У зоні АТО 17 серпня загинув командир 73-го морського центру спеціального призначення капітан другого рангу Олексій Зінченко.

Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомив голова Миколаївської ОДА Вадим Меріков.

“Засмучений звісткою про загибель Олексія Зінченка – командира очаківських морських піхотинців. Він бився на підступах до Донецька, де орудують російські терористи”, – написав голова облдержадміністрації.

“Нащадки повинні пам’ятати і шанувати імена відважних офіцерів і вояків, які захищають нашу країну. Пам’ять про їхні подвиги потрібно передавати подальшим поколінням. На їх честь потрібно називати вулиці, а підніжжя їх пам’ятників мають бути всипані квітами вдячних громадян України.

Сім’я і родичі героя не повинні залишитися наодинці з горем, а ми зобов’язані зробити все можливе, щоб підтримати їх”, – запевняє губернатор.

КОНТЕКСТНІ АКЦЕНТИ ARMYUA:

Олексій Зінченко, командир 73го морського центру спецпризначення, загинув від геотерористів Путіна під Донецьком. Хоча міг загинути ще в АРК.

Але Україна тоді розраховувала, що путінська система буде співставляти свої дії з реаліями, які однозначно доводили, що АРК – це Україна. Україна не воювала із путінцями, бо не вірила, не могла збагнути і навіть не допускала думки про вбивство росіян. Озвірілі в ненависті путінці, яких складно назвати сьогодні росіянами, ладні кожного українця давити, бо так їм пропонує їхній Путін словами Кисельова і К.

Громадський психоз тотального обожнювання – не ознака суперлояльності, це ознака суперстраху, який ховають в злобі і ненависті до тих, хто живе, любить, радіє миру, має задоволення від буття і нікому не заздрить… Всі ці якості в путінізмі неможливі, бо десятки мільйонів путінців обібрані владою і принижені, і багато суто людських понять вони втратили для розуміння. Вони не можуть через це зрозуміти, чому Прибалтика і Україна бажають єднання з Європою, а не з Росією. Нерозуміння, підігріте оскаженілою пропагандою, призводить до заздрощів і злостивості, ненависті і паралічу людських якостей. Росіяни навіть не помітили, як поступово стали зомбі. Тепер вони представляють загрозу світові. І раночи пізно ця загроза буде знищена.

Герой Олексій Зінченко загинув в бою. Своїм життям він передав відповідальність за долю України живим, тим, хто продовжуватиме справу боротьби з агресором. Щоб його смерть, як і смерті сотень і тисяч інших, не стали даремними, ми маємо добитися, щоб путінізм в Україні не тріумфував через своїх покидьків, а зник назавжди.

СУСПІЛЬНИЙ СПРОТИВ:

Герої не можуть вмерти. Вони залишатимуться в нашій памяті. Але не тільки обелісками та назвами вулиць. На офіційному сайті Пезидента України має бути спеціальний розділ-карта, де має в реальному часі висвітлюватися не тільки історія життя і подвигу Героя, але й стан справ в його рідному селі чи місті, події, які відбуваються в їхніх родинах тощо. Оце і буде те, що називається живою пам’ятю.