Доба в зоні ООС: окупанти здійснили 5 обстрілів і вбили бійця – УП

Протягом поточної доби, 22 лютого, в районі проведення операції Об’єднаних сил було зафіксовано п’ять порушень режиму припинення вогню з боку окупаційних військ. Один воїн ЗСУ загинув, ще один – поранений.

Джерело: штаб ООС у Facebook

Деталі: Згідно з інформацією, збройні формування Росії кілька разів відкривали вогонь по українських позиціях зі станкових та ручних протитанкових гранатометів і стрілецької зброї неподалік Авдіївки. Внаслідок ворожого обстрілу загинув військовослужбовець Збройних сил, ще один воїн – отримав осколкові поранення.

В передмісті Мар’їнки російсько-окупаційні війська вели вогонь з ручних протитанкових гранатометів, а біля Водяного, що на Приазов’ї, крім застосування підствольних гранатометів та стрілецької зброї, противник здійснив дистанційне мінування місцевості в напрямку наших позицій мінами ПОМ-2.

При цьому у штабі наголошують, що обстановка в районі проведення операції Об’єднаних сил контрольована українськими воїнами.

Передісторія: Раніше стало відомо, що один український військовослужбовець загинув і один отримав поранення у результаті обстрілу з боку російських найманців на Донбасі 22 лютого.

 

Військові повідомили про смерть своїх побратимів внаслідок пожежі в бліндажі 

22.02.2021, 22:56

В одному з підрозділів 58 окремої мотопіхотної бригади 20 лютого сталася пожежа, на місці якої за два дні виявили тіла двох військових.

Як передає Укрінформ, про це на своїй фейсбук-сторінці повідомила 58 окрема мотопіхотна бригада ім. гетьмана Івана Виговського.

“Ідентифікацію тіл буде проведено після ДНК експертизи. Третій військовослужбовець, який отримав 90% опіків тіла, був евакуйований до опікового центру, де, на жаль, сьогодні від отриманих травм помер”, – повідомили військові.

За даним фактом проводиться перевірка військовою службою правопорядку ЗС України та внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

“Командування бригади та весь особовий склад висловлює щирі співчуття родині та близьким загиблих захисників України”, – йдеться у повідомленні.

 

Хомчак: Ситуація на Донбасі контрольована, триває 211 доба припинення вогню – УП

Головнокомандувач Збройних сил України Руслан Хомчак заявив, що ситуація в районі проведення Операції об’єднаних сил контрольована, а “різких змін там не відбувається”.

Джерело: Хомчак під час пресконференції, якого цитує “Інтерфакс-Україна”

Пряма мова Хомчака: “Ситуація в ООС є наразі контрольованою, і різких змін там не відбувається. Ознак створення наступальних угруповань противника також не виявлено. Зараз триває 211-та доба режиму повного та всеосяжного режиму припинення вогню.

На окремих ділянках лінії розмежування провокаційні обстріли трапляються. Уздовж усієї лінії зіткнення вони іноді затихають, іноді активізуються. Ці обстріли наших позицій, а також мирних населених пунктів і на нашій території, і на тимчасово непідконтрольній території активізуються, як правило, під час засідання Тристоронньої контактної групи. А нині ми це спостерігаємо після рішень Ради раціональної безпеки і оборони України щодо запровадження санкцій проти відповідних осіб або відповідних фірм”.

Деталі: За його словами, режим припинення вогню виконують “переважно ЗСУ і, на жаль, не повною мірою виконує наш ворог, збройні формування РФ, які перебувають на непідконтрольній території”.

Головнокомандувач ЗСУ запевнив, що українські військовослужбовці перебувають на стійких позиціях і завжди готові відкрити вогонь у відповідь, якщо є загроза їхньому життю або здоров’ю, а також для стримування противника від ведення будь-яких активних дій.

Що було раніше:

Від початку року активізувалася робота ворожих снайперів.

11 лютого російський снайпер вбив українського військовослужбовця в зоні проведення операції Об’єднаних сил на Донбасі.

Зглдом російсько-окупаційні війська відкривали прицільний вогонь зі стрілецької та снайперської зброї, поранення отримав український захисник.

Президент Володимир Зеленський пов’язав збільшення кількості обстрілів останнім часом на Донбасі зі спробами тиснути на українську сторону в переговорах Тристоронньої контактної групи.

Один український військовослужбовець загинув і один отримав поранення внаслідок обстрілу з боку російських найманців на Донбасі 22 лютого.

 

Таран виступає за створення військової поліції

Створення військової поліції із повноваженнями здійснення досудового слідства могло би прискорити розслідування багатьох випадків, які трапляються на Донбасі.

Про це міністр оборони Андрій Таран заявив на пресконференції в Укрінформі.

«Військова служба правопорядку не має права проводити досудове слідство. Саме тому в тому році був розроблений проєкт закону про військову поліцію, в якому передбачено можливість надання права на проведення досудового слідства», – сказав Таран.

За його словами, нині, якщо загинув військовий, всі «відходять та чекають на прибуття органів правопорядку, зокрема Міністерства внутрішніх справ, щоб вони саме проводили розслідування, проводили досудове слідство». При цьому втрачається багато часу.

Глава МОУ зауважив, що це одна з причин, чому імена загиблих захисників суспільство дізнається іноді із затримкою.

«Я безпосередньо стикнувся з пожежею на території Луганської області, коли вже був випадок загибелі, та стикаюся з причинами затримки цієї інформації. На теперішній час Збройні сили України не мають повноваження на проведення досудового слідства. Ми знайшли – там підірвався БМП, загинув військовослужбовець ЗСУ. І все, ми на цьому зупинилися. І що там далі? Ніхто не може навіть рухатися», – навів приклад міністр оборони.

Як повідомлялося, у Міністерстві оборони розробили законопроєкт «Про Воєнну поліцію» на виконання указу Президента Володимира Зеленського, проте до нього висловили зауваження кілька відомств, зокрема Служба зовнішньої розвідки, Управління державної охорони та ДБР.

 

Таран провів переговори з п’ятьма міністрами оборони країн НАТО

Реалізація практичних заходів в рамках взаємодії України з НАТО у форматі Партнерства розширених можливостей нададуть додаткового імпульсу у відносинах із Північноатлантичним Альянсом.

Як передає Укрінформ із посиланням на пресслужбу Міноборони, на цьому наголосив міністр оборони України Андрій Таран під час засідання в форматі QUINT, у якому взяли участь керівники оборонних відомств Канади, США, Литви, Польщі та Великої Британії.

“Міністр оборони України ознайомив очільників оборонних відомств держав-партнерів зі змінами у безпековій обстановці на Сході України та в Азовсько-Чорноморському регіоні, з поточним станом імплементації оборонної реформи, а також окреслив основні пріоритети діяльності Міністерства оборони України та розвитку Збройних Сил України”, – йдеться в повідомленні.

Як зазначається, Таран поінформував своїх колег про ключові пріоритети національних інтересів у сфері безпеки і оборони на шляху євроатлантичної інтеграції. У тому числі у контексті реалізації практичних заходів в рамках взаємодії України з НАТО у форматі Партнерства розширених можливостей, які нададуть додаткового імпульсу у відносинах з Північноатлантичним Альянсом.

Під час дискусії її учасники обговорили нові форми та методи більш ефективного використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів для забезпечення європейської та євроатлантичної інтеграції України та зміцнення обороноздатності нашої держави.

Андрій Таран також подякував за постійну підтримку партнерів і наголосив на важливості розширення співробітництва в багатосторонньому та двосторонньому форматах.

Керівники оборонних відомств Великої Британії, Канади, Литовської Республіки, Республіки Польща та США запевнили українську сторону у всебічній підтримці, в тому числі суверенітету та територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах та реформуванні сектору безпеки та оборони.

Засідання QUINT підтвердило налаштованість сторін на подальше співробітництво у зазначеному форматі.

Участь у засіданні взяли: Державний секретар з питань оборони Великої Британії Бен Воллес, Міністр національної оборони Канади Харджит Сінгх Сейджжан, Міністр охорони краю Литовської Республіки Арвідас Анушаускас, Міністр національної оборони Республіки Польща Маріуш Блащак та Міністр оборони США Ллойд Остін.

Захід був організований та проведений за сприяння Великої Британії.

Як повідомлялося, Україна й НАТО цьогоріч розроблять додаткові заходи і практичні кроки для покращення взаємосумісності збройних сил у рамках Програми партнерства розширених можливостей.

 

Рада скинула Януковича, який уночі втік до Росії

Сім років тому, 22 лютого 2014 року, під час Революції Гідності, Верховна Рада скинула Януковича, звільнила Тимошенко, переобрала спікера і призначила нового міністра внутрішніх справ.

Окрім того, як повідомляє Укрінформ, Самооборона Майдану взяла під охорону адміністративні будівлі в середмісті Києва.

У ніч з 21 на 22 лютого 2014 року Віктор Янукович з найближчим оточенням залишив країну. Спочатку він залишив Київ й виїхав до Харкова, де за підтримки Росії намагався влаштувати з’їзд для відділення східних регіонів від України. Однак цей план зазнав поразки. Янукович та більшість членів його уряду, втекли до Росії. Дізнавшись про це, зранку 22 лютого тисячі активістів, журналістів та волонтерів приїхали до Межигір’я аби перевірити інформацію про втечу Януковича.

В резиденції нікого не було. Стоси документів плавали у Дніпрі, а на записах камер спостереження було видно, що вночі звідси поспіхом вивезли декілька вантажівок дорогоцінних речей.

Удень на засіданні Верховної Ради депутати прийняли відставку спікера Володимира Рибака і його заступника Ігора Калетника, констатувавши розвал правлячої коаліції. Головою оновленого парламенту був обраний Олександр Турчинов.

Разом із тим, парламент 328 голосами підтримав постанову про самоусунення Віктора Януковича з посади Президента України, аргументуючи таке рішення самоусуненням Януковича від виконання своїх обов’язків, та призначив позачергові вибори Президента України на 25 травня 2014 року. Через два дні прокуратура порушила проти колишнього президента кримінальну справу за масові вбивства мирних громадян і оголосила його в розшук.

Парламентарі також призначили Арсена Авакова виконуючим обов’язки Міністра внутрішніх справ, висловили недовіру Генеральному прокуророві Віктору Пшонці та ухвалили постанову, яка давала формальні підстави для звільнення з ув’язнення Юлії Тимошенко. Того ж дня Тимошенко залишила межі тюремної лікарні у Харкові, де вона у той момент перебувала, і ввечері виступила зі сцени Майдану.

 

У річницю Майдану Москва звинуватила Україну у війні і “розгулі неонацизму” – УП

Міністерство закордонних справ Росії видало офіційну заяву у зв’язку з сьомою річницею Революції Гідності: стверджується, що Майдан призвів до “виходу Криму зі складу України” та війни на Донбасі.

Джерело: сайт МЗС РФ

Дослівно: “Він (Майдан – УП) призвів до виходу Криму зі складу України. До сих пір триває конфлікт в Донбасі.

Трагедії в Одесі та Маріуполі поклали початок розгулу неонацизму, насильницької українізації і загального наступу на свободи і права людини”.

Деталі: В МЗС РФ також звинуватили нинішню українську владу в тому, що вона не здатна припинити війну на Сході і подолати “розкол в суспільстві”.

Крім того, Київ нібито використовує тоталітарні методи і “карає власних громадян за інакомислення”. Серед українців же накопичується втома, ростуть розчарування і апатія.

 

Зросла кількість українців, які підтримують Революцію Гідності

Станом на грудень 2020 року кількість українців, які підтримують Революцію Гідності, порівняно з 2018 роком зросла, а тих, хто не підтримує, – дещо зменшилася.

Про це свідчать результати дослідження «Ставлення українців до Революції Гідності та візій збереження пам’яті», які на пресконференції в Укрінформі оприлюднив директор Центру стратегічного розвитку територій Андрій Орлов.

За даними дослідження, 34% респондентів підтримують Євромайдан, що на 3% більше, ніж у 2018 році.

При цьому 22% опитаних зазначають, що підтримували Революцію Гідності, але зараз не впевнені, чи потрібна вона була (у 2018 році цей показник становив 27%).

Кількість переконаних противників подій Революції Гідності з 2018-го по 2020 рік майже не змінилася. Якщо 2018 році Євромайдан «не підтримували тоді і зараз» 28% опитаних, то за останніми даними, цей показник становив 26%.

Водночас дослідники констатують скороченя частки українців, які вважають, що Майдан об’єднав країну. Так, у 2018 році таких було 48%, а наприкінці 2020 року – 40%. Натомість збільшилася частка тих, хто вважає, що Майдан розколов Україну, – з 36% до 41%.

Дослідження проводилося з 4 по 18 грудня 2020 року. Опитано 2188 на всій території України, окрім тимчасово окупованого Криму та міста Севастополь, а також тимчасово непідконтрольної частини Донецької та Луганської областей. Похибка не перевищує 2,1%.

Варто також зазначити, що у 2019 році Центр стратегічного розвитку територій дослідження не проводив, попереднє було проведене в 2018 році.

 

Донбас стає сірою зоною для виборів в РФ через «паспортизацію» – Гармаш

Донбас напередодні осінніх виборів до Держдуми РФ стає сірою зоною для виборчого процесу у Росії.

Про це заявив представник Окремих районів Донецької області України в ТКГ журналіст Сергій Гармаш на своїй сторінці у Фейсбуці.

«Окупований Донбас стає сірою зоною для виборчого процесу у Росії. Фактично полем фальсифікації російських виборів. Оскільки ніхто не може, по-перше, проконтролювати, скільки насправді паспортів видали; по-друге, скільки з новонавернених росіян-донеччан прийдуть на ці вибори », – написав журналіст.

Він зазначив, що за інформацією начальника ГУ МВС РФ по Ростовській області Олега Агаркова, в даний час 639 тис. жителів ОРДЛО України отримали російські паспорти. Однак журналіст висловив сумнів у правдивості цієї цифри, тому що всього три тижні тому депутат Держдуми Андрій Козенко на «інтеграційному форумі «Русский Донбас» заявляв, що російське громадянство отримали «вже понад 400 тисяч громадян «ДНР» – «ЛНР».

«Тобто, виходить, що або депутат некомпетентний, або Росія за двадцять днів видала майже 150 тисяч паспортів … Або ростовський мент просто бреше. Для порівняння, більш рання статистика, наведена у російських же джерелах, каже, що за 8 місяців 2020 року РФ видала жителям окупованого нею Донбасу 254 тисячі паспортів. 254 тисячі – за 8 місяців! Очевидно, що видати 150 тисяч за три тижні росіяни не могли », – написав Гармаш.

Він пояснив цей факт тим, що останніми днями активно заговорили про проведення голосування на виборах до Держдуми Росії у вересні 2021 року на окупованій території Донбасу. Цим, на думку журналіста, і обумовлена ​​реанімація так званої «ЦВК» «ДНР».

Гармаш упевнений, що Росії потрібні нові виборці для фальсифікації голосів на майбутніх виборах.

«До вересня ще півроку, – за цей час вони можуть намалювати і мільйонну «статистику» нових російських виборців. Природно, всі ці голоси «віддадуть» за єдиноросів або інших, потрібних Путіну партій … Росія багато витрачає на Донбас. Тепер він повинен це відпрацьовувати не тільки кров’ю … », – заявив журналіст.

Він припустив, що масовість відвідування виборчих дільниць у вересні, швидше за все, забезпечать проведенням якогось безглуздого «референдуму» в ОРДЛО.

 

Передавав в ОРДО секретні дані з податкової: ДБР викрило підполковника – УП

Підполковник податкової міліції Головного оперативного управління ДФС України передавав секретні дані терористичній організації “ДНР”.

Джерело: Держбюро розслідувань у Telegram, Офіс генпрокурора у Telegram

Деталі: 20 лютого підполковника після передачі таємного документа затримали за місцем проживання у Києві.

Зазначається, що посадовець протягом тривалого часу несанкціоновано копіював та передавав членам так званої “ДНР” інформацію, яка оброблюється в автоматизованих системах ДФС України.

Він передавав відомості про особовий склад органів держбезпеки та розвідувальних органів України, їхню податкову звітність, вибірку з митної бази стосовно зовнішньоекономічних операцій держпідприємств оборонного замовлення щодо сум контрактів, переліку експортованих товарів та кінцевих отримувачів.

Мова йде про відомості, що становлять державну таємницю.

До справи чоловік залучив свою дружину – громадянку України, яка проживає на непідконтрольній Україні території та працює в структурі так званого Міністерства доходів і зборів “ДНР”.

21 лютого підполковнику повідомили про підозру у:

сприянні діяльності терористичної організації (ч. 1 ст. 258-3 ККУ);

несанкціонованому копіювання інформації, яка оброблюється в автоматизованих системах вчинені особою, яка має право доступу до неї, що призвело до її витоку, вчиненому повторно (ч. 3 ст. 362 ККУ);

замаху на розголошення державної таємниці (ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 328 ККУ).

Наразі вирішується питання щодо обрання підозрюваному запобіжного заходу та відсторонення від посади.

 

Півтисячі російських військових провели навчання в окупованому Криму – УП

Російські окупанти провели військові навчання на полігоні “Опук” в тимчасово окупованому Криму.

Джерело: пресслужба Чорноморського флоту Росії

Деталі: В табірному зборі взяли участь близько 500 російських військовослужбовців.

Зазначається, що було задіяно понад 50 одиниць військової і спеціальної техніки – в тому числі, реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) “Град”, 152-мм гаубиці “Мста-Б”, 120-мм самохідні артилерійські установки 2С9 “Нона-С”, міномети “Сани” і “Піднос”.

Розрахунки гаубичної артилерії і бойових машин систем залпового вогню виконали стрільби по нерухомих і рухомих цілях, що імітує бронетехніку і живу силу умовного противника.

 

Кулеба дорікнув ЄС, що той готує санкції у справі Навального, а про Крим “забув” – УП

Глава МЗС України Дмитро Кулеба висловив здивування, що Європейський Союз готується вперше запровадити новий санкційний механізм за порушення прав людини через події у Росії, натомість не задіюючи його у зв’язку з репресіями в окупованому Криму.

Як повідомляє “Європейська правда“, про це він сказав у інтерв’ю телеканалу “Прямий“.

“Я дивуюся, чому механізм застосування санкцій ЄС у відповідь на системні порушення прав людини вперше застосований не щодо репресій, здійснюваних Росією в окупованому Криму, а у контексті тих протестів, які відбуваються в самій Росії”, – сказав Кулеба.

За його словами, на столі у європейських колег є дуже багато фактів і звернень України з проханням задіяти цей механізм, щоб захистити кримських татар і всіх, хто піддається системним репресіям в Криму.

“Я відверто говорю про це публічно, тому що я і в спілкуванні з європейськими колегами їх про це запитую”, – додав Кулеба.

Водночас він назвав задіяння санкцій через події у Росії “добрим”, тому що, за його словами, репресії в Росії не повинні залишатися безкарними.

“Але я вважаю, що вперше застосувати цей механізм потрібно було щодо окупованого Криму”, – сказав український міністр.

“Для наших європейських партнерів кейс Навального і останніх репресій у Росії важливіший, ніж постійне повторення репресій проти кримських татар в Криму. Вони реагують на цей кейс як на щось нове, що потребує дій з їхнього боку”, – резюмував Кулеба.

Новий санкційний механізм ЄС за порушення прав людини, що був схвалений у 2020 році, передбачає замороження активів і/або обмеження на поїздки. Справа Навального може стати першим випадком, коли Євросоюз задіє його.

Очікується, що 22 лютого міністри закордонних справ країн ЄС ухвалять запровадження нових санкцій проти Росії у зв’язку з арештом критика Путіна Алексєя Навального і придушенням мирних протестів.

 

Росія посилювала свою армію в Криму після Харківських угод – розвідка

УП

Росія могла готуватися до захоплення Криму ледь не від початку незалежності України, але активно почала посилювати свої війська на півострові після підписання “Харківських угод” у квітні 2010 року.

Джерело: проєкт “Радіо Свобода” – “Крим.Реалії”

Деталі: Представник Головного розвідувального управління Міноборони України Вадим Скібіцький розповів, що після “Помаранчевої революції” в Україні 2004 року Росія посилила ідеологічний фронт у Криму, почала підживлювати там проросійські настрої. За його словами, тоді Росія почала впроваджувати “м’яку силу”: в АРК з’явилося багато об’єднань, організацій і партій, які несли ідею про “русский мир”.

А 21 квітня 2010 року у Харкові президент Віктор Янукович угодою з президентом РФ Дмитро Медведєвим погодився продовжити базування Чорноморського флоту Росії в Севастополі до 2042 року в обмін на знижку в ціні на російський газ.

За словами Скібіцького, після цього Росія почала приховано привозити модернізовану або відремонтовану техніку на територію Криму, щоб посилити свої військові угруповання.

Скібіцький зазначає, що ще в 2013 році Росія й Білорусь проводили навчання за легендою про наведення ними ладу на території сусідньої держави у випадку, коли там безлад, захоплення влади і діють незаконні збройні формування. За словами Скібіцького, у 2014 році на Донбасі російські війська діяли за відпрацьованим тоді сценарієм.

Після навчань “Захід-2013” частина російських Збройних сил не повернулася до пунктів постійної дислокації. 37 тисяч військових залишилися біля кордонів України і використовувалися під час окупації Кримського півострова.

На думку Скібіцького, ЧФ РФ у будь-який момент міг розпочати широкомасштабні дії проти України, ознаки загрози “чітко проявилися саме в 2013 році, тоді вже необхідно було вживати контрзаходів для того, щоб не допустити розвитку такої ситуації”.

Адмірал Військово-морських сил ЗСУ Ігор Воронченко також вважає, що безпосередня підготовка до анексії Криму почалася восени 2013 року: в листопаді на російську базу в Гвардійському завезли 45 цистерн авіаційного гасу замість звичайних 12, і це було пальне для “Іл”-ів, які прилетіли на півострів у лютому 2014-го.

Скібіцький додає, що у 2013 році було створено російське угруповання, яке під приводом безпеки зимових “Олімпійських ігор” у Сочі 2014 року відпрацьовувало блокування морської акваторії і повітряного простору, проведення розвідувальних операцій. Зокрема, здійснювало “агресивні розвідувальні дії щодо України”.

Тоді до Криму перекинули підрозділи російських мобільних десантно-штурмових військ із досвідом Чеченської та Грузинської війн. Розвідка фіксувала, що повітряно-десантні війська з Тули, Рязані, Кубинки повітряним шляхом перекидали в Анапу, Ростов-на-Дону. Ці підрозділи до Криму – на першому етапі приховано – перевозили великими десантними кораблями Чорноморського флоту Росії “Азов” і “Фільченков”.

20 лютого 2014 року українська розвідка фіксувала агресивні дії Росії у Криму, 22 лютого бригада морської піхоти в Севастополі й батальйон морської піхоти у місті Темрюк отримали команду “повна бойова готовність”, а 23 лютого почалася широкомасштабна окупація Криму.

При цьому в 2010 році, за президентства Віктора Януковича, в Україні переписали військову доктрину, викресливши Росію з загроз. У 2010 році було рішення РНБО нарощувати сили в Криму, але нова влада виконувати його не стала, змінила курс від євроатлантичної інтеграції в бік Росії.

Колишній перший заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ генерал-майор Віктор Назаров згадує, що при Вікторі Ющенку у 2005-2006 роках у воєнну доктрину України внесли зміни, вписали одним із джерел загроз Росію, але в адміністрації Януковича була установка “Росія не може розглядатися нами як ворог”. Павло Лебедєв навіть доповідати про таке Януковичу не хотів.

Тож почалися “реально руйнівні для ЗСУ” процеси: обмежене фінансування не дозволяло забезпечити боєздатність і боєготовність армії.

Хоча віцеадмірал Сергій Гайдук, який командував ВМС України з 7 березня 2014-го до 2016 року.ю вважає, що Росія готувалась до анексії Криму ще з 1992 року, коли визнала указ президії Верховної ради СРСР 1954 року, яким Крим було включено до складу Української РСР, таким, що не має юридичної сили.

На його думку, ця денонсація була викликом для України, але на нього належним чином не відреагували.

Пряма мова Гайдука: “Ви пам’ятаєте, як розвивалися події, починаючи від так званої “мєшковщини”, потім потренувалися на зриві навчань “Сі Бриз”, потім Тузла (у 2003 році – ред.), потім Грузія (2008 року – ред.). На моє переконання, те що відбулося в Криму у лютому-березні 2014 року, – це кінцева фаза, активна фаза операції, яка тривала фактично з моменту незалежності України”.

Нагадаємо:

24 січня 2019 року Оболонський райсуд Києва заочно визнав екс-президента Віктора Януковича винним у державній зраді та пособництві в агресивній війні через окупацію Росією Криму, президента-втікача засудили до 13 років позбавлення волі.

28 січня 2021 року Офіс генпрокурора України повідомив Януковичу про підозру в державній зраді через підписання “Харківських угод”.

Президент РФ Володимир Путін 2 квітня 2014 року, після окупації АРК, денонсував “Харківські угоди” та низку угод щодо перебування Чорноморського флоту в Криму.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков також називав однією з причин окупації Криму “Харківські угоди”, за якими Росія збільшила військовий контингент на півострові.

 

Раду просять заборонити виправдовувати та заперечувати агресію РФ проти України

Майже 40 народних депутатів України зареєстрували у парламенті законопроєкт, яким пропонується на законодавчому рівні встановити заборону на виготовлення та поширення інформаційної продукції, спрямованої на пропагування дій держави-агресора.

Як повідомляє Укрінформ, відповідний проєкт закону №5101 розміщено на сайті Верховної Ради.

“Проєкт Закону спрямований на встановлення заборони виготовлення та поширення інформаційної продукції, спрямованої на пропагування дій держави-агресора, а також на застосування до релігійних організацій, громадських об’єднань та політичних партій, винних у порушенні цих заборон, в якості санкцій – заборони їх діяльності в судовому порядку”, – йдеться в пояснювальній записці до законопроєкту.

Як зазначається, особливу небезпеку становлять виготовлення та поширення в Україні інформаційних матеріалів, спрямованих на пряме чи опосередковане виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як «внутрішнього конфлікту», «громадянського конфлікту», «громадянської війни», заперечення тимчасової окупації частини території України.

Так само елементом цієї пропаганди є глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію РФ проти України, представників як збройних формувань РФ, так й іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації РФ, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України, у тому числі шляхом їх визначення як «повстанці», «ополченці», «ввічливі військові люди».

Крім того, законом пропонується встановити санкції для релігійних організацій у вигляді припинення їх діяльності у разі встановлення судом фактів вчинення дій, спрямованих на: ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки; порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками; поширення відомостей, що містять виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році.

Аналогічні санкції торкнуться політичних партій та громадських організацій, у разі встановлення судом фактів вчинення дій, спрямованих на: ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі тощо.

Проєкт Закону передбачає внесення змін до законів України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про політичні партії в Україні», «Про захист суспільної моралі», «Про громадські об’єднання».

На думку розробників законопроєкту, прийняття цього нормативного акту дозволить посилити ефективну протидію колабораціонізму та іншим гібридним загрозам у ході військової агресії РФ проти України, посилити захист державного суверенітету та територіальної цілісності України.

 

“Українською, будь ласка”: мовний омбудсмен жадає пояснень через інцидент на футболі – УП

Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь просить Українську асоціацію футболу пояснити, чому судді на матчах Прем’єр-ліги не дотримуються мовного законодавства, та на якій підставі тренер ФК “Львів” отримав штрафну санкцію.

Джерело: Кремінь у Facebook

Деталі: Мовний омбудсмен направив листа голові УАФ Андрію Павелку щодо мовного інциденту, який стався під час футбольного матчу 15-го туру УПЛ “Львів”-“Колос” між головним тренером львів’ян Віталієм Шумським та арбітрами матчу: Миколою Кривоносовим і Віктором Копієвським.

У листі уповноважений просить у двотижневий термін надати пояснення щодо ситуації з використанням суддями недержавної мови під час обслуговування матчу та пред’явлення жовтої картки тренеру ФК “Львів”.

Кремінь нагадує, що ще 20 листопада 2020 року направляв асоціації лист з проханням вжити додаткових організаційних, інформаційних та інших заходів для дотримання мовного законодавства.

Водночас 20 лютого під час матчу між футбольними клубами “Львів” та “Колос”, який проходив у Львові, стався мовний скандал.

За словами тренера Шумського, він підійшов до четвертого судді, щоб висловити йому щось з приводу гри, однак той відповів йому російською. Наставник львів’ян зробив рефері зауваження, а в підсумку отримав від головного арбітра “жовту” картку.

Пряма мова Креміня: “Для ухвалення подальшого рішення прошу в двотижневий термін надати пояснення щодо ситуації з використанням суддями недержавної мови під час обслуговування матчу та пред’явлення жовтої картки тренеру ФК “Львів” за можливою ознакою мовної дискримінації”.

Нагадаємо: Згідно з вимогами закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, спортивні федерації у своїй діяльності мають послуговуватися державною мовою.

Передісторія:

На 67-й хвилині матчу 15-го туру Прем’єр-ліги арбітр матчу Віктор Копієвський виніс попередження головному тренеру ФК “Львів” Віталію Шумському після отримання повідомлення за допомогою радіозв’язку від четвертого арбітра Миколи Кривоносова.

Після матчу Шумський публічно заявив, що причиною інциденту було його звернення до четвертого арбітра з вимогою спілкуватися українською мовою.

Українська асоціація футболу повідомила, що комітет з етики та чесної гри взявся розслідувати інцидент.

 

Посол Британії: Україна стала випробувальним майданчиком дезінформаційної зброї з боку РФ – УП

Посол Британії у Києві Мелінда Сіммонс заявила, що дезінформація перетворилася на активну зброю, а в Україні ця зброя свого часу пройшла “випробування”.

Про це вона сказала в інтерв’ю “Європейській правді”.

Дипломатка висловила розуміння санкцій України, запроваджених проти телеканалів, які вважають пов’язаними з кумом Путіна Віктором Медведчуком.

“Я багато подорожувала країною та знаю, що це за канали. На мою думку, є відмінність між свободою слова і такою інформацією. Я би навіть не називала це “інформацією” – це радше продукт, який використовується для створення картини, що суперечить реальності” – заявила Сіммонс.

При цьому вона пояснила різницю між розумінням нинішніх санкцій і критикою, з якою зіткнувся Київ у 2014-15 роках після заборони низки джерел роспропаганди.

“Відтоді феномен дезінформації став глобальним. Напевно, у світі з’явилося більше розуміння, що дезінформація перетворилася на активну зброю” – зазначила посол.

“Причому я вважаю, що Україна була місцем, де використання дезінформації пройшло “випробування” (з боку РФ)” – додала вона.

 

Війна так війна: експосол США в РФ прокоментував санкції проти телеканалів кума Путіна

Запровадження в Україні санкцій щодо трьох проросійських телеканалів є виправданим кроком.

Таке переконання висловив посол США в Росії у 2011-14 роках, директор Інституту Фрімена-Сполі з міжнародних досліджень Стенфордського університету Майкл Мак-Фол під час онлайн-дискусії Київського безпекового форуму, повідомляє Укрінформ із посиланням на пресслужбу КБФ.

За словами дипломата, у США останнім часом активно дискутується це питання.

“Ліберали з маленької букви “л” завжди говорять: це несправедливо, це неправильно. Я категорично не погоджуюся з цим. Коли йде війна, так і треба діяти. І я захищаю це рішення”, – заявив він.

Мак-Фол також наголосив, що Україна перебуває в центрі світової боротьби демократій з автократіями, і демократи всього світу мають об’єднуватися. За його словами, це ідеологічна боротьба, і “лінія фронту” проходить через Україну.

“Як людина, що вивчає демократію в глобальному масштабі – не лише в Європі, і в розрізі віків, а не лише за останні 10 років – я переконаний, що найважливіша боротьба в світі за прогрес лібералізму і демократії зараз відбувається саме в Україні”, – сказав він.

Дипломат нагадав слова вбитого російського опозиційного політика Бориса Нємцова, який казав, що “якщо хочете допомогти лібералам і демократам в Росії, сприяйте перемозі демократії в Україні”.

“Ця перемога якнайкраще допоможе розвінчати путінський імперський міф про те, що люди в цьому регіоні світу хочуть сильної руки, хочуть диктатури. Ніщо так не сприятиме знищенню ідеології путінізму, як демократична Україна”, – резюмував Мак-Фол.

Як повідомлялося, Президент Володимир Зеленський 2 лютого ввів у дію рішення РНБО про запровадження санкцій проти телеканалів NewsOne, ZIK та «112 Україна», а також їхнього власника – народного депутата Тараса Козака (ОПЗЖ). Санкції передбачають анулювання ліцензій цих проросійських телеканалів.

За словами прессекретаря Президента Юлії Мендель, запровадження санкцій щодо телеканалів пов’язане з їх фінансуванням із Росії. Вона також заявила, що блокування їх не має нічого спільного з наступом на свободу слова, тому що ці телеканали стали інструментом пропаганди, який використовується в інтересах держави-агресора.

 

«Що робити з Росією?»: Яценюк розповів про найкращу відповідь Путіну

Захід має вжити потужних і рішучих дій проти кремлівського режиму і водночас підтримувати держави, які протистоять російській агресії, зокрема Україну.

На цьому наголосив під час онлайн-дискусії «Що робити з Росією?» Київського безпекового форуму його голова, Прем’єр-міністр України у 2014-16 роках Арсеній Яценюк, повідомляє Укрінформ із посиланням на пресслужбу КБФ.

«Ми боремося за нашу демократію і за вашу демократію також. За нашу і за вашу безпеку. І найкращий спосіб зробити вільний світ сильнішим – це зробити сильними Україну, Грузію та інші країни. Не лише надати їм перспективу членства в ЄС і НАТО, а зробити Україну членом НАТО і ЄС. Це буде найкраща відповідь клептократичній диктаторській владі президента Путіна. І це допоможе самій Росії», – переконаний Яценюк.

Він наголосив, що світове співтовариство має «покарати Путіна і його владну машину за злочини, які вони вчинили проти держав та їхніх громадян; за злочини, які підривають світовий порядок».

Голова КБФ нагадав, що Росія вторглася в Україну, в Грузію, а також про низку політичних убивств у РФ – опозиційного політика Бориса Нємцова, журналістки Анни Політковської.

«Путін стоїть і за низкою спроб убивства – пана Навального, пана Скрипаля. Він, як припускають, убив пана Литвиненка. Вони збили МН 17. Існує величезна мережа російських бойовиків, яку вони називають приватною армією, хоча вона повністю контролюється російською владою і вбиває людей по всьому світу. І це далеко не повний перелік. Путінська Росія – це, на моє переконання, реальна загроза», – заявив український політик.

На його думку, у РФ немає реальної демократії – лише «певні позірні атрибути» її.

У цьому контексті Яценюк підкреслив, що світ має адекватно відповідати на виклик реальної Росії. І політика замирювання тут не працює, бо це не та мова, яку розуміє Путін, котрий «сприймає мову примирення як слабкість».

«Ми як вільний світ повинні мати спільне розуміння: мета Путіна – розділити нас. Тому ми повинні єдиним фронтом виступати проти таких диктаторів, як Путін. У цьому плані не повинно бути жодних розбіжностей між західними країнами», – вважає політик.

Яценюк також наголосив на необхідності потужних і рішучих дій з боку Заходу – і Європи, і Сполучених Штатів. «Наприклад, санкції проти всього оточення Путіна. Мільярди їхніх доларів розміщені в Європі та Сполучених Штатах. Це потрібно зупинити. Це корупційні гроші клептократичної кремлівської влади», – заявив він.

 

Найважливіша боротьба за демократію у світі відбувається в Україні – безпековий форум

Найважливіша боротьба у світі, за прогрес лібералізму та демократії зараз відбувається в Україні, а тому найбільшою геополітичною поразкою Путіна буде відновлення територіальної цілісності України та її успіх.

Про це йшлося в ході дискусії на Київському безпековому форумі, повідомляє власкор Укрінформу.

«Демократи всього світу повинні об’єднуватися у боротьбі проти автократів світу, це ідеологічна боротьба, і лінія фронту у цій битві проходить зараз через Україну… Переконаний, що найважливіша боротьба у світі, за прогрес лібералізму та демократії, зараз відбувається саме в Україні», – сказав відомий американський дипломат і провідний світовий експерт з питань Росії та зовнішньої політики США, колишній посол США в РФ Майкл Макфол.

З ним погодився російський опозиційний діяч та громадський лідер, Голова міжнародної Фундації з прав людини Ґаррі Каспаров.

«Успішна Україна буде смертельним ударом по імперських фантазіях путінської Росії. Якщо Україна, яка є такою близькою до Росії, зможе досягти успіху і стати демократичною, ліберальною, вільною державою, це буде сигналом для народу Росії, що саме таким шляхом має йти країна, що це шлях у майбутнє, що треба відкинути імперське минуле й обрати європейське майбутнє», – сказав правозахисник.

На його переконання, найбільшою геополітичною поразкою Путіна буде відновлення територіальної цілісності України та її успіх.

Як наголосив голова Київського Безпекового Форуму Арсеній Яценюк, українці довели, що готові боротися за свободу та свій суверенітет.

«Україна стала оплотом демократії в Східній Європі після розвалу Радянського Союзу. Ми розуміємо, що є і невдачі, але ми розуміємо, що у нас є національна гідність, і ми показали це під час Революції гідності. Ми знаємо як боротися за свободу та свій суверенітет», – сказав Яценюк.

Він наголосив, що для Росії у боротьбі проти путінського режиму важливо необхідна єдина, об’єднана і сильна опозиція.

Нагадаємо: Київський безпековий форум – це міжнародний форум України з проблем війни та миру, української та глобальної безпеки.

 

Росія відкрито втілює елементи фашистської ідеології – Каспаров

Відомий російський опозиційний діяч та громадський лідер Ґаррі Каспаров вважає, що агресія допомагає очільнику Росії Володимиру Путіну втриматися при владі, при цьому керована ним країна відкрито втілює всі елементи фашистської ідеології.

Про це Каспаров сказав в онлайн-дискусії «Що робити з Росією?» Київського Безпекового Форуму, присвячену політичному становищу в РФ, а також перспективам громадських протестів у цій країні, повідомляє кореспондент Укрінформу.

«Імперії приречені. І я не бачу жодного майбутнього для Росії, якщо вона не зміниться. Але зміни не можуть статися в межах путінської системи. До слова, я завжди заперечував, що Путіна треба називати президентом. Він – диктатор. Сьогоднішня Росія – одноосібна диктатура, що відкрито втілює всі елементи фашистської ідеології, як всередині країни, так і на міжнародній арені», – зазначив Каспаров.

На його думку, сучасний політичний режим у РФ можна вважати мафіозною структурою, оскільки особиста відданість лідеру є головним чинником політичної кар’єри громадських діячів. Успішність протистояння цій країні залежить від того, наскільки вільний світ здатний протистояти гібридній війні, яку веде Росія. Така війна для Путіна – можливість втримати владу та гроші, заявив Каспаров.

 

Уруський пояснив, як опинився поруч із Кадировим – УП

Віцепрем’єр – міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олег Уруський заявляє, що на військово-технічній виставці в ОАЕ не мав особистих контактів із ставлеником Кремля Рамзаном Кадировим, але й «шарахатися» від представників країни-агресора не має наміру.

Джерело: Уруський у Facebook

Деталі: Після того, як очільник уряду Денис Шмигаль у соцмережі оприлюднив фото Уруського поруч із Кадировим і вимагав пояснень, Уруський написав відповідний пост.

За його словами, на фото – офіційна церемонія відкриття міжнародної військово-технічної виставки IDEX 2021, у якій він бере участь як глава української урядової делегації.

Уруський вказує, що рзміщення очільників офіційних делегацій під час ходи на початку церемонії визначає протокол держави-організатора. Була застосована практика, згідно якої, особисті гості правлячої родини були розміщені в алфавітному порядку.

За словами віцепрем’єра, українська делегація звернула увагу місцевого протоколу щодо неприйнятності подібних ситуацій у майбутньому.

Пряма мова: «Водночас, хотів би додати, що я особисто під час, в ході та після церемонії не мав (і не збираюсь мати) жодних контактів з головою делегації РФ, яким є Р. Кадиров.

Також не вважаю можливим «шарахатися» від представників ані країни-агресора, ані будь-якої іншої країни, демонструючи, таким чином, невпевнену поведінку та слабкість української сторони».

Що передувало: Прем’єр-міністр Денис Шмигаль через соцмережу звернувся до віцепрем’єра з вимогою пояснень через фото з Кадировим.

Нардеп «Слуги народу» Олександр Качура вже розкритикував очільника уряду, мовляв, за поспішну критику. За словами Качури, Уруський «навіть не вітався з Кадировим», як свідчить оприлюднене відео.

Регламент роботи Кабінету міністрів передбачає прямий урядовий телефонний контакт очільника уряду з віцепрем’єром. Водночас українські чиновники віддають перевагу з’ясуванню спірних ситуацій у соцмережах.

Передісторія:

Верховна Рада призначила Олега Уруського віцепрем’єр-міністром – міністром з питань стратегічних галузей промисловості у липні 2020 року. Його пов’язують із керівником Офісу президента Андрієм Єрмаком.

До призначення Уруський займав керівні посади на підприємствах і об’єднаннях оборонної промисловості, авіатранспортної галузі, машинобудуванні. Керував підрозділами апарату Ради національної безпеки і оборони України, Секретаріату Кабінету міністрів. У 2015 році він очолював Державне космічне агентство України, до того був першим заступником міністра промислової політики.

Восени 2020 року виникла конфліктна ситуація між відомством Уруського та концерном «Укроборонпром». В «Укроборонпромі» заявили, що стурбовані згортанням реформи оборонно-промислового комплексу України та втручанням у свою господарську діяльність з боку Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості.

В Мінстратегпромі заявили, що здивовані «демаршем» керівництва «Укроборонпрому» і «спробою позиціонуватися, як ексклюзивний «політичний гравець», який має виключне право визначати пріоритети, методи та шляхи реформування і розвитку стратегічної галузі та надавати оцінку органам держвлади».

 

Кадиров про «близькість» з Уруським: Знав би, хто він – не підпустив

УП

Підконтрольний Кремлю глава Чечні Рамзан Кадиров заявляє, що поняття не мав, хто такий Олег Уруський, а тому спокійно ходив з ним поруч на виставці в Об’єднаних Арабських Еміратах.

Джерело: телеграм-канал Кадирова

Пряма мова: “До вчорашнього дня я поняття не мав, хто такий Уруський. Знав би – не підпустив. Підійти і, тим більше, потиснути руку таким людям вважаю для себе неприйнятним. Особи, які причетні до численних бід і страждань власного народу на Донбасі і в інших регіонах, для мене нерукопожатні!”

Деталі: Він заявив, що “весь цей галас висмоктаний з пальця і не вартий виїденого яйця”, і тільки українські чиновники, які не здатні тверезо мислити, могли влаштувати “грандіозний скандал” через знімок, на якому поряд зі Кадировим зображений віцепрем’єр України Олег Уруський.

“Що стосується Уруського, для нього має бути честю опинитися поряд з нами. То ж, нехай роздрукує знімок і повісить на найпочесніше місце вдома і на роботі”, – додав чеченець.

Передісторія: Раніше в понеділок прем’єр-міністр Денис Шмигаль через соцмережу звернувся до Уруського з вимогою пояснити його фото поряд з Кадировим на церемонії відкриття виставки IDEX-2021 в Абу-Дабі.

Пізніше з’явилося і відео їх спільної “прогулянки”.

Уруський пояснив розташування делегатів під час ходи на церемонії протоколом держави-організатора і заявив, що в ОАЕ не мав особистих контактів з Кадировим, але і “шарахатися” від представників країни-агресора не має наміру.

 

Продумані кроки чи відсутність згоди у команді – експерти про скандал з Уруським

УНН. Скандал, який почав прем’єр Денис Шмигаль і підхопив віце-прем’єр – міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олег Уруський був спеціально винесений чиновниками у публічну площину. Про це УНН повідомив політолог, керівник Центру політичної розвідки Олег Постернак.

Цитата

“Думаю, це продумані кроки. Шмигаль повинен був усвідомлювати свої дії. Точно також як і Уруський, який, напевно, мав усі можливості, щоб мінімізувати ймовірність спільної протокольної фотографії на виставці. Тобто, тут не самі факти в поведінці топ-чиновників дивують, а той факт, що вони не продумали всіх наслідків своїх дій.

У державній службі не прийнято з’ясовувати стосунки через FB. Є етика державної служби, поняття дисциплінарної відповідальності. Можливо, спершу, потрібно було витребувати письмові пояснення в офіційному порядку. Втім, реакція Уруського ще більше здивувала, тому що поява віце-прем’єра України по обороні поруч з представником РФ формує багато неприємних оціночних суджень про нинішню владу, які можна використовувати проти неї в медійно-політичній грі. У наше століття політика — це, перш за все, комунікації і культура поведінки. Якщо немає об’ємного і системного розуміння цього, власне, політична кар’єра завершується дуже швидко”, — повідомив Постернак.

Його колега, аналітик Українського Інституту Політики Руслан Бізяєв також вважає, що цей скандал доводить, що команди у Кабміні немає.

“Як показує „кейс Вітренко“, серед товаришів згоди немає, і не було. Спроба публічно винести сміття з хати за допомогою соціальної мережі говорить про бажання непрямої дискредитації Уруського. Конфлікт загасили, але осад залишився і при переформатуванні Кабміну, працювати залишиться, швидше за все, хтось один”, — повідомив УНН Бізяєв.

Контекст

Раніше сьогодні прем’єр-міністр України Денис Шмигаль на своїй верифікованій сторінціу Facebook заявив, що вимагає пояснень від Уруського, оприлюднивши фотографію, де зображений Уруський поруч з главою Чечні Рамзаном Кадировим.

На фото, крім віце-прем’єра, зображений глава Чечні Рамзан Кадиров. Фото до одного з українських ЗМІ надіслали читачі. Деталей щодо обставин інциденту не наводиться.

Віце-прем’єр-міністр пізніше пояснив, чому знаходився поруч з главою Чечні Рамзаном Кадировим на заході в ОАЕ. За його словами, розміщення керівників офіційних делегацій визначає протокол держави-організатора.

Додамо, віце-прем’єр-міністр Олег Уруський напередодні поїхав в Абу-Дабі (ОАЕ) на виставку IDEX-2021.

 

В СБУ назвали причину санкцій проти Sportmaster – УП

Санкції щодо сінгапурської компанії Sportmaster Operations Pte. Ltd (засновник відповідної мережі “Спортмастер”) введені на підставі інформації про роботу цієї мережі в Криму.

Джерело: СБУ в коментарі Українській правді

Дослівно: “Запровадженню санкцій передував лист СБУ на адресу МЗС України, скерований ще влітку минулого року, про протиправність такої діяльності на тимчасово окупованих територіях.

Своєю чергою МЗС України неодноразово зверталося з відповідними нотами до держорганів Сінгапуру, які залишились без розгляду та належного реагування”.

Передісторія:

Президент України Володимир Зеленський своїми указами погодив рішення Ради національної безпеки і оборони про санкції проти низки осіб, серед яких народній депутат Віктор Медведчук, і проти 19 компаній.

Санкції проти дружини Медведчука Оксани Марченко і цивільної дружини Козака Наталії Лавренюк ввели через те, що вони є власницями заводу в Ростовській області, який фінансував бойовиків ОРДЛО.

Під санкції РНБО, погоджені Володимиром Зеленським, серед інших потрапила мережа спортивних товарів “Спортмастер”, велика російська фармацевтична компанія та енергетичні підприємства.

 

Підсанкційний “Спортмастер” каже, що продовжує працювати в Україні – УП

У компанії “Спортмастер Україна” заявили, що продовжують роботу в Україні, а включення Sportmaster Operation Pte.Ltd до списку санкцій є неаргументованим і безпідставним.

Джерело: “Інтерфакс-Україна” з посиланням на CEO “Спортмастер Україна” Людмилу Книш

Пряма мова: “Прецедент про включення Sportmaster Operation Pte.Ltd до списку санкцій є неаргументованим і безпідставним, викликає багато питань, відповіді на які поки не можуть дати навіть провідні юристи України.

Усі ці роки компанія “Спортмастер Україна” вела і веде самостійний, незалежний, чесний, відкритий бізнес, заснований суворо на дотриманні законів України, встановлених правил і кодексу бізнесу, залишаючись поза політикою”.

Деталі: За словами Книш, на сьогоднішній день немає приводів і підстав для обмеження господарської діяльності компанії, тому магазини “Спортмастер” продовжують роботу.

СЕО зазначила, що одним із пріоритетів компанії є збереження робочих місць співробітників (близько 1,5 тисячі).

За словами Книш, за 25 років існування компанії “Спортмастер Україна” було відкрито понад 150 магазинів, в тому числі Sportmaster і франчайзингові Columbia, Sportlandia і Weekender по всій країні.

Передісторія:

Компанія Sportmaster Operations Pte. Ltd (Сінгапур), якій безпосередньо належить ТОВ “Спортмастер-Україна”, рішенням РНБО і указом президента України від 19 лютого 2021 року включена до списку санкцій.

Щодо “Спортмастера” введена повна заборона на торговельні операції і на транзит ресурсів територією України на 3 роки.

У держреєстрі бенефіціарами “Спортмастер-Україна” з частками 30,79% вказані брати Микола і Володимир Фартушняки, ще таку ж частку контролює їх партнер Олександр Михальський. У всіх у них в держреєстрі зазначене громадянство Мальти і адреса проживання в ШвейцаріїКомпанія Sportmaster Operations Pte. Ltd (Сінгапур), якій безпосередньо належить ТОВ “Спортмастер-Україна”, рішенням РНБО і указом президента України від 19 лютого 2021 року включена до списку санкцій.Щодо “Спортмастера” введена повна заборона на торговельні операції і на транзит ресурсів територією України на 3 роки.

 

Санкції проти Медведчука: Зеленський і Данілов обговорили наступні кроки – УП

Президент Володимир Зеленський обговорив з секретарем Ради національної безпеки і оборони Олексієм Даніловим  наступні кроки після впровадження санкцій проти “кума Путіна” Віктора Медведчука.

Джерело: сайт Офісу президента

Дослівно: “Співрозмовники (Данілов та Зеленський – УП) також обговорили наступні кроки в контексті виконання останніх рішень Ради національної безпеки і оборони.

Були уточнені плани роботи РНБО на найближчий період та обговорені питання збільшення штатної чисельності Апарату Ради національної безпеки і оборони”.

Деталі: Також Данілов поінформував Зеленського про актуальні загрози у фінансовій та енергетичній сферах України.

Передісторія:

19 лютого Рада національної безпеки й оборони України включила політика Віктора Медведчука та його дружину Оксану Марченко в санкційний список. Причиною називають фінансування тероризму.

Санкції стосовно Марченко і цивільної дружини Козака Наталії Лавренюк ввели через те, що вони є власницями Новошахтинського нафтопереробного заводу в Ростовській області, який фінансував бойовиків “Л-ДНР”.

 

Російські хакери змінили тактику кібератак на українські сайти – РНБО

УП

Починаючи з 18 лютого 2021 року Національний координаційний центр кібербезпеки при РНБО фіксує масовані DDoS атаки на український сегмент Інтернет, переважно на веб-сайти сектору безпеки і оборони.

Джерело: пресцентр РНБО

Деталі: Зазначається, що атаки здійснювалися на сайти Служби безпеки України, Ради національної безпеки і оборони, ресурси інших державних установ та стратегічних підприємств. Встановлено, що джерелом цих скоординованих атак були ІР-адреси, які належать певним російським мережам обміну трафіком.

Під час реагування та аналізу фахівці виявили, що зловмисники  використовують новий механізм кібератак, який не спостерігався раніше під час подібних інцидентів.

Дослівно: “Так, під час атаки вразливі веб-сервери державних органів інфікуються вірусом, який приховано робить їх елементом бот-мережі, що використовується для DDOS-атак на інші ресурси. При цьому системи безпеки інтернет-провайдерів визначають скомпрометовані веб-сервери як джерело атак, та починають блокувати їх роботу шляхом автоматичного внесення до “чорних списків”. Таким чином, навіть після закінчення фази DDoS атаковані веб-сайти залишаються недоступними для користувачів”.

Додатково: Фахівці НКЦК готові надати консультацію та технічну допомогу для виявлення та реагування на цей вид кібератаки. У разі виявлення компрометації сайтів, DDoS-атак просять повідомляти Національний координаційний центр кібербезпеки (report@ncscc.gov.ua).

 

Посол Британії: Києву слід зосередитись на реформі Міноборони, а не на ПДЧ – УП

Посол Британії у Києві Мелінда Сіммонс вважає, що Україні передусім слід зосередитися на структурній реформі оборонного відомства, а не наполягати на Плані дій щодо членства у НАТО.

Про це вона сказала в інтерв’ю “Європейській правді”.

За словами посла, питання реформи оборонних інституцій в Україні викликає занепокоєння.

“Оскільки ви досягли EOP (статус партнера з розширеними можливостями. – Ред.), то виникає питання: що далі, який крок наступний? І моя відповідь така: в рамках EOP вам треба концентруватися не лише на військовій сумісності з НАТО, але також змінювати ваше військове відомство структурно, запроваджувати європейські практики у питаннях оборонних закупівель, логістики. Наразі у Міноборони цього ще немає”, – зазначила Сіммонс.

“Якщо ви цього не робитимете, це перетворить політику відкритих дверей НАТО на політику “відкритих дверей, яких можна уникнути”. Для країн, які не підтримують інтеграцію з Альянсом, це стане приводом уповільнити цей процес”, – додала вона.

Як приклад Сіммонс назвала ситуацію з оборонними закупівлями. За словами дипломатки, закон, ухвалений у 2020 році, є справді добрим, але потрібна його імплементація.

Вона згадала заяви Міноборони України про бажання отримати ПДЧ вже цього року, і висловила розуміння політичної логіки таких заяв.

“Але якщо при цьому у вас відстає оборонна реформа – то такий план не дає мені впевненості. Посудіть самі: ви щойно отримали EOP, він передбачає кілька конкретних змін, здійснення яких від вас чекають. А ви робите лише меншу частину з них і кажете: “А тепер ми хочемо ПДЧ”, – зазначила посол Британії.

Як повідомлялося, прем’єр-міністр України Денис Шмигаль розраховує, що Україна зможе отримати план дій щодо членства у НАТО (ПДЧ) одночасно з Грузією.

 

Глави МЗС країн ЄС досягли домовленості щодо санкцій проти РФ за арешт Навального – УП

Міністри закордонних справ країн ЄС досягли домовленості працювати над санкціями проти РФ у  зв’язку з арештом критика Путіна Алексєя Навального і переслідуванням опозиції.

Про це повідомило німецьке агентство DPA з посиланням на дипломатичні джерела, передає “Європейська правда“.

“Міністри закордонних справ ЄС погодились просувати вперед роботу над новими санкціями проти Росії після ув’язнення опозиціонера Алексєя Навального”, – йдеться у повідомленні.

Як повідомлялося, наступними тижнями мають визначити правові рамки та конкретний список осіб, до яких застосують санкції.

Новий санкційний механізм ЄС за порушення прав людини, що був схвалений у 2020 році, передбачає замороження активів і/або обмеження на поїздки. Справа Навального може стати першим випадком, коли Євросоюз задіє його.

Посол РФ при ЄС Владімір Чижов водночас сказав, що Росія вживатиме заходів у відповідь, якщо Євросоюз піде на нові санкції.

Як повідомляла “Українська правда”, 20 лютого російський суд визнав винним Навального у справі про нібито наклеп на ветерана. Раніше опозиціонера залишили у в’язниці у справі “Ів Роше”, але врахували в термін відбування покарання 1,5 місяці домашнього арешту. Таким чином, в колонії Навальному залишається провести близько 2,5 років.

Обговорення нових санкцій відбувається після того, як главу дипломатії ЄС Жозепа Борреля гостро розкритикували у зв’язку з принизливою поїздкою в Москву, коли міністр закордонних справ Росії Сергєй Лавров використав спільну пресконференцію, щоб принизити блок.

 

Боррель: Росія обрала курс конфронтації, ЄС підготує відповідь – УП

Глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель очікує на єдність країн-членів під час обговорення у понеділок відповіді Євросоюзу на арешт опозиціонера Навального та придушення мирних мітингів у Росії.

Про це Боррель сказав, прибувши на засідання ради міністрів закордонних справ ЄС у Брюсселі, повідомляє “Європейська правда”.

“Зрозуміло, що Росія перебуває на конфронтаційному курсі з ЄС. У справі пана Навального – це груба відмова поважати зобов’язання, включно з відмовою взяти до уваги рішення Європейського суду з прав людини. На раді міністрів закордонних справ відбудеться важлива дискусія про те, як реагувати на це”, – заявив Боррель.

Він висловив сподівання на єдність та рішучість країн-членів.

Перед зустріччю міністрів закордонних справ головний дипломат Люксембургу Жан Ассельборн оголосив про нові санкції проти Росії через справу критика Кремля Алексєя Навального.

Глава МЗС Австрії Александр Шалленберг напередодні висловив очікування, що нові санкції будуть підтримані широкою більшістю.

Новий санкційний механізм ЄС за порушення прав людини, що був схвалений у 2020 році, передбачає замороження активів і/або обмеження на поїздки. Справа Навального може стати першим випадком, коли Євросоюз задіє його.

Посол РФ при ЄС Владімір Чижов заявив, що Росія вживатиме заходів у відповідь, якщо Євросоюз піде на нові санкції.

 

Дуда в ООН застеріг від переходу до “business-as-usual” у відносинах з РФ

Міжнародна спільнота не повинна переходити до політики “business-as-usual” у відносинах з Росією, яка не дотримується норм міжнародного права.

Про це заявив президент Польщі Анджей Дуда під час онлайн-виступу на сесії Ради ООН з прав людини, передає Укрінформ з посиланням на пресслужбу президента РП.

“Відновлення підходу “business-as-usual” у відносинах з Росією й очікування, що це вплине на поведінку Кремля, є наївним. Не у цьому полягає справжній діалог. Він означає дотримання певних стандартів, а у випадку Росії ці стандарти не поліпшуються, а погіршуються”,- заявив Дуда.

Він закликав російську владу виконати міжнародні зобов’язання і звільнити опозиціонера Олексія Навального і його заарештованих прихильників.

Президент РП підкреслив, що міжнародна спільнота має також звертати увагу на “жахливу ситуацію з правами людини на окупованих територіях України, які перебувають під контролем російських окупаційних сил чи сепаратистів, яких підтримує Росія”.

“Польща однозначно підтримує суверенітет і територіальну цілісність України у її міжнародно визнаних кордонах”,- підкреслив Дуда.

Він також наголосив, що міжнародна спільнота не може мовчати й з огляду на хвилю репресій, яка прокотилася в Білорусі після президентських виборів.

Як повідомлялося, 17 січня Олексія Навального затримали в зоні паспортного контролю аеропорту “Шереметьєво”, коли він повертався в РФ з Німеччини, де проходив лікування після отруєння речовиною групи “Новічок” наприкінці серпня 2020 року.

2 лютого суд замінив Навальному умовний строк у справі «Ів Роше» на реальний. Опозиціонер має провести в колонії близько 2 років і 5 місяців.

Після цього в Росії пройшли кілька масових вуличних акцій протесту прихильників Навального. Понад 10 тисяч їх учасників були затримані, багатьох відправили під арешт. 11 лютого МВС РФ заявило про порушення 90 кримінальних справ після протестів у січні-лютому.

 

Реакцією ЄС на арешт Навального має бути вихід з Nord Stream 2 – євродепутат

Нові санкції у зв’язку зі справою Навального повинні поширюватися і на олігархів з оточення президента РФ Володимира Путіна, а також передбачати вихід європейських партнерів з російського проєкту газопроводу Nord Stream 2.

Як передає Укрінформ, відповідні коментарі окремих депутатів Європарламенту від Австрії поширило у понеділок “Австрійське агентство преси” (АРА).

“ЄС повинен прийняти важке рішення та вийти з трубопроводу Nord Stream 2”, – заявив євродепутат від австрійських “Зелених”, співголова Європейської партії зелених Томас Вайтц, коментуючи погодження Радою міністрів ЄС санкцій через арешт російського опозиціонера Олексія Навального.

На його переконання, ті ж санкції, які були погоджені Радою міністрів ЄС у понеділок, є лише “невеликим ударом по рукам” і не матимуть вплив на Путіна.

Очільник делегації Австрійської соціал-демократичної партії у Європарламенті Андреас Шідер також висловився за жорсткіші санкції через арешт Кремлем Навального.

“У будь-якому випадку нові санкції також повинні бути застосовані й стосовно олігархів-мільярдерів з найближчого оточення прибічників Путіна, інакше вони не матимуть ефекту”, – наголосив євродепутат.

За його словами, поведінка керівництва РФ як всередині країни, так і закордоном “не може бути нічим виправдана”.

Депутат Європарламенту від Австрійської народної партії Лукас Мандл також привітав схвалення санкцій ЄС у зв’язку зі справою Навального. На його переконання, потрібно і надалі зберігати відкритими канали зв’язку з Москвою, але, водночас, “вживати санкцій щоразу при перетині “червоних ліній”.

Як повідомляв Укрінформ, міністри закордонних справ країн-членів ЄС прийняли у понеділок політичне рішення щодо застосування обмежувальних заходів проти чотирьох посадовців РФ, які були причетними до протиправних дій проти опозиційного політика Олексія Навального і його арешту, а також до придушення мирних демонстрацій на його підтримку.

 

США ввели санкції проти російських судна і компанії, пов’язаних із Nord Stream 2

Офіс контролю за іноземними активами Міністерства фінансів США оголосив про введення санкцій проти російського судна «Фортуна», залученого до будівництва Nord Stream 2, а також його власника, ТОВ «КВТ-РУС».

Про це йдеться на офіційному сайті американського Мінфіну, передає Укрінформ.

У повідомленні уточнюється, що санкції вводяться на виконання Акту протидії противникам Америки (CAATSA), прийнятому в 2017 році, а також Акту про захист енергетичної безпеки Європи (PEESA), затвердженому оборонним бюджетом США 2020 року.

У списку санкцій, зокрема, позначені судно «Фортуна» (UBDP8) під російським прапором, а також компанія «КВТ-РУС», зареєстрована в Москві.

Як повідомляв Укрінформ, ще на початку лютого російська сторона заявила про відновлення робіт на недобудованій ділянці газопроводу Nord Stream 2 у водах Данії. При цьому було задіяно судно «Фортуна».

Наразі завершено 94% робіт з будівництва трубопроводу Nord Stream 2 між Росією і Німеччиною. Причому, недобудованими залишаються близько 150 км. Роботи з прокладання труб були зупинені наприкінці 2019 року через прийнятий у США закон, який передбачає санкції проти компаній, залучених до проєкту. На початку 2021 року США прийняли ще один законодавчий акт, який передбачає розширення санкцій проти учасників Nord Stream 2. Його положення були вписані в поточний закон про асигнування на національну оборону США.

 

Держдеп дасть $1,5 мільйони на підтримку ветеранів та екоініціатив в Україні

Бюро з питань демократії, прав людини та праці (DRL) Держдепу США оголосило конкурс проєктів в Україні, спрямованих на підтримку екологічних неурядових організацій в Україні, а також сприяння громадській активності українських ветеранів.

Про це йдеться на офіційній сторінці зовнішньополітичного відомства США, передає Укрінформ.

«Метою DRL є підтримка активності екологічних громадських організацій в Україні, особливо, з огляду на корупцію на місцевому рівні. Очікувані результати повинні включати збільшення можливостей для активістів у сфері екології та їхніх союзників, в тому числі журналістів і юристів, виступати за політичні рішення, створювати коаліції, залучати громадськість та захищати себе від нападів», – зазначається в повідомленні.

З цією метою американська сторона виділяє грант на суму $750 тисяч на реалізацію проєктів за умовами, запропонованими для неурядових організацій в Україні.

Ще один рівноцінний грант ($750 тисяч) Держдеп США надає на ініціативу сприяння громадській активності ветеранів бойових дій в Україні.

«Конфлікт на Донбасі створив тисячі ветеранів бойових дій в Україні. Багато з тих, хто повертається з конфлікту, відчувають відсутність належної підтримки та послуг», – зазначається в повідомленні.

Отже, очікувані результати від реалізації цієї ініціативи охоплюють створення нових можливостей для ветеранів, щоби вони мали змогу робити конструктивний внесок в життя суспільства й у розвиток демократичних структур в Україні. Крім того, це має запобігти вербуванню ветеранів радикальними угрупованнями.

Кінцевий термін подання заявок – 21 квітня 2021 року. Період реалізації проєктів розрахований на 24 місяці.

Як повідомлялося, Бюро з питань демократії, прав людини та праці сприяє розвитку цивілізованих цінностей у світі та верховенству права. Це, своєю чергою, має сприяти розвитку міцних, стабільних, процвітаючих та суверенних держав, підкреслюють у Державному департаменті США.

 

Режим Лукашенка засудив 16-річного підлітка до 5 років колонії – УП

У Білорусі до 5 років ув’язнення у виховній колонії за нібито “масові заворушення” засудили 16-річного Микиту Золотарьова.

Джерело: “Радыё Свабода“, правозахисний центр “Вясна”

Деталі: Відзначається, що після оголошення вироку Золотарьов впав в істерику. Він кинувся до ґрат і крикнув: “Випустіть мене звідси!”.

Крім того 25-річного Дмитра Корнєєва засудили на 8 років колонії суворого режиму. 28-річного Леоніда Ковальова – до 6 років позбавлення волі.

Жителів Гомеля, району та міста Добруш звинуватили в масових заворушеннях, насильству по відношенню до міліції, протиправних діях з горючими речовинами ( “коктейлями Молотова”), Леонід Ковальов звинувачувався також в “залученні неповнолітнього в протиправну поведінку”.

За статтею 364 Кримінального кодексу РБ (насильство по відношенню до міліції) обвинувачених виправдали.

Всі троє, за словами прокурора, відгукнулися на заклики з Telegram-каналів і тому взяли участь у “масових заворушеннях”, які супроводжувалися “погромами, підпалами, збройним опором владі”.

Держобвинувач зазначив, що Ковальов намагався “навмисно зняти відео”, а потім розмістити його в Інтернеті “з метою пропаганди злочинної діяльності”.

16-річний Микита Золотарьов страждає на епілепсію. Його батько повідомив журналістам, що Микиту побили співробітники міліції і СІЗО. Адвокат подав скаргу, але складу злочину влада не виявила. Микита розповів суду, що його били не тільки в серпні, але і 29 грудня в Гомельському СІЗО. Підліток також заявив в суді, що в СІЗО йому не давали таблетки.

У своїх виступах адвокати заявили, що дії їхніх клієнтів не є злочином за статтею 293 Кримінального кодексу, де масові заворушення пов’язані з “погромами, підпалами, умисним знищенням майна, озброєним опором”.

Нагадаємо: У Білорусі з 9 серпня 2020 року тривають масові протести проти режиму Лукашенка, який фальсифікував вибори президента в країні. Серед тисяч затриманих і оголошених у розшук за цей час опинялися журналісти, митці, спортсмени. Режим Лукашенка судить за надуманими звинуваченнями та кидає за грати іноземних громадян, неповнолітніх та журналістів, які просто виконують свою роботу.

 

Білорусь і Росія допрацьовують останні кроки щодо інтеграції – Лукашенко

УП

Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що урядам Білорусі і Росії залишилося доопрацювати 6-7 дорожніх інтеграційних карт із 33 передбачених домовленостями.

Джерело: ТАСС з посиланням на заяву Лукашенка на зустрічі з президентом РФ Володимиром Путіним

Пряма мова: “Ми, по-моєму, 33 напрямки окреслили – ці дорожні карти, які напрацювали. Ми домовилися про те, що ми їх модернізуємо, оновимо. Уряди дуже багато зробили, вони оновили формат.

Сьогодні посол (Білорусі в РФ Володимир – ред.) Семашко повідомляв, що там, можливо, залишилося із 33 шість-сім дорожніх карт, над якими уряди працюють. Усі інші готові до підписання”.

Для довідки: Союзна держава – конфедеративний союз Російської Федерації та Республіки Білорусь з поетапно організовуваним єдиним політичним, економічним, військовим, митним, валютним, юридичним, гуманітарним та культурним простором.

Спершу 2 квітня 1996 року було підписано угоду про створення “глибоко інтегрованої політично та економічно” Спільноти Росії і Білорусі.

Далі у 1997 році цю спільноту перетворили на Союз Білорусі та Росії. В обох угодах йшлося про збереження державного суверенітету обох сторін, але узгодження зовнішньої політики, а також глибоку економічну інтеграцію і навіть, відповідно до Статуту та Договору про Союз Білорусі та Росії, єдине громадянство.

У грудні 1999 році було підписано договір про створення Союзної Держави.

Передісторія:

У квітні 2020 року Лукашенко заявив, що Білорусь не відмовляється від жодного пункту договору про створення Союзної держави з Росією, але наполягає на рівних умовах.

У вересні 2020 року посол Білорусі в Росії Володимир Семашко заявив, що Білорусь і Росія відновили обговорення дорожніх карт щодо інтеграції в так званій Союзній державі.

 

В Україні зафіксували 3 206 нових випадків коронавірусу

В Україні за минулу добу, 21 лютого, зафіксували 3 206 нових випадків COVID-19. Летальних випадків – 53.

Як передає Укрінформ, про це у Фейсбуці повідомив міністр охорони здоров’я Максим Степанов.

“3 206 нових випадків коронавірусної хвороби COVID-19 зафіксовано в Україні станом на 22 лютого 2021 року. Зокрема, захворіли 216 дітей та 78 медпрацівників”, – йдеться у повідомленні.

Він поінформував, що за добу госпіталізовані 1443 пацієнти, водночас одужали 1353 особи. Летальних випадків зареєстровано 53.

Найбільше підтверджених випадків зареєстровано в Івано-Франківській (515), Вінницькій (328), Житомирській (285), Львівській (279) та Чернівецькій (259) областях, повідомив глава МОЗ.

Степанов зазначив, що за весь час пандемії в Україні коронавірус виявлено у 1 307 662 осіб, з них уже одужали 1 147 426, померли 25 156 пацієнтів.

Як повідомлялося, за даними Worldometer, від початку пандемії у світі виявлено 111 962 912 випадків захворювання на COVID-19, зокрема 2 478 165 летальних, 87 331 761 людина одужала.

 

Україна отримає додатково 5 мільйонів доз вакцини NovaVax – Степанов 

УП

Українська делегація в Індії домовилася про збільшення постачання в Україну американської вакцини NovaVax проти коронавірусу.

Джерело: міністр охорони здоров’я Максим Степанов у Facebook

Пряма мова: “Ще одна позитивна новина з індійського Пуне та найбільшого у світі виробника вакцин Serum Institute.

Успішно завершили переговори про збільшення постачання в Україну американської вакцини NovaVax. Нам підтвердили можливість постачання додаткових 5 мільйонів доз вакцин від цього виробника. Затвердимо домовленість підписанням договору.

Загальний обсяг вакцин NovaVax, який ми очікуємо в Україні, на сьогодні складає 15 млн (доз). Нагадаю, що постачання вакцини NovaVax заплановано починаючи з липня 2021”.

Деталі: Степанов перебуває в Індії, де в умовах пандемії і браку вакцин домовляється про подальші закупівлі вакцин проти коронавірусу SARS CoV 2, що викликає хворбу COVID-19

Напередодні голова МОЗ України проконтролював відвантаження першої партії вакцин AstraZeneca (CoviShield) з заводу-виробника в індійському місті Пуне. 500 000 доз вакцини їдуть до України – і далі будуть розподілені між регіонами.

 

В ОП назвали “Буковель” та “іноземних туристів” причиною спалаху COVID-19 на Прикарпатті – УП

Заступник керівника Офісу президента Кирило Тимошенко заявив, що причиною спалаху коронавірусу на Прикарпатті стали іноземні туристи і гірськолижний курорт “Буковель”.

Джерело: форум “Україна 30. Інфраструктура”

Пряма мова: “Ми очікували, що (нова хвиля COVID-19) буде 5-10 лютого, але вона почалася трошки пізніше…

За підрахунками пана Ляшка, нашого санітарного лікаря, це дав Буковель і саме іноземні туристи. І далі почало розходитися через місцеве населення, але ми тримаємо уже цю ситуацію”.

Деталі: Він додав, що з киснем на Прикарпатті проблем взагалі немає, область забезпечена киснем, як і всі інші області.

Тимошенко запевнив, що ситуація на контролі і це питання через кілька днів ймовірно “буде знято”.

За його словами, близько 60% туристів “Буковелю” цьогоріч іноземці.

Відомо, що на початку року президент Володимир Зеленський і сам катався на лижах у “Буковелі”.

Нагадаємо:

Івано-Франківська область є лідером антирейтингу за добовим приростом хворих на COVID-19. В області переповнені лікарні, передбачені для пацієнтів із коронавірусом. На Прикарпатті запровадили карантинні обмеження “червоного рівня” епідемічної небезпеки.

В Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях на тиждень призупинять роботу розважальної інфраструктури і всіх закладів громадського харчування.

Там же через загострення епідеміологічної ситуації з коронавірусом державна служба з надзвичайних ситуацій розгорнула мобільний шпиталь для хворих на COVID-19

 

Вітренко обіцяє зробити прибутковими державні енергокомпанії, якщо стане міністром

Т.в.о. міністра енергетики Юрій Вітренко обіцяє зробити прибутковими державні енергетичні компанії у разі його призначення на посаду міністра.

Як передає кореспондент Укрінформ, про це він заявив в ефірі програми “Свобода слова”.

“Я зроблю так, щоб “Енергоатом” був прибутковий, “Центренерго” був прибутковий, щоб ми позбулися критичної залежності від будь-яких енергоносіїв з Росії”, – наголосив Вітренко.

Він додав, що наполягатиме на тому, щоб НАК “Нафтогаз України” збільшив видобуток природного газу.

Також Вітренко пообіцяв “захищати Україну на енергетичному фронті”.

“Завтра свідомі депутати, які реально розуміють, що у нас є енергетична війна, які розуміють, що у країні, яка знаходиться у стані війни, міністр енергетики має бути з повноваженнями, мають прийти у зал і дати можливість міністру ефективно виконувати свої обов’язки — незалежно від прізвищ. Я не розумію, як в країні так багато часу може не бути міністра з повноваженнями”, – зазначив Вітренко.

Як відомо, у березні 2021 року виповниться рік відтоді, як Україна не має повноцінно призначеного міністра енергетики.

Вітренко виконує обов’язки міністра енергетики з 21 грудня 2020 року. 17 грудня 2020 року за призначення Вітренка на посаду першого віцепрем’єр-міністра – міністра енергетики проголосували 186 народних депутатів.

28 січня Верховна Рада вдруге провалила його призначення першим віцепрем’єром та міністром енергетики. За відповідне рішення проголосували лише 204 депутати за необхідного мінімуму у 226 голосів.

 

Україна не має залежності від постачання дизеля через «ПрикарпатЗахідтранс»

Україна не має залежності від постачання дизельного пального через нафтопродуктопровід “ПрикарпатЗахідтранс”, щодо якого Рада національної безпеки й оборони України 19 лютого ввела санкції.

Як передає кореспондент Укрінформ, про це в ефірі “Свободи слова” заявив т.в.о. міністра енергетики Юрій Вітренко.

“Немає критичної залежності від постачання дизеля через цю трубу. Особливо, враховуючи, що дизель через цю трубу йде не лише в Україну, але й у Європу. Є світовий ринок дизелю: навіть якщо не буде постачання з Росії або з Білорусі, ми будемо закуповувати дизель на світовому ринку”, – сказав Вітренко.

Як повідомляв Укрінформ, 19 лютого президент Володимир Зеленський повернув у державну власність нафтопровід “ПрикарпатЗахідтранс”, ввівши у дію рішення РНБО.

На думку експертів, націоналізація нафтопродуктопроводу “ПрикарпатЗахідтранс” призведе до зупинки постачань по магістралі, але не викличе дефіциту й істотного зростання цін на дизельне пальне. Про це, зокрема, йдеться аналізі ситуації від Консалтингової групи “А-95”.

Щодо цін, експерти не виключають незначного, в межах 1–1,5%, підвищення гуртових цін на ДП у центральних і західних регіонах, де переважно розподілялося “трубопровідне” дизпальне.

 

Ризику віялових відключень в енергосистемі України більше немає – Вітренко

Українська енергосистема пройшла найскладніший цієї зими період, коли ризик віялових відключень був цілком реальний, і увійшла у звичайний режим роботи, зокрема, газові блоки теплових електростанцій знову виведені в резерв.

Як передає кореспондент Укрінформу, про це в ефірі “Свободи слова” заявив т.в.о. міністра енергетики Юрій Вітренко.

“Ми пройшли найскладніший період, коли дійсно був великий ризик віялових відключень. Зараз уже вийшов з ремонту один з блоків атомних станцій, на який ми розраховували. Це підтримує українську енергосистему. Ми вже не використовуємо газові блоки, які є у нас в резерві, і які ми включимо, якщо у нас будуть якісь перебої з електроенергією”, – зазначив він.

Вітренко також наголосив, що поточний зимовий період Україна проходить з рекордними запасами газу.

“Для цього періоду року у нас рекордні запаси газу. У нас є навіть резерв, як щодо газу, так і щодо електроенергії”, – зазначив т.в.о. міністра.

Як повідомляв Укрінформ, у першій половині січня поточного року енергохолдинг ДТЕК надіслав на адресу ТЕС “Центренерго” попередження про підвищення ціни на вугілля, після чого, порушивши умови договору, припинив постачання. У самого енергохолдингу почали виходити в аварійний ремонт енергоблоки ТЕС.

У зв’язку зі зниженням температури повітря і зростанням споживання електроенергії, для забезпечення стабільності енергосистеми, єдиним рішенням стало включення в роботу додаткових енергоблоків із використанням природного газу. 18 січня ПАТ “Центренерго” було змушено додатково під’єднати до роботи енергосистеми 6 газових енергоблоків.

З 18 січня Білорусь почала надавати аварійну допомогу енергосистемі України.

Станом на кінець січня запаси палива на складах ТЕС зменшилися у 5,7 раза у порівнянні з початком опалювального сезону. А поточні запаси вугілля були в 5,5 раза менші за значення станом на 4 лютого 2020 року (2,4 млн т).

На початку лютого Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) заявила, що об’єднана енергосистема України через критичні запаси вугілля функціонує на межі виникнення загальносистемної аварії та введення в дію графіків аварійного припинення електропостачання споживачам.

Станом на початок лютого Україна відновила експорт електроенергії з РФ.

 

У “Слузі народу” вважають, що голоси за “правки під Вітренка” під час позачергового засідання ВР знайдуться

УНН. Завтра, 23 лютого, під час позачергового засідання Верховної Ради буде розглянуто Закон України про внесення змін до деяких законів України щодо поновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби. Закон буде проголосований позитивно, голоси за нього знайдуться. Про це УНН повідомила член партії “Слуга народу”, нардеп Олена Мошенець.

Цитата

“Ключове питання у цей день – конкурси та правки для заступників і виконуючих обов’язки міністрів. Якщо нас збирають завтра, то, думаю, голоси будуть знайдені”, – сказала вона.

Деталі

23 лютого відбудеться позачергове засідання Верховної Ради, де буде розглянуто Закон України про внесення змін до деяких законів України щодо поновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби з пропозиціями Президента України.

Серед правок – можливість в.о міністра мати всі ті ж повноваження, що і у призначеного парламентом глави відомства. У першу чергу це “розв’яже руки” в.о. міністра енергетики Юрію Вітренку, якого вже двічі не змогли призначити повноцінним міністром.

До чого тут Вітренко

21 грудня 2020 року Юрій Вітренко став виконуючим обов’язки міністра енергетики. До цього Верховна Рада України 17 грудня не підтримала призначення Юрія Вітренка першим віце-прем’єр-міністром – міністром енергетики України. Відповідне рішення тоді підтримали тільки 186 народних депутатів України.

Пізніше голова Верховної Ради України Дмитро Разумков зробив заяву, що Вітренко призначили в.о. в обхід Верховної Ради.

Отримавши крісло міністра, хоч і з приставкою в.о., Вітренко у перші тижні своєї роботи виявився в центрі “тарифної кризи”, вихід з якої шукають досі. І відміна пільгової ціни на електроенергію за перші 100 кВт-год – лише верхівка айсберга.

Як писав УНН, нардепи двічі не підтримали призначення Юрія Вітренка на посаду міністра енергетики, тобто він так і залишився “недоміністром” з приставкою в.о. І це незважаючи на заклик Президента Володимира Зеленського на засіданні фракції до нардепів монобільшості підтримати кандидатуру Вітренка.

 

Україна уклала перший контракт на IDEX-2021 – із Пакистаном на $85,6 мільйона

Україна уклала перший контракт у рамках Міжнародної виставки озброєнь IDEX-2021: ідеться про угоду ДК «Укрспецекспорт» з Пакистаном на ремонт парку танків Т-80УД на загальну суму 85,6 млн дол.

Про це повідомляє Укрінформ з посиланням на пресслужбу державної компанії «Укрспецекспорт».

«Хоча закриття кордонів, яке сталося у минулому році через світову пандемію, і навчило нас ефективно працювати онлайн, участь України в одній із найбільших зброярських виставок, що відбувається офлайн, важко переоцінити», – зазначив генеральний директор Укрспецекспорту Вадим Ноздря, коментуючи хід виставки, яка наразі триває в Об’єднаних Арабських Еміратах.

Він також повідомив, що в рамках IDEX-2021 відбулося укладення контракту між ДК «Укрспецекспорт» та Пакистаном на ремонт парку танків Т-80УД на загальну суму 85,6 млн дол. «Це перший контракт Укрспецекспорту, який є одним з найбільш системних та ефективних спецекспортерів ДК «Укроборонпром», з Пакистаном у цьому році», – зазначив Ноздря. Також з пакистанською стороною було обговорено питання розширення співпраці та реалізації нових проектів до кінця 2021 року.

Крім того, українська делегація вже провела ряд переговорів з делегаціями ОАЕ, Йорданії та Саудівської Аравії та досягла домовленостей щодо співпраці у сферах високоточної зброї та бронетанкової техніки, безпілотних платформ, ремонту двигунів тощо. Про це повідомив генеральний директор концерну «Укроборонпром» Юрій Гусєв.

«У нас є всі підстави прогнозувати, що у 2021 році ми не лише збережемо свої позиції на наших базових ринках, а й вийдемо на нові – з новою продукцією. Український оборонно-промисловий комплекс дає нам таку можливість. Тож плануємо нові зовнішньоекономічні контракти і очікуємо на суттєве зростання обсягів постачання на зовнішні ринки, а відтак – збільшення відрахувань до державного бюджету», – прокоментував перші результати участі України в IDEX-2021 Ноздря.

Як повідомлялося, 21 лютого в Абу-Дабі (ОАЕ) стартувала Міжнародна виставка озброєнь ABU DHABI International Defence Exhibition and Conference (IDEX-2021), яка триватиме до 25 лютого.

IDEX-2021 – одна з найбільших військових міжнародних виставок, яка проводиться під патронатом президента Об’єднаних Арабських Еміратів. У павільйонах Національного виставкового центру в Абу-Дабі свої експозиції презентують понад 900 провідних оборонних компаній з 59 країн світу. Україну представляють дев’ять підприємств ОПК, сім з яких входять до державного концерну «Укроборонпром», серед яких ДК «Укрспецекспорт». Водночас державна компанія «Укрспецекспорт» є організатором об’єднаної експозиції концерну «Укроборонпром». Українську делегацію очолює віце-прем’єр-міністр – міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олег Уруський.

 

Заступник Єрмака: Розробляється програма фінансового лізингу на житло під 5%

УП

Мінфін спільно з профільними комітетами Верховної Ради розробляє програму фінансового лізингу на житло в межах 5% річних.

Про це під час форуму «Україна 30. Інфраструктура» заявив заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко.

«Фінансовий лізинг – це окрема програма, якою також займається Міністерство фінансів разом з профільними комітетами Верховної Ради. Ми будемо мати іпотеку під 7% і фінансовий лізинг, сподіваємося, під 5%»,  – сказав він.

За словами Тимошенка, програмою фінансового лізингу зможуть скористатися медичні працівники, військові, педагоги, поліцейські та соціально незахищені верстви населення.

«Сподіваємось, що ми зможемо це зробити також для внутрішньо переміщених осіб. Це те, про що багато-багато років говорили, але механізму фактично не було. Ми знайшли такий механізм», – зазначив заступник голови ОП.

«Зараз ми працюємо разом з Міністерством фінансів, з Нацбанком, щоб вийти на доступну та зрозумілу кожному громадянину іпотеку», – додав він.

«Сподіваюся, що в першому півріччі, як поставив завдання президент, ця іпотека і фінансовий лізинг будуть запущені. І це дасть найголовніше – житло людям. Друге – величезний мультиплікатор економіки», – резюмував Тимошенко.

Нагадаємо:

У Мінфіні планують у рамках програми «Доступна іпотека під 7%» видати у 2021 році 5 млрд грн кредитів для 5 тисяч сімей.

Відшкодування за іпотекою під 7% стане доступною з 1 березня, водночас, уряд працюватиме над можливість іпотечного кредитування під 5% у 2021 році.

Витрати бюджету на компенсацію відсоткової ставки за нещодавно ухваленою програмою «Доступної іпотеки» можуть сягати 5 мільярдів гривень за умови щорічного зростання іпотечного портфелю 30%.

Уряд затвердив постанову щодо «доступної іпотеки»: ставку за кредитами визначили в межах 7% річних.

 

Зеленський: Головна мета для нас як держави – це заможний українець

УП

Президент Володимир Зеленський заявив, що головна мета держави – заможний українець, за його словами, Україна має всі підстави стати одним з найбільших у світі хабів для стартапів та високотехнологічного виробництва.

Про це він сказав на нараді з представниками ОП, парламенту та уряду, передає Офіс президента.

«Однією з головних засад розвитку української економіки є впровадження європейських стандартів промислового і продовольчого виробництва. Зокрема, йдеться про інноваційний розвиток промисловості, «промисловий безвіз» із Європейським Союзом, стимулювання та створення нових робочих місць, оновлення Угоди про асоціацію з ЄС.

Також президент закликав до пришвидшення переходу на стандарти ринкової економіки та стимулювання розвитку бізнесів», – йдеться у повідомленні.

«Україна має всі підстави стати одним з найбільших у світі хабів для стартапів та високотехнологічного виробництва. Держава має забезпечити підтримку молодих підприємців і свободу конкуренції як основи ринкової економіки України. Наші підприємці – це локомотив сучасної успішної української економіки», – заявив Зеленський.

В ОП додали, що учасники наради обговорили створення сприятливих умов для ведення бізнесу, доступу підприємців до фінансових ресурсів, підвищення місця України у Глобальному рейтингу інновацій, підвищення рівня конкуренції, формування прозорого та справедливого конкурентного середовища з максимальним використанням інформаційних систем.

«Також обговорили способи залучення інвестицій в Україну, створення умов для захисту інвесторів, імплементації механізмів державно-приватного партнерства та концесії як ефективних способів розвитку економіки», – йдеться у повідомленні.

«Головна мета для нас як держави – це заможний українець. Успішна Україна – це зрозуміла прозора економіка з комфортними умовами для бізнесу, стабільною банківською системою та сучасними інформаційними технологіями», – сказав Зеленський.

За словами міністра фінансів Сергія Марченка, його відомство працює над реалізацією середньострокового бюджетного планування, що допоможе державі ефективніше долати фінансові і економічні виклики і стати надійною опорою для кожного українця.

 

«Доступні кредити 5-7-9%»: Обсяги позик перевищили 21 мільярд – УП

З початку програми “Доступні кредити 5-7-9%” банки-учасники видали 8 916 кредитів на загальну суму 21,4 млрд грн, з них 12,3 млрд грн – рефінансування попередньо отриманих позик.

Про це повідомляє прес-служба Мінекономіки.

Також із загальної суми  3,8 млрд грн підприємці отримали на капітальні інвестиції та 5,3 млрд грн в якості антикризових кредитів під 3%.

“Найактивнішими учасниками програми є представники сільського господарства (54%), торгівлі та виробництва (19%) та промислової переробки (15%). За регіональною класифікацією лідерами залишаються Львівська, Харківська, а також Київська області”, – йдеться у повідомленні.

За останній тиждень банки-учасники програми “Доступні кредити 5-7-9%” підписали 125 договорів на суму 886 млн грн.

Зокрема, 312 млн грн від загальної суми укладених за останній тиждень угод складають угоди з рефінансування попередньо виданих кредитів.

47 млн грн – видані уповноваженими банками інвестиційні кредити. Антикризові кредити під 3% складають 527 млн грн.

Нагадаємо:

Повідомлялось, що з початку дії програми “Доступні кредити 5-7-9%” уповноважені банки видали 8630 позик на загальну суму в 20,2 млрд грн.

 

У Кличка кажуть, що Гостиний двір потрібно терміново рятувати – УП

В КМДА наголошують, що Гостиний двір знаходиться в аварійному стані та потребує термінових робіт.

Джерело: в. о. першого заступника голови КМДА Валентин Мондриївський, якого цитує офіційний портал столичної влади

Пряма мова: “Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 28 січня 2021 року залишив без задоволення апеляційну скаргу Фонду державного майна України та таким чином підтвердив його зобов’язання укласти охоронний договір на Гостиний двір і провести протиаварійні роботи на пам’ятці.

Ми не можемо більше відтерміновувати відновлення Гостиного двору! Нескінченні суди мають нарешті завершитись, адже у тому вигляді, у якому об’єкт є сьогодні, його залишати не можна! Кияни вже занадто довго чекають на цей громадський простір”.

Деталі: У Кличка продовжують наполягати, що Міністерство культури блокує передачу пам’ятки до комунальної власності.

Передісторія:

Гостиний двір на Контрактовій площі у центрі Києва є пам’яткою містобудування та архітектури національного значення. Цей 2-поверховий торговий комплекс був частково зведений у 1809-1813 роках, перебудовувався в ХІХ сторіччі й відбудовувався заново у 1983-1990 роках.

За збереження Гостиного двору від перебудови під торговий центр у 2012-2013 років боролися активісти: зайшовши на його територію в травні вони влаштували там мистецько-освітній простір, згодом переживали атаки і штурми. У лютому 2013 року Гостиний двір горів. Із 2013 року будівля стоїть без даху, вікон і штукатурки – й руйнується.

У 2018 році суд розірвав договір оренди і зобов’язав “Укрреставрацію” повернути “Гостиний двір” до Фонду держмайна. Тоді ж мер Києва Віталій Кличко заявляв, що столична влада очікує на передачу “Гостиного двору” у власність громади, щоб відреставрувати його.

30 січня 2021 року міністр культури Олександр Ткаченко підтвердив, що звернувся до прем’єра Дениса Шмигаля з проханням передати Гостиний двір на баланс Мінкультури і створити на його базі “Музей сучасного мистецтва” і культурний хаб.

Кличко розкритикував “маневри” Мінкультуі попросив прем’єра передати Гостиний двір громаді Києва. Ткаченко заявив, що не хоче, аби “Гостиний двір” перейшов у розпорядження столичної влади, бо сумнівається, що та зробить із нього “культурний хаб”.

 

Регулятор може збільшити витрати “ГарПока” на суди на майже 3 мільйони – УП

Нацкомісія, що здійснює регулювання у сфері енергетики розгляне зміни до кошторису ДП “Гарантований Покупець”, що збільшать його витрати на судові процеси на 2,7 мільйона гривень через наявність 130 відкритих справ у “зеленій” енергетиці.

Про це повідомляє Енергореформа, порядок денний НКРЕКП.

Проєкт рішення зазначає, що “у проваджені господарських судів перебуває 130 справ за позовами виробників електричної енергії за “зеленим” тарифом … про стягнення заборгованості та штрафних санкцій”. Саме це і є причиною збільшення витратної частини “Гарпока”.

Таким чином пропонується збільшити статтю кошторису “Судовий збір та обслуговування судових процесів” у лютому 2021 року на 2, 74 млн грн. Загалом з урахуванням цих змін видатки “ГарПока” становитимуть 266 млн грн.

Наразі видатки за відповідною статтею становлять 4,7 млн грн у лютому, в цілому за рік – 8,7 млн грн.

Згідно з оновленими даними “ГарПока” на 15 лютого, рівень виплат ВДЕ-генерації за 2020 рік досяг 60%, а його ДП перед “зеленими” знизився до 19,6 млрд грн. “ГарПок” вказує, що з 1 січня по 15 лютого 2021 роки за “зелену” електроенергію, вироблену в 2020 році, їм було сплачено 7 млрд грн.

Водночас, Українська асоціація відновлюваної енергетики на своїй сторінці в Facebook повідомляла про те, що не всі виробники “зеленої” електроенергії отримали гроші в рамках траншей кредитних коштів “Укренерго”.

Нагадаємо:

Кабінет Міністрів постановив виділити у 2020 році держгарантії “Укренерго” сумою до 11,3 мільярда гривень для погашення боргів перед виробниками зеленої енергетики.

Державний “Гарантований покупець” 4 лютого виплатив 900 мільйонів гривень, отриманих від “Укренерго”, виробникам “зеленої” енергетики. Ще 0,9 млрд перерахували на користь “Енергоатома”.

ДП “Гарантований покупець” сплатив ще 2,23 мільярда гривень за боргами 2020 року перед виробниками “зеленої” енергетики, стільки ж – на користь ДП “НАЕК “Енергоатом”.

 

На ОГХК претендують 13 потенційних інвесторів – Фонд держмайна

УП

На АТ “Об’єднана гірничо-хімічна компанія” (ОГХК) претендують 13 потенційних покупців із різних країн.

Про це на прес-конференції щодо публічного підписання меморандуму про співробітництво між Фондом держмайна та Ukraineinvest повідомив голова Фонду Дмитро Сенниченко, передає Укрінформ.

“Є запити по об’єктам великої приватизації від міжнародних компаній. Напрацьовано багато інформації по кожному об’єкту великої приватизації, яка може застаріти і не бути актуальною, якщо нам не дадуть провести аукціон. По ОГХК радник має запити від 13 компаній, серед яких відомі спеціалізовані компанії Австралії, Японії”, – розповів Сенниченко.

Він сподівається, що Верховна Рада підтримає у другому читанні законопроєкт про розблокування великої приватизації.

За його словами, стартова ціна АТ “Об’єднана гірничо-хімічна компанія” (ОГХК) на приватизаційному конкурсі становитиме декілька мільярдів гривень.

“ОГХК – на фінальному етапі підготовки. Ми зробили всю підготовчу роботу і можемо виставити цей об’єкт на аукціон в першій половині цього року. Стартова ціна становитиме декілька мільярдів гривень”, – додав голова Фонду держмайна.

“Ми підготували декілька об’єктів для приватизації. Це ОГХК, готель Президент, завод Більшовик, ОПЗ, Обленерго. Ми готові вже в першому півріччі цього року виставити два або три об’єкти на велику приватизацію, при умові якщо Верховна Рада зніме заборону на проведення аукціонів”, – додав він.

Нагадаємо:

Повідомлялось, що підготовка Об’єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК) до приватизації завершена, її можна передати у приватну власність уже у першому кварталі 2021 року, якщо Рада зніме заборону на продаж великих держкомпаній.

 

Для Великого будівництва створять держфонд зі стартовим капіталом у 3 мільярди доларів – УП

Для фінансування програми Великого будівництва буде створене державне акціонерне товариство – воно керуватиме інвестиціями.

Про це під час форуму “Україна-30. Інфраструктура” розповів очільник Укравтодору Олександр Кубраков, повідомляє пресслужба агентства.

За словами Кубракова, Державний дорожній фонд не забезпечує потребу фінансування для оновлення, нового будівництва та утримання мережі доріг. Серед доступних джерел додаткового фінансування – впровадження плати за проїзд для транзитних вантажівок, державно-приватні партнерства, кредитні кошти під державні гарантії.

“З минулого року Укравтодор почав залучати кошти під державні гарантії, однак великі проєкти потребують дешевих довгострокових кредитів, які в Україні поки що відсутні”, – пояснює він. Таким чином в агентстві обрали механізм довгострокового фінансування під інфраструктурні облігації.

Для управлінням інвестиціями створюється державний фонд – акціонерне товариство (АТ) у структурі Укравтодору. Як зазначається, ця фінансова установа зможе формувати статутний капітал через випуск інфраструктурних облігацій, створювати спільні підприємства та залучати інституційних інвесторів.

Стартовий капітал АТ становить майже 3 мільярди доларів. Як кажуть в Укравтодорі, на меті буде перевести його під юрисдикцію Міжнародного інвестиційного арбітражу, забезпечити корпоративне управління та запровадити антикорупційні запобіжники, які розробляються у рамках спільного проєкту Укравтодору та ЄБРР.

 

Продаж спиртзаводу: Фонд держмайна відкидає звинувачення інвестора з Молдови в обмані – УП

Фонд держмайна провів огляд Марилівського МПД ДП “Укрспирт” та заявив про наявність “усіх без винятку” необоротних активів, у тому числі тих, які вказуються компанією-переможцем аукціону “СП Zernoff”  відсутніми та/або неідентифікованими.

Про це повідомляє прес-служба Фонду.

“Фонд держмайна розкрив всю інформацію про приватизаційні активи в онлайн та забезпечив рівний доступ до інформації про об’єкти приватизації за принципом “всі знають все”. Надавалась можливість й фізичного доступу до об’єкту. Таким чином, кожен бажаючий мав можливість ознайомитися з даними про об’єкт та ухвалити зважене рішення про участь в аукціоні.

Разом із тим, “СП Zernoff”, яке перемогло в аукціоні з приватизації Марилівського МПД та зберігання спирту ДП “Укрспирт”, протягом 2-х місяців мало перерахувати кошти за придбаний лот. Проте на даний момент кошти за лот не сплачено”, – йдеться у позиції відомства.

Зазначається, що представники компанії звернулися до суду щодо, начебто, відсутності окремого обладнання та документації на Марилівському МПД ДП “Укрспирт”.

“З метою захисту інтересів інвесторів 21 січня 2021 року “Укрспиртом” було проведено огляд території та активів Марилівського МПД ДП “Укрспирт” .

За результатами проведеного огляду підтверджено наявність на Марилівському МПД ДП “Укрспирт” усіх без винятку необоротних активів, у тому числі тих, які зазначаються відсутніми та/або неідентифікованими, а також підтверджено відповідність технічних площ будівель, заявлених до приватизації відповідним технічним документам”, – наголосили у Фонді.

“З огляду на вищезазначене, звернення компанії до суду може бути трактовано як спроба повернути гарантійний внесок та не сплачувати решту коштів, про що свідчить постійне відкладання інвестором моменту оплати коштів за актив.

Фонд державного майна стоїть на стороні доброчесних інвесторів та захисті державних інтересів, а тому не допустить маніпуляції зі вже укладеними договорами та захищатиме інтереси держави у способи, передбачені законом”, – додали у прес-службі.

Нагадаємо:

Молдовська компанія СП “Zernoff”, переможець аукціону з продажу об’єкта малої приватизації Марилівського МПД ДП “Укрспирт”, звернулася до суду з позовом до Фонду держмайна України через істотну розбіжність фактичної кількості майна, заявленого в електронному лоті.

 

Лобісти з України намагаються зіпсувати відносини влади з МВФ – Зеленський

УП

Президент Володимир Зеленський заявив, що в Україні є лобісти, які намагаються зіпсувати відносини української влади з Міжнародним валютним фондом.

Джерело: Зеленський на форумі “Україна 30. Інфраструктура”

Пряма мова: “Я вважаю, що у нас нормальні відносини з МВФ. Я вважаю, що всередині країни нам ніхто не допомагає з цією темою, а навпаки.

Я знаю, що багато людей, багато лобістів працюють окремо з МВФ, розказуючи що тут відбувається в Україні: “Аяяй тут таке. Таке страшне, ось якщо б були ми. Ми б показали”.

Тобто помічників немає”.

Деталі: За словами Зеленського, він будує міцну, незалежну країну і з деякими речами, які пропонують міжнародні партнери, він погоджується, а з деякими ні.

Щодо проблемних питань Зеленський зазначив, що є багато правок до закону про ВРП, Конституційного суду.

При цьому він додав, що впевнений у тому, що до кінця року Україна отримає кошти від МВФ, а якщо ні, то завжди є “план Б, план В”.

 

Зеленський про Тупицького: “Крок за кроком позбудемося” – УП

Президент Володимир Зеленський заявив, що Конституційний суд запрацює, щойно вдасться позбутися його очільника Олександра Тупицького – він відсторонений від посади, однак  продовжує ходити на роботу.

Джерело: видання “Ліга“, цитуючи Зеленського під час спілкування з журналістами на форумі “Україна 30”

Пряма мова Зеленського: “Конституційний суд зараз заблокований через товариша… ну, ви знаєте, якого. Але ми крок за кроком позбудемося товариша, почне працювати Конституційний суд”.

Передісторія:

Конституційний суд та його судді опинилися в центрі уваги після скандального рішення від 27 жовтня 2020 року щодо неконституційності відкритих електронних декларацій та деяких повноважень Національного агентства з запобігання корупції. (Верховна Рада вже повернула повноваження НАЗК з уточненнями щодо перевірки суддів).

28 грудня Офіс генерального прокурора направив поштою повідомлення про підозру голові Конституційного суду України Олександру Тупицькому у підкупі свідка і введенні в оману суду у справі колишнього голови Вищого господарського суду Віктора Татькова й “Зуєвського енергомеханічного заводу”.

29 грудня президент Володимир Зеленський підписав указ про відсторонення голови Конституційного cуду Олександра Тупицького від посади судді КС строком на два місяці.

30 грудня у КС заявили, що вважають указ Зеленського про відсторонення Тупицького “юридично нікчемним“, і закликали його скасувати. Правовий департамент секретаріату КС заявив, що Тупицький повинен далі виконувати свої обов’язки.

Сам Тупицький імітує невручення підозри і відвідує робоче місце.

 

Мін’юст пішов до суду анулювати реєстрацію партії “Довіра” – УП

Міністерство юстиції України звернулося до Окружного адмінсуду  анулювати реєстрацію політичної партії “Довіра”.

Джерело: сайт ОАСК

Деталі: Зазначається, що ОАСК відкрив провадження у справі.

На думку Мін’юсту, “Довіра” протягом шести місяців не виконала вимоги статті 11 ЗУ “Про політичні партії в Україні” – зокрема, не утворила необхідну кількість своїх обласних організацій, як це передбачено законом.

Повідомляється, що суд ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження – без повідомлення сторін.

Нагадаємо: Рік тому Міністерство юстиції подало позов до 48 партій, діяльність яких не відповідає вимогам закону, щоб анулювати їхні реєстрації.

 

Суддю Вовка вчетверте не змогли доставити до Антикорупційного суду – УП

Голову Окружного адмінсуду Києва Павла Вовка не знайшли за всіма відомими адресами і вчетверте не доставили до Вищого антикорупційного суду.

Джерело: Центр протидії корупції у Telegram

Деталі: Зазначається, що слідчий суддя ВАКС Андрій Біцюк вп’яте дозволив привести Вовка примусово.

Доводи захисників щодо відсутності у Вовка статусу підозрюваного до уваги не беруться, оскільки будь-які рішення суду про це не ухвалювалися. Вирішувати це питання можна виключно у судовому засіданні за обов’язкової участі підозрюваного Вовка.

Наступне судове засідання призначене на 10:30 9 березня.

Що передувало: Вища рада правосуддя не дозволила арешт Вовка, але заборони примусово доставити Вовка до суду в законодавстві немає. Натомість потрібен дозвіл слідчого судді. Вперше ВАКС дозволив примусово привести до суду Вовка 3 лютого.

Передісторія:

У липні 2020 року НАБУ презентувало відео про Вовка і ОАСК, де голова суду та суддя обговорювали, як будуть “владу захоплювати“.   Записи розмов, оприлюднені НАБУ, Вовк назвав сфальсифікованими, і додав, що у відставку не збирається.

НАБУ підозрює голову ОАСК Павла Вовка у створенні злочинної організації з метою захоплення державної влади шляхом встановлення контролю над Вищою кваліфікаційною комісією суддів, Вищою радою правосуддя та створення штучних перешкод у їх роботі. Крім Вовка, підозрюваними є деякі його колеги та голова Державної судової адміністрації Зеновій Холоднюк.

Наприкінці грудня 2020 року в НАБУ повідомили, що Вовк вже понад 3 місяці не з’являється на засідання суду, де йому мали б обрати запобіжний захід. Також повістки ігнорували в ОАСК. Через неявку Вовка до суду, відсутність за місцем проживання, переховування від детективів, у НАБУ намагалися оголосили Вовка у розшук, проте за місяць генпрокурор Ірина Венедіктова так і не відреагувала на ці клопотання.

На початку лютого НАБУ довело до відома Вовка зміст виклику до ВАКС, де 3 лютого мало відбутися засідання з обрання запобіжного заходу. Детективи зачитували Вовку текст клопотання про відсторонення його від посади під час “прогулянки” поруч із суддею довжиною у кілька кілометрів.

 

ЄС рекомендує відкласти обрання нових членів Вищої ради правосуддя до реформи – посол – УП

Європейський Союз рекомендує відкласти обрання нових членів Вищої ради правосуддя (ВРП) на з’їзді суддів до прийняття реформи ВРП.

Як повідомляє “Європейська правда”, про це заявив посол ЄС в Україні Матті Маасікас в коментарі “Судово-юридичній газеті”.

“Викликає жаль той факт, що органи, які призначають ВРП, такі як з’їзд суддів, беруться за призначення своїх членів ВРП, не чекаючи на вдосконалення процедури відбору ВРП. Призначення членів ВРП за старими процедурами суперечило б духу важливої реформи, яку взяла на себе українська влада. Тому ми рекомендуємо відкласти призначення членів ВРП доти, доки не буде створено нову нормативно-правову базу, включно з Етичною комісією”, – сказав Маасікас.

Він нагадав, що провести реформу Вищої ради правосуддя також настійно рекомендувала Венеційська комісія, яка є найбільш авторитетним консультативним органом в Європі з питань верховенства права, а також МВФ і Група підтримки послів G7 в Україні.

За його словами, Венеційська комісія також раніше рекомендувала відкласти поточні процедури добору суддів Конституційного Суду до введення нових, більш прозорих і заснованих на заслугах правил відбору.

“Я також хотів би відзначити, що запитувати ще один висновок Венеційської комісії на даному етапі з того ж питання реформи Вищої ради правосуддя, в той час, як Венеційська комісія тільки недавно, кілька місяців тому, надала висновок з керівними принципами, не рекомендується і надмірно сповільнить процес реформи”, – підкреслив посол ЄС.

Раніше експерти попереджали, що Комітет Верховної Ради з правової політики схвалив текст законопроєкту про формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів із нормами, що суперечать рекомендаціям міжнародних партнерів України.

Нагадаємо, 25 січня посли країн Групи семи на прохання української сторони оприлюднили поради щодо кроків для зміцнення антикорупційних інституцій і реформування судової влади.

Рекомендації були опубліковані у відповідь на проблеми, спричинені рішенням Конституційного Суду України у жовтні та до цього, які, на думку послів, стали серйозною загрозою демократичному розвитку країни.

 

Фігурант справи ПриватБанку намагався вилетіти з України на літаку “Рози Вітрів” – УП

Затриманий в аеропорту “Бориспіль” екс-перший заступник голови правління Приватбанку Володимир Яценко летів з України до Австрії на літаку “Рози Вітрів”.

Джерело: “Інтерфакс-Україна“, член наглядової ради “Укрзалізниці” і екснардеп Сергій Лещенко в Telegram

Деталі: Літак Hawker 800XP з бортовим номером UR-WRR, яким Яценко намагався покинути Україну, обслуговує авіакомпанія Windrose (“Роза Вітрів”), свідчать дані Державного реєстру цивільних повітряних суден України.

Видання зазначає, що власником судна в держреєстрі вказана кіпрська компанія Viskona Investments Ltd. Згідно з даними flightradar24, літак вилетів з Дніпра о 10:05 в напрямку західного кордону України, проте розвернувся в районі Кам’янця-Подільського і потім сів в Києві.  Час польоту склав 1 годину 32 хв.

Пряма мова Лещенка: “Для втечі з України Яценко використовував літак Коломойського.  Олігарх вирішив заховати свого топменеджера у Відні, надавши борт, який числиться за його авіакомпанією.  Це літак Raytheon Hawker 800XP, бортовий номер: UR-WRR, належить WindRose (“Роза вітрів”).

Співвласником цієї компанії є Коломойський через кіпрську компанію Bregenzer Limited, яка володіє половиною активів авіакомпанії”.

Передісторія: У понеділок в аеропорту “Бориспіль”, що під Києвом, посадили літак, на якому летів експерший заступник голови правління Приватбанку Володимир Яценко.

Його підозрюють у привласненні майна.

Колишні топ-менеджери націоналізованого Приватбанку, які живуть в Австрії та Швейцарії, постійно приїжджають в Україну. Зокрема, Яценко мандрує маршрутом Женева-Відень-Україна.

На початку 2020 року Госсуд Києва відкрив провадження за позовами низки екс-топ-менеджерів та екс-акціонерів Приватбанку про визнання недійсними договорів про придбання акцій, які були укладені в грудні 2016 року під час націоналізації банку. Серед позивачів є і Яценко, який володів міноритарним пакетом акцій фінустанови розміром 0,3%.

 

Офіс генпрокурора розслідуватиме “злив” інформації щодо підозри Яценку – УП

Офіс генпрокурора розслідуватиме витік інформації про підозру експершому заступнику голови правління Приватбанку Володимиру Яценку.

Джерело: генпрокурор Ірина Венедіктова у Facebook

Пряма мова Венедіктової: “Дізналася про надзвичайно важливу новину — ми з вами вже звикли до того, що іноді чіткі плани правоохоронців “зливаються”, що стане темою, я впевнена, окремого розслідування цього разу.

Коло осіб, що були проінформовані про кількість підозр, підписаних мною, дуже вузьке. Це не завадило пану, який працював першим заступником Голови правління “Приватбанку”, в якийсь дивовижний спосіб замовити чартерний рейс до Відня, перебуваючи в Дніпрі. Завдячуючи нашим спільним діям, літак здійснив посадку в Борисполі”.

Деталі: Вона розповіла, що особисто підписувала підозри колишнім топменеджерам “Приватбанку”.

Також Венедіктова повідомила, що “тримає руку на пульсі” в декількох важливих справах, а детективи у них мають “піднажати” для “важливого результату найближчим часом”. Генпрокурор подякувала за роботу колегам з НАБУ та САП.

Передісторія:

У понеділок в аеропорту “Бориспіль”, що під Києвом, посадили літак, на якому хотів втекти з країни експерший заступник голови правління Приватбанку Володимир Яценко.

Його підозрюють у привласненні майна.

Колишні топменеджери націоналізованого Приватбанку, які живуть в Австрії та Швейцарії, постійно приїжджають в Україну. Зокрема, Яценко мандрує маршрутом Женева-Відень-Україна.

Яценко летів з України до Австрії на літаку компанії Коломойського “Роза Вітрів”.

На початку 2020 року Госпсуд Києва відкрив провадження за позовами низки екс-топ-менеджерів та екс-акціонерів Приватбанку про визнання недійсними договорів про придбання акцій, які були укладені в грудні 2016 року під час націоналізації банку. Серед позивачів є і Яценко, який володів міноритарним пакетом акцій фінустанови розміром 0,3%.

 

Історик Сергій Єкельчик: Зеленський або зміниться, або змінить Україну під себе

УП

Професор Університету Вікторії (The University of Victoria) і президент Канадської асоціації українознавців Сергій Єкельчик ─ живе спростування стереотипу про те, що українська діаспора ─ це щось виключно етнографічне, а її представники цілодобово займаються тим, що плекають мову, пишаються минулим і співають народні пісні.

Єкельчик — киянин, який з середини 1990-х живе і працює в Канаді. В Інституті історії НАН України захистив кандидатську дисертацію, в Альбертському університеті Канади — докторську.

Спілкуючись з ним, ловиш себе на думці, як пощастило його студентам. Здається, після лекцій Єкельчика вони краще розуміють Україну, ніж ми самі, що до нестями сперечаємося, хто ми, й хто найбільше винен у наших негараздах.

Про це його перекладені українською книги “Імперія пам’яті: російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві”, “Історія України: народження модерної нації”, “Українофіли: світ українських патріотів другої половини ХІХ століття”, “Повсякденний сталінізм: Київ та кияни після Великої війни”, “Український досвід Другої світової війни”, а також ті, що ще чекають на свого перекладача, як “The conflict in Ukraine. What everyone needs to know”.

Сергій Єкельчик не ділить українську історію і сьогодення на зради і перемоги, а бачить країну комплексно: живу, у внутрішніх протиріччях і відмінну від Росії. Україну, яка протягом історії формує свою ідентичність.

До речі, щодо української ідентичності: здається, що професор Єкельчик неймовірно нагадує отамана Сірка з картини “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”.

В інтерв’ю “Українській правді” Сергій Єкельчик розповів:

як українці і росіяни в Криму лякали себе і один одного поверненням кримських татар, аж поки не прийшов Путін?

Чому Росія під час окупації зробила ставку на маргінальну партію “Русское единство” Аксьонова, а не на провідну політичну силу в Криму — Партію регіонів?

Чому на всіх референдумах громадяни пострадянських країн завжди голосують “за”?

Що спільного між масовою ейфорією кримчан після окупації в 2014-му і поверненням “білих” до Києва в 1919 році?

Чому хліб і сіль на українському рушникові, який українофіли піднесли Олександру ІІ — дуля в кишені, і як на початку XX століття слово “українофіл” стає лайкою?

Чому Вєрка Сердючка після двох революцій не змогла знайти місце в новій українській реальності, а Володимир Зеленський і “Квартал 95” змогли?

Чому Україні потрібна маленька скульптура втомленої жінки-мішечниці замість пам’ятників з великими постаментами?

“Коли ти граєш на проросійському полі, є небезпека, що завтра прийде Росія”

— Сім років, що минули після Революції Гідності, — достатній термін, щоб зробити висновки. Що тоді здетонувало в суспільстві, якщо говорити про причину, а не про поштовх?

— Здетонувала неможливість далі терпіти “совок”, повсюдну корупцію, політичні маніпуляції, що не давали виборцям контролю над владою. Так постав Майдан.

Можливо, цікавішим є питання, звідки виліз антимайдан. На жаль, Україна увійшла у Революцію Гідності з різними політичними профілями регіонів. І це наслідок дешевої маніпулятивної політики, що тривала десятиліттями.

Я давно живу в Канаді, вже двадцять років є канадським громадянином. Під час виборів у Канаді йдеться про що? Про податки: яка партія зменшить чи збільшить податки. Про те, хто обіцяє більше вкласти в охорону здоров’я. Як буде з фінансуванням освіти. Яка політична сила створить нові робочі місця.

Але всі ці питання страшенно дорогі. Для того, щоб виконати щось з цього списку, потрібне вкладення серйозних ресурсів. Це неможливо в державі, де все, що можна, вже розпилено, і залишається лише рейдерство — красти в тих, які вкрали раніше, або в тих, хто намагається збудувати невеличкий чесний бізнес.

Отже під які слогани мобілізувати населення в Україні проти європейської мрії? Під дешеві.

— Під які саме?

— Вони змінюються, але зазвичай пов’язані із захистом совєтської спадщини. На початку української незалежності це був жовто-синій прапор. Ми вже забули, яка йшла боротьба навколо нього: ой ні, ніколи Донеччина цього не прийме, та навіть і у Києві. Це “дешева” боротьба: звичайно, легше боротися проти жовто-синього прапору, ніж справді подбати про пенсіонерів.

Досить рано зрозуміли, що населення легко мобілізувати під питання історичної пам’яті. І була неймовірно довга боротьба навколо цього. Стільки років пішло, щоб збудувати Свічу Голодомору в Києві, щоб Голодомор був кінець кінцем визнаний статистичною більшістю українців як символ трагедії нації, як осердя української ідентичності. Щодо совєтського стереотипу всіх українських патріотів як “бандерівців”, то віз і нині там.

Далі питання мови — його постійно використовували. В українському електоральному полі з ним грали комуністи і соціалісти. Вони начебто дбали про права людей праці й все таке, але насправді йшлося про російськомовних та їх права.

Потім цю програму перебрала на себе Партія регіонів. І непомітно, рік за роком почала зникати ця риторика справедливості, яку комуністи хоча б для виду підтримували. А Партія регіонів — ні. Вона успадкувала цю аудиторію і переформатувала під себе так, щоб там не було тих слоганів про соціальну справедливість, але були поняття про російськомовних та їхні права.

І стався такий ендшпіль, що для частини українських регіонів, перш за все це Крим і Донбас, питання прав російськомовних трансформувалося в головне питання.

— Але ж, як тепер бачимо, головний ендшпіль був попереду. Чому так звані кримські еліти у лютому-березні 2014-го українському м’якому хаосу вважали за краще жорстку тиранію Росії? Бо ж хаос передбачає більше можливостей для дерибану півострова місцевими, ніж тиранія.

— Коли ти граєш на проросійському електоральному полі, є небезпека, що завтра прийде Росія і ти станеш непотрібним.

Ну бо Путін використовує той самий меседж, під який був переформатований кримський електорат, тільки робить ще один крок: не те що захист прав російськомовних, а прямо давайте до мене, брати і сестри.

Отже, в Криму і Донбасі місцеві політичні еліти привели свою аудиторію до такої кондиції, що вона була готова до Путіна, і тоді вони її втратили.

Коли приходить Путін, він обирає не провідну політичну силу в Криму — Партію регіонів, а маргінальну партію, яка є носієм екстремального російського націоналізму: “Русское единство” Аксьонова. Для того, щоб підкреслити, що, бачите, Крим возз’єднано не через еліти, а через начебто народне прагнення до Росії. А кримські еліти відсунули від влади на півострові: когось зробили сенаторами, з кимось ще простіше — йдіть собі до Москви на пенсію.

Зараз вони вже зрозуміли, що прийшло разом із російською владою: рейдерство, перерозподіл землі, всевладність органів безпеки. А як класно було раніше: можна було налякати своїх виборців кримськими татарами і українськими націоналістами, що приїдуть з Галичини. І одночасно звернутися до Києва, який тобі щось дасть.

Тепер ніяких важелів нема, ну бо під якою маркою ти звернешся до Путіна? Що на тебе наїхали російські олігархи? То він сам російський олігарх.

— Крим і Донбас однаково прокачувалися мовним питанням, проте картина там різна.

— Донбас відрізняється від Криму в демографічному плані: якщо подивитися на матеріали перепису, там більшість етнічних українців.

У Криму більшість росіян — з тієї ночі у травні 1944-го, коли Сталін депортував кримських татар. Це той самий історичний момент, коли росіяни перейшли позначку п’ятдесят відсотків у Криму.

Донбас, до речі, теж мав досить серйозну етнічну меншину — грецьку. В багатьох районах це була третя за розміром етнічна група: греки Донбасу.

Тут починаєш думати про цікаві альтернативні проєкти. “Нова Греція”, “Новогреція”… Давайте приєднаємо Донбас до Євросоюзу. Давайте Донбас отримає субсидії такі, як Греція отримала, щоб врятувати свою економіку…

А уявіть собі таку картину: російськомовні українці та росіяни Донбасу об’єднуються проти грецької агресії… Не дозволимо повернення греків до Донбасу, будемо обороняти наш рідний Донбас…

Але цей проєкт не було відмобілізовано, а у Криму мобілізація відбулася — проти кримських татар.

Російськомовний фактор наклався на кримськотатарський. І де у цьому клубку місце українського фактора?

— За останнім переписом, 2001 року, в Криму було 24,4 % українців, але вони не дуже про себе заявляли в культурно-політичному полі. Була активна незначна меншість.

Це провина української держави, бо коли Крим став частиною України, туди перевели один театр, зробили, здається, аж дві українські школи і на цьому зупинилися.

Навіть в ті часи, в 1950-ті, туди їздив Підгорний (в той час 2-й секретар ЦК КПУ — УП) і заспокоював, що, товариші, не буде ніякої українізації. Бо навіть це слово травмувало бідних кримських товаришів, які так гарно розбудували собі комуністичний відпочинковий рай.

Але причина, крім всього іншого, в тому, що кримські українці виступали в більшості одним фронтом з росіянами проти так званої загрози повернення кримських татар на півострів.

У 1921 році автономію Криму було створено в Радянському Союзі саме для кримських татар — з метою проекції на зовнішній світ: як плацдарм для впливу на Туреччину та ісламський світ загалом. От, дивіться, Радянський Союз може створити вільне і прекрасне життя для ісламських народів.

А в 1991 році в процесі переходу до незалежності Україна дозволила Криму створити автономію — як російськомовному регіону. Закон про це не каже, але це реалії.

Ну бо це ж 1991 рік: у парламенті “Група 239” совєтських номенклатурників, політичне життя є грою компромісів, Кравчук — великий майстер компромісів, у результаті яких він втрачає більше і більше, і флот, і те, і се.

От один з тих компромісів — дозволити кримським комуністичним елітам, наляканим поверненням кримських татар, створити автономію під себе. І це такий політичний жест, який має величезні наслідки. Це не просто Кримська область, це автономна республіка, створена як оплот, форпост боротьби проти кримських татар і, мушу додати, жупелу українського націоналізму.

Наприкінці 1980-х кримські татари починають повертатися, і це державою ніяк не врегульовано. Ані Радянський Союз, ані Україна, яка народжується як суверенна держава, не хочуть з цим мати діла. Бо це складне питання, яке потребуватиме серйозних політичних рішень щодо питання з землею і великих грошей.

Україна в Криму мала важливу політичну карту — кримськотатарську, — і вона не використала цей козир.

— І в цій політичній ідентичності, відмінній від української, Крим продовжує існувати увесь час після Незалежності аж до путінської анексії?

— Комуністична партія там керує ще довгі роки, всі ці люди сидять на місцях, Київ боїться навіть торкнутися їхніх привілеїв.

А те, що Кучмі вдається у 1995 році усунути Мєшкова, самопроголошеного президента Криму, і підписати договір з Єльциним про визнання суверенітету і кордонів України, який для Путіна нічого не вартий, — це міждержавна гра між Україною і Росією. Із застосуванням Заходу як можливої точки впливу: якщо ви цього не зробите, то ми будемо мати спільні військові маневри з НАТО, і ось ми вже маємо спільні маневри з НАТО, то давайте підписувати договір.

— Який є світовий досвід у вирішенні ситуацій, подібних до тієї, що склалася з Кримом? Наприклад, з Північним Кіпром?

— Світовий досвід полягає насамперед у невизнанні зміни юридичного статусу, яку спричинив акт агресії. Захід ніколи не визнавав сталінського завоювання Естонії, Латвії і Литви. А потім розвалився Радянський Союз, і вони відновили свою державність. Це саме той прецедент, який найчастіше згадується західними дипломатами у контексті Криму.

Хоча можна б згадати і відновлення незалежності Австрії після Другої світової. Ніхто б не повірив у 1938 році, що вона не навіки “повернулася у рідну гавань”. І референдум там був, так званий плебісцит.

Щодо Північного Кіпру, давайте не будемо забувати про британське колоніальне панування, яке плавно перейшло в операцію по підтримці миру, як і про те, що Кіпрська республіка створювалася у 1960-ті як держава двох народів.

Це не зовсім наш випадок, коли колишня імперія раптом захоплює регіон колишнього домініону, з яким підписано всі можливі договори про суверенітет та недоторканість кордонів. Ніхто, крім Туреччини, не визнає Північного Кіпру, але навіть Туреччина офіційно не вважає Північний Кіпр своєю частиною. Тобто це радше ОРДЛО, ніж Крим.

Крім того, Республіка Кіпр є частиною ЄС, і Північний Кіпр туди дуже хотів би. Та й Туреччина сама теоретично у черзі до ЄС. Але попри це, попри сприятливі економічні умови — туризм, відмивання грошей, продаж паспортів грошовитим росіянам та українцям, стосунки між двома частинами Кіпру лишаються складними, і перемовини про возз’єднання в останнє десятиліття заглухли.

— У травні 2013 року в Криму проводили опитування: лише 23% респондентів висловили бажання, щоб Крим став частиною Росії. На всесоюзному референдумі в березні 1991 року на питання “чи згодні ви, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України” ствердно відповіли 70,2% українських виборців. І 1 грудня того ж року на питання “чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?” ствердно відповіли 90,32%. Що це — мистецтво “правильних” формулювань, масовий катарсис або масовий конформізм?

— Це феномен пострадянської політики та віри в патріархальну державу, коли кожен референдум завжди дає позитивну відповідь. В такий специфічний спосіб люди вірять, що от держава мусить все дати і ось-ось дасть, треба лише сказати “так”, і тоді все тобі впаде з неба.

Крім того, тут впливає горизонт очікувань: до 2014 року нема реалістичної опції російської анексії, тому збільшується відсоток за максимальну автономію Криму. До того ж у Києві сидить Янукович і за таких умов складно мобілізовувати населення на розрив із “бандерівським” Києвом.

І навіть без усіх цих пояснень, так званий кримський референдум відбувся під час військової окупації та був абсолютно нелегітимний, що визнають всі на Заході. До того ж наступного дня змінили результат, бо начебто була помилка в одній десятій після крапки. Така помилка може бути, лише коли ти малюєш цифри.

— Можна говорити про те, що результати “референдуму” в Криму були кількісно сфальсифіковані, але не можна заперечувати ейфорію на півострові від приходу Росії в 2014-му. Чи можете ви провести паралелі з такого роду “спецопераціями” в історії XX століття? Що це найбільше нагадує?

— Прихід “білих” у Київ у 1919 році. Це була абсолютна ейфорія, і всі там чепчики у повітря кидали, всі з російськими прапорами, обіймають офіцерів, величезна радість, свято. Поки денікінська розвідка і контррозвідка не починають тягати на допити всіх. А потім —  єврейський погром і козаки з шаблями, не розбираючи хто і де. А потім — розуміння, що імперію Романових не повернути.

Київ був адміністративним, діловим та релігійним центром Російської імперії, в якому присутність консервативної російської ідеології була дуже помітна. Ну недаремно ж там видавалась газета “Киевлянин”, яка була ледь не провідним в імперії органом російського консервативного націоналізму войовничого ґатунку, і “Київський клуб російських націоналістів” був провідним осередком “Російського національного союзу”. Зрештою, Столипін, який і загинув у Києві, завжди вважав Київ одним із центрів своєї політичної підтримки.

Але після насильства у 1919-му київська публіка починає розуміти, що не повернути царські часи. І “білий” Київ так гарно все зрозумів, що і через десять-п’ятнадцять років після цього Сталін переживає, що Київ не надійний, і до 1934-го не повертає столицю України до Києва, боїться, що Київ — осередок українського націоналізму.

“З Донбасом є можливість досить швидкого рішення, з Кримом — прямо кажучи, глина”

— Якою ви бачите ситуацію з окупованими Росією українськими територіями в найближчій перспективі?

— З Донбасом є можливість рішення у досить короткому історичному часі, але українські уряди різної орієнтації мають абсолютно правильну позицію, що з цим поспішати не треба.

З приводу Донбасу навіть РФ не заперечувала б, щоб Донбас возз’єднати з Україною, але на тих умовах, на яких Путін хотів би. Щоб там була політично підтверджена окремішня ідентичність і автономія така сама, яку в 1991 році Верховна Рада дала Криму.

Путін хоче, щоби Донбас підірвав Україну як в електоральному плані, так і у плані ідентичності, та зробив би неможливою інкорпорацію до Європи. Але не виключено, що повернення може відбутися і на українських умовах, якщо в Росії буде криза.

— А з Кримом?

— З Кримом важче. Жодний російський політик, який розраховує на підтримку суспільства, окрім Ксенії Собчак, не може собі дозволити в цьому політичному кліматі сказати, що Крим є українським. Та й Собчак сказала у певному контексті — що український з точки зору міжнародного права.

Тому не доводиться сподіватися на те, що кінець путінського режиму призведе до негайного возз’єднання українських земель.

З Кримом — прямо кажучи, глина. Бо треба не лише, щоб Путін не був більше провідником у Росії, треба також, щоб Росія переосмислила своє місце у світі та в історії XX-го і XXI століть.

Поки що не видно, щоб цей процес навіть почався. Адже з Польщею, яка була частиною Росії менше, ніж Лівобережна і навіть Правобережна Україна, дуже довго після цього тривав розрахунок. І досі польське питання ще болить російським великодержавникам.

— На сьомому році окупації Криму і частини Донбасу Україна досі не сформулювала своє ставлення до тих своїх де-юре громадян, які залишилися там жити. З 2017 року до Верховної Ради подали три законопроєкти, що стосуються колабораціонізму, жодний з них не був проголосований. Зараз готують четвертий проєкт. Чи є правильне рішення для України сьогодні відносно своїх громадян “під росіянами”?

— Знаєте, під час Другої світової також не було повної ясності. Я саме про це книжку написав — про те, як радянська влада повернулася до Києва і народ очікував серйозних заходів до тих, хто залишався на окупованій території. Їх не відбулося.

Перший рік повернення сталінської влади до Києва пропагандистами й агітаторами призначали тільки людей, які не жили під німцями. Але згодом це відійшло на другий план. Хоча довгий хвіст цього лишився в анкетах.

Моя мама дитиною, з чотирьох до шести років, жила під німецькою окупацією, але все життя писала про це в анкетах. Хоча це не впливало на можливість вибору професії та кар’єрний зріст, але непевність була. Ця непевність типова для суспільств, що пройшли через періоди окупації та військового насильства.

Уявимо ситуацію: Донбас завтра повертається до України без будь-яких умов, ніякої автономії, ніяких додаткових прав, просто повертається. Скажімо, Україна завтра його визволила. Після досвіду міжнародного трибуналу у Гаазі, розслідування злочинів, вчинених у процесі війн, розпаду Югославії, нема очікування, що хтось скаже: та ми прощаємо всіх, ви от гатили з кулемету по українських позиціях, ви організували тортури у підземній тюрмі — це все нормально.

Міжнародний стандарт говорить, що повинно бути розслідування активної участі у злочинах, але люди, які просто жили на цій території, не мусять підпасти під якісь обмеження.

Тут доведеться діяти механізмом того, що відомо на Заході як “м’яка сила” — soft power: методами освіти та роботи з громадою, перевиховання, бо вже виросло покоління дітей, які вчилися по підручниках “ДНР” і “ЛНР”. Їх доведеться возити по українських містах, показувати, що там йде нормальне життя, ніхто не розпинає хлопчиків і досі говорять російською.

Але водночас зі заходами культурницько-громадської роботи мусить відбуватися розшук тих, хто вчинив військові злочини — ці дві речі не є протилежними, вони є частиною одного процесу.

— Чи може Україна позбутися своєї об’єктності і стати суб’єктом історії?

— Дуже легко на це відповісти, якщо порівняти Донбас із Сирією. В обох випадках це майданчик для великих держав, які борються за свої інтереси.

Дуже показово було, коли у вересні 2015 року Росія задіяла свої сили у Сирії на повну, на кілька днів перестали стріляти на лінії розмежування у Донбасі. Це показує, в якому глобальному світі ми живемо, де один конфлікт пов’язаний з іншим, ті самі найманці, яких фотографували на Донбасі, наступного місяця вже у Сирії, або в Венесуелі, або ще десь.

Насправді за переговорним столом мусять бути великі держави. Україна не може досягти миру з Росією шляхом двосторонніх переговорів, тому що Росія порушує міжнародні договори, які вона сама підписувала, і є країною-агресором.

І Україна не має важелів, щоб швидко розрішити цей конфлікт, бо він — частина міжнародних конфліктів, пов’язаних з так званим проектом “підвести Росію з колін”, з позиціюванням сучасної Росії як носія справжньої консервативної ідеології, яка протилежна західній, та з її уявленням про Захід, як такий, що начебто зорганізовує антиросійські революції навколо Росії.

— Виходить, нам залишається лише чекати, поки Захід не дотисне санкціями Росію?

— Україна не має важелів… крім єдиного, але справді потужного — будувати кращу Україну.

Україна потребує того, щоб західні партнери продовжували тиснути на Росію. Потребує чіткості у політиці й звитяги на фронті. Потребує політичного і культурного вибору на користь демократії та державності.

Може здатися, що це — глухий кут, але у ньому для України є історичний час, щоб збудувати себе інакше. Щоб та Україна, до якої повернеться колись Донбас, його легко перетравила. Бо інакше це буде складний процес.

“Ми й досі не можемо розібратися, як розірвати пуповину з імперією”

— Часто проводять паралелі між тим, що відбувається в Україні сьогодні, з національно-визвольною боротьбою 1917‒1921 років. Що в цих паралелях дійсно має місце, а що задля дотепу?

— Насправді, багато неймовірно цікавих паралелей. Одна з них — спроба втримання спільного імперського простору за допомогою дуже зручної брехні. Мов, тоді була громадянська війна, і зараз знов громадянська війна, в Україні все життя громадянська війна.

Відомо, що під час революційних змагань більшовики двічі офіційно відмовлялись від присутності своїх військ в Україні. Мовляв, це не наші війська, це повстання українського робітничого народу проти буржуазної української влади. Хоча насправді це були російські війська, є описи того, як вони вперше прибули до Харкова і змінили політичну ситуацію у місті, де до того існував ще невизначений український революційний контекст. І коли входять більшовики, то все це абсолютно ламають, починають відбирати зброю, заарештовувати українців.

Все це неймовірно схоже на ті заперечення, які вживатиме путінська Росія у 2014 році, та й пізніше, про те, що це внутрішні розбірки українців, а не окупація ззовні під вивіскою громадянської війни.

— Ви досліджуєте різні періоди української історії: українофілів другої половини XIX століття, національно-визвольну боротьбу 1917‒1921 років, Україну часів розквіту сталінізму, нинішню російсько-українську війну. Що поєднує ці теми та періоди історії?

— Це фактично один і той самий процес самовизначення по відношенню до імперських структур. Зокрема, боротьби і співіснування не лише з зовнішніми обставинами — Російською імперією, але й всередині української ідентичності між українофілами-малоросами і українцями.

Я люблю повертатися в своїх роботах до українофілів другої половини XIX століття і до того моменту, коли на початку XX століття слово “українофіл” стає образою.

Отже у 1900-х та 1910-х в газетах “Рада” і “Нова Рада” “українофіл” вже лайка: українофіли — це шароварщина, малоросійство, а не свідоме, політичне українство. А у 1870-х українофіли раділи, коли Олександр ІІ проїздив Херсонщиною і йому піднесли хліб і сіль, однак на українському рушникові.

Оце був такий акт націоналізму — хліб подали цареві на рушнику з українською вишивкою. Ось така, значить, дуля в кишені. І з цього дуже пишалися, що от ми цареві піднесли, а він навіть і не зрозумів, що це було наше політичне висловлювання.

Грушевський казав в 1918 році про неможливість подальшого співіснування імперського патріотизму і українського культурного вибору, бо вже пролилася кров і “розв’язала всякі моральні вузли, які ще могли в чиїх-небудь очах зв’язувати Українця з московським громадянством”.

Але цей процес триває досі. Бо імперія насправді не зникає. Вона може бути за поребриком, може бути країною, з якою йде війна. Аж ні, знов і знов повертається до нас ця малоросійщина: ми як частина єдиного народу, в нас спільна історія і так далі.

— Крах Російської імперії на початку ХХ століття повинен був все змінити, чому цього не сталося?

— Євген Маланюк пише, що нові українці народилися під Крутами. Цікаво, що Грушевський каже абсолютно те саме. Один поет і есеїст, другий історик-позитивіст, одностайно говорять, що Українська революція 1917‒21 років зробила неможливою українську ідентичність як частину загальноросійської.

Але за Сталіна українська ідентичність знову вписується в імперський проєкт — цього разу радянський. Саме за Сталіна створюється українська радянська ідентичність з державними преміями, з пам’ятниками Шевченку, які встановлюють під час Великого Терору.

Танцювальні ансамблі та академічні хори Верьовки та Вірського створено в розпалі репресій, коли українську культуру, здається, затиснуто в лещата імперії, а між тим лишається можливість існування такого етнографічного безпечного українофільства.

Проте вже покоління шістдесятників не приймає цього компромісу. Є цікаві спогади про те, як група молодих письменників-шістдесятників разом з українськими письменниками попереднього покоління сидить на нараді у Москві, на якій Хрущов громить усіх, у тому числі й українців, але тільки побіжно. Після наради Рильський підходить до групи українських шістдесятників і каже їм російською: “Ну, отделались лёгким испугом” — а вони на нього дивляться із жахом та нерозумінням.

Тобто Рильський очікував, що буде ще гірше, і доведеться знову каятися за якісь помилки. Ба більше, він навіть боїться це сказати українською, бо він дуже добре вписався в ту можливість існування в імперії, а для наступного покоління це вже морально неприйнятна річ.

І ось ця позиція морального несприйняття совєтського політичного і культурного устрою врешті-решт перемагає в ході студентської Революції на граніті, в ході тих масових демонстрацій протесту, які охопили Україну починаючи с 1989‒1990 років, і так до Помаранчевої революції і Революції Гідності.

Але, якщо бути відвертими, ми й досі не можемо розібратися, як розірвати пуповину з імперією і всіма її складовими. Йдеться про можливість нормального життя без політичних маніпуляцій, без неймовірної корупції, без культури для дурнів, яка пасує до імперської традиції сприйняття малоросів як танцюючої та співаючої нації, або українського гумору як визначального для української ідентичності.

Причому такого своєрідного українського гумору, не Остапа Вишні 1920-х, а Остапа Вишні кінця 1940-х — початку 1950-х років. Тобто гумору не сатиричного, а такого беззбройного, який був за Сталіна, коли тільки над українськими націоналістами сміються.

— Але здавалося б, гумор — давня, якщо не споконвічна зброя українців.

— Мені здається, що тут як приклад цікава еволюція Вєрки Сердючки. І це знову ж таки до питання про циклічність історії.

Вєрка Сердючка несе в собі неймовірний потенціал у 2000-х, тому що вона репрезентує таку малоросійську веселу, оптимістичну ідентичність, яка не здається загрозливою для імперської культури. Хоч насправді може нею стати.

Але з’ясовується, що після двох революцій дуже важко знайти культурну нішу для Вєрки Сердючки, бо це малоросійство з веселими танцями та піснями не відповідає моменту.

Я тут бачу паралель з тими українофілами, що підносили хліб-сіль на вишитому рушникові: це так класно, ми постібалися з царя, а він тут, наївний, радів. Вони, до речі, й кобзарів водили до царя: найславніший кобзар XIX століття Остап Вересай перед царем співав і отримав від нього срібну табакерку. Неймовірне досягнення! А наступне покоління сказало б: “І не кинув в царя бомбу?”

То саме з Сердючкою, яка вийшла з культури вечорів гумору, героїчно проспівала в 2007 році на Євробаченні “Лаша Тумбай”, але коли Україна насправді повстає проти імперської художньої, естетичної концепції, культурної тканини спільної імперської, для Сердючки важко знайти місце в новому українському проєкті.

— Для Сердючки немає, а для Зеленського з його “Кварталом 95”, виходить, є?

— Зеленський також походить з вечорів гумору, точніше, з “КВК”, але ця культура визначена російськомовністю і відсутністю національної ідентифікації. Це навіть не малоросійський проєкт Сердючки. Це просто спільний імперський культурний простір разом з тим покійним Задорновим, проти ночі не згадувати щоб, і всією цією компанією.

Іронія в тому, що коли Сердючка не може знайти себе в новому культурному і політичному полі, там знаходить себе “Квартал 95”. Він міг би прекрасно далі в Росії гастролювати, але тепер не може цього робити через політичні причини. Але він цей культурний спільний простір продовжує утверджувати в Україні. І це отаке історичне повернення, знову на ті самі граблі.

Щодо Зеленського, то або він зміниться під нову українську ідентичність, або змінить Україну під себе. Але в останнє я не вірю.

Політично Зеленський не є пропутінським, проросійським проєктом, і він не може їм бути, ну бо війна відбулася вже.

Були в нього спроби здати, реально здати переговорний процес, дозволивши спочатку вибори в ОРДЛО, а потім вже контроль за кордоном. Але демонстрації протестувальників швиденько дали йому зрозуміти, що ні, треба повертатись до того, що спочатку контроль над кордоном, а тоді вже вибори.

Або спроба скасувати військовий парад на День Незалежності як порошенківський мілітаризм, який нас нікуди не приведе, бо ж треба “просто перестати стріляти”. Ну гаразд, парад він відмінив, але мусив тоді під тиском суспільства дозволити дуже цікаву альтернативу: якщо немає військового параду, мусить бути парад ветеранів.

І цей парад ветеранів став політичною силою в теперішній Україні, тому що в них є своє місце пам’яті, це стіна пам’яті біля Михайлівського монастиря у Києві, і це люди, які йдуть у камуфляжі центром міста, генерують абсолютно відчутну, потужну енергію. Ну бо загиблі за Україну та ветерани є тепер скрізь: абсолютно у кожному українському місті й містечку.

Це творить культуру пам’ятання й ідентифікації, бо це є політичне заперечення Росії. І тоді це дає політичне підґрунтя для української культури нового типу. Ця культура у певному сенсі вже в дорозі, вона вже виробляється.

— Ви колись говорили, що в Україні наявні три проєкти: залишки радянського, етноцентричний націоналістичний і стихійно-ліберальний проєкт Майдану. Який з них у підсумку утвердився і переміг? Або виник четвертий?

— Думаю, що я мав на увазі історичну генеалогію моделей державності.

Звичайно, що в 1930-х, наприклад, може бути виключно етнічне бачення України. Цей тип націоналізму досить типовий для Східної Європи, де пізніше, ніж у Західній, відбуваються процеси становлення національних держав. Однак у нашому випадку Україна лишається частиною імперії аж до того моменту, коли вона починає визначатися після падіння комунізму, і проходить через період, який у Західній відбувся вже, та й навіть колишня Східна далеко попереду.

При цьому потрапляємо одразу до доби демократії та прав людини. Тому у незалежній Україні етнічний проект насправді не заперечує того, що Україна є багатонаціональною, багатоетнічною демократичною державою. Він просто рішуче наголошує на необхідності культурної десовєтизації. Пізнє державотворення несе з собою купу проблем, але має й деякі бонуси.

Коли говориться про ліберальний проект в Україні, то зазвичай мають на увазі громадянське суспільство, яке не ідентифікує себе з етнічним проектом. Але в українському випадку ще з кінця 1980-х українська мова і культура стають маркером спротиву авторитаризму й імперії.

Мені здається, що Революція гідності показала тяглість цієї традиції. Тому на цьому етапі, коли не-національна альтернатива — це путінізм, перші два проєкти за великим рахунком, відсікаючи маргінальні політичні вибрики, можна сміливо об’єднати в один.

Але давайте подумаємо про третій. Значення радянського проєкту полягало у тому, що через нього пройшло кілька поколінь. Тепер він спирається виключно на смачне морозиво, яке існує як прекрасна метафора ностальгії за патріархальною державою — державою, яка все у тебе візьме, але й тобі дасть. На яку покладаються в усьому, на яку працюєш, бо всі установи — державні, всі заводи — державні, все державне. Держава, яка забезпечує той мінімум на низькому порозі якості, що утворює відчуття стабільного життя.

Неможливість подальшого існування радянського проєкту України полягає в тому, що відбувся процес переосмислення сталінської спадщини, терору і особливо голоду — як Голодомору. Тоді як у Росії такого процесу не відбулося, і ідеологічно Путін спирається на уявну велич сталінської держави.

Показовою тут є історія пам’ятників Леніну. Вони стали символом такого минулого, в якому Росія і Україна були частиною чогось одного, а отже символом російського вибору. І на цьому насправді завалюється радянський проект, коли пам’ятники Леніну стають символом путінського режиму.

Ви помітили, що я не згадав Януковича? Так, вся ницість його адміністрації у тому, що в неї навіть не було свого бачення України.

— Але ж на сьогодні стан справ з цими трьома проектами не остаточний?

— У Києві біля метро “Арсенальна” я бачив металевий щит, пробитий кулями. Це група активістів почала встановлювати такі символічні щити у Києві та інших містах України — як нагадування, що у країні війна, що є біженці, є загиблі. Бо не завжди відчувається у щоденному житті України, що йде війна. Коли її буде нарешті осмислено, вона істотно змінить поле націєтворчих проєктів.

Яким би не був політичний вибір більшості українців станом на сьогодні, це буде зовсім нова Україна, яка народжується, мусить народитися з цієї війни.

“Мені хотілося б привести до історії великих ідей і великих подій маленьку людину”

— Ви прихильник мікроісторії — вивчення історії через повсякденність звичайних людей. Як це спростовує сформовані в історії України стереотипи?

— Мусить відбутися справжня гуманізація історії, а то у нас у 1990-х кафедри історії КПРС переробили на кафедри історії України, і результат можна було собі уявити. Хоч зміна поколінь уже відбулася.

Дуже важко, зі скрипом наші наративи змінюються на наративи щоденності — на те, як виживали родини, як сусідська солідарність рятувала людей. Як люди ставали на захист своєї спільноти. Як пручалися ідеології насильства, що була привнесена Першою світовою, а згодом і Другою. Але також і як творили це насильство в ім’я нового політичного ідеалу. Як сусіди ставали ворогами, як масове вбивство ставало “нормальним”.

Дуже важко зрозуміти людей тих часів, коли ми вживаємо радянський стереотип політичної історії, що всі, як один йшли під знамена і ставали героями. Не всі. Варто зрозуміти, чому не йшли, але варто також зрозуміти, чому йшли, і як ті, хто йшли, це робили.

Чудово, що розвиток усної історії Голодомору та рабської праці у Німеччині підштовхнув розвиток в Україні мікроісторії та жіночої історії. Вони відкривають нові вікна в українське минуле — минуле часто трагічне, але зіткане з історій звичайних людей, а не ідеологічних слоганів.

У ньому будуть герої-українці, що лишалися людяними, що жертвували собою, і цей гуманізм мусить бути вписаний в історію України. Доступ до нього часто саме через мікроісторію.

Мені хотілося б привести до історії великих ідей і великих подій маленьку людину, людину-рятівника чи рятівницю.

— Ви якось сказали, що замість пам’ятників новим міфологізованим героям, ви наводили приклади Бандери і Коновальця, поставили б “маленьку скульптуру втомленої жінки-мішечниці, яка присіла десь на вокзалі”.

— Мушу сказати, що з пам’ятниками вождям також не все добре. Це не тому, що маємо якусь передову гуманістичну культуру пам’яті, а тому, що совок ще диктує свої правила.

Де у Східній та Центральній Україні хоч один пам’ятник Коновальцеві? У Києві тільки меморіальна дошка, а його ж військові здобутки були, власне, тут у Києві та під Києвом.

Про географію пам’ятників Бандері мій колега Сергій Плохий каже, що вони засвідчують його статус регіонального, а не національного героя. Хоч російські ідеологи, здається, доклали максимальних зусиль, щоб зробити Бандеру українським національним героєм.

Коновальця треба осмислити, він був у певному сенсі паралеллю Щорсові, тому є логіка в тому, що вулицю Щорса перейменували на Коновальця, і в тому, що пам’ятник Щорсу намагалися символічно переназвати методом нанесення на нього графіто “Коновалець”. Обидва були молодші офіцери часів Першої світової, обидва пішли в революцію, тільки в різні її річища.

Придуманий Довженком Щорс дуже мало має спільного з реальним Щорсом, якого зрештою, як ми знаємо, і вбила радянська влада, а потім створила цей міф і не могла могилу його відшукати навіть, бо розрівняли вже те кладовище, де він був похований.

І якщо він все одно є такою целулоїдною ілюзією, створеною генієм Довженка під диктовку Сталіна, то будь ласка, так само можна поставити кінну статую провідникові Української революції, але їх у Києві немає. Все ж світовий меморіальний ландшафт спочатку мав статуї вождів, а тоді на противагу їм творив скульптури щоденних героїнь.

Грушевський мав-таки те щастя, що його ще в 1990-ті роки сприйняли як більш нейтральну фігуру. Мій колега Ярослав Грицак дуже добре написав десь в середині 1990-х про те, що культ Грушевського використовувався тодішньою українською номенклатурою для освячення своєї влади, для освячення свого розкрадання країни, що дуже мало від Грушевського було в Україні того часу, але ми сьогодні зовсім інакше дивимося на цей величний монумент, чи не так?

— Тобто сучасна українська культура пам’ятників продовжує мислити в радянському дискурсі? Або все ж запроваджується і новий, свій або європейський?

— Проблема в тому, що у нас загубився інтимний вимір пам’ятника, який присутній в Європі й у світі, де пам’ятники невеличні, не на великому п’єдесталі, а в людський зріст.

Знаєте, західні вчені кажуть про те, що пам’ятник з великого постаменту промовляє до людей, а пам’ятник на постаменті малому, який доступний на твоєму рівні, — це той, до якого людина приходить поговорити про минуле.

— А які зі справжніх “мікроісторичних” пам’ятників вам зустрічалися в Україні?

— У Києві є пам’ятник афганцям, який зроблений ще у 1990-ті, здається, роки. Він у більш інтимній стилістиці, не домінує, нам зрозуміло — це війна, не наша війна, але там загинули наші люди.

І є один потужній приклад у Києві — це частина національного Меморіального комплексу Голодомору. Там є статуя дівчинки, невеличка, інтимна скульптура, це от такий зразок західної культури пам’ятання. А за ним промальовується сама “Свіча Пам’яті” і музей, тобто точка емоційного входу до музею — це маленька скульптура дівчинки і “Жорна долі”, символічне каміння навколо дівчинки, які відсилають і до хліба, і до долі, і до недолі.

Але мені дійсно хотілося б побачити і пам’ятник жінці-мішечниці. Знаєте чому? Під час Другої світової фактом життя у містах був голод. Німці мали план голоду для окупованих чорноземних територій, він так і називався “План голоду”.

Вони більшовиків викривали за Голодомор, але самі думали зробити так само, і зробили. Великі міста було заблоковано, у Харкові та Києві був голод. Не було дозволено доставляти продукти. І люди, які пройшли через революцію 1917‒1921 років, і через Голодомор, знову проходять через голод під час Другої світової, і це був для них дуже подібний досвід.

Це був досвід жінки, яка брала якийсь одяг, якісь речі та їхала на село намагатися їх продати, якщо на селі був хліб. Це була до великої міри жіноча доля, доля жінок, які рятували родини у всіх війнах та голодоморах XX століття.

Розмовляв Андрій Краснящих, для УП

 

Посол Британії в Україні: Ви робите не все і кажете: “А тепер ми хочемо ПДЧ в НАТО!”

Сергій Сидоренко, Європейська Правда

Зеленський зараз “робить, що обіцяв”; те, чого він прагне, “є найкращим для країни”, а візит до Лондона став “успіхом його міжнародної політики”. Це – не пресреліз Банкової, а заяви посла Великої Британії Мелінди Сіммонс.

При цьому ситуацію з реформами дипломатка оцінює без “зрад” та “перемог”, наголошуючи на вазі реформи судочинства чи на тому, що Міноборони не поспішає змінюватися і ставить не завжди реальні цілі щодо НАТО.

Втім, Мелінда Сіммонс зізналася, що й сама ставила для України таку мету – і її вдалося досягти, хоча її переконували, що це неможливо.

У інтерв’ю “Європейській правді” посол розповіла про НАТО і реформи, про G7 та британські візи. А ще – про те, чому вона не привітала Зеленського з днем народження.

“Дезінформація перетворилася на зброю”

– Україна заборонила мовлення трьох телеканалів. Що це – утиски свободи слова чи навпаки, її підтримка?

– Це було рішення президента, і у нас була можливість почути його обґрунтування від Володимира Зеленського.

Окрім того, я багато подорожувала країною та знаю, що це за канали. Я знаю, що вони вже отримували попередження за поширення фейків та новин, які підривають українську демократію.

На мою думку, є відмінність між свободою слова і такою інформацією. Я би навіть не називала це “інформацією” – це радше продукт, який використовується для створення картини, що суперечить реальності.

І коли я це бачу – то розумію рішення президента.

Тим більше, що я щойно повернулася зі Сходу України і переконалася, наскільки серйозною проблемою є дезінформація – я чула це від мешканців Донбасу, від військових. Тож це рішення президента виправляло проблему, про яку відомо значній частині українського суспільства.

– Ви кажете, що знали про діяльність цих телеканалів. Однак ви заявили про підтримку санкцій лише за півтори доби, після зустрічі з Зеленським. Що сталося за цей час?

– Нічого не сталося. Просто дипломати – це не ЗМІ, які працюють у режимі 24/7, і нам не завжди варто реагувати негайно. Часом краще взяти паузу, щоби розібратися. І звичайно, я хотіла спершу почути, що про це думає уряд.

Я також підкреслю: є чітка відмінність між цим рішенням України та ідеєю обмеження інших телеканалів – тих, які підтримують опозицію чи повідомляють речі, які не подобаються владі. Це була би зовсім інша історія.

Після спілкування з президентом у мене є враження, що він також розуміє цю відмінність.

– Як думаєте, чому в 2014-2015 роках, коли Україна заборонила низку російських джерел пропаганди, реакція Заходу була принципово іншою? Тоді Київ зіткнувся з жорсткою критикою такої заборони.

– Я не можу відповідати за колег-дипломатів, які працювали раніше, але розумію, що відтоді в Україні багато чого змінилося, – тому інші держави-партнери України також можуть змінювати позицію.

Інша можлива причина – те, що відтоді феномен дезінформації став глобальним. Напевно, у світі з’явилося більше розуміння, що дезінформація перетворилася на активну зброю.

Причому я вважаю, що Україна була місцем, де використання дезінформації пройшло “випробування” (з боку РФ).

“Доля Ситника – це для мене зовсім окреме питання”

– Отже, у цьому питанні G7 підтримало дії влади. Але не завжди зустрічі “сімки” з президентом так само закінчуються повною підтримкою, чи не так?

– Група G7 – особлива. Це – група підтримки реформ.

До речі, у п’ятницю ми оприлюднили перелік ключових секторів, на яких плануємо концентрувати свою увагу цього року.

Головним пріоритетом для нас завжди була реформа у сфері правосуддя, і вона таким лишається. За нею йдуть реформи, пов’язані з економічним розвитком України – банківська, земельна і так далі. Також є певні реформи соціального сектора, за якими ми спостерігаємо, включаючи медичну реформу, децентралізацію. Втім, через COVID значення медичної реформи у нашому порядку денному дещо зросло. Дуже важливо не втратити досягнення цієї реформи через термінові виклики, які створила пандемія.

Але я наголошу – цей перелік визначили не ми. Це – ті напрямки, які визначила сама Україна, обравши їх як найважливіші на своєму шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції.

Ми в G7 не говоримо Україні, що їй робити.

G7 – це дорадчий механізм. Ми підтримуємо реформи і даємо поради, але далі – справа України, чи враховувати наші поради, чи ні.

– Маю специфічне запитання. Нещодавно Кабмін передав до парламенту законопроєкт із нормою, яка дозволяє звільнити директора НАБУ. Міністр юстиції Денис Малюська каже, що ця норма була погоджена з МВФ. Це правда?

– Я не працюю на МВФ і тому не знаю, про що конкретно вони домовлялися. Але я знаю, що статус НАБУ справді має бути врегульований після минулорічного рішення Конституційного суду – на що і спрямований цей урядовий законопроєкт. При цьому уряд має забезпечити, щоби Бюро в разі ухвалення цих змін лишалося повністю ефективним у своїй діяльності, а його незалежність була захищеною. Для мене це – ключові елементи законодавства, про яке йдеться.

А питання Артема Ситника – це для мене окреме, зовсім окреме питання.

– Можете пояснити щодо Ситника?

– Це для мене не є частиною (цієї реформи. – ЄП). Як його вирішувати – це питання до уряду України.

– Тобто категоричної позиції “не чіпайте Ситника, доки його термін не сплив” у вас немає?

– Це не моя справа – говорити українській владі, як їй діяти, та ще й стосовно таких деталей. Натомість для мене та інших держав-партнерів України важливо, щоби антикорупційні органи зберегли незалежність і здатність ефективно працювати.

– Імена не важливі?

– Ні! Вибір керівників антикорупційних інституцій лишається за українським урядом та суспільством.

“Санкції збережуться, тут навіть питань немає”

– Давайте зупинимося на реформі правосуддя. Ми бачили так звану “дорожню карту” цієї реформи, оприлюднену G7 та підготовлену, як я розумію, Сполученими Штатами.

– Так, США разом з ЄС підготували цей документ наприкінці минулого року. Тоді саме США головували у “сімці”.

Це було у період, коли сталася конституційна криза. Ми кілька разів зустрічалися з президентом Зеленським на його прохання, і президент попросив нас поділитися ідеями про те, як можна діяти. Ми погодилися і підготували цей документ як перелік можливих порад.

– Між тим публікацію цих порад на твіттері G7 багато хто сприйняв як такий собі жест відчаю, адже майже жодна з них так і не була втілена.

– І якщо ви прочитаєте його, то побачите, що там небагато нового. Майже всі пункти або є частиною критеріїв допомоги МВФ, або звучали від громадянського суспільства, або обговорювалися у Верховній раді. Наша дорожня карта просто зібрала всі ці рекомендації разом, адже ми у G7 зажди наголошували, що Україні потрібна комплексна, всеохопна реформа правосуддя, тож цей документ дозволяв подивитися на неї у комплексі.

Ви праві у тому, що хоча багатьом сподобався цей план, були й ті, кому він не сподобався. І це нормально, ставлення може бути різним. Та це точно не був жест відчаю.

До того ж судова реформа – це тривала річ. Моя попередниця працювала над нею, попередник моєї попередниці працював над нею, і схоже, що мій наступник також буде це робити, бо це – робота на роки. Тому я не сумніваюся, що ми з владою ще будемо обговорювати цю дорожню карту у найближчі місяці.

А я зупинюся на заявах тих, хто сприйняв цей документ негативно. Ми насправді гаряче вітаємо критику нашої дорожньої карти. Але мене вразило, що ті, хто критикував, не запропонували жодної альтернативи! І я не думаю, що саме така критика допомагає вашій державі. Не подобаються наші пропозиції? Будь ласка! Але якщо ви хочете бути конструктивними та допомогти країні вийти з конституційної кризи та провести реформу системи правосуддя – то критикуючи, ви маєте пропонувати альтернативу.

– Та все ж, чому ви опублікували цей документ лише за два місяці після того, як передали владі? Це спроба підштовхнути реформи, які не виконуються?

– Ні, ми не підштовхуємо Україну.

Цей документ не став несподіванкою ні для кого – його раніше бачили і в ОПУ, і в МЗС, і в Раді, і в експертній спільноті. Тож ми вирішили його опублікувати задля повної прозорості.

– Ви згадали, що над судовою реформою в Україні доведеться працювати й наступному послу Британії. А я б навіть сказав, що і його наступнику – також.

– (Сміється) Впевнена, що ви праві.

– То це що, нескінченна історія? У нас взагалі є шанс завершити цю реформу?

– Так, шанс є. Я повністю впевнена у цьому. Але є дві речі, які необхідно враховувати.

По-перше, специфіка реформи системи правосуддя полягає у тому, що ви не можете робити її шматочками. Не можна реформувати один суд, який найлегше, а потім інший. Успіх можливий лише у разі, якщо робити реформу комплексно.

По-друге, і це найскладніша проблема – в Україні є досвід протидії реформі з боку тих, хто зацікавлений, щоби реформування правосуддя ніколи не було успішним. Хай яким добрим буде план реформ – вони відразу включаються, щоби мінімізувати, маргіналізувати наслідки кожного кроку.

І на додаток до цього, владі доводиться долати ці виклики одночасно з протидією агресії на Сході.

– До слова, як вважаєте, що чекає на санкції проти Росії? Я так розумію, Британія їх збереже?

– Так, з нашого боку санкції збережуться, тут навіть питань немає.

Британія після виходу з ЄС запровадила всі санкції, які діяли в межах Євросоюзу, і ми й надалі будемо їх підтримувати. Можна бути впевненим, що ми будемо використовувати цей механізм тиску.

– А як щодо глобального виміру – чи вважаєте ви, що й інші держави світу збережуть санкційний тиск на агресора?

– Не бачу жодних ознак того, що готовність до санкцій слабшає.

Дуже добра ілюстрація – те, що в січні минулого року, після “виборів” у Криму, відбулося чергове посилення санкцій, підтримане ЄС, Британією, Австралією, Канадою тощо. І я не бачу причин, щоби це ставлення до санкцій змінилося.

“Чому не вітали Зеленського? У нас немає такої традиції”

– Можна особисте запитання? Як ви особисто ставитеся до Володимира Зеленського?

– Я вважаю, що він зараз прагне того, що й раніше, коли боровся за посаду президента. Я думаю, він досі щиро хоче досягти того, про що говорив тоді. Вважаю, що він справді багато працює, щоби цього досягти. І саме за цим результатом його оцінюватимуть.

І я надалі вірю: те, чого він прагне, є найкращим для країни, і саме тому Велика Британія підтримує чимало його зусиль.

– В Україні далеко не всі погодяться з вашою думкою. Багато хто – дуже критичні щодо нього.

– Так, звичайно. Це тому що він керує державою. У кожній здоровій демократії ви знайдете тих, хто підтримує керівника держави, і тих, хто не підтримує. Це – складова підзвітності будь-якого керівника уряду або держави перед суспільством.

– А як Зеленського сприймають закордонні партнери, інші лідери держав? Можна говорити про дружбу, чи це суто робочі стосунки?

– Я можу сказати лише про свою країну.

Ви знаєте, перед візитом Зеленського до Британії якщо хтось і згадував про Україну, то лише в контексті війни, бойових дій, Росії. А ще – в контексті корупції. І це для нас, для посольства, було певним викликом, адже нам треба було знайти можливість показати Україну комплексніше, наголосивши на позитивах українського майбутнього.

Вважаю, що візит у жовтні 2020 року був дуже успішним, бо він призвів до значних змін саме у цьому плані. І я нагадаю, що Зеленський очолював делегацію, це був його візит. Це для мене є підставою для висновку, що йдеться про успіх міжнародної політики Зеленського! Той візит справді охопив велику кількість сфер. Була дуже тепла зустріч з герцогом і герцогинею Кембриджськими. Ми підписали три угоди.

Словом, вдалося представити іншу, значно комплекснішу Україну, і це створило нові можливості, наприклад, щодо розвитку торгівлі.

– Все, що ви говорите – це про роботу. Чи є місце особистим відносинам?

– Між народом (Великої Британії. – ЄП) і Зеленським – ні, особистісного немає, бо ж не йдеться про якісь звичайні відносини. А от між прем’єром Джонсоном і президентом Зеленським, я вважаю, стосунки теплі. Зокрема через те, що Борис Джонсон, коли очолював Foreign Office, двічі приїздив сюди, до Києва.

Думаю, прем’єр-міністр усвідомлює, що Україна прагне більшого, ніж те, що є найнеобхіднішим просто зараз; що він має бачення України як держави, що прагне вступити до ЄС та НАТО, і підтримує ці прагнення.

Повертаючись до вашого запитання – так, між ними двома є теплі відносини, і для мене це було помітно під час дружньої двосторонньої зустрічі в Лондоні.

– Дружба дружбою, а Борис Джонсон не надіслав Володимиру Зеленському привітання з днем народження.

– Не надсилав? Ну що ж… (сміється) А звідки ви знаєте, може, він надіслав СМС і просто не повідомив про це?

– Чи це взагалі нормально, коли очільники держав чекають від партнерів привітань із днем народження?

– Ні, це не є звичним у Британії.

Але я хочу розповісти про інше. Коли президент Зеленський захворів на COVID, то прем’єр Джонсон з ним зв’язався. До певної міри – через те, що прем’єр сам переніс COVID та хворів важко, тому має співчуття до кожного, хто також захворів. Та й я також твітила, коли Зеленський захворів.

До речі, я й не пригадаю, може, я вітала Зеленського на день народження?

– Ні, не вітали.

– (Сміється) Окей, тоді дозвольте мені запевнити, тут немає нічого персонального – я просто забула це зробити.

Але насправді такої традиції немає, тому це не є упущенням моїм чи прем’єр-міністра, що ми не надіслали вітання з днем народження.

Ви можете створити в НАТО “двері, яких можна уникнути”

– Британія підтримує зближення України та НАТО. На чому ви порадите Києву сконцентрувати зусилля?

– Я вам спершу розповім одну історію.

Одне з перших повідомлень, яке я отримала по прибуттю в Україну – це те, що EOP, тобто надання Україні статусу партнера з розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner), є малореальним. Мені про це говорили і колеги-українці, і посли держав-членів НАТО.

Як ви знаєте, Британія разом з Канадою від 2019 року виконує роль контактного посольства НАТО, тож ми сіли разом з канадською колегою і подумали: “То чи справді це аж так нереально? Треба спробувати!”

Ми навіть розпланували програму адвокації цього рішення в Брюсселі – але через пандемію не змогли її реалізувати, тож лобіювати це рішення довелося нашим колегам, в Брюсселі і не лише. Та зрештою це сталося: Україна отримала статус EOP, причому після його отримання Міноборони дало дійсно добрі пропозиції для поліпшення взаємосумісності військ України та НАТО за допомогою EOP.

Ця історія свідчить, що минулий рік був справді добрим для євроатлантичних прагнень України.

Але є питання, яке мене дещо непокоїть: це реформа оборонних інституцій. Вона, на перший погляд, менш помітна, але дуже важлива.

Оскільки ви досягли EOP, то виникає питання: що далі, який крок наступний? І моя відповідь така: в рамках EOP вам треба концентруватися не лише на військовій сумісності з НАТО, але також змінювати ваше військове відомство структурно, запроваджувати європейські практики у питаннях оборонних закупівель, логістики. Наразі у Міноборони цього ще немає.

Якщо ви цього не робитимете, це перетворить політику відкритих дверей НАТО на політику “відкритих дверей, яких можна уникнути”. Для країн, які не підтримують інтеграцію з Альянсом, це стане приводом уповільнити цей процес.

Оборонні закупівлі є доброю ілюстрацією. Закон, ухвалений у 2020 році, є справді добрим, але потрібна його імплементація. І це те, на чому я раджу сконцентрувати зусилля.

– Чому б не сконцентруватися на амбітній меті отримання ПДЧ – так само, як ви концентрувалися на меті EOP?

– Я чула заяви Міноборони України про бажання отримати ПДЧ вже цього року, і мені цілком зрозуміла політична логіка таких заяв.

Але якщо при цьому у вас відстає оборонна реформа – то такий план не дає мені впевненості. Посудіть самі: ви щойно отримали EOP, він передбачає кілька конкретних змін, здійснення яких від вас чекають. А ви робите лише меншу частину з них і кажете: “А тепер ми хочемо ПДЧ”.

“Я знаю, що у нашій візовій практиці є проблеми”

– У новій стратегічній угоді України та Британії, яку Зеленський і Джонсон підписали ще в жовтні, є згадка про візову лібералізацію. Ми маємо почати діалог з цього питання. Чи він почався?

– Перш за все, це дуже добре, що ми дійшли до сприйняття ідеї про такий діалог. Я вважаю великою перемогою, що ми будемо про це говорити, виходячи з точки зору безпеки кордонів та міграції.

Спроби поговорити про це були і досі, але мали характер ad-hoc – а тепер Київ і Лондон юридично зобов’язані обговорювати це питання, це стане частиною щорічного діалогу наших держав.

Що відбулося відтоді? Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков та голова Home Office Пріті Петел ще у жовтні домовилися про дискусію щодо безпеки кордонів. Після того британська делегація відвідала посольство України у Лондоні, подивилася, як видаються паспорти (досі британська влада ніколи цього не робила!), а також до Лондона надійшло запрошення від ДМС відвідати Україну. І цей візит мав би відбутися у першому кварталі 2021 року, але він зараз не відбудеться. На жаль, перепоною став COVID.

На жаль, пандемія дійсно багато що затримує, і з цим нічого не поробиш. Але колись ми це виконаємо.

– Багато хто в Україні вважає, що Британія створює штучні перепони для українських подорожуючих. По суті, Лондон дає сигнал, що не хоче бачити мене, як туриста.

– Йдеться ж не просто про Україну. Це питання того, як Британія сприймає міграційні й транскордонні загрози.

Так, я знаю, що у нашій візовій практиці є проблеми. Я отримую повідомлення від українців про те, що вони іноді не отримують візу вчасно. Я також знаю, що заповнення візової заявки може потребувати багато часу. Але якщо ви все заповните коректно, то отримаєте візу. Бо з боку британської влади немає бажання перешкоджати відвідинам Великої Британії.

Я, звісно, не можу просити вас не сприймати ці візові правила персонально. Але я можу вас запевнити, що минулого року ми задовольнили 95% візових заявок.

– Тобто рівень відмов склав лише 5%? Це – суттєва зміна (у 2019 відмов було понад 10%. – ЄП). Що змінилося?

– Змінилася візова практика. Одна зі значних змін – те, що ми перенесли обробку всіх візових заявок у Кройдон (передмістя Лондона. – ЄП), тобто візового центру у Варшаві немає, як і інших центрів обробки візових заявок по світу. Маю підозру, що централізація, уніфікація цього процесу допомогла.

Але водночас це також підвищило важливість коректного заповнення візової заявки. Якщо ви пропустили якийсь рядок, не заповнили якийсь документ, то співробітник візового центру, в якого в черзі ще тисяча заявок, просто відкине вашу заявку і піде далі.

Є також позитивні зміни щодо часу обробки заявок. Втім, ще раз наголошу – це правда, що досі іноді бувають випадки, коли люди отримують візу невчасно. Отже, тут не все ідеально. Але ми знаємо про цю проблему.

Інтерв’ю взяв Сергій Сидоренко, “Європейська правда”