Інформаційне поле України динамічно-потокове, різноформатне, але  майже не інтегроване через партнерські координаційно-ситуаційні сервіси в регіональні комунікаційно-контентні середовища різної масштабності. Тому інформаційний простір України досить часто розбалансований в своїх сегментних елементах.

Сучасні регіональні і міжрегіональні комунікаційно-контентні середовища та структура інформаційних полів України інерційно-домінуючі з часів СРСР, тому потужні гравці ЄС підпадають під домінантні впливи неукраїнського походження, які доволі професійно мімікрують під нав’язаний бренд у цивілізованому світі: «так думають українці». Закордонно-орієнтовані потужні медійні корпорації постійно підтримують своєю інформаційно-журналістською практикою перманентний спротив будь-яким діям української влади, незважаючи на політичну орієнтацію самих видань і на сенс цих дій. Ставка робиться на популярність демократичної фронди ЗМІ до влади (традиції конкурентності четвертої влади) або на сучасні гібридно-месіанські комунікаційно-контентні впливи гібридно-месіанських агресій глобального характеру.

Інформаційна тематика в українському суспільстві інерційно культивується в домінантах на рівнях, які ґрунтуються на ТV-візуальній картинці. Особливо це спостерігається в зоні АТО. Картинка базується на психофізичних рефлексах людини, а це, зазвичай, страх, викликаний трагедіями, катастрофами, смертями, з одного боку, та  надлишковий  позитив рекламних форматів (як альтернативний полюс), з іншого.

Проміжки між цими полюсами заповнені інформаційними індустріями третіх країн ( путінська РФ, світові кінокорпорації тощо). Це традиційно підкреслює функціональну реальність, яка є ознакою неповної комунікаційно-контентної суверенності України як молодої держави. Позитивні інформаційні тези з життя в Україні, що існують в горизонті регіональних комунікаційно-контентних середовищ, не мають адекватних комунікаційно-контентних  систем та інструментів підтримки тільки тому, що  суспільству монопольно нав’язана  жорстка ієрархічна модель розуміння життя на цій території як безперспективна, безцільна, катастрофічна. Ці та інші негативні моделі задіюються тільки для того, щоб позитив (рекламного недискретного характеру) не мав попиту в Україні, особливо в горизонтальних зрізах окремих територій України. Такий стан справ використовується для того, щоб підтримувати спрощену, часто неадекватну сучасним викликам і загрозам, інформаційно-медійну ієрархічну систему інформаційного поля України, яка дуже вигідна для надприбутків монопольних центрів рекламної індустрії. Вигідна вона і окремим гравцям центральної влади для нейтралізації ініціативних проявів громадського життя на територіях. Такий підхід веде Україну до мексиканізації  в організації держави, коли робота і життя пов’язані з великими мегаполісами, а на інших територіях відсутня навіть посередній рівень цивілізації тощо.

Процеси глобалізації через технологічну епоху кібермереж (інфраструктур), що дали можливість безперешкодного переміщення різноформатних даних та масивів контентної інформації, вже не вимагають високого професіоналізму з продукування комунікаційно-контентних потоків. До того ж, високі динаміки змінили характер контентного виробництва кардинально, де якість і доказовість конкурує із масштабом легалізації і формату реагування, бо боротьба за увагу перемістилася із політикуму чи елітних груп на масиви громадян, які все більше впливають не тільки на економічно-бюджетні процеси, але й на владні статуси і  перспективи держав. А після глобальних гібридно-терористичних катастроф в Україні чи в перманентних процесах в Сирії – і на континенти.

Модель транспарентного, відкритого демократичного суспільства, яку культивують розвинуті країни, на зразок держав ЄС та США, дозволяла їм в інформаційному суспільстві бути монополістами у сфері управління світом саме за допомогою не фактів чи інформаційних приводів, а потужного технолого-креативного тиражування акцентів в різноформатно візуалізованих інформаційно-медійних потоках, які перехрещуються з глобалізованими ключовими месиджами (їм не заважає мовна різноманітність світу).

Комунікаційно-контентні агресії гібридно-месіанського світу за типом РФ активно використовують силу такого нового інформаційного явища як  публічно-дипломатичний тероризм. Це коли увага водночас прикута до прямих погроз і викривальних звинувачень на міждержавному рівні найвищими політичними особами. Згодом суть інформації з цих заяв буде дезавуйовано на різних рівнях, але треті учасники (чи населення певних країн) вже будуть робити висновки щодо України з подачі технологів гібридно-месіанських агресій (Д.Шушарін) чи з позицій ідейних засад монопольних вселюдських інструментів, наприклад, християнства як «руского міра», «слав’янского єдінства» чи «євразійської православної ідентичності» тощо.

В сучасних надскладних інформаційних процесах українська держава може вигравати в найпотужніших інформаційних гравців тільки використовуючи комплекс діагностично-креативних індустрій з надсучасними підходами та методиками протидії та нейтралізації інформаційних впливів. Водночас необхідно залучати інтелектуальні потенціали мультифункціональних координаційних моделей державних інституцій, існування яких залежить від результатів інформаційного суперництва, яке має впізнавану назву (не просто інформаційна безпека, а саме її комунікаційно-конетнтна складова). Цей термін – інформаційна безпека – як комплексна назва сукупності кібер і комунікаційно-контентної складової, на жаль, для розуміння більшості управлінських кадрів безпекового сектору не став оціночним, а все ще перебуває в стадії назви ієрархічної організації закритого типу з передачі корпоративної інформації, що в сучасному світі має назву тільки «кібербезпека державного сектору чи сегменту ринка». В даному випадку про паритет комунікаційно-контентної складової не йдеться, бо майданне партнерство ще не набуло домінування в управлінських практиках України.

Інформаційна безпека має свій потенціал оцінки з позитивним значенням тільки тоді, коли є ефективна координація між декількома паралельними сферами інформаційного середовища – це комунікаційно-контентна потокова індустрія, мережево-кібернетичні ресурси найвищого рівня функціонування та ранжованого доступу і захисту, системи і комплекси комунікаційно-контентної участі як розширення можливостей в горизонті партнерства всіх складових безпекового сектору за результатами взаємодії в зоні АТО тощо.

З кількох моделей, які б забезпечували належну інформаційну безпеку держави, кращою є концентрація ресурсів, кадрів, інструментів в головному силовому інституті безпекового сектору держави, що має підсилений рівень виконавської дисципліни як через законодавчо-статутну відповідальність, так і заохочувально-перспективну можливість працювати з максимумом аудиторій в цивільному та цивільно-військовому вимірі, які не конфліктують з інтересами територій, конфесій, віку, статі, професій тощо.

Григорій Любовець,

Валерій Король