Тільки розуміння усіма військовиками, командирами і штабами побудови надійних і гнучких комунікацій між армією та суспільством, уміння ефективно використовувати весь арсенал інформаційно-медійних технологій у військовому управлінні, приймання нелінійних рішень, та оперативне застосовування сучасних сценарних планів інформаційної протидії агресору дають можливість ефективно діяти, адекватно реагувати на усі виклики, ризики та загрози, що пов’язані з веденням гібридної війни.

Ефективне використання засобів масової інформації у реалізації управлінських рішень завжди було проблематичним у Збройних Силах України. Керівники різних ланок, починаючи з верхніх ешелонів і до самого низу, в плануванні оборонних заходів стратегічного, оперативно-тактичного рівня та в своїй повсякденній діяльності не завжди враховували вимоги розвитку інформаційного суспільства щодо необхідності їх постійної інформаційної підтримки з використанням сучасних форм та методів впливу. Частково причиною тому є сформовані за радянської бутності певні стереотипи, які ще довго даватимуть про себе знати, а також цілий ряд інших як суб’єктивних, так і об’єктивних обставин. Навіть створення в українському оборонному відомстві уже за лекалами демократичного розвитку і досить успішне функціонування потужної системи інформаційного забезпечення діяльності армії та сил флоту, що неодноразово відмічалося як міжнародними експертами, так і представниками вітчизняних мас-медіа, часто не знаходило повного і всебічного розуміння багатьма представниками керівного складу українського війська, необхідності ефективного застосування ними за призначенням всього накопиченого арсеналу сил і засобів, помноженого на світовий та власний досвід.

Ця проблема стала найбільш очевидною з розв’язанням РФ гібридної війни проти України, основною складовою якої є саме інформаційна агресія. І успішно протистояти їй, адекватно реагуючи на усі виклики і загрози, можливо тільки професійно використовуючи усі сили та засоби, які є в наявності. І не тільки в безпековому секторі держави, а й максимально мобілізувавши потенціал суспільства в цілому. Що власне і підтверджено появою активного, так би мовити, волонтерського руху в соціальних мережах та в інформаційному просторі в цілому. При цьому важливою складовою успіху є не суцільна партизанщина, породжена палким почуттям високого патріотизму громадськості та відповідальності кожного за долю країни, що, безумовно, відіграло свою роль у виникненні потужного опору агресору, а й гнучке управління, здійснюване єдиним центром з чітко вибудуваною вертикаллю, професійно сформованим баченням спільних завдань з відповідним контентним наповненням та уміло організована активна взаємодія на усіх рівнях функціонування ефективної системи інформаційної протидії агресору.

Важливими складовими функціонування цієї системи є постійний моніторинг інформаційного простору з подальшим прогностичним аналізом, що дозволяє приймати відповідні виважені управлінські рішення відносно напрямів та окремих проектів інформаційної підтримки усіх оборонних заходів на театрі воєнних дій та в тилу. Їх оперативне доведення до виконавців, організація роботи та контроль, а також аналіз ефективності і необхідність корегування завдань потребують не тільки якісної підготовки та підбору кадрів по усій вертикалі (до окремого батальйону включно), але й повного розуміння командирами, керівниками кожного органу військового управління важливості цього специфічного напрямку бойового забезпечення. І саме тут потрібні чіткі і однозначні директивні рішення Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України щодо організації інформаційної підтримки дій військ і сил флоту, які б стали на заваді перетворенню на аматорство важливої складової бойового забезпечення частин та підрозділів в сучасній війні.

Особливих зусиль ця інформаційна робота потребує безпосередньо на лінії оборони та в прифронтовій полосі. Саме тут з багатьох причин і виникає найбільше проблем з реалізацією задумів щодо інформаційної протидії агресору. Часто прес-офіцер бригади (батальйону) залишається сам на сам зі своїми проблемами. Зазвичай, без необхідної методичної підтримки і відповідних рекомендацій від представників вищого органу військового управління він вирішує їх в міру свого розуміння, обмежених можливостей та не завжди достатнього рівня професійної підготовки. І добре якщо є з ким порадитися, коли його командир розуміє важливість цього напрямку роботи і завжди готовий зорієнтувати свого помічника у зв’язках з громадськістю в тому чи іншому питанні. Але нажаль частіше трапляється навпаки. І прес-офіцер інколи сприймається в штабі не як представник органу військового управління, що відповідає за роботу зі ЗМІ, а як звичайний воєнний кореспондент, якому не обов’язково треба знати про цілу низку управлінських рішень. Хоча сьогодні в умовах війни ця бойова одиниця є основною складовою в функціонуванні усієї системи інформаційної підтримки військ.

Прес-офіцер має володіти оперативною і об’єктивною інформацією щодо діяльності його бригади (батальйону), використовуючи її за призначенням, орієнтуватися в оперативній ситуації, що складається в зоні відповідальності його військової частини, знати все, чим живуть підпорядковані підрозділи, опираючись на свої джерела інформації в них. Він має постійно здійснювати комунікацію із журналістами центральних і іноземних ЗМІ, які прибувають у розташування військової частини, та в бойові порядки підрозділів, а також із медіа, що знаходяться у прифронтовій полосі, особливу увагу приділяючи взаємодії з місцевою пресою, радіо і телебаченням, тісна співпраця з якими є важливою ланкою в площині військово-цивільних відносин.

Світовий досвід ведення сучасних воєн та аналіз застосування сил і засобів Збройних Сил України під час проведення АТО дозволяє уже зараз зробити висновок, що наряду із установленою класифікацією різних видів підтримки бойових операцій виникли нові напрямки бойового забезпечення військ і сил флоту. Так, до них вже зараз можна віднести інформаційну підтримку, юридичну, лінгвістичну тощо. Слід зазначити, що ці нові види підтримки призначені обслуговувати не тільки виключно бойові операції, але й усі інші напрямки бойового забезпечення. Саме тому інформаційна підтримка військових операцій стає одним із найважливіших елементів у плануванні оборонних заходів будь-якого рівня.

Таким чином, враховуючи викладені вище думки, слід внести значні корективи в навчальні програми підготовки та перепідготовки не тільки фахівців з інформаційної підтримки діяльності збройних сил (військова журналістика та зв’язки з громадськістю ), але й військових кадрів в цілому, оперативно-тактичного і стратегічного рівня включно.

Клубань О.М.,

професор кафедри військової журналістики Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка,

заслужений журналіст України