В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1302-га  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

А. Нетребко та урядовці Угорщини під керівництвом Орбана демонструють феноменально схожу модель поведінки, хоча вони представляють різні сфери — мистецтво та політику. Об’єднує їх одне – фанатичне, фактично інституційне, служіння путінізму. Це служіння реалізується не лише через персональні переконання, а й через використання міжнародного права та толерантності суспільств вільного світу. У цих суспільствах залишається формальна рамка міжнародного права, але її ефективність обмежена через глокальну агресію, тимчасову окупацію та гібридне порушення норм диктаторськими режимами в Європі.

Обидві сторони (Нетребко та Орбан) тотально паразитують на праві особистого вибору громадян, їхній терпимості та на культурних або політичних нормах, водночас легітимізуючи геноцидний режим, який не визнає прав людини і розглядає людей як ресурс. Нетребко, як артистка, підсилює публічний фон путінської пропаганди, повертаючись на оперні сцени навіть після активної підтримки агресії у 2014 та 2022 роках. Орбан, маніпулюючи громадською думкою та націоналістичними настроями, блокує євроінтеграційні процеси України та формує ілюзію підтримки внутрішнього населення, одночасно торпедуючи реальні євроатлантичні ініціативи.

Результат цього «тандему», це посилення публічного фону путінізму в Європі, нейтралізація потенціалу міжнародних інституцій, ослаблення механізмів міжнародного права, ілюзорна легітимізація диктаторських дій через культуру та політику. У Великій Британії громадськість та українська діаспора вже реагують протестами проти Нетребко, вказуючи на те, що культура не може залишатися аполітичною, коли стає співучасником дій екзистенційного агресора. Водночас Угорщина, апелюючи до «більшості громадян», фактично блокує євроінтеграційні кроки України, демонструючи псевдодемократичну політичну поведінку.

Ця паралель підкреслює ключовий принцип, що політика та мистецтво мають служити людям, безпеці та мирності, а не диктаторам і геноцидності. Коли вони стають інструментом режимів, навіть залишки міжнародного права і демократії втрачають ефективність, а публічний фон Європи стає вразливим до маніпуляцій і залякування.

Отже, до паралелі між Нетребко та Орбаном додатково слід включити психологічний ефект їхніх дій на населення Європи. Угорці та німці дедалі більше втрачають довіру не лише до окремих урядів, а й до фундаментальних міжнародних інституцій як ЄС та НАТО. Страх перед Путіним, підживлений маніпуляціями Орбана та публічним фоном путінської культури через таких як Нетребко, створює стан підкореності та пасивності суспільств, що робить їх більш вразливими до геополітичного тиску.

Перманентні кібератаки Росії на Польщу є ще однією лінією безперервної глокальної агресії колективного путінізму, яка функціонує 24/7. Цей «цифровий фронт» не обмежується територією конфлікту і поєднується з культурними, політичними та інформаційними інструментами впливу – від діяльності Нетребко на оперних сценах до дій Орбана та його урядовців, які блокують європейські рішення щодо України та безпеки НАТО. Усі ці дії разом формують постійний, системний тиск на Європу, підсилюючи залякування, паралізуючи реакції міжнародних структур та підтримуючи домінування путінської глокальної агресії.

Публічні маркери:

«Українці в Лондоні анонсували нові протести проти виступу Нетребко»

«Данія тисне на Угорщину, але не виключає альтернативних механізмів наближення України до ЄС»

«Угорщина не підтримує вступ України в ЄС, посилаючись на дані соцопитувань»

«Польща заявила про щоденні хакерські атаки Росії на її інфраструктуру»

«Більшість німців мають страх перед нападом Путіна»

Сьогодні ми спостерігаємо парадоксальну ситуацію, у якій питання війни та миру в Україні та Європі дедалі частіше зводяться до «угоди», яку нав’язує Трамп. На перший погляд, може здатися, що йдеться про щире прагнення до справедливого миру, але насправді категоричність пропозиції Трампа виглядають як цинічна політика короткого ситуативного результату через економічну угоду по-трампівськи, де Україна й Європа ситуаційно стають розмінною картою між путіністами та трампістами.

Вимога Трампа зупинити закупівлі російської нафти, на перший погляд, виглядає правильним кроком. Проте у цій логіці є важливі винятки, адже Угорщина та Словаччина, які тісно співпрацюють із Трампом, фактично прикриваються ним, щоб і далі купувати нафту в РФ. Таким чином, країни ЄС опиняються у подвійній пастці – з одного боку, діє вимога відмовитися від енергетичної залежності від РФ, а з іншого – легітимними є наявність держав, що відкрито ігнорують ці правила, але мають політичне прикриття особисто від Трампа.

Є потенційна можливість використати ресурси Хорватії, яка може забезпечити нафтою Угорщину та Словаччину й закрити лазівки для Путіна. Це дозволило б зменшити вплив РФ на енергетичний ринок Європи. Але проблема полягає в тому, що саме тут Трамп фактично стає на бік диктатора, бо замість підтримати шлях диверсифікації та реального тиску на Москву, він пропонує Україні погодитися на «угоду» з агресором, яка зберігає його вплив і фактичну перемогу над Європою, бо Угорщина та Словаччина в такому випадку набудуть особливої ваги, а Україна практично визнає капітуляцію, бо визнає окуповані території за колективним путінізмом (не забуваймо, що на ТОТ (Луганщина) КНР намагається створити власні анклави, що не пов’язані з РФ).

Не менш промовистою є й позиція Генсека ООН А. Гуттереша. Замість того, щоб виступити з чіткою оцінкою дій РФ як геноцидних і мобілізувати світову спільноту на реальні дії, він залишається у позиції спостерігача. Виходить, що світ отримує два сигнали, де Україна має шукати «мир» за рахунок справедливості міжнародного права та статуту ООН, а агресор може й надалі користуватися лазівками для фінансування агресії та розширення окупаційних зон.

Отже, якщо Україну змушують підписати угоду без міжнародної відповідальності агресора, це не означає кінець глокальної агресії. Це лише її продовження іншими засобами. Бо тоді РФ збереже головний важіль тиску – енергоресурси, а Європа залишиться розколотою між країнами, що дотримуються санкцій, і тими, хто знаходить шляхи їх обходу, завдячуючи Трампу, який ще й змушує Європу купувати нафту в США.

Публічні маркери:

«Трамп про російську війну: Зеленський має укласти угоду»

«Японія не підтримала заклик США підвищити мита проти Китаю за купівлю російської нафти»

«Сенатор Грем попередив Словаччину та Угорщину «про наслідки» за купівлю російської нафти»

«Угорщина заявила, що «не тримає на плаву» економіку Росії, купуючи в неї енергоносії»

«Зеленський закликав Трампа до чіткої позиції щодо санкцій проти Росії та гарантій для України»

«Бессент: Із санкціями Європи проти покупців російської нафти, війна закінчилася б за 60 або 90 днів»

«Хорватія пропонує Угорщині та Словаччині альтернативу нафті з Росії – через Адріатичний трубопровід»

«Рубіо допускає зустріч Трампа і Зеленського на полях Генасамблеї ООН»

«Не можна дозволити Путіну продовжувати діяти з почуттям повної безкарності – Сибіга»

«Війна Росії проти України: Генсек ООН не бачить підстав для оптимізму щодо швидкого миру»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 58-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського