Гібридно-месіанські агресії путінської Росії проти України вимірюються не лише комбінованим веденням бойових дій проти україських захисників, засилкою цілих підрозділів «відпускників» путінської армії на Донбас та направленням кремлівським «воєнторгом» найновіших, нерідко експериментальних, систем озброєння і техніки для випробування їх на практиці.

Значно більшу небезпеку (не лише для України, але й для Європи і планети загалом) представляють комунікаційно-контентні потокові агресії Кремля, які за старими усталеними підходами і розуміннями продовжують на всіх управлінських рівнях визначати як інформаційну війну.

У двадцять першому столітті глобальний світ живе динаміками. Він глобально «оцифровується», тобто набуває абсолютно нової технологічно-креативної якості. І якщо ще років десять тому поява певної есклюзивної інформації ставала подією в країні (регіоні), то зараз есклюзивність розчиняється в інформаційних потоках контентних форматів, які «фонтанують» в онлайні цілодобово. Динаміка інформаційних потоків настільки потужна, що змушує шукати нові форми та методи орієнтування в інформаційному просторі, аналізу його особливостей та прогнозно-випереджального «бачення» сьогоднішнього інформаційного дня.

Всі ці та інші елементи технологічно-креативної роботи з інформаційним середовищем та загальнодержавним і регіональними інформаційними полями, створення комунікаційно-сценарних моделей для прийняття управлінського рішення будь-якого (але особливо вищого) порядку включає в себе новий напрям роботи з інформпростором України, який отримав назву комунікаційно-контентна безпека.

Даний напрям є результатом досить тривалого дослідження інформаційних полів країни групою вітчизняних науковців та практиків. Значна частина цих досліджень отримала практичну перевірку та застосування. Розвиток поліваріантних аспектів комунікаційно-контентної безпеки набув особливого значення з початком гібридно-месіанських путінської Росії в Україну. Виходячи з оцінки реальних інформаційних загроз державі, була розроблена система комунікаційно-контентної протидії для різних рівнів державного управління. Однак в стратегічних документах, прийнятих у державі за останні два роки, цей напрям не зафіксований. Серед пояснень причин такого відношення до цих напрацювань логічним виглядає неусвідомлення на вищому державному рівні сутності нових процесів та явищ, викликаних багатоформатними агресіями Кремля проти України та схильність (що простежується, зокрема, в документах РНБО) до «кіберизації» боротьби з ворогом.

Контентні динаміки і проблема осмислення контентних резонансів в горизонті їхньої важливості в часовому вимірі стали ключовими проблемами і водночас вимогою до необхідності радикальної зміни управлінських парадигм. Вони мають перейти від ієрархії минулих державно-чиновницьких стилів до координаційно-ситуаційних сервісів оперуванням можливостей публічності як атмосферою гідного життя громадян – всіх без винятку, без кастовості і статусності. За таких умов можлива реалізація ціннісних норм та величин, оскільки вони виступають реальними показниками змін, бо прозорі, ефективні та досяжні у вимірі відповідальної уваги кожного, хто хоче, а значить, може бачити і розуміти сучасне життя .

Ця контентна потоковість, як ми це бачимо, щоденно доводить істини, які досить суперечливі в інших традиціях. Наприклад, що сутності менш важливі, ніж динаміки присутності. А присутність досить часто не залежна від оціночних конотацій і стає ресурсом домінування і монопольної зверхності.

Це нам доводять технологічні тренди щодо такого контентного явища як ФЕЙКИ. В них досить цікаво кристалізується в потоках і пропаганда, як вектор нейтралізації зусиль іншої сторони, і антидія в інтересах всіх, хто проти миру. Досить чітко в цих напрямах постає і проблема реалізації ціннісних орієнтирів як предметне тло життя, а не дискурс, відсторонений від життя.

Сучасна контентна маса стала новим бар’єром для розуміння життя і, головне, орієнтування в ньому. Вона виступає непереборною реальністю, що закриває життя від людини, а людину робить безпорадною і досить залежною від тих, хто займається комунікаційно-контентним виробництвом.

Звертаю увагу на те, що нинішнє комунікаційно-контентне виробництво у продукуванні путінських технологів із суто робочої функції перейшло до стану творчо-креативної реалізації виробника, який з простого інформаційного “гвинтика” доростає до контентного партнера та самостійного гравця в межах “золотої клітки” творців віртуально-гібридних агресій.

Часто бум технологічних новинок вводить людину в технологічну оману – вона нібито всесильна і одночасно їй вже ніхто не потрібен. Це найбільший обман і досить велика проблема нерозвинутих суспільств і несучасних держав, які підсвідомо піддаються загрозі не простого знищення, а свідомого ігнорування іншими міжнародними партнерами, які і є творцями технологічних можливостей життя в глобальному просторі планети.

Глобальність сучасних процесів і глобалізація життя як вектор розвитку сучасної мирної цивілізації вступили в епоху зміни планетарних парадигм, які мають визначити потенціал і масштаби майбутнього людства.

Якщо оперувати освітніми стандартами Фінляндії чи технологічно-проектними проривами в США Ілона Маска, або першістю українських харківських розробників на конкурсі НАСА в 2016 році із аеропланом на сухому льоду для Марса, чи українкою одинадцятикласницею із Черкас Чан Фионг Ань, що перевершила Паскаля і Ферма у вирішені математичних проблем фігурних чисел, тріумф Джамали і українського театру у Відні в один і той же день, то світовий тренд Миру як Єдиний Формат Щастя для всіх є реальністю і надихаючою перспективою. Але є й інша реальність, яка досить потужно доводить, що всі процеси добра, людяності, толерантності і поваги до гідності людей – це тупик для розвитку Людства. І ця реальність продукується потужною групою державних “машин” (на чолі із постійним членом РБ ООН), яка як лідер глобального гібридного тероризму не визнає жодних цивілізаційних норм та робить все, щоб наблизити панування епохи тотального цинізму на планеті Земля.

Цей двобій відбувається на аренах глобальних технологічних інфраструктур і сервісів, які оперують, передусім, комунікаціями. Потім –  уподобаннями людства щодо спортивних змагань, культурно-креативних процесів, посилено працюють із транзитними інфраструктурними системами і сервісами – від традиційних транспортних до можливостей цифрового світу в будь-якій точці планети (зв’язок, партнерські комунікаційні процеси тощо). Все це розвивається паралельно із глобальними мережами традиційних сервісів банківсько-фінансового штибу – від простих можливостей елементарного сервісу до прихованих можливостей в стандартах офшорних лакун чи просто кримінальних підземель…

Технологічна глобалізація – за темпами і масштабами – впливає на всіх жителів планети, не питаючи їх про те, як вони до цього ставляться. Це і викликало потужні антиглобалістські течії, рухи і навіть технології стримання цивілізації. Тому стали відбуватися руйнації усталених нормопорядків та переорієнтування в бік спротиву глобалізації.

Відбувається це і тому, що часто глобалізацію, як процес, вихолощують і досить жорстко каструють розумінням тільки одного напряму – тотального масштабного монополізованого об’єднання. При цьому зовсім не зважають на такий вектор як увага до найменшого соціумно-геопозиційного об’єкту планети (село, хутір, окрема родина) як рівноправного партнера глобального світу мирного життя.

А саме найменші соціумні одиниці за сучасних технологічних можливостей стають трендом в оцінці перспектив життя в парадигмі миру і щастя. Це і є і потенціалом, і мотивом для людства будувати своє майбутнє в горизонтах партнерства, відповідальності за гідність кожного і всіх в середовищах життя, які існують в зоні уваги людини і її щоденних потреб.

Такі нові реалії вже не можна сфальсифікувати чи імітувати державними інституціями чи функціоналом, який досить часто до епохи інтелектуалізації глобальних процесів розквітав на теренах минулих політично-управлінських стилістик тощо.

Вектор антимиру (неоварварства) – це і є торпедування розвитку ЄС через Brexit у Великобританії, це інституційне фіаско Гуманітарного саміту під егідою ООН на прикінці травня в Стамбулі, це намагання цивілізованого світу миру умовляти сучасних гібридизованих диктаторів, які всі прояви цивілізаційності розглядають як знаряддя і реальну зброю по ліквідації цивілізації демократії  і миру.

Григорій Любовець