В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

911-та доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Терористична організація “Талібан”, захопивши Афганістан, знищує міжнародне право не лише всередині країни, тотально ліквідуючи соціальні права жінок, а й демонстративно принижуючи статус ООН. Позацивілізаційні сили, натхненні тріумфом путінського режиму в умовній РФ, деморалізують простір міжнародного права, яке досі залишається договірним, а не функціональним. Це ставить під сумнів право держави, яка не визнає міжнародне право, називатися державою та мати представництво в міжнародних інституціях.

Талібан заборонив в’їзд до Афганістану призначеному ООН спеціальному доповідачу Річарду Беннетту, звинувативши його у “поширенні пропаганди”. Беннетт, який був призначений Радою ООН з прав людини у 2022 році для моніторингу ситуації з правами людини в Афганістані після приходу талібів до влади, раніше заявляв, що поводження талібів з жінками і дівчатами може бути прирівняне до злочинів проти людяності.

Наразі Беннетт перебуває за межами Афганістану, проте він кілька разів відвідував країну для вивчення ситуації. Речник Міністерства закордонних справ адміністрації Талібану Абдул Кахар Балхі заявив, що Беннетт не зміг отримати туристичну візу до Афганістану через те, що його звіти нібито “ґрунтуються на упередженнях і шкодять інтересам Афганістану і афганського народу”.

ООН намагається знайти єдиний міжнародний підхід до боротьби з талібами. У червні високопосадовці ООН та посланці з 25 країн зустрілися з талібами в Катарі, однак ця зустріч була розкритикована правозахисними організаціями через відсутність афганських жінок та представників громадянського суспільства. Місія ООН в Афганістані продовжує свою роботу з Кабула, займаючись моніторингом та звітуванням з питань прав людини.

Публічні маркери:

«Таліби заборонили в’їзд до Афганістану спеціальному доповідачу ООН з прав людини»

Німеччина використовує питання військової допомоги Україні як інструмент для підвищення власного потенціалу. При цьому канцлер Олаф Шольц дозволяє собі висловлювання, що не відповідають партнерським відносинам, особливо щодо перспектив дій України в Курській області. Його коментарі дискредитують військові операції України, яка протистоїть путінському режиму, що не лише знищує цивільне населення ракетно-дроновими та бомбовими атаками, а й веде артилерійський та мінометний обстріл по прикордонних цивільних населених пунктах.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц вважає, що Збройні сили України навряд чи надовго залишаться на території Курської області РФ. За його словами, наступ ЗСУ на Курщині – “дуже обмежена в просторі та часі операція”. Він додав, що не має точних даних, але “наразі це неможливо прокоментувати”.

Шольц також підкреслив, що Україна готувала операцію вкрай таємно і без зворотного зв’язку зі своїми західними партнерами. Водночас він залишив без відповіді питання щодо використання в операції німецької техніки.

Німецький уряд досі обережно коментував дії ЗСУ на території Росії, проте не заперечував проти використання переданої зброї. В Бундесвері відзначили успіхи української операції в Курській області, хоча й вказали на ризики, які вона тягне за собою.

Віцеканцлер і міністр економіки ФРН Роберт Габек висловив підтримку використання прибутків від заморожених російських активів для військової допомоги Україні. Проте, він підкреслив, що якщо цей механізм не спрацює, партнери мають знайти інші способи продовжувати підтримку. За його словами, зобов’язання перед Україною мають виконуватися беззастережно.

Габек також зазначив, що перехід до запланованої моделі G7 щодо надання Україні кредиту на 50 млрд доларів, який буде погашатися за рахунок прибутків від заморожених активів Центробанку РФ, може стикнутися з проблемами, якщо попередні бюджетні кошториси будуть вичерпані. Він пропонує прагматичне рішення: системи озброєння мають бути замовлені зараз і оплачені пізніше з коштів G7.

Публічні маркери:

«Шольц вважає, що українські війська навряд чи надовго залишаться в Курській області»

«Шольц пообіцяв Молдові всебічну підтримку на шляху до ЄС»

«Віцеканцлер Німеччини наполягає на подальшій підтримці України без жодних «але»

Конгрес українців Канади (КУК) висловив обурення рішенням Зали слави хокею в Торонто включити до переліку видатних атлетів російського хокеїста Павла Дацюка, який підтримав повномасштабну агресію Росії проти України.

Як повідомляє Укрінформ, звернення КУК було надіслано президенту Зали слави хокею Джеффу Деномму із закликом переглянути це рішення. Однак у відповідь було отримано лист, в якому зазначалося, що “вимоги щодо відповідності критеріям та основи для обрання не передбачають питань, пов’язаних із національністю кандидата”.

КУК підкреслив, що у своєму зверненні не звертав увагу на національність Дацюка. Проблема, на яку було звернено увагу, стосується його участі у турнірі, присвяченому пам’яті двох “ветеранів” війни Росії проти України, що було широко висвітлено в російських ЗМІ.

У лютому цього року Дацюк взяв участь у хокейному турнірі в російському місті Новий Уренгой, присвяченому так званим “героям спеціальної воєнної операції” — терміну, яким окупанти називають війну проти України.

“Наше питання полягає в тому, чи вважає Зала слави хокею доцільним вшановувати людину, яка підтримує геноцид, що його Росія здійснює проти українського народу?” — заявили в КУК.

Конгрес українців Канади закликав Залу слави хокею надати аргументоване пояснення і запропонував, щоб Дацюк публічно засудив повномасштабну війну Росії проти України та пояснив обставини, через які російські медіа згадували про його участь у пропагандистському турнірі.

Публічні маркери:

«Конгрес українців Канади обурений включенням росіянина в Зал слави хокею в Торонто»

Протестні акції в Празі та Єревані свідчать про загострення невдоволення громадян та громадських організацій щодо агресивної політики путінського режиму та його союзників. Відзначення пам’яті вторгнення 1968 року в Чехословаччину та протест проти принизливих висловлювань Лукашенка щодо Вірменії демонструють спільне розуміння сучасних викликів з боку РФта її союзників.

Мітинг у Празі підкреслює паралелі між історичною окупацією Чехословаччини і сьогоднішньою геноцидною агресією РФ проти України, що дозволяє мобілізувати підтримку для української боротьби за незалежність. Це також свідчить про готовність громадянських суспільств у Європі продовжувати активну протидію путінському впливу, використовуючи символічні акції як засіб висловлення своєї позиції.

Протест у Вірменії є важливим сигналом того, що навіть найближчі союзники РФ починають відчувати напругу у відносинах з путінським режимом та його партнерами, такими як Лукашенко. Приниження з боку Лукашенка викликало сильне обурення вірменської громади, яка вимагає радикальних заходів, включаючи розрив дипломатичних відносин з Білоруссю.

Ці події підсилюють аргумент щодо необхідності перетворення територій біля дипломатичних представництв РФ та її союзників на постійні комунікаційно-контентні майданчики. Такі майданчики можуть стати осередками інформаційної боротьби, де громадянські суспільства можуть протидіяти пропаганді та руйнівній дипломатії путінізму.

Ідея про те, що сучасна умовна РФ не є державою в традиційному сенсі, адже вона веде глокальну геноцидну агресію, підкреслює важливість перегляду міжнародного правового порядку та дипломатичних відносин із такими країнами. Ці акції протесту є частиною ширшого процесу, який може призвести до повного анулювання дипломатичних представництв путінського режиму у країнах, що підтримують міжнародне право та справедливість.

Публічні маркери:

«Йди додому, Іване»: У Празі пікетували російське посольство

«Посольство Білорусі в Єревані закидали яйцями, помідорами та картоплею після заяв Лукашенка»

Путінський режим активно використовує комунікаційно-контентні агресії як ключовий інструмент у своїй глокальній геноцидній агресії проти України та Європи. Використання потокового контенту та ситуаційної версійно-просторової комунікаційності дозволяє РФ поширювати публічну реальність путінізму та маніпулювати суспільними настроями в країнах Європи, зокрема серед українських біженців.

Російська стратегія спрямована на те, щоб закріпити в свідомості українців та європейців хибні наративи, виправдовуючи саме геноцидну агресію проти України та навіть нав’язуючи ідею про “нову норму” присутності українських військ на території Росії. Це включає презентації пропагандистських матеріалів у вигляді книжок та інших медіа, а також роботу з українськими громадами за кордоном, намагаючись викривити їхню ідентичність і відірвати від України.

Це підтверджує необхідність переосмислення підходів до міжнародного права та парадигми комунікаційно-контентної безпеки (ККБ), яка має стати основою для захисту від таких агресій. Фетиш минулих медіа-монополій, де свобода слова була абсолютною цінністю, сьогодні може служити інструментом для поширення агресивних ідей та дезінформації. Відтак, необхідно розробляти нові підходи до регулювання медіапростору, з урахуванням сучасних викликів і загроз.

Пропагандистські операції Кремля, які зосереджуються на виправданні геноцидної війни та підриві ідентичності українців за кордоном, свідчать про необхідність мобілізації міжнародної спільноти для боротьби з інформаційною агресією, а також впровадження інноваційних методів захисту від деструктивних комунікаційних впливів на глобальному рівні.

Публічні маркери:

«Росія готує нову інформаційну кампанію проти України в Європі – ГУР»

«ЗМІ: Кремль хоче переконати росіян, що бої під Курськом – «нова нормальність»

«ISW: Кремль розпочав інфокампанію, щоб применшити значення втрати Курщини»

Україна вже 10 років страждає від агресії путінського режиму. Злочини, які скоюють путінці різного походження та відповідальності, не лише масові, а й новаційні. Вони мають ознаки глокальності, тобто здійснюються в Україні, але впливають на світові процеси. Військовий трибунал щодо злочину агресії не просувається, можливо, через те, що Міжнародний кримінальний суд (МКС) поки не має відповідної юрисдикції, але з внесенням змін до статуту, ситуація може змінитися. Це історичне рішення, але умови його ратифікації є досить контроверсійними й можуть мати негативні наслідки для України. Оскільки всі напрямки знищення України використовуються путінським режимом, ця умова також може стати інструментом путінізму проти України.

Незважаючи на це, потрібно продовжувати рух уперед, особливо в напрямку легалізації злочинів путінізму проти України та світової спільноти. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба заявив, що, ратифікувавши Римський статут Міжнародного кримінального суду, Україна зробила важливий крок на шляху до членства у Європейському Союзі. Він підкреслив, що після ратифікації Верховною Радою Римського статуту, Україна стала 125-м членом МКС, демонструючи свою непохитну відданість зміцненню міжнародного правосуддя.

Україна вже ефективно співпрацювала з МКС для забезпечення відповідальності Росії за звірства, скоєні під час агресії. Тепер ця робота буде ще ефективнішою. Ратифікація Римського статуту також надає Україні можливість впливати на розробку змін до нього, зокрема пов’язаних зі створенням трибуналу та притягненням російських злочинців до відповідальності.

Народна депутатка Марина Бардіна зазначила, що пріоритетним для України залишається створення трибуналу. МКС сьогодні не має таких повноважень, щоб виконувати функції трибуналу, тому існує простір для розвитку в цьому напрямку.

Україна вирішила ратифікувати Римський статут із застосуванням статті 124, яка дозволяє протягом семи років після набрання Статутом чинності не визнавати юрисдикцію Суду щодо воєнних злочинів, скоєних її громадянами або на її території. Однак ця стаття створює ризики для процесу правосуддя, і є побоювання, що це може сприяти поширенню безкарності та заохотити росіян до скоєння злочинів.

Гюндуз Мамедов, заслужений юрист України, підкреслив, що стаття 124 може обмежити юрисдикцію МКС і призвести до викликів у розслідуванні воєнних злочинів на території України. Застосування цієї статті може створити колізії з попередніми визнаннями юрисдикції МКС щодо ситуації в Україні з 2014 року, що лишається відкритим питанням.

Країни-учасниці Римського статуту завжди сприймали статтю 124 як перехідну і тимчасову. Використовувалася вона лише двічі, а рішення прибрати її було прийняте у 2015 році. Важливо також, що переважна більшість українських військових підтримує ратифікацію Римського статуту, що свідчить про їхню довіру до міжнародного правосуддя.

Однак експерти звернули увагу на те, що прийнятий документ не має відповідності оригіналу. Очевидно, що переклад на українську відбувався з російською. І це не перший такий випадок – чимало ратифікованих нашою державою документів досі не мають офіційного українського перекладу. Такий підхід до ухвалення доленосних документів таїть у собі великі небезпеки, які можуть проявитися у майбутньому.

Публічні маркери:

«Кулеба – про ратифікацію Римського статуту: Україна зробила важливий крок до членства в ЄС»

«Ратифікація Римського статуту сприятиме створенню трибуналу – депутатка»

«Рада ратифікувала Римський статут»

«Римський статут із російським акцентом: як Україна ратифікує договори з помилками у перекладі»