Просторова комунікаційно-контентно арена світу живе цифровими лініями бойового перманентного зіткнення, які ситуативно попадають в публічний резонанс, хоча загалом це постійний глокальний процес геноцидної агресії. Цей процес, на жаль, випав з безпеково-системного реагування, бо немає адекватної управлінсько-операційної градації арен зіткнення: в мережі, в цифрових технологічних рішеннях та на рівні антропологічно-когнітивної агресії / окупації. Це ще й потужний технологічний вимір боротьби за людяність розробників, архітекторів та операторів дій, атак, блокад, вимог, а скоро і блокувань інфраструктур та знищення спроможностей цивілізації. Це прообраз системної діагностики не просто стану світу, а його нового, хворобливого, непроговореного ядра, в якому глокальна геноцидна агресія уже не має чітко виражених множинно /одночасних ліній бойового зіткнення, бо всі фронти – в кожному пристрої, у кожній точці доступу, в кожному екрані, тілі, свідомості, ідентичності.

Світ перетворився на цифрову арену постійного бойового перетину. Вся інфраструктура планети (цифрова, комунікаційна, логістична, антропологічна, когнітивно-смислова) інфікована логікою екзистенційних зіткнень. Цифрові лінії бойового зіткнення – це кіберпростори, які атакуються щодоби; когнітивно-смислові арени, де розгортаються битви за ідентичність і логіку; інформаційні, комунікаційно-контентні, логістичні, техно-гуманітарні операції у всіх вимірах – від кібернетики до антропологічно-когнітивного моделювання мислення.

Немає більше тиші мирності. Є лише відсутність актуального та адекватно побаченого резонансу. А сам бій / зіткнення триває завжди. Фіксуємо випадіння з системи реагування, бо світ не має архітектури діагностики адекватної новим реальностям. В наявності – доктринально- концептуальна криза. Немає управлінської градації між мережевими, технологічними та когнітивно-антропологічними рівнями глокальної геноцидної агресії.

ООН, НАТО, ЄС, навіть техно-платформи діють або в застарілих рамках безпеки, або в логіці «кризового піару». Глобальні структури реагують на атаки, як на піар-інциденти, а не як на елементи системної, генеративно-геноцидної агресії проти людяності.

Агресія давно не лише фізична, а й цифрова, когнітивна, і навіть квантова. Це вже кіберцивілізаційне екзистенційне протистояння, де AI-алгоритми програмуються на захоплення мислення; цифрова архітектура – на дестабілізацію довіри; кібернаступ – це модель економічного / смислового геноциду. Майбутнє кодується через алгоритмічне підпорядкування спільнот; терор працює через дії в невидимих системах – від соцмереж до енергомереж.

Міжнародна спільнота продовжує діяти в режимі «пост-реакції», не розуміючи фази та множинно-одночасної /симультанної суті ГГА.

Чехія досі на рівні інституцій говорить про «пропаганду», тоді як треба говорити про «кібергеноцидну тоталітарну архітектуру диктату / домінування». Польща досі кваліфікує агресію як «гібридні атаки», хоча вже йдеться про масштабовану геноцид нового типу. Велика Британія радіє, що «відбила атаку», хоча це частина циклу нескінченного тестування стійкості цивілізації. Це не атаки – це сертифікація слабкостей систем, після якої починається фаза реального тотального руйнування.

Путінізм – це алгоритм (і концепт одночасно) руйнування людського. КНР, РФ, Іран, КНДР, Білорусь – це не чергова коаліція, а перша модель союзу сил позацивілізаційного варварства.

Мусимо визнати – Захід  не готовий до прямої відповіді. Він не готовий також до усвідомлення та визнання фази ГГА, в якій наразі програє без битви.

Висновок

• Світ уже давно не живе в мирі, але ще не зміг сформулювати нове розуміння агресії. Зважаючи на їхню множинну одночасність, наполягаємо що маємо справу з глобальною гібридною агресією.
• Сучасна фаза глокальної геноцидної агресії, де цифровий контакт – це вже бойове зіткнення, когнітивне охоплення – це поле агресії /окупації, смислова та сенсова атака – це формат терору, алгоритмічна взаємодія – це системне програмування поразки. Тому путінізм — це код зловісності, архітектура, що моделює та модерує крах людського.
• Маємо зазначити, що відбувся зсув із фізичної агресії у метареальність тотального бойового зіткнення. Більше немає «мирного часу». Є лише незаявлений стан та фаза агресії, де фронти всюдисущі – від мікрочипа до нейроімпульсу мережі. Цифрова арена це вже навіть не простір, а стан – глокальний, перманентний, невидимий – і тому непроговорений, відтак він не отримав свою гаму дискурсної нейтралізації.
• Посилюється системна криза адекватного реагування. Жодна із міжнародних структур не має архітектури багаторівневої діагностики – від цифрової до когнітивно-антропологічної.

Віктор Вельбик, Валерій Скрипнюк, ГО «Центр ККБ»