У сучасному світі в умовах глобалізації на перший план виходять проблеми комунікації та координації контентних потоків. І та система стає більш життєздатною, в якій більш ефективно координуються комунікаційно- контентні потоки для забезпечення загальної мети її існування. Давайте задамо собі питання: чим живиться людський мозок? Мозок живиться інформацією, перш за все візуальною, аудіальною, смисловою, тощо. А тепер замислимося, що бачить та сприймає наш мозок щоденно? Яким контентом з інформаційного простору він наповнюється? Які при цьому почуття, емоції, бажання та думки він продукує і до яких дій нас підводить? Наскільки позитивним є цей контент? І чи є запобіжники проти впливу негативного контенту? Ми мусимо поставити собі ці запитання і дати на них відповідь. Без цього не розібратися в тих складних явищах, які відбуваються у військово- політичній сфері діяльності нашої держави та які безпосередньо стосуються кожного з нас.

Сьогодні можна впевнено стверджувати, що ми протистоїмо новітньому явищу – глобальному гібридному тероризму у виконанні путінської Росії, яка застосовуючи різноформатні стилістики агресій намагається змінити світовий порядок, заснований на нормах міжнародного права, знищити мир як домінуючий спосіб життя і нав’язати світові право сильного. Крим, Донбас, Сирія, міграційний потік в Європу – неповний список форматів цього явища. На Донбасі ми зіткнулися з новітньою формою державного гібридного тероризму, коли силами власних військових підрозділів, своїх та місцевих терористів-«добровольців» у супроводі мультифункціонального комплексу різноформатних терористичних дій путінська Росія, вчинивши акт агресії, захопила частину території Донбасу, завела свої військові підрозділи і намагається створити терористичні організації «ДНР» та «ЛНР». При цьому Кремль намагається надати їм ознак державності, постійно ув’язуючи питання міжнародних перемовин щодо врегулювання ситуації на Донбасі з включенням в цей процес керівників терористичних утворень.

Громадянам суверенної держави Україна (і загалом усій світовій громаді) нав’язується спотворене уявлення про події у політичному, економічному та суспільному житі країни і зламується їхній світогляд. У будь-який спосіб – від відвертих погроз, тиску на лідерів провідних країн до загрози переростання воєнно-терористичних дій у велику війну – суверенну державу Україну примушують на догоду державі-терористу змінити Конституцію, надати особливий статус окупованим територіям Донбасу. Уже дійшло до того, що перебуваючи з візитом у Греції, Путін відкрито заявив, що стрілянина на Донбасі не припиниться, доки не буде змінена Конституція України та амністовані терористи. Все це здійснюється з притаманною путінцям комунікаційною агресією. Путінські технологи вміло використовують досягнення психологічної науки для розробки різноформатних контентних потоків, охоплюючих усі сфери життя людини, з однією метою – викликати в людей емоцію страху, почуття невпевненості і зневіри, зробити їх пасивними, нездатними чинити опір. Вони чітко розуміють, що сьогодні мультипсихологічний вплив на свідомість людей є більш ефективним ніж насилля та відверте залякування, тому основною ціллю впливу ними вибрані саме мотиви, що обумовлюють поведінку людей, а засоби насилля використовуються як потужний доповнюючий елемент комунікаційно- контентного впливу.

Враховуючи, що сучасні технології надають практично необмежені комунікаційні можливості для забезпечення безперервного багатоформатного контентного потоку, питання забезпечення комунікаційно-контентної безпеки не тільки заявляє про своє право на життя, а стає пріоритетним. Проте, ні в Стратегії національної безпеки України, ні у Воєнній доктрині України, ні в будь-яких законодавчих актах держави з питань безпеки і оборони ми, на жаль, не знайдемо навіть визначення цього поняття. У зазначених документах застосовуються поняття інформаційної війни, інформаційної безпеки та ще й у розумінні регламентів минулого сторіччя. Однак, сьогодні проти нас ведеться комунікаційно-контентна агресія, що є більш потужним різноформатним, а тому на порядки загрозливішим явищем. Тому саме в цій площині потрібно протистояти нашому ворогу.

Безумовно, у процесі розробки концепції комунікаційно-контентної безпеки ведуча роль має належати науковцям, і перш за все – військовим. Чи можемо ми ефективно протидіяти комунікаційно-контентній агресії? Можемо. Основним запобіжником тут є та вічна загальнолюдська цінність, яка народила та згуртувала Майдан, яка є рушійною силою майданної України на шляху до майбутнього мирного співіснування громад, як безпечних середовищ життя. Це – Довіра. З довіри все починається. Довіра до джерела інформації є основним чинником, що надає важливість, значимість інформації, дозволяє вірно зорієнтуватись у контентних потоках, вирішити як їх сприймати.

Невипадково ведучі світові інформаційні агенції принципи об’єктивності, неупередженості та оперативності інформації зробили головними у своїй діяльності. Ключовим тут є те, що переконаність через довіру викликає спротив негативному (тому, що не має довіри) впливу. А тому перед нами постає завдання належної оцінки комунікаторів, вірного орієнтування громадян (у першу чергу – військових) і створення власного потужного об’єктивного оперативного всеохоплюючого контенту. При цьому, вбачається, що в основу його формування мають бути покладені неупередженість і своєчасність, тому що навіть несприятливий матеріал, поданий об’єктивно і своєчасно, сприяє загальній позитивній налаштованості на довіру. Комунікація – це водночас і зв’язки людей. Міжособистісні зв’язки з тими, кого ми знаємо, до кого є довіра. Тому інформація, яку ми отримуємо від людей, кому особисто довіряємо визнається достовірною без всяких умов, а отже вагоміше може спонукати до відповідних дій.

Усе наше сучасне життя базується на комунікаційно-контентних особистих зв’язках і відповідних впливах на певні процеси через ці зв’язки. На сьогодні цей латентний пласт суспільних відносин є самим впливовим, а тому може нести самі великі загрози. Однак, це явище ще не піддавалось науковим дослідженням.

В’ячеслав Сученко.,

полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України