кваизиправового оформления тоталитарного сообщества. И надо признать, что ничего дурацкого, идиотского, стилистически убогого в делах и словах власти и солидарного с ней социума нет. В так называемой конституции и Бог на месте, и строгое предупреждение тем, кто осмелится на собственную трактовку истории, прежде всего, истории Второй мировой войны. Сама трактовка отсутствует – за властью остается право давать установки, которые могут меняться по ее усмотрению.

О русских историках говорить нет смысла – племя лукавое, боязливое, стыда не ведающее. Но история войны – хотим мы того или не хотим – формирует идентичность не только больших, но и малых, семейных общностей. И не только общностей. Степень ее персонализации во многом определяет и самоидентификацию этно- и социофора – человеческой личности. И именно по этой причине поправка о войне и вообще об истории является столь же тоталитарной, как и упоминание о Боге, отношение с которым в так называемой конституции деперсонализируется.

Нынешняя трактовка властью и большинством социума военной истории строится на прославлении не воина-освободителя, одолевшего нацизм в союзе с цивилизованными народами, а воина-поработителя, покорившего половину Европы, вопреки козням демократических государств. И это определяет отношение к историческим обстоятельствам развязывания войны и ее завершения.

Подчинение этой трактовке (и вообще – признание за властью и социумом права диктовать интерпретацию истории) на уровне личностном, индивидуальном будет означать полное принятие тоталитарного устройства русской жизни, слияние с ним. Но и опровергать ее бесполезно. Многие достойные люди совершают ошибку, втягиваясь в дискуссию о начале Второй мировой войны. Дело в том, что никакой дискуссии нет, есть попытка племенного вождя лично утвердить некую мифологему – не идеологему и не концепцию, а именно мифологему. Она утверждается в рамках противопоставления его племени – страны России – цивилизованному миру, от которого племя все больше себя изолирует. Одной конституции мало – вождь хочет быть еще и скальдом. Иначе не объяснишь публикацию Путиным в США в карманном кремлевском издании статьи о начале Второй мировой войны, в которой даже цитаты Гитлера фейковые[8]. Пытаться вести споры с вождем и его шестерками – признавать себя частью племени. Называть вещи своими именами и не вступать ни в какие дискуссии с представителями племени – идентифицировать себя с цивилизованным миром.

Важнейшей стороной гражданской интерпретации войны является солидарность с цивилизованными нациями, общность борьбы за правое дело с миром демократии и свободы, антифашизм и стремление к миру. Этот пафос прослеживается в литературе и в кинематографе пятидесятых-шестидесятых. Можно, конечно, ограничиться противопоставлением всему этому агитпроповской казенщины, которая далеко не всегда была тупа. «Семнадцать мгновений весны» – изощренный и эффективный проект агитпропа и Лубянки, клевета на союзников. Однако сказать надо то, о чем совсем не говорится. О внутренней ограниченности гуманистической трактовки войны, обусловленной ограниченностью советского вольнолюбия, да и цензурой. Говоря коротко, это невозможность представить воина-освободителя воином-поработителем.

Последние тридцать лет говори что хочешь, пиши что хочешь. Но главный вопрос в готовности аудитории услышать, читателя – прочесть. А ее как не было, так и нет. Касается это не только насилия над мирным населением в Германии и других странах, не только отказа от осмысления того, что творилось на оккупированных СССР территориях в 1939-1941 годах и после войны. Это касается и признания очевидного факта, что война была для советского режима средством геноцида народов собственной страны. Как и для Гитлера, до войны массовых репрессий против этнически (в его представлениях – расово) немецкого населения не проводившего, но обрекшего на смерть миллионы немцев, пошедших завоевывать мир. Достаточно вспомнить судьбу романа Виктора Астафьева «Прокляты и убиты». Текст опубликован и доступен. Но влияния на умы пока не оказал, русскую идентичность не изменил.

Так что, как выяснилось, не в цензуре дело, а в читателе. И сказать об этом было необходимо, чтобы понять, почему державная трактовка войны и победы ныне столь популярна. Она не навязывается пропагандистски. Напротив, она сформирована с учетом настроений масс. И по ней можно судить о состоянии умов русского населения.

Мало иметь доступ к информации. Мало иметь возможность ее распространять. Надо еще, чтобы ее адекватно воспринимали, чтобы люди хотели знать, что именно происходило и происходит в мире. В массовой культуре отказ от восприятия информации — обычное дело, каждый имеет право на свое «я не хочу знать». И это эффективнее и надежнее любой цензуры.

Нет в нынешней трактовке войны былого антифашистского пафоса, даже казенного. Полонофобия, украинофобия, балтофобия, гораздо существеннее антифашизма. Носителями фашизма теперь предстают народы, судьбы которых тогда определялись в схватке двух тоталитарных монстров. Фашизмом объявляется их стремление к национальному суверенитету, нежелание принимать русскую модель общественного устройства.

Исторические параллели между захватом Крыма и Судетской области очевидны. Но все же они представляются не до конца точными. Те плебисциты, которые проводились на территориях, отторгнутых рейхом до начала Второй мировой войны, были гораздо честнее так называемых референдумов в Крыму и Донбассе. Нацистская модель привлекала этнических немцев и австрийцев экономическим процветанием, пусть и дутым, пусть рассчитанным на войну, потому что в мирных условиях экономику Германии ждал крах. Русские захваты совсем иной природы, будь то Абхазия, Приднестровье или Донбасс. Они формируют территории деградации, разорения, разрухи, страха и террора.

Но это было именно то, что принесла победа народам СССР и стран танкового социализма. Однако самая прогрессивная русская интеллигенция до сих пор поет «мы за ценой не постоим», вместо того, чтобы рассматривать победу во всей ее сложности и противоречивости. Русские гордятся не тем, что одолели сильного, а тем, что покорили слабых. И все более явственно родство меж побежденными и победителями.

Сейчас происходит массовая, истинно народная реконструкция времен окончания Второй мировой и начала холодной войны. В цивилизованном мире история осмысливается, в России она отрицается реконструкцией прошлого, которое прошлым не становится. Все смеются: ряженые, ряженые. Но ведь это не только казенщина. Но и не дань памяти. Это массовое отрицание линейной темпоральности. Для вышедших на улицы масс война – не то, что давно закончилось, а то, что происходит здесь и сейчас. Реконструкторы есть во всем мире, но в пространстве игры, а не реальности. В России же снова “идет война народная”.

И потому ветераны оказываются лишними на этом празднике по причинам весьма глубоким. Они напоминают о том, что война в прошлом, что время идет, а люди стареют. Но герои эпоса, как и герои массовой культуры, не должны меняться с возрастом. Вместо ветеранов маршируют молодые люди в форме военных лет и девушки в ретро-одеяниях. И детей так наряжают. Реальность вытравляется из сознания людей и изгоняется с улиц и парадных трибун.

Злобные фотографы обнаруживают 9 мая на самой главной трибуне известных проходимцев – липовых ветеранов, не говоря уже о так называемых казаках. Дело уже привычное, но персонаж в маршальском мундире со значком почетного чекиста переплюнул всех. В том числе единственного маршала в этом ведомстве – Берию, чей портрет тоже удалось поймать на праздничном шествии в Москве.

Вспоминаются истории грандиозных мошенничеств в сталинскую и более позднюю эпоху, дела самозванцев и аферистов, годами водивших систему за нос. Нет, не водивших. Они часть системы – вот эти липовые маршалы на трибунах, куда пройти можно через десяток фильтров спецслужб. Это абсолютно нормально, когда эти службы приватизированы, когда государство превращено в частную керосиновую лавку, когда сверху донизу все самозванцы.

Но с атомной бомбой и с народом, готовым умереть за самозванцев.

Мобилизационно-милитаристская кампания вокруг семидесятилетия победы и постоянные обвинения народов бывшего СССР в фашизме на некоторое время отвлекли внимание от тренда, обозначившегося за год до юбилея – в апреле 2014 года, когда в «Известиях» появилась статья Андраника Миграняна, восхвалявшая Гитлера:

«Нужно отличать Гитлера до 1939 года и Гитлера после 1939 года и отделять мух от котлет. Дело в том, что пока Гитлер занимался собиранием земель, и если бы он …был бы славен только тем, что без единой капли крови объединил Германию с Австрией, Судеты с Германией, Мемель с Германией, фактически завершив то, что не удалось Бисмарку, и если Гитлер бы остановился на этом, то остался бы в истории своей страны политиком высочайшего класса[9].»

Мигранян продемонстрировал полное незнание и непонимание немецкой истории. Концепция объединения Германии, которой придерживался Бисмарк, была малогерманской в противовес великогерманской, предполагавшей объединение вокруг наследия Священной Римской империи и Австрии как ее преемницы. Бисмарк был сторонником моноэтничного немецкого государства. Так что Гитлер в немецкой истории анти-Бисмарк. И потому что осуществил аншлюс, и потому что напал на Россию.

В связи с этим вспомнилось вот что.

В 2009 году я сделал предположение, что предстоит путинская реабилитация генерала Власова. Хотя не он один такой. Куда логичнее, например, сделать героем тоталитарной России Бронислава Каминского, известного особой жестокостью при подавлении Варшавского восстания (того самого, преданного Сталиным). При нынешней полонофобии – великий герой. А про Власова и Бандеру заветное слово сказал архиепископ Берлинско-Германский и Великобританский Марк (это Русская православная церковь за границей, «зарубежники»). Складывалась странная ситуация: Архиерейский Синод РПЦЗ призвал к дискуссии о Власове на фоне отчаянной борьбы с «неонацизмом» в странах Балтии, в Украине и в Польше. Вся работа агитпропа была направлена на то, чтобы поставить знак равенства между нацизмом и национальным самоопределением в странах бывшего СССР и Варшавского договора[10]. Ведь Власов – такой же коллаборационист, как и все эти бандеровцы да легионеры.

Владыка Марк снял это противоречие в своем интервью[11]:

– Владыка, а в чем принципиальная разница, по-Вашему, между власовцами и бандеровским движением?

– Власовское движение было направлено исключительно на освобождение от безбожной власти, в то время как всякие украинские движения были направлены к тому, чтобы оторвать Малороссию от Великороссии.

Далее речь шла о положении дел в Украине. Там все было как надо. Сотрудничество с нацистами было плохим, украинским, и было хорошим – великорусским.

Разумеется, это было рассчитано, прежде всего, на русскую диаспору. Власов особенно популярен среди русских в Чехии и Германии. И там о нем говорят как о человеке, воспитанном советской властью, но преодолевшем стереотипы тоталитарного воспитания, восставшем против системы.

А против какой системы восставал полицай из вертухаев, милиционеров, красноармейцев или из мирных советских обывателей? Да он просто менял нишу в одном тоталитарном социуме на такую же или лучшую в другом тоталитарном социуме. И Власов не восставал. Его переход на сторону нацистов стал возможен именно потому, что он был воспитан советской тоталитарной системой и полностью ей соответствовал. В отличие от генерала Карбышева, например. Или генерала Деникина, которого даже пришлось интернировать в оккупированной Франции. А упомянутый Бронислав Каминский, дослужившийся до генеральских чинов в СС, при советской власти был штатным сексотом НКВД,

Уверен, что в новом русском пантеоне, пусть и где-нибудь во втором ряду, найдутся места таким деятелям, как генерал Власов и Каминский.

Discipula vitae

Повторю еще раз: история России измеряется не годами, а градусами при перемещении по кругу. Это образ почувствовал и наметил Иосиф Бродский в пьесе «Демократия!», где обыгрывается подмена поворота на сто восемьдесят градусов поворотом на триста шестьдесят. Участие России в мировой политике есть конфликт темпоральностей, проявление несовместимости русского циклизма с поступательным развитием мира, на котором Россия паразитирует и под который мимикрирует. Русские не исторический народ – они не развиваются, а приспосабливаются к развивающемуся миру. Применительно к России бессмысленно говорить о прошлом или будущем – здесь вечное настоящее эпоса, в котором циклически воспроизводится нечто уже бывшее.

Именно поэтому в России знания и опыт постоянно теряются и не восстанавливаются. Межгенерационная передача нарушена, традиция в строгом смысле слова невозможна. А то, что именуется традицией, есть константа, та самая матрица. Поскольку она не передается, а существует постоянно, она и не меняется. Развитие возможно лишь в традиции, а не в матрице. Именно из-за русского циклизма, в котором невозможна передача традиции, в России вечен и всегда моден нигилизм под разными именами. Повторяемость одних и тех же социокультурных феноменов создает лишь иллюзию преемственности. Так происходит с тем, что принято называть шестидесятничеством. Факт есть факт: прогрессивная общественность, фрондирующая интеллигенция, псевдооппозиция как часть системы воспроизвела все качества шестидесятников:

• невежество;
• нарциссизм;
• стадность;
• неприятие персонализма и индивидуализма;
• агрессивность по отношению к иному;
• приспособленчество и карьеризм в любых условиях.

Но значит ли это, что мы видим межгенерационную передачу, актуализацию традиции? Нет, это вовсе не преемственность, какая бывает у исторических народов, живущих в линейной темпоральности и осмысливающих опыт предыдущих поколений. Это циклическое воспроизводство одного и того же социокультурного феномена без малейшего учета его прежнего проявления, даже без знания о нем.

И все же полного тождества достичь невозможно. Более того, при всем сходстве разновременных явлений они могут быть противоположны друг другу. Таково сходство и различие оттепели и перестройки. Воздействие антисталинского доклада 1956 года объясняется тем, что он резонировал с настроением, уже существовавшим в обществе после войны. А точнее – с осознанием того, что действующим лицом истории является не один только вождь, не одна только власть. Произошло переключение внимания – не только в культуре, но и в массовом сознании – к человеку как к субъекту истории. В этом резонансе объяснение яркой вспышки в культуре, литературе, искусстве, которой отмечена та эпоха.

Перестройка, напротив, сконцентрировала внимание на власти, а не на человеке. И теперь кажется, что перестройка с ее соблазном простого властного решения даже экзистенциальных проблем, с ее лживым и кратоцентричным дискурсом деформировала многие процессы, шедшие в культуре и социуме. Да, многое из культурного наследия страны и мира стало доступным, но кому? Людям, чье внимание было сконцентрировано на судьбоносных движениях во власти, а не на осознании своего места в истории и в действительности. Кажется даже, что перестройка и оттепель антагонистичны, и оттепель следует признать куда более продуктивной для культуры, социальных отношений, русской идентичности.

И во многом это объясняется, как я уже говорил, что оттепель – дело тех, кто был причастен к победе над нацизмом, которая понималась ими как гражданский подвиг. Те, кого называли прорабами перестройки, были пропитаны лицемерием развитого социализма, который обесценил общественное и гражданское. А сама перестройка обесценила скрытый потенциал оттепели, объясняющий ее значение для русской идентичности, окончательно деиндивидуализировала ее.

В России бессмысленно клише «опередить свое время». Так говорят о людях, не осознающих, что они пытаются вырваться из циклической темпоральности в линейную. Они попадают в кроличью нору, откуда нет выхода, потому что сейчас к несовпадению темпоральностей приспособились по обе стороны норы. В циклическом мире не нужны отступники, в линейном – пришельцы. И содеянное попавшими в ловушку обречено то на рецепцию, то на забвение. Рецепция далеко не всегда ведет к адекватному толкованию обретенного, оно всего лишь приспосабливается к текущему моменту. Такова, в частности, участь русского христианского персонализма.

Не понимая исторической природы своего времени, заниматься делами минувших дней не продуктивно. Как я уже говорил, историк обязан считаться с тем, что есть широкое понятие — историческое знание, включающее в себя все, что так или иначе связано с осмыслением прошлого. Академизм существует в одном социокультурном пространстве с мифологией, массовой культурой, всем тем, что принято называть устной традицией.

Научно и общественно значимые результаты достигаются и учеными, запершимися в башне из слоновой кости, и теми, кто становится депутатами парламентов, лидерами партий, публицистами. Это как в литературе, в которой нет моделей поведения писателя или совокупности приемов, гарантирующих ему успех. То есть в массовой культуре только они и есть, но не о ней сейчас речь. Даже занимаясь историей доколониальной Африки или Америки, не говоря уже о Древнем Востоке, историк все же участвует в рефлексии современного ему общества, своей нации.

Мне представляется, что исследовательски (для исторической науки) и общественно (для исторического знания) наиболее перспективной является ученическая, а не учительская позиция по отношению к тому, что принято называть жизнью. Это в равной мере касается и жизни политической, общественной, экономической, и той самой Alltagsleben, la vie quotidienne, повседневности, которую так любили медиевисты прошлого столетия.

Во-первых, это раз и навсегда снимает вопрос о “конце истории” – пока есть люди, будет и история. Во-вторых, в прошлом веке именно ученическая методика дала самые значимые результаты. В-третьих, в ученичестве заключается один из ответов на вечный вопрос о возможности исторической генерализации, обобщения, понимания исторического процесса как целостности, применительно к одной цивилизации, являющейся ныне доминирующей во всем мире, объединившей мир.

Я не случайно употребил оборот “то, что принято называть жизнью”. Этим словом можно обозначать хаотическое взаимодействие людей, возникающее из-за их страстей, притязаний, мудрости или глупости, благородства или низости. А можно понимать под этим опыт обладания и распоряжения даром жизни и даром свободы воли. Такое понимание подразумевает, что историк признает свою веру (именно веру, а не так называемые религиозные убеждения) основой своего научного метода, который я считаю возможным называть христианским историзмом. В сущности, он сводится к простой формуле: не человек для истории, а история для человека. И только в том случае, если она вообще ему нужна.

Историк оперирует языком обыденным, но должен выходить за рамки обыденного сознания. Это делает историю наукой открытой, способно защитить ее от языковой герметичности. Отсылаю к отцу Иакову из «Игры в бисер», противостоявшему кастальской беспредметности и отчужденности от реальности:

«По мне, тот, кто созерцает историю, пускай делает это с трогательнейшей детской верой в упорядочивающую силу нашего ума и наших методов, но пусть он, кроме того, уважает непонятную правду, реальность, неповторимость происходящего. Заниматься историей, дорогой мой, – это не забава и не безответственная игра. Заниматься историей уже означает знать, что стремишься тем самым к чему-то невозможному и все-таки необходимому и крайне важному. Заниматься историей – значит погружаться в хаос и все же сохранять веру в порядок и смысл. Это очень серьезная задача, молодой человек, и, быть может, трагическая». (Перевод Соломона Апта).

Кстати, с названием этого романа вышло lost in transition. Смысловые коннотации слова «бисер» в русском языке связаны с его употреблением в церковнославянском тексте Евангелия от Матфея, где говорится о нецелесообразности метать его перед свиньями (7:6). Между тем в синодальном переводе «бисер» заменен на куда более уместный «жемчуг», но явная ассоциация с высокой избранностью сохранилась в разговорной речи, где остался «бисер». А вот в немецком языке бисер зовется Glasperlen – стеклянный жемчуг. Явная коннотация с пустышкой и фальшью. Историческая наука становится пустышкой и фальшью, когда освобождает себя от общественной ответственности, уходит от участия в выработке исторического знания, к которому подавляющее большинство населения относится потребительски.

Говорят, что навязывание школьникам и студентам казенных трактовок истории не так уж страшно в условиях информационного общества. Мол, в учебнике одно – в интернете другое. Но противостояние официального учебника и свободного интернета породит двойничество, столь знакомое людям, жившим при советской власти. Задача системы образования — не столько усвоение человеком знаний, сколько его социализация. В позднесоветские времена никто не обольщался насчет того, что на самом деле думают о русской истории и советской действительности школьники и студенты. Но все знали: без участия в ритуале повторения лжи у них не будет шансов войти во взрослую жизнь полноценным человеком. Это для школьников. А для студентов еще хуже — не работать инженеру (физику, химику, врачу), не пройдя инициационный обряд на экзамене по научному коммунизму. Целью советской школы, в частности идеологических дисциплин, было вовсе не усвоение коммунистической идеологии, а воспроизводство хомо советикус, для которого нормой является отсутствие любых убеждений, приоритет социальной адаптации в мотивации общественного поведения.

Подлость образовательного официоза как раз в том, что все — учителя, ученики, родители — будут знать и понимать: в учебниках есть ложь и оценки, несовместимые с представлениями о морали. Но родители будут просить учеников не подставляться (пять минут позора и вся жизнь — разве можно сравнивать), ученики, посмеиваясь или стыдясь, будут повторять, а учителя делать вид, что воспринимают все всерьез. Всему этому следует противопоставить концептуально иное видение современности — в первую очередь современности — и истории. Обозначить те явления, процессы и факты, которым нет места в новом эпосе.

Здесь уместно назвать принципиально важные темы и события. Не претендуя, естественно, на законченность данного списка.

В сфере государственной — отсутствие легитимности самодержавия. Под легитимацией в западноевропейской истории понимается утверждение власти монарха в нормах письменного права. Московские цари были преемниками ордынских ханов. Следует упомянуть и об отсутствии в России парламента в западноевропейском понимании — как представительного органа, возникшего для нормализации отношений меж монархом и сословием в налогообложении.

В сфере социально-политической — независимость власти от общества, перевернутая социальная пирамида — общество, опирающееся на власть и формируемое ею. Высокая степень вертикальной социальной мобильности элиты, делающая невозможной любые долговременные политические, социальные, экономические проекты.

В сфере социально-экономической это подмена «капитализма по Веберу» «капитализмом по Марксу».

Если все названное выше является концептуальными построениями, которые можно и следует обсуждать, то в отношениях с другими народами и странами речь идет о перечислении фактов, узнать о которых сегодня легко и просто при доступе к интернету. Но факты эти запрещены к обсуждению.

Назовем некоторые из них, повторив кое-что из уже сказанного и упомянув то, о чем еще пойдет речь.

Россия первой в новое время, еще до сталинских депортаций и резни армян, провела при Александре II депортацию народов Кавказа, которая может быть названа геноцидом.

Во время восстания ихэтуаней на пограничных с Китаем территориях имел место геноцид китайцев. Русские войска захватили Пекин и разграбили императорский дворец.

Россия — родина тоталитаризма. Его отсчет ведется с 1917 года, и во многом он определил отступление от демократических принципов в переустройстве Европы после Первой мировой войны.

Россия первой применила оружие массового поражения не в войне с внешним врагом, а против повстанцев на Тамбовщине.

Россия в союзе с нацистской Германией начала Вторую мировую войну, приняв участие в разделе Польши, геноциде польского и украинского народов и народов стран Балтии. Пыталась захватить Финляндию.

Россия развязала войну с силами национального сопротивления Украины, Польши, стран Балтии, включая тех, кто воевал против нацизма, еще до окончания Второй мировой войны, сопровождая это массовыми репрессиями по национальному и религиозному принципу.

Россия организовала и поощряла массовые репрессии в оккупированных ею странах Центральной Европы, не останавливаясь перед военным подавлением собственными силами национального сопротивления в Восточной Германии, Венгрии, Чехословакии.

Россия начала холодную войну и вела дело к прямому продолжению Второй мировой. Провокационными были авантюры в Иранском Курдистане и Иранском Азербайджане. На Балканах Россия поощряла гражданскую войну в Греции, начатую коммунистами, и несколько лет угрожала Югославии.

Россия, по существу, начала третью мировую войну, ставшую чередой региональных конфликтов и борьбой спецслужб, помогая китайским коммунистам и развязав войну в Корее, а также гражданскую войну в Греции. Позже Россия участвовала во многих локальных войнах. Во время Карибского кризиса Россия поставила мир на грань ядерной войны. Россия остается единственной страной, испытавшей атомное оружие на собственных солдатах в 1954 году.

Россия три раза вторгалась в Афганистан. В последний раз вторжение имело исключительно подлый характер: войска были введены по просьбе Хафизуллы Амина, которого убили вместе с детьми и советским врачом, спасшим его от отравления. Амин до последней минуты не верил, что «Альфа» штурмует дворец.

И это все — только давние события. Из советского периода русской истории.

Для подарков (в графе “цель платежа” следует писать “подарок”) карточка Сбербанка: 4276380041430351

[1] https://openrussia.org/post/view/17294/

[2] https://www.novayagazeta.ru/news/2016/11/08/126386-senator-ot-kryma-vnesla-v-gosdumu-zakonoproekt-o-novoy-ideologii-dlya-rossii

[3] http://www.bbc.com/russian/news-37893476?ocid=socialflow_facebook

[4] http://www.vz.ru/columns/2009/9/29/332048.html

[5] https://mnews.world/ru/nichego-net-mark-solonin-dokumenty-otrazhayushhie-razrabotku-v-sssr-plana-vojny-protiv-germanii-davno-dostupny/?fbclid=IwAR0F3B_XAG_4G-oJ8xxgnCuV83qFjIU5nphgdaGH2Xf7dY7Naz0WAMMRB7k

[6] http://www.ferghana.ru:8180/article.php?id=5665&PHPSESSID=37a1410514abf2c0b30834a8a810cc93.

[7] https://www.youtube.com/watch?v=xiS0Ihz9RmY

[8] http://kremlin.ru/events/president/news/63527

[9] http://izvestia.ru/news/568603#ixzz3hVnKwBQ1

[10] http://www.grani.ru/opinion/shusharin/m.150454.html

[11]:http://www.interfax-religion.ru/?act=interview&div=231:

 

https://www.facebook.com/notes/%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B9-%D1%88%D1%83%D1%88%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD/%D1%80%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D1%82%D0%BE%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BC-%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%8F-%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%BA%D1%86%D0%B8%D1%8F-%D0%B8%D0%B7-%D0%B3%D0%BB%D0%B0%D0%B2-%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%BE%D0%B9-%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%B2-%D0%B8-%D0%B6%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D1%8C-%D0%BD%D0%B5%D0%B8%D0%B7%D0%B1%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D0%B0/3490878950940295/

 

Владимир Путин: 75 лет Великой Победы: общая ответственность перед историей и будущим

75 лет прошло, как закончилась Великая Отечественная война. За эти годы выросло несколько поколений. Изменилась политическая карта планеты. Нет Советского Союза, который одержал грандиозную, сокрушительную победу над нацизмом, спас весь мир. Да и сами события той войны, даже для ее участников, далекое прошлое. Но почему в России 9 Мая отмечается как самый главный праздник? А 22 июня — жизнь словно замирает. И комок подкатывает к горлу?

Принято говорить: война оставила глубокий след в истории каждой семьи. За этими словами — судьбы миллионов людей, их страдания и боль потерь. Гордость, правда и память.

Для моих родителей война — это страшные муки блокадного Ленинграда, где умер мой двухлетний брат Витя. Где чудом осталась в живых мама. Отец, имея бронь, ушел добровольцем защищать родной город. Поступил так же, как и миллионы советских граждан. Воевал на плацдарме Невский пятачок, был тяжело ранен. И чем дальше эти годы, тем больше потребность побеседовать с родителями, узнать более подробно о военном периоде их жизни. Но уже невозможно ничего спросить. Поэтому свято храню в сердце разговоры с отцом и мамой на эту тему, их скупые эмоции.

Для меня и моих сверстников важно, чтобы наши дети, внуки, правнуки понимали, через какие испытания и муки прошли их предки. Как, почему смогли выстоять и победить. Откуда взялась их поистине железная сила духа, которая удивляла и восхищала весь мир? Да, они защищали свой дом, детей, близких, семью. Но всех объединяла любовь к Родине, к Отечеству. Это глубинное, личностное чувство во всей своей полноте отражено в самой сути нашего народа и стало одним из определяющих в его героической, жертвенной борьбе против нацистов.

Часто задаются вопросом: «Как нынешнее поколение себя поведет? Как поступит в условиях критической ситуации?» Перед моими глазами — молодые врачи, медсестры, порой вчерашние студенты, которые сегодня идут в «красную зону», чтобы спасать людей. Наши военнослужащие, в ходе борьбы с международным терроризмом на Северном Кавказе, в Сирии стоявшие насмерть. Совсем юные ребята. Многим бойцам легендарной, бессмертной шестой десантной роты было 19-20 лет. Но все они показали, что достойны подвига воинов нашей Родины, которые защитили ее в Великую Отечественную войну.

Поэтому уверен, что в характере у народов России — исполнять свой долг, не жалеть себя, если того требуют обстоятельства. Самоотверженность, патриотизм, любовь к родному дому, к своей семье, к Отечеству — эти ценности и сегодня являются для российского общества фундаментальными, стержневыми. На них, по большому счету, во многом держится суверенитет нашей страны.

Сейчас у нас появились новые традиции, рожденные народом, такие как «Бессмертный полк». Это — марш нашей благодарной памяти, кровной, живой связи между поколениями. Миллионы людей выходят на шествия с фотографиями своих родных, отстоявших Отечество и разгромивших нацизм. Это значит, что их жизнь, испытания и жертвы, Победа, которую они передали нам, никогда не будут забыты.

Наша ответственность перед прошлым и будущим — сделать все, чтобы не допустить повторения страшных трагедий. Поэтому посчитал своим долгом выступить со статьей о Второй мировой и Великой Отечественной войнах. Не раз обсуждал эту идею в беседах с мировыми лидерами, встретил их понимание. В конце прошлого года, на саммите руководителей стран СНГ, мы все были едины: важно передать потомкам память о том, что победа над нацизмом была одержана прежде всего советским народом, что в этой героической борьбе — на фронте и в тылу — плечом к плечу стояли представители всех республик Советского Союза. Тогда же говорил с коллегами и о непростом предвоенном периоде.

Этот разговор вызвал большой резонанс в Европе и мире. Значит, обращение к урокам прошлого действительно необходимо и злободневно. Вместе с тем было и много эмоций, плохо скрываемых комплексов, шумных обвинений. Ряд политиков по привычке поспешили заявить о том, что Россия пытается переписать историю. Однако при этом не смогли опровергнуть ни единого факта, ни одного приведенного аргумента. Разумеется, трудно, да и невозможно спорить с подлинными документами, которые, к слову, хранятся не только в российских, но и в зарубежных архивах.

Поэтому есть потребность продолжить анализ причин, которые привели к мировой войне, размышления о ее сложных событиях, трагедиях и победах, о ее уроках — для нашей страны и всего мира. И здесь, повторю, принципиально важно опираться только на архивные материалы, свидетельства современников, исключить любые идеологические и политизированные домысливания.

В.Путин: Налицо прямое предательство со стороны Франции и Англии своих обязательств перед Польшей.

Еще раз напомню очевидную вещь. Глубинные причины Второй мировой войны во многом вытекают из решений, принятых по итогам Первой мировой. Версальский договор стал для Германии символом глубокой несправедливости. Фактически речь шла об ограблении страны, которая обязана была выплатить западным союзникам огромные репарации, истощавшие ее экономику. Главнокомандующий союзными войсками французский маршал Ф. Фош пророчески охарактеризовал Версаль: «Это не мир. Это перемирие на двадцать лет».

Именно национальное унижение сформировало питательную среду для радикальных и реваншистских настроений в Германии. Нацисты умело играли на этих чувствах, строили свою пропаганду, обещая избавить Германию от наследия Версаля, восстановить ее былое могущество, а по сути, толкали немецкий народ к новой войне. Парадоксально, но этому прямо или косвенно способствовали западные государства, прежде всего Великобритания и США. Их финансовые и промышленные круги весьма активно вкладывали капиталы в немецкие фабрики и заводы, выпускавшие продукцию военного назначения. А среди аристократии и политического истеблишмента было немало сторонников радикальных, крайне правых, националистических движений, набиравших силу и в Германии, и в Европе.

Версальское «мироустройство» породило многочисленные скрытые противоречия и явные конфликты. В их основе — произвольно оформленные победителями в Первой мировой войне границы новых европейских государств. Практически сразу после их появления на карте начались территориальные споры и взаимные претензии, которые превратились в «мины замедленного действия».

Одним из важнейших итогов Первой мировой войны стало создание Лиги наций. На эту международную организацию возлагались большие надежды по обеспечению долгосрочного мира, коллективной безопасности. Это была прогрессивная идея, последовательная реализация которой, без преувеличения, могла бы предотвратить повторение ужасов глобальной войны.

Однако Лига наций, в которой доминировали державы-победительницы — Великобритания и Франция, продемонстрировала свою неэффективность и просто потонула в пустых разговорах. В Лиге наций, да и вообще на европейском континенте, не были услышаны неоднократные призывы Советского Союза сформировать равноправную систему коллективной безопасности. В частности, заключить Восточноевропейский и Тихоокеанский пакты, которые смогли бы поставить заслон агрессии. Эти предложения были проигнорированы.

Лига наций не смогла предотвратить и конфликты в различных частях мира, такие как нападение Италии на Эфиопию, гражданская война в Испании, агрессия Японии против Китая, аншлюс Австрии. А в случае Мюнхенского сговора, в котором помимо Гитлера и Муссолини участвовали лидеры Великобритании и Франции, с полного одобрения Совета Лиги наций произошло расчленение Чехословакии. Отмечу в связи с этим, что в отличие от многих тогдашних руководителей Европы Сталин не запятнал себя личной встречей с Гитлером, который слыл тогда в западных кругах вполне респектабельным политиком, был желанным гостем в европейских столицах.

В разделе Чехословакии заодно с Германией действовала и Польша. Они заранее и вместе решали, кому достанутся какие чехословацкие земли. 20 сентября 1938 года посол Польши в Германии Ю.Липский сообщил министру иностранных дел Польши Ю.Беку о следующих заверениях Гитлера: «… в случае, если между Польшей и Чехословакией дело дойдет до конфликта на почве польских интересов в Тешине, Рейх станет на нашу [польскую] сторону». Главарь нацистов даже давал подсказки, советовал, чтобы начало польских действий «последовало… только лишь после занятия немцами Судетских гор».

В Польше отдавали себе отчет, что без гитлеровской поддержки ее захватнические планы были бы обречены на провал. Здесь процитирую запись беседы германского посла в Варшаве Г-А.Мольтке с Ю.Беком от 1 октября 1938 года о польско-чешских отношениях и позиции СССР в этом вопросе. Вот что там написано: «… г-н Бек… выразил большую благодарность за лояльную трактовку польских интересов на Мюнхенской конференции, а также за искренность отношений во время чешского конфликта. Правительство и общественность [имеется в виду Польши] полностью отдают должное позиции фюрера и рейхсканцлера».

Раздел Чехословакии был жестоким и циничным. Мюнхен обрушил даже те формальные, хрупкие гарантии, которые оставались на континенте. Показал, что взаимные договоренности ничего не стоят. Именно Мюнхенский сговор послужил тем «спусковым крючком», после которого большая война в Европе стала неизбежной.

Сегодня европейские политики, и прежде всего польские руководители, хотели бы «замолчать» Мюнхен. Почему? Не только потому, что их страны тогда предали свои обязательства, поддержали Мюнхенский сговор, а некоторые даже приняли участие в дележе добычи. Но и потому, что как-то неудобно вспоминать, что в те драматичные дни 1938 года только СССР вступился за Чехословакию.

Советский Союз, исходя из своих международных обязательств, в том числе соглашений с Францией и Чехословакией, пытался предотвратить трагедию. Польша же, преследуя свои интересы, всеми силами препятствовала созданию системы коллективной безопасности в Европе. Польский министр иностранных дел Ю.Бек 19 сентября 1938 года прямо писал об этом уже упомянутому послу Ю.Липскому перед его встречей с Гитлером: «… в течение прошлого года польское правительство четыре раза отвергало предложение присоединиться к международному вмешательству в защиту Чехословакии».

Британия, а также Франция, которая была тогда главным союзником чехов и словаков, предпочли отказаться от своих гарантий и бросить на растерзание эту восточноевропейскую страну. Не просто бросить, а направить устремления нацистов на восток, с прицелом на то, чтобы Германия и Советский Союз неизбежно столкнулись бы и обескровили друг друга.

В.Путин: Советский Союз пытался предотвратить трагедиюQТвитнуть

Именно в этом заключалась западная политика «умиротворения». И не только по отношению к Третьему рейху, но и к другим участникам так называемого Антикоминтерновского пакта — фашистской Италии и милитаристской Японии. Ее кульминацией на Дальнем Востоке стало англо-японское соглашение лета 1939 года, предоставившее Токио свободу рук в Китае. Ведущие европейские державы не хотели признавать, какая смертельная опасность для всего мира исходит от Германии и ее союзников. Рассчитывали, что война их самих обойдет стороной.

Мюнхенский сговор показал Советскому Союзу, что западные страны будут решать вопросы безопасности без учета его интересов. А при удобном случае могут сформировать антисоветский фронт.

Вместе с тем Советский Союз до последней возможности старался использовать любой шанс для создания антигитлеровской коалиции. Повторю: несмотря на двуличную позицию стран Запада. Так, по линии разведслужб советское руководство получало подробную информацию о закулисных англо-германских контактах летом 1939 года. Обращаю внимание: они велись весьма интенсивно, причем практически одновременно с трехсторонними переговорами представителей Франции, Великобритании и СССР, которые западными партнерами, напротив, сознательно затягивались. Приведу в связи с этим документ из британских архивов. Это инструкция британской военной миссии, которая прибыла в Москву в августе 1939 года. В ней прямо говорится, что делегация должна «вести переговоры очень медленно»; что «правительство Соединенного Королевства не готово брать на себя подробно прописанные обязательства, которые могут ограничить нашу свободу действий при каких-либо обстоятельствах». Отмечу также: в отличие от англичан и французов советскую делегацию возглавили высшие руководители Красной армии, которые имели все необходимые полномочия «подписать военную конвенцию по вопросам организации военной обороны Англии, Франции и СССР против агрессии в Европе».

Свою роль в провале переговоров сыграла Польша, которая не хотела никаких обязательств перед советской стороной. Даже под давлением западных союзников польское руководство отказывалось от совместных действий с Красной армией в противостоянии вермахту. И только когда стало известно о прилете Риббентропа в Москву, Ю.Бек нехотя, не напрямую, а через французских дипломатов уведомил советскую сторону: «… в случае совместных действий против германской агрессии сотрудничество между Польшей и СССР при технических условиях, которые надлежит определить, не исключено». Одновременно своим коллегам он разъяснил: «… я не против этой формулировки только в целях облегчения тактики, и наша же принципиальная точка зрения в отношении СССР является окончательной и остается без изменений».

В сложившейся ситуации Советский Союз подписал Договор о ненападении с Германией. Фактически сделал это последним из стран Европы, причем на фоне реальной опасности столкнуться с войной на два фронта — с Германией на западе и с Японией на востоке, где уже шли интенсивные бои на реке Халхин-Гол.

Сталин и его окружение заслуживают многих справедливых обвинений. Мы помним и о преступлениях режима против собственного народа, и об ужасах массовых репрессий. Повторю: советских руководителей можно упрекать во многом, но не в отсутствии понимания характера внешних угроз. Они видели, что Советский Союз пытаются оставить один на один с Германией и ее союзниками. И действовали, осознавая эту реальную опасность, чтобы выиграть драгоценное время для укрепления обороны страны.

По поводу заключенного тогда Договора о ненападении сейчас много разговоров и претензий именно в адрес современной России. Да, Россия — правопреемница СССР, и советский период — со всеми его триумфами и трагедиями — неотъемлемая часть нашей тысячелетней истории. Но напомню также, что Советский Союз дал правовую и моральную оценку т.н. пакту Молотова — Риббентропа. В постановлении Верховного Совета от 24 декабря 1989 года официально осуждены секретные протоколы как «акт личной власти», никак не отражавший «волю советского народа, который не несет ответственности за этот сговор».

Вместе с тем другие государства предпочитают не вспоминать о соглашениях, где стоят подписи нацистов и западных политиков. Не говоря уже о юридической или политической оценке такого сотрудничества, в том числе молчаливого соглашательства некоторых европейских деятелей с варварскими планами нацистов, вплоть до их прямого поощрения. Чего стоит циничная фраза посла Польши в Германии Ю.Липского, произнесенная в беседе с Гитлером 20 сентября 1938 года: «… за решение еврейского вопроса мы [поляки] поставим ему… прекрасный памятник в Варшаве».

Мы также не знаем, были ли какие-либо секретные «протоколы» и приложения к соглашениям ряда стран с нацистами. Остается лишь «верить на слово». В частности, до сих пор не рассекречены материалы о тайных англо-германских переговорах. Поэтому призываем все государства активизировать процесс открытия своих архивов, публикацию ранее неизвестных документов предвоенного и военного периодов. Так, как это делает Россия в последние годы. Готовы здесь к широкому сотрудничеству, к совместным исследовательским проектам ученых-историков.

Но вернемся к событиям, непосредственно предшествовавшим Второй мировой войне. Наивно было верить, что, расправившись с Чехословакией, Гитлер не предъявит очередные территориальные претензии. На этот раз к своему недавнему соучастнику в разделе Чехословакии — Польше. Поводом здесь, кстати, также послужило наследие Версаля — судьба так называемого Данцигского коридора. Последовавшая затем трагедия Польши — целиком на совести тогдашнего польского руководства, которое помешало заключению англо-франко-советского военного союза и понадеялось на помощь западных партнеров. Подставило свой народ под каток гитлеровской машины уничтожения.

Немецкое наступление развивалось в полном соответствии с доктриной блицкрига. Несмотря на ожесточенное, героическое сопротивление польской армии, уже через неделю после начала войны, 8 сентября 1939 года, германские войска были на подступах к Варшаве. А военно-политическая верхушка Польши к 17 сентября сбежала на территорию Румынии, предав свой народ, который продолжал вести борьбу с захватчиками.

Западные союзники не оправдали польских надежд. После объявления войны Германии французские войска продвинулись всего на несколько десятков километров в глубь немецкой территории. Выглядело все это лишь как демонстрация активных действий. Более того, англо-французский Верховный военный совет, впервые собравшийся 12 сентября 1939 года во французском Абвиле, принял решение вовсе прекратить наступление ввиду быстрого развития событий в Польше. Началась пресловутая «странная война». Налицо прямое предательство со стороны Франции и Англии своих обязательств перед Польшей.

В.Путин: Именно Мюнхенский сговор послужил «спусковым крючком»QТвитнуть

Позже в ходе Нюрнбергского процесса немецкие генералы так объясняли свой быстрый успех на Востоке. Бывший начальник штаба оперативного руководства Верховного главнокомандования вооруженными силами Германии генерал А.Йодль признал: «… если мы еще в 1939 году не потерпели поражения, то это только потому, что примерно 110 французских и английских дивизий, стоящих во время нашей войны с Польшей на западе против 23 германских дивизий, оставались совершенно бездеятельными».

Попросил поднять из архивов весь массив материалов, связанных с контактами СССР и Германии в драматичные дни августа и сентября 1939 года. Как свидетельствуют документы: пункт 2 Секретного протокола к Договору о ненападении между Германией и СССР от 23 августа 1939 года устанавливал, что в случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Польского государства, граница сфер интересов двух стран должна «приблизительно проходить по линии рек Нарева, Вислы и Сана». Иными словами, в советскую сферу влияния попадали не только территории, на которых проживало преимущественно украинское и белорусское население, но и исторические польские земли междуречья Буга и Вислы. Об этом факте далеко не все сейчас знают.

Как и о том, что сразу после нападения на Польшу в первые сентябрьские дни 1939 года Берлин настойчиво и неоднократно призывал Москву присоединиться к военным действиям. Однако советское руководство подобные призывы игнорировало. И втягиваться в драматически развивающиеся события не собиралось до последней возможности.

Лишь когда стало окончательно ясно, что Великобритания и Франция не стремятся помогать своему союзнику, а вермахт способен быстро оккупировать всю Польшу и выйти фактически на подступы к Минску, было принято решение ввести утром 17 сентября войсковые соединения Красной армии в так называемые восточные кресы. Ныне это части территории Белоруссии, Украины и Литвы.

Очевидно, что других вариантов не оставалось. В противном случае риски для СССР возросли бы многократно, поскольку, повторю, старая советско-польская граница проходила всего в нескольких десятках километров от Минска. И неизбежная война с нацистами началась бы для страны с крайне невыгодных стратегических позиций. А миллионы людей разных национальностей, в том числе евреи, жившие под Брестом и Гродно, Перемышлем, Львовом и Вильно, были бы брошены на уничтожение нацистам и их местным приспешникам — антисемитам и радикал-националистам.

Именно тот факт, что Советский Союз до последней возможности стремился избежать участия в разгорающемся конфликте и не хотел играть на стороне Германии, привел к тому, что реальное соприкосновение советских и немецких войск произошло гораздо восточнее оговоренных в секретном протоколе рубежей. Не по Висле, а примерно по так называемой линии Керзона, которая еще в 1919 году была рекомендована Антантой в качестве восточной границы Польши.

Как известно, сослагательное наклонение трудно применимо к уже произошедшим событиям. Скажу лишь, что в сентябре 1939 года советское руководство имело возможность отодвинуть западные рубежи СССР еще дальше на запад, вплоть до Варшавы, но приняло решение не делать этого.

Немцы предложили зафиксировать новый статус-кво. 28 сентября 1939 года в Москве И.Риббентроп и В.Молотов подписали Договор о дружбе и границе между СССР и Германией, а также секретный протокол об изменении государственной границы, которой признавалась демаркационная линия, где де-факто стояли две армии.

Осенью 1939 года, решая свои военно-стратегические, оборонительные задачи, Советский Союз начал процесс инкорпорации Латвии, Литвы и Эстонии. Их вступление в СССР было реализовано на договорной основе, при согласии избранных властей. Это соответствовало нормам международного и государственного права того времени. Кроме того, Литве в октябре 1939 года были возвращены город Вильно и прилегающая область, ранее входившие в состав Польши. Прибалтийские республики в составе СССР сохранили свои органы власти, язык, имели представительство в советских высших государственных структурах.

Все эти месяцы не прекращалась невидимая постороннему глазу дипломатическая и военно-политическая борьба, работа разведки. В Москве понимали, что перед ней непримиримый и жестокий враг, что скрытая война с нацизмом уже идет. И нет никаких оснований воспринимать официальные заявления, формальные протокольные ноты тех лет как доказательство «дружбы» между СССР и Германией. Активные торговые и технические контакты СССР имел не только с Германией, но и с другими странами. При этом Гитлер раз за разом пытался втянуть СССР в противостояние с Великобританией. Однако советское руководство не поддалось на эти уговоры.

Последнюю попытку склонить Советский Союз к совместным действиям Гитлер предпринял в ходе визита Молотова в Берлин в ноябре 1940 года. Но Молотов в точности выполнил указания Сталина, ограничившись общими разговорами об идее немцев по поводу присоединения СССР к пакту трех — союзу Германии, Италии и Японии, подписанному в сентябре 1940 года и направленному против Великобритании и США. Не случайно уже 17 ноября Молотов инструктировал находившегося в Лондоне советского полпреда И.Майского следующим образом: «Для вашей ориентировки… Никакого договора в Берлине не было подписано и не предполагалось этого делать. Дело в Берлине ограничилось… обменом мнениями… Немцы и японцы, как видно, очень хотели бы толкнуть нас в сторону Персидского залива и Индии. Мы отклонили обсуждение этого вопроса, так как считаем такие советы со стороны Германии неуместными». А 25 ноября советское руководство и вовсе поставило здесь точку. Официально выдвинуло Берлину неприемлемые для нацистов условия, включая вывод германских войск из Финляндии, договор о взаимопомощи между СССР и Болгарией и ряд других. Тем самым сознательно исключив для себя любые возможности присоединения к пакту. Такая позиция окончательно укрепила фюрера в его намерении развязать войну против СССР. И уже в декабре, отбросив в сторону все предупреждения своих стратегов о катастрофичной опасности войны на два фронта, Гитлер утвердил план «Барбаросса». Сделал это, понимая, что именно Советский Союз — главная сила, которая противостоит ему в Европе. И предстоящая схватка на востоке решит исход мировой войны. А в том, что поход на Москву будет скоротечным и успешным, он был уверен.

В.Путин: Считаю недопустимым ставить знак равенства между освободителями и оккупантами.

Что хотел бы особо отметить: западные страны фактически согласились тогда с советскими действиями, признали стремление Советского Союза обеспечить свою безопасность. Так, еще 1 октября 1939 года бывший на тот момент главой британского Адмиралтейства У.Черчилль в выступлении на радио сказал: «Россия проводит холодную политику собственных интересов… Для защиты России от нацистской угрозы явно необходимо было, чтобы русские армии стояли на этой линии [имеется в виду новая западная граница]». 4 октября 1939 года в Палате лордов министр иностранных дел Великобритании Э.Галифакс заявил: «… следует напомнить, что действия советского правительства заключались в перенесении границы по существу до той линии, которая была рекомендована во время Версальской конференции лордом Керзоном… Я только привожу исторические факты и полагаю, что они неоспоримы». Известный британский политический и государственный деятель Д.Ллойд-Джордж подчеркивал: «Русские армии заняли территории, которые не являются польскими и которые были силой захвачены Польшей после Первой мировой войны… Было бы актом преступного безумия поставить русское продвижение на одну доску с продвижением немцев».

А в неформальных беседах с советским полпредом И.Майским английские высокопоставленные политики и дипломаты говорили более откровенно. Заместитель министра иностранных дел Великобритании Р.Батлер 17 октября 1939 года поделился тем, что: «… в английских правительственных кругах считают, что не может быть никакого вопроса о возврате Польше Западных Украины и Белоруссии. Если бы удалось создать этнографическую Польшу скромных размеров с гарантией не только СССР и Германии, но также Англии и Франции, то британское правительство считало бы себя вполне удовлетворенным». 27 октября 1939 года главный советник Н.Чемберлена Х.Вильсон сказал: «Польша должна… быть восстановлена как самостоятельное государство на своей этнографической базе, но без Западной Украины и Белоруссии».

Стоит отметить, что в ходе этих бесед зондировалась почва и для улучшения советско-британских отношений. Эти контакты во многом заложили основу будущего союзничества и антигитлеровской коалиции. Среди ответственных дальновидных политиков выделялся У.Черчилль, который, несмотря на известную антипатию к СССР, и ранее выступал за сотрудничество с ним. Еще в мае 1939 года в Палате общин он заявил: «Мы окажемся в смертельной опасности, если не сможем создать великий союз против агрессии. Было бы величайшей глупостью, если бы мы отвергли естественное сотрудничество с Советской Россией». А уже после начала боевых действий в Европе — на встрече с И.Майским 6 октября 1939 года — он доверительно сказал, что «… между Великобританией и СССР нет никаких серьезных противоречий, а стало быть, нет оснований для напряженных и неудовлетворительных отношений. Британское правительство… хотело бы развивать… торговые отношения. Оно готово было бы также обсудить всякие другие меры, могущие способствовать улучшению взаимоотношений».

Вторая мировая война не случилась в одночасье, не началась неожиданно, вдруг. И агрессия Германии против Польши не была внезапной. Она — результат многих тенденций и факторов в мировой политике того периода. Все довоенные события выстроились в одну роковую цепь. Но, безусловно, главное, что предопределило величайшую трагедию в истории человечества, — это государственный эгоизм, трусость, потакание набиравшему силу агрессору, неготовность политических элит к поиску компромисса.

Поэтому нечестно утверждать, что двухдневный визит в Москву нацистского министра иностранных дел Риббентропа — главная причина, породившая Вторую мировую войну. Все ведущие страны в той или иной степени несут свою долю вины за ее начало. Каждая совершала непоправимые ошибки, самонадеянно полагая, что можно обхитрить других, обеспечить себе односторонние преимущества или остаться в стороне от надвигающейся мировой беды. И за такую недальновидность, за отказ от создания системы коллективной безопасности платить пришлось миллионами жизней, колоссальными утратами.

Пишу об этом без малейшего намерения взять на себя роль судьи, кого-то обвинить или оправдать, тем более — инициировать новый виток международного информационного противостояния на историческом поле, которое может столкнуть между собой государства и народы. Считаю, что поиском взвешенных оценок прошедших событий должна заниматься академическая наука с широким представительством авторитетных ученых из разных стран. Нам всем нужны правда и объективность. Со своей стороны, всегда призывал и призываю коллег к спокойному, открытому, доверительному диалогу. К самокритичному, непредвзятому взгляду на общее прошлое. Такой подход позволит не повторить совершенных тогда ошибок и обеспечить мирное и благополучное развитие на долгие годы вперед.

Однако многие наши партнеры пока не готовы к совместной работе. Напротив, преследуя свои цели, они наращивают против нашей страны количество и масштаб информационных атак, хотят заставить оправдываться, испытывать чувство вины. Принимают насквозь лицемерные политизированные декларации. Так, например, одобренная 19 сентября 2019 года Европейским парламентом резолюция «О важности сохранения исторической памяти для будущего Европы» прямо обвинила СССР — наряду с нацистской Германией — в развязывании Второй мировой войны. Естественно, что каких-либо упоминаний о Мюнхене там не содержится.

Считаю, что подобные «бумаги» — не могу назвать эту резолюцию документом — при всем явном расчете на скандал несут опасные, реальные угрозы. Ведь ее принял весьма уважаемый орган. И что он продемонстрировал? Как это ни печально — осознанную политику по разрушению послевоенного мироустройства, создание которого было делом чести и ответственности стран, ряд представителей которых проголосовали сегодня за эту лживую декларацию. И таким образом, подняли руку на выводы Нюрнбергского трибунала, на усилия мирового сообщества, создававшего после победного 1945 года универсальные международные институты. Напомню в связи с этим, что сам процесс европейской интеграции, в ходе которой были созданы соответствующие структуры, в том числе и Европейский парламент, стал возможен только благодаря урокам, извлеченным из прошлого, его четким правовым и политическим оценкам. И те, кто сознательно ставит под сомнение этот консенсус, разрушают основы всей послевоенной Европы.

В.Путин: Сталин не запятнал себя личной встречей с ГитлеромQТвитнуть

Помимо угрозы для фундаментальных принципов миропорядка есть здесь и моральная, нравственная сторона. Глумление, издевательство над памятью — это подлость. Подлость бывает намеренной, лицемерной, вполне осознанной, когда в заявлениях по поводу 75-летия окончания Второй мировой войны перечисляются все участники антигитлеровской коалиции, кроме СССР. Подлость бывает трусливой, когда сносят памятники, воздвигнутые в честь борцов с нацизмом, оправдывая постыдные действия лживыми лозунгами борьбы с неугодной идеологией и якобы оккупацией. Подлость бывает кровавой, когда тех, кто выступает против неонацистов и наследников бандеровцев, убивают и сжигают. Повторю, подлость проявляет себя по-разному, но от этого она не перестает быть омерзительной.

Забвение уроков истории неизбежно оборачивается тяжелой расплатой. Мы будем твердо защищать правду, основанную на документально подтвержденных исторических фактах. Продолжим честно и непредвзято рассказывать о событиях Второй мировой войны. На это в том числе нацелен масштабный проект по созданию в России крупнейшей коллекции архивных документов, кино— и фотоматериалов по истории Второй мировой войны, предвоенному периоду.

Такая работа уже идет. Многие новые, недавно найденные, рассекреченные материалы использовал и при подготовке этой статьи. И в связи с этим могу ответственно заявить, что не существует архивных документов, которые подтверждали бы версию о намерении СССР начать превентивную войну против Германии. Да, советское военное руководство придерживалось доктрины, что в случае агрессии Красная армия быстро даст отпор врагу, перейдет в наступление и будет вести войну на территории противника. Однако такие стратегические планы вовсе не означали намерения первыми напасть на Германию.

Конечно, сегодня в распоряжении историков есть документы военного планирования, директивы советских и немецких штабов. Наконец, мы знаем, как развивались события в реальности. С высоты этого знания многие рассуждают о действиях, ошибках, просчетах военно-политического руководства страны. Скажу в связи с этим одно: наряду с огромным потоком разного рода дезинформации советские лидеры получали и реальные сведения о готовящейся агрессии нацистов. И в предвоенные месяцы предприняли шаги, направленные на повышение боеготовности страны, включая скрытый призыв части военнообязанных на сборы, передислокацию соединений и резервов из внутренних военных округов к западным границам.

Война не была внезапной, ее ждали, к ней готовились. Но удар нацистов был действительно невиданной в истории разрушительной мощи. 22 июня 1941 года Советский Союз столкнулся с самой сильной, отмобилизованной и обученной армией мира, на которую работал промышленный, экономический, военный потенциал практически всей Европы. В этом смертоносном нашествии принял участие не только вермахт, но и сателлиты Германии, воинские контингенты многих других государств европейского континента.

Тяжелейшие военные поражения 1941 года поставили страну на грань катастрофы. Восстанавливать боеспособность, управляемость пришлось чрезвычайными методами, всеобщей мобилизацией, напряжением всех сил государства и народа. Уже летом 41-го под огнем врага началась эвакуация на восток страны миллионов граждан, сотен заводов и производств. В кратчайшие сроки в тылу был налажен выпуск оружия и боеприпасов, которые стали поступать на фронт в первую же военную зиму, а к 1943 году — превышены показатели военного производства Германии и ее союзников. За полтора года советские люди совершили то, что казалось невозможным. И на фронте, и в тылу. И до сих пор трудно осознать, понять, представить, каких невероятных усилий, мужества, самоотверженности потребовали эти величайшие достижения.

Против мощной, вооруженной до зубов, хладнокровной захватнической машины нацистов поднялась гигантская сила советского общества, объединенного стремлением защитить родную землю. Отомстить врагу, сломавшему, растоптавшему мирную жизнь, ее планы и надежды.

Конечно, в период этой страшной, кровопролитной войны некоторыми людьми овладевали страх, растерянность, отчаяние. Имели место предательство и дезертирство. Давали о себе знать жестокие разломы, порожденные революцией и Гражданской войной, нигилизм, издевательское отношение к национальной истории, традициям, вере, которые пытались насаждать большевики, особенно в первые годы после прихода к власти. Но общий настрой советских граждан и наших соотечественников, оказавшихся за рубежом, был другим — сберечь, спасти Родину. Это был настоящий, неудержимый порыв. Люди искали опору в истинных патриотических ценностях.

Нацистские «стратеги» были убеждены, что огромное многонациональное государство легко можно подмять под себя. Рассчитывали, что внезапная война, ее беспощадность и невыносимые тяготы неминуемо обострят межнациональные отношения. И страну можно будет расчленить на части. Гитлер прямо заявлял: «Наша политика в отношении народов, населяющих широкие просторы России, должна заключаться в том, чтобы поощрять любую форму разногласий и раскола».

Но с первых же дней стало ясно, что этот план нацистов провалился. Брестскую крепость до последней капли крови защищали воины более чем 30 национальностей. На протяжении всей войны — и в крупных решающих битвах, и в защите каждого плацдарма, каждого метра родной земли — мы видим примеры такого единения.

Для миллионов эвакуированных родным домом стали Поволжье и Урал, Сибирь и Дальний Восток, республики Средней Азии и Закавказья. Их жители делились последним, поддерживали всем, чем могли. Дружба народов, их взаимопомощь стали для врага настоящей несокрушимой крепостью.

В разгром нацизма — что бы сейчас ни пытались доказать — основной, решающий вклад внес Советский Союз, Красная армия. Герои, которые до конца сражались в окружении под Белостоком и Могилевом, Уманью и Киевом, Вязьмой и Харьковом. Шли в атаку под Москвой и Сталинградом, Севастополем и Одессой, Курском и Смоленском. Освобождали Варшаву, Белград, Вену и Прагу. Брали штурмом Кенигсберг и Берлин.

Мы отстаиваем подлинную, не приглаженную или отлакированную правду о войне. Эту народную, человеческую правду — суровую, горькую и беспощадную — во многом передали нам писатели и поэты, прошедшие через огонь и ад фронтовых испытаний. Для моего, как и для других поколений — их честные, глубокие повести, романы, пронзительная «лейтенантская проза» и стихи навсегда оставили след в душе. Стали завещанием — чтить ветеранов, сделавших для победы все, что могли. Помнить о тех, кто остался на полях сражений.

В.Путин: Парадоксально, но этому прямо или косвенно способствовали западные государстваQТвитнуть

И сегодня потрясают простые и великие по своей сути строки стихотворения Александра Твардовского «Я убит подо Ржевом…», посвященного участникам кровопролитного, жестокого сражения Великой Отечественной войны на центральном участке советско-германского фронта. Только в ходе боев за город Ржев и Ржевский выступ с октября 1941 года по март 1943 года Красная армия потеряла, включая ранеными и пропавшими без вести, 1 миллион 342 тысячи 888 человек. Называю эти, собранные по архивным источникам страшные, трагические, еще далеко не полные цифры впервые, отдавая дань памяти подвигу известных и безымянных героев, о которых в послевоенные годы в силу разных причин говорили незаслуженно, несправедливо мало или вовсе молчали.

Приведу еще один документ. Это доклад Международной комиссии по репарациям с Германии во главе с И.Майским, подготовленный в феврале 1945 года. В задачи комиссии входило определение формулы, согласно которой побежденная Германия должна была возместить понесенный ущерб державам-победительницам. Комиссия пришла к следующему выводу: «количество затраченных Германией на советском фронте солдато-дней превосходит это же количество на всех других союзных фронтах по крайней мере в 10 раз. Советский фронт оттягивал также четыре пятых германских танков и около двух третей германских самолетов». В целом на долю СССР пришлось около 75 процентов всех военных усилий антигитлеровской коалиции. Красная армия за годы войны «перемолола» 626 дивизий стран «оси», из которых 508 — германские.

28 апреля 1942 года Рузвельт в своем обращении к американской нации заявил: «Русские войска уничтожили и продолжают уничтожать больше живой силы, самолетов, танков и пушек нашего общего неприятеля, чем все остальные Объединенные Нации вместе взятые». Черчилль в послании Сталину 27 сентября 1944 года писал, что «именно русская армия выпустила кишки из германской военной машины…».

Такая оценка нашла отклик во всем мире. Потому что в этих словах — та самая великая правда, которую никто тогда не подвергал сомнению. Почти 27 миллионов советских граждан погибли на фронтах, в немецком плену, умерли от голода и бомбежек, в гетто и печах нацистских лагерей смерти. СССР потерял каждого седьмого из своих граждан, Великобритания — одного из 127, а США — одного из 320 человек. К сожалению, эта цифра тяжелейших, невосполнимых потерь Советского Союза неокончательная. Предстоит продолжить кропотливую работу по восстановлению имен и судеб всех погибших — бойцов Красной армии, партизан, подпольщиков, военнопленных и узников концлагерей, мирных граждан, уничтоженных карателями. Это наш долг. И здесь особая роль принадлежит участникам поискового движения, военно-патриотическим и волонтерским объединениям, таким проектам, как электронная база данных «Память народа», основанная на архивных документах. И, конечно, в решении такой общегуманитарной задачи необходимо тесное международное сотрудничество.

К победе вели усилия всех стран и народов, которые боролись с общим врагом. Британская армия защитила свою родину от вторжения, воевала с нацистами и их сателлитами на Средиземном море, в Северной Африке. Американские и британские войска освобождали Италию, открывали второй фронт. США нанесли мощные, сокрушительные удары агрессору на Тихом океане. Мы помним колоссальные жертвы китайского народа и его огромную роль в разгроме японских милитаристов. Не забудем бойцов «Сражающейся Франции», которые не признали позорную капитуляцию и продолжили борьбу с нацистами.

Мы также будем всегда благодарны за помощь, которую оказывали союзники, обеспечивая Красную армию боеприпасами, сырьем, продовольствием, техникой. И она была существенной — около 7 процентов от общих объемов военного производства Советского Союза.

Ядро антигитлеровской коалиции начало складываться сразу после нападения на Советский Союз, когда США и Великобритания безоговорочно поддержали его в борьбе с гитлеровской Германией. Во время Тегеранской конференции 1943 года Сталин, Рузвельт и Черчилль сформировали альянс великих держав, договорились о выработке коалиционной дипломатии, совместной стратегии в борьбе против общей смертельной угрозы. У лидеров «Большой тройки» было четкое понимание, что объединение промышленных, ресурсных и военных потенциалов СССР, США, Великобритании создаст неоспоримое превосходство над противником.

Советский Союз в полной мере выполнял свои обязательства перед союзниками, всегда протягивал руку помощи. Так, масштабной операцией «Багратион» в Белоруссии Красная армия поддержала высадку англо-американского десанта в Нормандии. В январе 1945 года, прорвавшись к Одеру, наши бойцы поставили крест на последнем мощном наступлении вермахта на Западном фронте в Арденнах. А через три месяца после победы над Германией СССР, в полном соответствии с Ялтинскими договоренностями, объявил войну Японии и нанес поражение миллионной Квантунской армии.

Еще в июле 1941 года советское руководство заявило, что «целью войны против фашистских угнетателей является не только ликвидация угрозы, нависшей над нашей страной, но и помощь всем народам Европы, стонущим под игом германского фашизма». К середине 1944 года враг был изгнан практически со всей советской территории. Но его нужно было добить до конца в своем логове. И Красная армия начала освободительную миссию в Европе. Спасла от уничтожения и порабощения, от ужаса Холокоста целые народы. Спасла ценой сотен тысяч жизней советских солдат.

Важно также не забывать о той огромной материальной помощи, которую СССР оказывал освобожденным странам в ликвидации угрозы голода, в восстановлении экономики и инфраструктуры. Делал это в то время, когда на тысячи верст от Бреста до Москвы и Волги тянулись одни пепелища. Так, например, в мае 1945 года правительство Австрии обратилось с просьбой к СССР оказать помощь с продовольствием, так как «не знало, как прокормить свое население в последующие семь недель до нового урожая». Согласие советского руководства направить продукты питания государственный канцлер Временного правительства Австрийской Республики К.Реннер охарактеризовал, как «спасительный акт…», который «австрийцы никогда не забудут».

Союзники совместно создали Международный военный трибунал, призванный покарать нацистских политических и военных преступников. В его решениях дана четкая правовая квалификация таким преступлениям против человечности, как геноцид, этнические и религиозные чистки, антисемитизм и ксенофобия. Прямо и недвусмысленно Нюрнбергский трибунал осудил и пособников нацистов, коллаборационистов различных мастей.

В.Путин: Версальский договор стал для Германии символом глубокой несправедливостиQТвитнуть

Это позорное явление имело место во всех государствах Европы. Такие «деятели», как Петен, Квислинг, Власов, Бандера, их приспешники и последователи, хоть и рядились в одежды борцов за национальную независимость или свободу от коммунизма, являются предателями и палачами. В бесчеловечности они зачастую превосходили своих хозяев. Стараясь выслужиться, в составе специальных карательных групп охотно выполняли самые людоедские поручения. Дело их кровавых рук — расстрелы Бабьего Яра, Волынская резня, сожженная Хатынь, акции уничтожения евреев в Литве и Латвии.

И сегодня наша позиция остается неизменной — преступным деяниям пособников нацистов не может быть оправдания, им нет срока давности. Поэтому вызывает недоумение, когда в ряде стран те, кто запятнал себя сотрудничеством с нацистами, вдруг приравниваются к ветеранам Второй мировой войны. Считаю недопустимым ставить знак равенства между освободителями и оккупантами. А героизацию пособников нацистов могу рассматривать только как предательство памяти наших отцов и дедов. Предательство тех идеалов, которые объединили народы в борьбе с нацизмом.

Тогда перед руководителями СССР, США и Великобритании стояла, без преувеличения, историческая задача. Сталин, Рузвельт, Черчилль представляли страны с различными идеологиями, государственными устремлениями, интересами, культурами, но проявили огромную политическую волю, поднялись над противоречиями и пристрастиями и поставили во главу угла истинные интересы мира. В результате они смогли прийти к согласию и достигнуть решения, от которого выиграло все человечество.

Державы-победительницы оставили нам систему, которая стала квинтэссенцией интеллектуальных и политических исканий нескольких столетий. Серия конференций — Тегеранская, Ялтинская, Сан-Францисская, Потсдамская — заложили основу того, что мир вот уже 75 лет, несмотря на острейшие противоречия, живет без глобальной войны.

Исторический ревизионизм, проявления которого мы наблюдаем сейчас на Западе, причем прежде всего в отношении темы Второй мировой войны и ее итогов, опасен тем, что грубо, цинично искажает понимание принципов мирного развития, заложенных в 1945 году Ялтинской и Сан-Францисской конференциями. Главное историческое достижение Ялты и других решений того времени заключается в согласии создать механизм, который позволил бы ведущим державам оставаться в рамках дипломатии при разрешении возникающих между ними разногласий.

ХХ век принес тотальные и всеобъемлющие мировые конфликты, а в 1945 году на арену вышло еще и ядерное оружие, способное физически уничтожить Землю. Иными словами, урегулирование споров силовыми методами стало запредельно опасным. И победители во Второй мировой войне это понимали. Понимали и осознавали собственную ответственность перед человечеством.

Печальный опыт Лиги наций учли в 1945-м. Структура Совета Безопасности ООН была разработана таким образом, чтобы сделать гарантии мира максимально конкретными и действенными. Так появился институт постоянных членов Совета Безопасности и право вето как их привилегия и ответственность.

Что такое право вето в Совете Безопасности ООН? Говоря прямо — это единственная разумная альтернатива прямому столкновению крупнейших стран. Это заявление одной из пяти держав, что то или иное решение для нее неприемлемо, противоречит ее интересам и представлениям о правильном подходе. И остальные страны, даже если они не согласны с этим, принимают такую позицию как данность, отказываясь от попыток воплотить в жизнь свои односторонние устремления. То есть, так или иначе, но нужно искать компромиссы.

Новое глобальное противостояние началось почти сразу после завершения Второй мировой войны и носило временами очень ожесточенный характер. И то, что холодная война не переросла в третью мировую, убедительно подтвердило эффективность договоренностей, заключенных «Большой тройкой». Правила поведения, согласованные при создании ООН, позволили в дальнейшем сводить к минимуму риски и держать противостояние под контролем.

Конечно, мы видим, что система ООН работает сейчас с напряжением и не так эффективно, как могла бы. Но свою основную функцию ООН по-прежнему выполняет. Принципы деятельности Совета Безопасности ООН — это уникальный механизм предотвращения большой войны или глобального конфликта.

Звучащие довольно часто в последние годы призывы отменить право вето, отказать постоянным членам Совбеза в особых возможностях — на деле безответственны. Ведь если такое произойдет, Организация Объединенных Наций по существу превратится в ту самую Лигу наций — собрание для пустых разговоров, лишенное каких-либо рычагов воздействия на мировые процессы. Чем все закончилось, хорошо известно. Именно поэтому державы-победительницы подошли к формированию новой системы миропорядка с предельной серьезностью, чтобы не повторить ошибки предшественников.

Создание современной системы международных отношений — один из важнейших итогов Второй мировой войны. Даже наиболее непримиримые противоречия — геополитические, идеологические, экономические — не мешают находить формы мирного сосуществования и взаимодействия, если на то есть желание и воля. Сегодня мир переживает не самые спокойные времена. Меняется все — от глобальной расстановки сил и влияния до социальных, экономических и технологических основ жизни обществ, государств, целых континентов. В минувшие эпохи сдвиги такого масштаба практически никогда не обходились без больших военных конфликтов. Без силовой схватки за выстраивание новой глобальной иерархии. Благодаря мудрости и дальновидности политических деятелей союзных держав удалось создать систему, которая удерживает от крайних проявлений такого объективного, исторически присущего мировому развитию соперничества.

В.Путин: Ряд политиков по привычке поспешили заявить о том, что Россия пытается переписать историюQТвитнуть

Наш долг — всех тех, кто берет на себя политическую ответственность, и прежде всего представителей держав-победительниц во Второй мировой войне, — гарантировать, чтобы эта система сохранилась и совершенствовалась. Сегодня, как и в 1945 году, важно проявить политическую волю и вместе обсудить будущее. Наши коллеги — господа Си Цзиньпин, Макрон, Трамп, Джонсон — поддержали выдвинутую российскую инициативу провести встречу лидеров пяти ядерных государств — постоянных членов Совета Безопасности. Мы благодарим их за это и рассчитываем, что такая очная встреча может состояться при первой возможности.

Какой мы видим повестку предстоящего саммита? Прежде всего, на наш взгляд, целесообразно обсудить шаги по развитию коллективных начал в мировых делах. Откровенно поговорить о вопросах сохранения мира, укрепления глобальной и региональной безопасности, контроля над стратегическими вооружениями, совместных усилий в противодействии терроризму, экстремизму, другим актуальным вызовам и угрозам.

Отдельная тема повестки встречи — ситуация в глобальной экономике. И прежде всего — преодоление экономического кризиса, вызванного пандемией коронавируса. Наши страны предпринимают беспрецедентные меры для защиты здоровья и жизни людей, поддержки граждан, попавших в трудную жизненную ситуацию. Но насколько тяжелыми будут последствия пандемии, как быстро глобальная экономика выберется из рецессии — зависит от нашей способности работать сообща и согласованно, как настоящие партнеры. Тем более недопустимо превращать экономику в инструмент давления и противостояния. В числе востребованных тем — охрана окружающей среды и борьба с изменением климата, а также обеспечение безопасности глобального информационного пространства.

Предлагаемая Россией повестка предстоящего саммита «пятерки» — исключительно важная и актуальная как для наших стран, так и для всего мира. И по всем пунктам у нас есть конкретные идеи и инициативы.

Не может быть сомнений, что саммит России, Китая, Франции, США и Великобритании сыграет важную роль в поиске общих ответов на современные вызовы и угрозы и продемонстрирует общую приверженность духу союзничества, тем высоким гуманистическим идеалам и ценностям, за которые плечом к плечу сражались отцы и деды.

В.Путин: Мы отстаиваем подлинную, не приглаженную или отлакированную правду о войне.

Опираясь на общую историческую память, мы можем и должны доверять друг другу. Это послужит прочной основой для успешных переговоров и согласованных действий ради укрепления стабильности и безопасности на планете, ради процветания и благополучия всех государств. Без преувеличения, в этом заключается наш общий долг и ответственность перед всем миром, перед нынешним и будущими поколениями.

Оригинал — rg.ru