Головна » На перехресті » Тузла. Невивчений урок

Тузла. Невивчений урок

5pr

Історія вчить, що вона нічого не вчить. Принаймні в Україні це правило точно діє.

 

Зараз вже цілком очевидно – одинадцять років тому, у конфлікті за острів Коса Тузла, Путін не просто «грав мускулами», а здійснив «гарячий експеримент», у якому випробував опірність України до прямої військової агресії та перевірив реакцію на неї світового співтовариства. Нинішні події свідчать, що господар Кремля зробив вірні висновки з подій 2003 року. Відтак, гібридна війна 2014 року є прямими наслідком року 2003-го, і набагато результативнішою від прямолінійного способу ведення війни.

Сьогоднішні, надзвичайно трагічні, криваві події, стали приводом, щоб пригадати події осені 2003 року. Нижченаведений текст написаний 2006 року.Він ясно показує, що принципи дій російської влади, її ставлення до нашого народу, за минуле десятиліття зовсім не змінилися – нахабна брехня, злочинна агресія, маніпуляція суспільною думкою, неповага до міжнародного права, як були, так і залишилися її головними кредо. Дії української влади теж не зазнали змін, адже вона не змогла вивчити головний «тузлинський урок» – з таким сусідом як Росія, розслаблятися не варто, треба розуміти, що наш найближчий сусід – найбільший ворог.

102 метри від нашого кордону

Експерти з безпеки вважають, що 2003 року свій перший публічний конфлікт щодо захисту власних національних інтересів та визначення статусу прикордонних територій Україна подолала гідно, як справжня європейська країна. Визнавали це й прагматичні кремлівські політики. Більше того, полемізуючи стосовно приналежності острова Тузла, російські політики зазначали, що цей конфлікт між Україною та Росією нарешті пробудив в українців почуття патріотизму.

Чи не найбільший внесок у стабілізацію напружених стосунків між обома державами та приборкання агресивних емоцій в агресивних «козачків» зробили українські прикордонники.

«Надзвичайна ситуація» по – російськи

Наприкінці вересня 2003 року, без попередження російська сторона розпочала інтенсивно відновлювати піщану косу між Таманським півостровом та українським островом Коса Тузла. Будівництво дамби зініціював губернатор Краснодарського краю Олександр Ткачов, віддавши наказ частинам і підрозділам МНС РФ, який мав назву «про надзвичайну ситуацію, пов’язану з розмивом берега Таманського півострова»Непростым испытанием для кубанского казачества стали события в Крыму. Добровольцы ККВ первыми в России откликнулись на призыв жителей полуострова о помощи. Не побоялись, собрались и уехали охранять порядок. Уехали добровольно, не по приказу!» – заява губернатора О.Ткачова 4.04.2014).

  • З Азово-Чорноморського регіонального управління перше повідомлення про ситуацію довкола острова Тузла надійшло 29 вересня 2003 року, – розповідає учасник тих подій заступник голови Державної прикордонної служби України генерал – лейтенант Михайло Коваль (нині в.о. Міністра оборони України). – Рішенням керівника відомства для розв’язання проблеми в межах компетенції прикордонників, було створено оперативну групу ДПС України, яку доручили очолити мені, та оперативну групу Азово-Чорноморського регіонального управління на чолі з генерал-лейтенантом Віктором Назаренком.

Серед завдань, покладених на оперативні групи, найважливішим було проаналізувати та спрогнозувати можливий розвиток ситуації й підготувати пропозиції щодо адекватного реагування на події у Керченські протоці в районі острова. Крім того, їм було доручено провести моніторинг обстановки, здійснювати відео- та фото документування та вчасно інформувати про перебіг подій керівництво держави.

  • Вивчивши обстановку на місці, ми дійшли висновку, що на цій ділянці корону вона дійсно складна, – зазначає МихайлоКоваль. – Будівництво дамби велося ударними темпами, водночас ми зафіксували спроби російської сторони висадитися на острів з одночасним психологічним тиском на місцеве населення через друковані та телевізійні засоби масової інформації(у травні 2014 року 300 російських журналістів отримали нагороди від В.Путіна «за Крим»). У той же час насторожувала поведінка наших російських колег – представники Прикордонної служби ФСБ Російської Федерації, у тому числі й по лінії прикордонно-представницької роботи, певний час не надавали пояснень щодо мети робіт у районі острова Коса Тузла.

Керівництво Держприкордонслужби ухвалило рішення посилити охорону на цій ділянці, щоб не допустити порушень режиму державного кордону, лінії його проходження, незаконного проникнення на острів іноземних громадян. Слід було також врахувати і загрозу силового захоплення острова: російські ЗМІ цитували висловлювання лідерів громадських формувань та політиків державного рівня, які пропонували здійснити це силами «козаків-добровольців», пізніше – висадити на Тузлі повітряний і морський десанти, або …нанести бомбові удари.

Виходячи з оцінки обстановки, подальший розвиток подій прогнозувався за двома сценаріями: «Перший – будівництво дамби супроводжується можливими провокаційними діями з боку громадських формувань та козацтва Таманського півострова стосовно українських прикордонників; другий – силовий захват Тузли військовими підрозділами ЗС РФ. В очікуванні більш конфліктного розвитку подій наші прикордонники відпрацьовували адекватні варіанти протидії: поліцейський та військовий», – пояснює М.Коваль.

В короткий проміжок часу відповідно до спрогнозованих варіантів розвитку подій в районі острова, а також на базі Керченської прикордонної комендатури було створено угруповання сил та засобів Держприкордонслужби. До його складу увійшли новостворена прикордонна застава «Тузла», резервні підрозділи Сімферопольського прикордонного загону, начальника Азово-Чорноморського регіонального управління, Голови Державної прикордонної служби України, зведений загін ПС України (кістяк – спортсмени з рукопашного бою), підрозділ інструкторів-кінологів зі службовими собаками, загін морської охорони, два вертольоти для ведення повітряної розвідки та доставки на острів майна і резервів. Крім того, у разі необхідності до операції планувалося залучити зведений загін ВВ МВС та підрозділ спеціального призначення СБУ.

Змагання за державну цілісність

  • У відрядження в Крим наша група з п’яти чоловік виїхала 5 вересня, можна сказати «у сліпу», адже на той час ні в газетах, ні по телебаченню ще не було жодних повідомлень про ситуацію, що склалася, – розповідає капітан Дмитро Фербей, начальник групи по роботі з іноземцями та адміністративного провадження Мобільного прикордонного загону, що дислокувався у селищі Бортничі під Києвом. – У Керчі, перед відправкою на острів, ми та представники інших загонів, зустрілися з генерал-лейтенантом Ковалем, який пояснив обстановку на цій ділянці кордону, визначив наші завдання.

Вранці першу групу зведеного загону доставили на острів, розмістили на базі відпочинку «Два моря» та видали спецзасоби: бронежилети, пістолети з гумовими набоями, захисні щити тощо.

-Спочатку особливої напруги на острові не відчувалося, – пригадує Микола Фарбей. – Ми ходили в наряди, у яких вели спостереження за будівництвом дамби, обладнували спостережні пости, встановлювали прикордонні та інформаційні знаки. Однак, коли дамба наблизилася до нашого кордону майже на 1500 метрів, а в телеефірі та пресі завирували пристрасті, у нас почалися напружені часи. Нам довелося встановлювати інженерні загородження та споруджувати блокпости, копати шанці. Звісно ж, готувалися до агресивних дій суміжної сторони.

З підрозділами, дислокованими на острові, проводилися заняття з м’якого видворення порушників кордону за поліцейським варіантом – без застосування вогнепальної зброї, а лише спецзасобів активного захисту. Під час тренувань було враховано і використано тактику дій ВВ МВС у подібних ситуаціях.

– Наприклад, нашу групу кінологів та службових собак навчали діяти під час припинення масових заворушень, – розповів начальник циклу підготовки кінологів Великомостівського навчального прикордонного загону підполковник Сергій Кравченко. – Зокрема, ми тренувалися прикривати бойові порядки з флангів та діяти так, щоб активно впливати на супротивника, передусім, психологічно.

На запитання: як мали діяти б українські прикордонники у випадку перетину дамбою лінії нашого кордону, генерал – лейтенант Михайло Коваль відповів так:

-У разі перетинання російською дамбою лінії державного кордону на 25-50 метрів, ми планували висадку груп стримування та видворення на дамбу для недопущення продовження її будівництва. По можливості – не застосовуючи сили…

Вибір ймовірностей

Власне, у військовий варіант розв’язання «тузлинської проблеми» мало хто вірив. Прості люди по обидва боки кордону сподівалися на швидке подолання кризи шляхом взаємних поступок. Надію не полишали навіть після того, як 19 жовтня президент Росії Володимир Путін заявив, що РФ «залишає за собою право превентивних ударів на випадок, якщо у світі переважить принцип застосування сили без санкції світового співтовариства». «Гра мускулами», у вигляді двох російських протичовнових кораблів, які з’явилися біля острова, також не стерла сподівань на мирне врегулювання проблеми.

  • Ми ж мусили враховувати кожен варіант розвитку подій, включно із імовірним силовим захопленням острова з використанням зброї, – зазначав Михайло Коваль. -Наприклад, прогнозуючи висадку морського десанту, ми перекрили інженерними спорудами найбільш придатну для цього ділянку острова. Відкинувши ймовірність десантування парашутним способом з повітря, позаяк, це практично неможливо через невеликі розміри Тузли та дуже мінливу розу вітрів у протоці, ми не виключили можливість висадки бойових (диверсійно-розвідувальних) груп з вертольотів. Щоб запобігти цьому, на острові було обладнано декілька вузлів стримування, відсічні позиції, особовий склад пройшов відповідний вишкіл.

Слід зазначити, що під час проведення цих заходів вперше в історії українського прикордонного відомства було опрацьовано та налагоджено взаємодію стосовно спільних дій берегових підрозділів, кораблів і катерів угруповання Морської охорони та авіації ДПС України.

В стилі третього тисячоліття

На щастя, на Тузлі кров не пролилася. Проте, пролилося чимало чорнила – найефективнішої зброї у війнах третього тисячоліття. Згадуючи інформаційні компанії останніх років, які супроводжували важливі для нашої держави зовнішньополітичні події, важко пригадати ту, що можна назвати переможною. Згадаймо хоча б «кольчужний скандал», «газонафтомолочном’ясну епопею», чи «феодосійську качку» з натовськими навчаннями в Криму.

Однак у «тузлинському» конфлікті вітчизняні ЗМІ спромоглися на достойну інформаційну відсіч своїм російським «колегам», хоч останні підготувалися до акції заздалегідь.

  • Приблизно за тиждень до згадуваних подій на острів Коса Тузла прибула телевізійна група однієї з провідних російських телекомпаній (у 2014-му її журналісти так само опинилися «на вістрі подій»), – зазначає підполковник Сергій Поддубний, який 2003 року очолював прес-службу Азово-Чорноморського регіонального управління ДПСУ. – Про дивних журналістів, які проводили опитування тузличан щодо бажання перейти під «крило» Росії прикордонникам повідомили мешканці острова. Нав’язливих гостей відпровадили за межі нашої країни та й забули. Нескладно здогадатися що нагадали про себе російські журналісти дуже «вчасно» – у розпал «тузлинськоїдискуссії» між обома країнами. Брехливі слізні репортажі про «важке» життя острів’ян запам’ятаю на все життя!
  • Коли почалося будівництво дамби у Керч стали активно стягуватися «батальйони» журналістів, які буквально цілодобово чергували біля штабу Керченського загону морської охорони, – розповідає заступник командира загону капітан 2-го рангу Олександр Коваль. – Найекстремальніші іноді примушували нас добряче понервувати. Наприклад, винаймали за шалені гроші човни й мчали на острів знімати ексклюзив. А погода в цей час у нас неспокійна…

Попервах українським журналістам було нічим відповісти росіянам: надто несподівано виникла «тузлинська проблема», надто мало інформації надходило від представників вищої влади. Здавалося масмедійний тиск на Україну й цього разу досягне мети – виставить країну перед світовою спільнотою у негативному світлі. Тимчасовий прес-центр «Тузла», який було організовано відповідно до розпорядження Голови Держприкордонслужби генерал-полковника Миколи Литвина у Керчі, вчасно втамував інформаційний голод.

-Приміщення для тимчасового прес-центру нам надала Керченська міська газета, безкоштовний телефонний та Інтернет-зв’язок – «Укртелеком», – розповідає тодішній керівник прес-служби ДПС України полковник запасу Анатолій Самарченко. – У перший же день роботи в нас акредитувалося понад півтори сотні журналістів з усього світу, включно з представниками російських ЗМІ.

-У той час в інформаційному просторі періодично виникали різноманітні негативні чутки про події на Тузлі–то солдати масово злягли від хвороби Боткіна, то їх скосив тиф, то з острів’ян знущаються, – ділиться спогадами Анатолій Самарченко. – Щоб швидко та ефективно спростовувати чутки, ми фактично відкрили острів для журналістів, адже правдива та своєчасно інформація – потужна зброя проти негативу.

Розв’язка

Тим часом, будівництво дамби тривало БАМівськими темпами. Українська сторона також не сиділа склавши руки. Поки дипломати та керівники держави вели переговори, наші прикордонники демонстрували рішучість у захисті національних інтересів України. Охороняючи Тузлу з моря кораблі Морської охорони припинили дві спроби російських суден демонстративно порушити наш кордон. «Запам’ятав реакцію росіян на присутність в небі наших вертольотів. Після того, як вони один день «повисіли» поруч з дамбою, наступного ранку на неї виїхало втричі менше їхніх машин. Страшно, мабуть, стало», – говорить Дмитро Фербей.

  • Наша інженерна розвідка доповіла про можливість виставити на шляху будівництва дамби два ліхтери (вантажне, як правило, не самохідне судно типу баржі – авт.) й створити бар’єр заввишки вісім метрів над рівнем моря та завширшки 72 метри, – пояснює генерал-лейтенант Михайло Коваль. – Ми негайно використали цю ідею. Крім того, для охорони ліхтерів та спостереження за просуванням дамби ми розмістили на них підрозділ, сформований з офіцерів та курсантів Національної академії ДПС України.

Встановлення перешкод на морі помітно призупинило роботу російських будівельників, хоч російські ЗМІ продовжували браво рапортувати про чергові метри, «відвойовані в моря». У той же час, між обома країнами велися напружені й, здавалося, безкінечні переговори.

Пропозиції щодо розв’язання конфлікту висловлювали не лише ті, кому це належить за основним родом занять, а й пересічні громадяни. Причому, на той момент в українському суспільстві спостерігалося унікальне співпадіння поглядів влади і народу на одну проблему. «Острів – наш, український, і більше нічий» – так тоді міркували та говорили всі громадяни країни, незалежно від географії мешкання та мовних пріоритетів. Та, попри все, 65 відсотків українців сподівалося на мирне врегулювання конфлікту (натомість 82 відсотки росіян вважали, що Тузла для Росії важливіша за дружні стосунки з Україною).(За даними аналітичного Левада-центру, у квітні 2014 року, знову 82% росіян в цілому підтримувало діяльність В.Путіна).

Навіть парламентарі продемонстрували унікальну одностайність, проголосувавши за постанову щодо усунення загрозитериторіальній цілісності України. Верховна Рада на чолі з В.Литвином, вимагала від Президента Л.Кучми застосувати усі наявні засоби для захисту територіальної цілісності країни, закликала до підтримки країни-гаранти безпеки і цілісності України, зверталася до ОБСЄ та ООН. Прості українці також підтримували рішучість можновладців.

Однак від міжнародних інституцій підтримку ми не отримали. Наприклад, тодішній генсек НАТО Джордж Робертсон заявив, що «тузлинське питання» – справа виключно двосторонніх відносин України та Росії, й що альянс не має наміру втручатися у конфлікт. Приблизно подібною була реакція посадовців ЄС та ООН. Вони не поспішали сваритися з Росією. Українським дипломатам та керівництву держави довелося самим шукати вихід.

Лише 23 жовтня, після телефонної розмови між президентами країн Леонідом Кучмою та Володимиром Путіним, російська сторона прийняла рішення призупинити будівництво: за 102 метри від кордону України. Діалог з Росією стосовно належності Україні острова Коса Тузла затягнувся майже на два роки. Лише в липні 2005-го російська сторона визнала очевидне – його приналежність Україні.

«Проблему вирішили на політичному рівні, і це – дуже добре, – вважає капітан Дмитро Фербей. – Коли будівництво зупинилося, ми з легкою душею повернулися до місць постійної дислокації». Проте, частина прикордонників, які входили до складу угруповання, ще деякий час залишалась на острові. Про всяк випадок. Невдовзі, в грудні 2003 року, тут було збудовано та введено в експлуатацію нову прикордонну заставу «Тузла»…

ДОВІДКА

На початку минулого століття Коса Тузла була частиною Таманського півострова. Тут рибалили й випасали худобу мешканці станиці Тамань. 29 листопада 1925 року сильний шторм розмив тонкий перешийок між Тузлою й Таманню. Рибалки розширили водний прохід і почали використовувати його як канал. Відтоді відстань між новоутвореним островом і сушею зростала. 1941 року Указом Президії Верховної Ради РСФСР з Темрюкського району Краснодарського краю Тузлу передали до складу Кримської АРСР, а 1954 року острів, разом з усім Кримом, РСФСР передала УРСР. Остаточний розподіл кордону Кримський облвиконком владнав із Краснодарським крайвиконкомом 1973 року. Населені пункти острова в адміністративному та господарському порядку підпорядкували Керченській міській раді депутатів. Зараз на острові постійно мешкають 16 сімей, також тут розташована прикордонна застава «Тузла», підрозділ Сімферопольського прикордонного загону Держприкордонслужби України.

До початку будівництва російської дамби острів Коса Тузла був довжиною 6500 метрів та шириною 600 метрів у найширшому місці. За три роки після будівництва дамби внаслідок сильної течії, яка утворилася в протоці, було змито 750 метрів острова.

У вереснi 2003 року від російської станиці Тамань Темрюкського району Краснодарського краю в напрямку до острова Тузла починають насипати греблю з метою з’єднання її з російським берегом. Працюючи у три зміни, будівельники споруджують по 150 метрів греблі за день. Перемовини почались після того як будівельники досягли українського прикордонного понтону.

Україна наполягала на тому, що Азовське море і Керченська протока повинні бути внутрішніми водами України і Російської Федерації, розділеними державним кордоном. За таким принципом розмежування Тузла належить до України.

Росія наполягала на тому, що офіційно чітко проведені кордони як у акваторії Азовського моря, так і в Керченській протоці відсутні, а також відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що це коса. Крім того, Росія вказувала, що тільки континентальна частина Криму відійшла Україні. Росія пропонувала спільне використання Азово- Керченської акваторії, згодившись з установленням державного кордону тільки по дну, але не водною поверхнею.

30 вересня 2003 року МЗС України направило МЗС Росії ноту протесту.

6 жовтня 2003-го міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко прямує до Москви на перемовини з приводу конфлікту.

Для особистої участі у розв’язанні конфлікту президент України Леонід Кучма терміново перериває візит у Латинську Америку і прямує на Тузлу.

22 жовтня 2003 року Верховна Рада проводить слухання про українсько-російські відносини.

23 жовтня 2003-го будівництво дамби зупинили. Між українськими прикордонниками і російськими будівельниками залишалося близько 100 метрів.

У листопадi 2003 року прем’єр-міністри Росії та України домовилися про припинення подальшого будівництва дамби.

2 грудня 2003-го на Тузлі відкрилася нова прикордонна застава ДПС України.

У липнi 2005 року Росія визнала, що Тузла та води навколо неї належать Україні.

У березні 2014 року, разом із АРК Крим, острів Коса Тузла окуповано Росією.

С.Лемеха

Фото з архіву автора

1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (Голосів: 1 Рейтинг: 5,00 out of 5)
Loading...
Переглядів: 656

Залишити відгук

adminarmyua@ukr.net | © 2014-2020 ARMYUA
Повне (часткове) використання матеріалів дозволяється за умови наявності прямого гіперпосилання на адресу матеріалу на сайті armyua.com.ua