Сучасна глокальна агресія РФ та її союзників дедалі рідше проявляється у вигляді відкритого воєнного вторгнення. Натомість вона реалізується через множинність взаємопов’язаних дій, які зовні можуть виглядати як окремі, між собою не пов’язані інциденти, однак у своїй сукупності формують єдину систему (і стиль) дестабілізації міжнародного порядку.

До таких проявів належать диверсії проти критичної інфраструктури, кібершпигунство, інформаційно-психологічні операції, використання дипломатичних механізмів як інструменту стратегічного прикриття, підтримка мереж політичного радикалізму, енергетичний шантаж, терористичні атаки проти цивільного населення, екоцидні практики та інші форми руйнувань та нищень. Кожен із цих випадків зазвичай отримує вузьку галузеву кваліфікацію: диверсія, кібератака, підпал, шпигунство, акт вандалізму чи терористичний злочин. Проте така фрагментарна правова класифікація медіа не відображає їхнього стратегічного змісту.

Проблема полягає в тому, що сучасна публічність переважно описує окремий факт, тоді як недостатньо осмислює його місце у ширшій системі глокальної агресії. Внаслідок цього суспільна та політична увага концентрується на розслідуванні конкретного інциденту, а не на виявленні закономірностей його виникнення та його ролі у загальній стратегії дестабілізації міжнародного безпекового середовища.

Показовими у цьому контексті є повідомлення про диверсії на транспортній інфраструктурі європейських держав, зростання кількості атак на критичну інфраструктуру, кібероперації проти держав — членів НАТО, використання зламаних мереж відеоспостереження для розвідувальної діяльності, а також численні заяви європейських спецслужб щодо активізації діяльності російських спеціальних служб. Кожен із цих фактів може розглядатися окремо. Проте їхня сукупність свідчить про формування нового типу багатовимірної агресії, яка одночасно охоплює військовий, інформаційний, кібернетичний, дипломатичний, економічний, енергетичний, екологічний та когнітивний простори.

Особливо небезпечним є те, що така агресія дедалі частіше поєднується з використанням дипломатії як інструменту стратегічного прикриття. Формальне збереження дипломатичних каналів саме по собі відповідає міжнародному праву, однак у випадках, коли паралельно тривають терор, депортації, систематичні удари по цивільному населенню, руйнування критичної інфраструктури та інші тяжкі порушення міжнародного гуманітарного права, виникає принципово новий виклик для міжнародної системи безпеки. У такій ситуації дипломатична діяльність може використовуватися не лише як засіб врегулювання конфлікту, а й як елемент стратегічного затягування часу та інформаційного прикриття подальшої агресії.

Не менш важливим є екологічний вимір сучасної агресії. Масштабні пожежі, руйнування природних екосистем, удари по об’єктах підвищеної екологічної небезпеки, зокрема територіям із радіаційним забрудненням, свідчать про поступове формування явищ, які можуть набувати ознак транснаціональної екологічної загрози. У цьому контексті дедалі більшої актуальності набуває поняття глокальної агресії РФ, наслідки якої виходять далеко за межі території безпосереднього екзистенційного протистояння в Україні.

Таким чином, сучасний виклик полягає не лише у протидії окремим диверсіям, кібератакам чи терористичним проявам. Значно важливішим стає вироблення методології їхнього комплексного осмислення як взаємопов’язаних елементів єдиної системи глокальної агресії. Саме такий підхід дозволяє переходити від опису окремих фактів до їх стратегічної кваліфікації, що є необхідною передумовою формування адекватних міжнародно-правових, безпекових і комунікаційно-контентних механізмів протидії.

Григорій Любовець, Валерій Король, ГО «Центр ККБ»

Фото: офіційна сторінка у Фейсбуці 93 ОМБр “Холодний Яр”