Гаряча кава на збитому з використаних артилерійських ящиків столі. Традиційний символ гостинності всіх воїнів – закарпатців. І незалежно від умов в яких знаходяться люди цього мальовничого краю, кава буде ароматною і гарячою.  Я точно знаю, що час нашої розмови відміряний власне оцими ковтками киплячого, чорного напою. І справа не в можливості ворожого обстрілу, а в тому, що навіть в час затишшя у командира роти багато справ, і цінна кожна його хвилина. Бо це або якийсь новий «сюрприз» для ворога, або просто хвилини недоспаного вночі сну.

Я дивлюсь в очі молодого командира, лейтенанта Ореста Гелетія і мимоволі ловлю себе на думці, що цю людину, з обличчя якої не сходить доброзичлива усмішка просто неможна розсердити. Та це не так. В своїй справі він надзвичайно серйозний. Його ділянка оборони одна з самих складних в АТО. Ворог часто проводить провокації. Ночами до позицій намагаються підійти російські диверсійні групи. Їх неодмінно зустрічають. Але вже не кавою, а влучним свинцевим дощем.

Чи важко командувати молодій людині підрозділом, в якому вікова категорія бійців має градацію від його однолітків до майже батьків? Про це він не розповість, напевно, нікому. Адже авторитет у обпалених війною людей можна заслужити лише пройшовши з ними крізь наступний вогонь. Свої битви і бої тут ніхто не рахує, та й про них рідко згадують. Це у кожного своє. А повага і довіра до наказів командира не вимірюється розмірами зірочок та личок. Тим паче, що свою роту Орест Андрійович прийняв власне перед виходом на бойове завдання.  Обладнати нові позиції. Грамотно розставити людей. Розрахувати вогневу підтримку – як себе так і сусідів. Зробити все, щоб не допустити втрат. З цим молодий ротний впорався. Допомогли якісні знання, отримані в Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. А потім перший обстріл. Згадує, як летіли снаряди, і як він тягнув по окопу до укриття одного з бійців. Саме цей перший ворожий вогонь і встановив беззаперечний авторитет командира в очах солдат.

Звичайно, по завершенню академії Орест міг залишитись в тилу. Спокійно приймати посаду, вчитись і вдосконалювати офіцерські навички. Та він просився на фронт. Дома його чекає дружина, якій ротний дуже вдячний за відданість і справжнє українське кохання. Бо не кожна жінка здатна чотири роки бачитись зі своїм нареченим лише в короткі миті звільнень. А вже через два місяці після одруження провести його на фронт і знову рік чекати його вдома.

Дочитавши ці рядки, подивіться у вікно. Незалежно від того, що буде за склом. День. Вечір. Ніч. Паде дощ, чи світить сонце. Рота молодого лейтенанта Ореста Гелетія буде стояти в обороні, щоб не пропустити далі імперську кремлівську заразу.

Трас Грень.