Об’єднана Європа входить у фазу, коли її провідні лідери фактично визнають, що загроза, яку створює РФ, давно вийшла за межі агресії проти України. Це вже екзистенційний виклик для усій Європі, тобто її економіці, безпеці, свободі, а також самому сенсу європейської політичної суб’єктності. І попри те, що ця загроза укорінена у діях Кремля, її реальна сила формуєтьcя клубом світових путіністів, у якому КНР відіграє першу скрипку, використовуючи РФ як інструмент глокальної дестабілізації Європи та світу.

У цьому контексті візит Макрона до КНР виглядає як повторення його попередніх дипломатичних спроб переконати Путіна у Москві до 2022 року, адже логіка «переконати через попередження» втратила цивілізаційний сенс у середовищі, де попередження не є інструментом, бо це не партнери і навіть не вороги, це екзистенційно-розділені сили. Макрон чомусь інерційно вважає, що КНР прислухатиметься до його аргументів, проте реальність свідчить про інше – Пекін діє виходячи з власних стратегій глокальності поточної агресії РФ та довгострокової моделі утвердження світового панування.

Проблема поглиблюється тим, що і Франція, і Німеччина їдуть у Китай під виглядом «європейських голосів», але фактично просувають свої національні економічні інтереси як «прохачі». Париж стурбований рекордним торговельним дефіцитом, Берлін – прямими виробничими залежностями та перспективами німецької промисловості. Натомість питання глокальної геноцидної агресії путінізму, в якій КНР виступає не просто спостерігачем, а системним вигодонабувачем, зміщується на периферію. Тому європейські звернення до КНР з проханням «вплинути на Путіна» звучать саркастично принизливо і збільшує «червону пиху КНР» — і це вкотре підкреслює екзистенційний розрив між баченням та усвідомленням викликів та здатності до реальних дій ЄС.

Паралельно РФ в симбіозі з КНР нарощує мілітарно-технологічну взаємодію з Індією. Це не ізольований процес, це ланка великої схеми, у якій КНР спрямовує Індію в бік співпраці з РФ, посилюючи контроль над регіональним балансом. Розширення виробництва російських БПЛА в Індії, залучення індійської робочої сили для перекриття російського демографічного колапсу РФ, передача військових технологій – усе це формує новий тип російсько-індійської залежності від Пекіна із очевидною стратегічною вигодою та екзистенційною перспективою для Пекіна.

Теза про те, що КНР «витісняє Росію з Монголії» також не відображає реальності. РФ просто звільняє простір для КНР, тому що її функціонал у цій конфігурації зміщується в іншу площину — підтримання практик глокальних геноцидних агресій, які дестабілізують цивілізаційний порядок. КНР у цьому клубі путіністів виконує роль стратегічного диригента, а РФ — інструмента передового мілітарно-силового впливу.

На тлі всього цього Японія, яка послідовно протистоїть китайській експансії, залишається фактично наодинці з агресивними діями Пекіна та Москви. В Європі лише держави Балтії демонструють реальну солідарність і політичну далекоглядність. Такий контраст оголює глибоку слабкість ЄС: відсутність спільної стратегії щодо КНР і небажання бачити зв’язок між агресією РФ в Європі та агресією КНР в Азії. Усе це посилюється внутрішнім тиском Трампа на Європу, який фактично працює на зміцнення колективного путінізму, руйнуючи трансатлантичну єдність.

Таким чином, перед Європою постає реальність, у якій путінська агресія є лише однією з форм більшої глокальної агресії, у якій КНР – ключовий екзистенційний стратег; спроби «дипломатії попереджень» більше не працюють; країни ЄС у Пекіні говорять від імені Європи, але діють від імені власних економік, що перетворюється в погоню за економічними подачками від КНР.

КНР в цей час активно переплітає економічні, демографічні та військові залежності з Індією, підсилюючи інфраструктуру агресивного блоку колективного путінізму.

Японія фактично залишається єдиною справжньою азійською демократією, яка стримує китайське розширення без реальної підтримки ЄС та умовностей від США.

Усе це формує складний, але цілісний контекст, без осмислення якого неможливо зрозуміти, чому саме зараз ЄС і Європа мають перейти від фрагментарності та локальних інтересів до по справжньому об’єднаного цивілізаційного реагування.

Григорій Любовець, Валерій Король, ГО «Центр ККБ»

Фото: військовий парад у КНР, присвячений 80-річчю закінчення Другої світової війни (з мережі Інтернет).