За даними ООН станом на вересень 2014-го, понад мільйон людей стали вимушеними переселенцями через конфлікт в Україні, в тому числі 814 000 українців, що переїхали в Росію в різних статусах, а також в Білорусь, Молдову, країни Європейського Союзу.

Число переміщених осіб всередині України за останні три тижні зросло майже вдвічі, досягнувши 260 000 осіб, і продовжує рости, зазначає Управління верховного комісара ООН у справах біженців.

Таким невтішним є результат війни, яку Росія розв’язала проти нашої країни.

Оцінюючи наведену статистику, мимохіть виникає запитання – чому переважна більшість громадян України втекло від війни в Росію, на терени країни-агресора, а не в мирні регіони своєї Батьківщини?!

Звісно, можна припустити, що шлях в Росію більшість наших співвітчизників обрало цілком спонтанно. Бігли туди, де не стріляли. Проте, є дуже-дуже багато свідчень тому, що терористи і російські військові спеціально розстрілювали тих, хто втікав від війни в Україну. Натомість, усі дороги в Росію були цілком безпечними. Мало того, і злочинці, і російські військові (чесно кажучи, між ними вже майже немає різниці), примусово доправляли чимало українців на терени РФ. Також зафіксовано чимало випадків, коли українців, в прямому сенсі слова, під цівкою автомата вивозили за кордон, в тому числі й дітей сиріт.

Завдяки російській пресі, очевидною є і завбачлива підготовка тисяч таборів для розміщення біженців-українців, ще задовго до «гарячої» фази війни.

 Усі ці дії отримали відповідний інформаційний супровід від кремлівських пропагандистських ЗМІ. Пам’ятаєте ще березневу «качку», про те що сотні тисяч українців втекли в Росію? Можете перевірити в Інтернеті – від ранньої весни в російськомовному інформпросторі не стихає хвиля повідомлень про сотні тисяч втікачів з України. Хоч, насправді, більш-менш, масові втечі почалися тільки в травні.

Нині, оцінюючи дії терористів і російських агресорів, цілком очевидно, що вивезення населення Донбасу і Луганщини в Росію – спланована акція. Цілком в дусі ординців, які довгі століття спустошували Україну, силоміць виводячи з неї полонених в ясир. Алгоритми дій работоргівців ХV століття і ХХІ-го дуже схожі: раптовий напад на мирні поселення, знищення інфраструктури (татари міста палили, росіяни – бомблять), так, щоб не було куди повертатись; убивство тих, хто чинить спротив; залякування позосталих і примусове виведення (нині – вивезення) їх якнайдалі від рідних країв та примушування для рабської праці. Методи – ті ж, відмінності – лише в інструментарії. Плюс – руйнівна пропаганда серед українців «зомбоящиком» та психологічна обробка в таборах біженців.

Не хочу виглядати прихильником теорії змов, тому наведу кілька фактів на підтвердження версії стосовно заздалегідь спланованого «віджиму» громадян України від Батьківщини.

1.Керівник російської федеральної міграційної служби К.Ромодановський заявив, що Росія потребує щорічного міграційного приросту у 300 тисяч осіб, включно до 2025 року, аби уникнути демографічної кризи.

2.Росії катастрофічно бракує лікарів, заявила міністр охорони здоров’я РФ В.Скворцова. За її інформацією, у Росії станом на 2013 рік, на 10 тисяч громадян, припадало близько 5 лікарів, що у 2,5 рази менше за норми Всесвітньої організації охорони здоров’я. За даними російського МОЗ країні бракує до 40 тисяч медиків.

3.В грудні минулого року помічник прем’єр-міністра РФ Геннадій Оніщенко повідомив, що більше 60 відсотків росіян живуть у зоні несприятливого зовнішнього середовища.

4.Ще на початку 2000-их років російські урядовці визнали, що країна потерпає від демографічної кризи, через що, у найближчі десятиліття, РФ може зазнати краху, як економічного так і територіального. Президентом країни 2006 року  ухвалено державну програму сприяння добровільному переселенню в РФ співвітчизників, які мешкають за кордоном. В основному це стосувалося громадян країн колишнього СРСР.

Не буду розписувати усі привабливості цієї програми, її легко знайти і почитати на урядових порталах РФ. Зазначу, лише, що ця програма не спрацювала. Замість запланованих 443,2  тисяч переселенців станом на 2012 рік, заманити на простори РФ вдавалося лише 8,8  тисячі осіб. Згідно з програмою, співвітчизників переселяли у Бурятію, Забайкальський, Камчатський, Приморський, Хабаровський краї, в Амурську, Іркутську, Магаданську, Сахалінську області.

Переселенцям було обіцяно багато спокусливих благ. Можливо, з часом, якби програма розкрутилася, може й потягнулися б люди на простори Сибіру, Півночі чи Далекого Сходу, якби не одне «але». Надто вже багато крали російські чиновники, відповідальні за реалізацію програми. Більшість переселенців почувалися відверто обманутими та покинутими напризволяще. Відтак, інформація про чергове російське «кидалово» швидко ширилася світом, і все менше знаходилося дурників стати обманутими «співвітчизниками». Навіть те, що стовідсотково гарантувалося російською державою, переселенцям доводиться викуповувати за власні гроші у чиновників здирників.

Але, замість навести порядок у своїх лавах, російські чиновники вирішили діяти у типовому для них стилі. Або в суто ординській традиції – захопити ясир і заслати туди де Макар телят не пасе. І нехай працюють на хазяїв життя, бо ж – бидло, бо ж – раби.

На користь версії про спланованість цієї операції з переселення свідчать і регулярні заяви одіозного кремлівського політика  – пана Жириновського. Із завидною наполегливістю, він уже кілька років поспіль озвучує ідею переселення у Сибір та на східні кордони Росії то 3-4, то 5-7 мільйонів українців. Слід додати, що крім цього, напівсерйозного політика, подібні ідеї озвучували не раз і більш поважні російські політики та чиновники. Приміром, в грудні 2012 року, секретар регіонального відділення російського соціально-консервативного союзу (дочірня структура «Єдиної Росії») Антон Бредіхін, на одному науковому заході, запропонував вивезти у Сибір 7 млн. українців, одразу ж після того як Україна приєднається до Митного союзу. Щоб створити демографічний кордон від напливу китайців.

Зараз російський контент рясніє радісними повідомленнями про те, як той чи інший російський регіон милостиво приймає українських біженців. Географія розселення така: Петрозаводськ, Уфа, Саратов, Новосибірськ, Омськ, Тюмень, Іркутськ, Улан-Уде, Чита, Магадан, Хабаровськ, Перм, Архангельськ, Петропавловськ – Камчатський, Владивосток. Список довгий, але на цьому зупинюсь.

Кому цікаво, візьміть карту РФ, знайдіть ось ці міста та помітьте їх прапорцями.  Не дивуйтесь – вони цілком співпадають із регіонами, визначеними владою РФ ще 2006 року на заселення «співвітчизниками».

Вам щастить, що ви шукаєте ці місця тільки на карті. А ось тисячі українців з Донецької та Луганської областей, уже мають змогу особисто ознайомитися із «красотами» цих країв і з тим, як там їх чекають вірогідно «нові співвітчизники».

Навмисно візьму для прикладу повідомлення із російської преси.

Інформагенція REGNUM повідомляє: «1 сентября член Совета по правам человека при президенте РФ Яна Лантратова посетила пункт временного пребывания украинских беженцев в Якутии. Его обитатели рассказали, что при отправке из Крыма сотрудники ФМС сообщили им о том, что Якутия работает по программе добровольного переселения соотечественников, которая предполагает выделение жилья и «подъемных» переселенцам. По приезде оказалось, что эта информация не соответствует действительности. Отчет Яны Лантратовой был опубликован на сайте СПЧ. Отметим, что Федеральная миграционная служба отказалась предоставить ИА REGNUM комментарий по теме, сославшись на то, что не располагает персональными данными сотрудников крымского управления, которые могли дезинформировать беженцев относительно программы переселения».

Видання properm.ru розмістило гострішу статтю під таким заголовком:

«Беженцы в шоке от Пермского края: Вы нас сюда привезли похоронить?»

«Нам обещали помочь жильем на первое время — здесь ничего этого нет. Нам обещали работодателей – и этого нет. Это какой-то лохотрон! Чего нас тут держат, я не понимаю?» В поселке Теплая гора без денег, медикаментов и понятного будущего застряли двести беженцев с Украины.

Сергея и Ларису из поселка Красный Луч Луганской области мы встретили у КПП Теплогорской спецшколы для малолетних преступников, где тайком поселили 200 беженцев. Разговорились.

Почему вы уехали из Украины?

Лариса: Потому что бомбить нашу родину стали чаще. Через несколько часов как мы уехали, наш поселок опять начали бомбить. Но мне здесь не нравится.

Что именно не нравится?

Лариса: Все не нравится. Конечно, мы понимаем, что мы беженцы, и здесь у нас нет прав. Но тем не менее, даже общаясь с людьми, которые попали в другие пункты распределения… Работы нет, денежных поступлений нет. Многие сюда приехали в халатах и шлепанцах, побросали все, что осталось дома. Я не понимаю, гуманитарка либо между собой там делится (Лариса указала глазами на забор спецшколы) или что происходит, но нам выдают стирать свои вещи даже не порошком, а щелоком. Стакан на неделю.

Сергей: Одеться обещали дать, люди поприезжали в тапках, мужского нет ничего. На складах все лежит опечатанное, нам не дают ничего кроме сарафанов и футболочек. Тут холода скоро начнутся.

Объявления о сборе вещей для беженцев висят в каждом поселке Горнозаводского района.

Лариса: А нам дают обувь женскую только 33–35 размера. 37–38, самых ходовых, нет. Свитера все вытянутые – то, что хозяева выкидывать собрались.

Давайте по порядку. Как вы сюда попали?

Лариса: Нас собрали в лагере для беженцев в Донецке. Нам обещали помочь жильем на первое время — здесь ничего этого нет. Нам тут сразу сказали — на жилье не надейтесь. Нам обещали работодателей, и этого нет. Это какой-то лохотрон. Чего нас тут держат, я не понимаю. Они только взяли данные, кто кем где работал, чтобы работодатели могли предложить работу.

Сергей: С сегодняшнего дня сказали: ни кофе, ни чая, ни сахара, ни сигарет — лимит закончился. Путин по телевизору говорит, что на одного беженца выделяется 800 рублей в день. А у нас детворе по две конфетки и апельсин дают в день»…

Думаю, далі цитувати сенсу немає. Повідомлень подібного штибу нині можна знайти дуже багато. Тональність їхня, щоправда, різниться. Більшість російських видань досить обережно розповідає про проблеми наших переселенців. Воно й зрозуміло – підеш проти «політики партії», самого зашлють у ці негостинні краї, або ворогом народу проголосять. Та навіть за умови жорсткої державної цензури в російській пресі проскакує ось така печальна правда про російську «гостинність». Яка ж там обстановка насправді – можна лише здогадуватися.

В коментарях до однієї з статей на цю тему, натрапив на вислів, що ЛуганДонці отримали те, на що заслужили своєю підтримкою терористів і російських окупантів. Без рабської, «совкової» маси Донбасу здоровим, патріотичним силам України буде легше будувати цивілізовану, демократичну, європейську державу. Справді, зерно істини тут є. Адже і правління донбаських можновладців, і їхні грабіжницькі апетити, і, навіть, нинішня війна, стали можливими в тому числі, й завдяки електоральній підтримці мешканцями цих областей. Однак вони – повноправні члени нашого суспільства, котрі потребують допомоги. Тому – справа держави Україна, справа нашої громади, вирвати «ясир» з чужинського полону, допомогти своїм землякам повернутися додому.

Звісно, якщо вони самі цього забажають.

Сергій Лемеха