Феноменально відсталою щодо масштабу сучасного протистояння залишається звичка осмислювати безпеку переважно категоріями територіального кордону, дипломатичного партнерства та реагування на вже сформовану загрозу. Навіть тоді, коли європейські держави очевидно нарощують оборонні спроможності, сама логіка їхнього розгортання часто залишається прив’язаною до уявлення, що загроза має перейти певний фізичний рубіж, щоб стати безпековою проблемою.

Останні події показують одночасно і прогрес, і обмеженість такого підходу. Німеччина зацікавлена у поглибленні спільного з Україною виробництва систем дронів і захисті від балістичних ракет, залученні власного бізнесу до українського оборонно-промислового середовища та використанні українського досвіду для посилення власної обороноздатності. Одночасно Берлін продовжує гуманітарну підтримку України. Польща розбудовує «Східний щит» і до кінця 2026 року планує посилити понад 200 кілометрів східного кордону. Це вже не символічні кроки, а реальне нарощування спроможностей.

Проте саме зіставлення цих процесів із тим, що одночасно відбувається у світовій технологічній конкуренції, відкриває значно складнішу проблему.

У Пекіні проходять другі Всесвітні ігри роботів-гуманоїдів. У них беруть участь понад 2000 машин, 666 команд із 16 країн, включно з технологічно розвиненими демократіями. Роботи змагаються не лише у спортивних дисциплінах, а й у завданнях, пов’язаних із виробництвом і побутовими послугами. Сам по собі цей захід не є військовою подією. Але його значення для майбутньої безпеки не можна оцінювати лише за його спортивною оболонкою.

Перед нами демонстрація іншої логіки розвитку спроможностей, коли машинне середовище стає дедалі більш автономним, сенсорним, роботизованим, алгоритмічним і здатним діяти у фізичному просторі без безпосередньої участі людини. Технології, які сьогодні демонструються у виробництві, спорті чи побуті, завтра можуть бути трансформовані для зовсім інших завдань. Це не означає, що конкретні роботи вже є військовими системами. Це означає, що межа між цивільною технологічною інфраструктурою та майбутніми оборонними спроможностями стає дедалі менш визначеною. Саме тут традиційне уявлення про кордон починає втрачати свою достатність.

Кордон – це фізична межа території держави. Але сучасна технологічна спроможність може створюватися далеко від цієї території – інвестиції, алгоритми, дані, компоненти, наукові розробки, робототехніка, штучний інтелект і людський капітал можуть переміщуватися між державами та технологічними екосистемами задовго до того, як виникне безпосередня військова загроза.

Тому майбутнє протистояння формується не лише на кордоні. Воно формується в лабораторіях, університетах, венчурних фондах, промислових коопераціях, технологічних платформах, системах штучного інтелекту та середовищах, де створюються майбутні способи дії.

Саме тому путінський режим не можна розглядати лише як військово-політичний центр, який має певну територію, армію і державний кордон. Його небезпека полягає також у здатності використовувати глобальні технологічні, економічні, інформаційні та людські взаємозв’язки для формування власних можливостей майбутнього. У цьому сенсі особливо важливим є питання не тільки про те, як захистити кордон, а про те, хто формуватиме технологічне, інтелектуальне та цивілізаційне середовище післязавтрашнього протистояння.

Саме тут проявляється слабкість ритуальної безпекової логіки. Якщо одна частина світу будує оборонні рубежі, інша вже розвиває технологічні платформи, третя сьогодні накопичує людський і науковий ресурс для майбутнього протистояння, а стратегічне мислення продовжує розкладати ці явища по окремих секторах: «оборона», «економіка», «наука», «дипломатія», «гуманітарна допомога», то сама система безпеки втрачає здатність бачити їх як системні елементи одного процесу. Тому головна проблема полягає не в недостатній кількості оборонних споруд, коштів чи навіть озброєнь. Проблема полягає у часовому запізненні мислення.

Польський кордон захищає територію від разової загрози, яка може прийти завтра як атака псевдобіженців. Українсько-німецька технологічна кооперація створює спроможності для протидії загрозі, яка вже існує. Але технологічні процеси, що розгортаються сьогодні у глобальному масштабі, формують спроможності для загроз і способів протистояння, які ще навіть не стали предметом традиційного безпекового планування та осмислення на глокальному рівні. Отже, захист майбутнього починається до появи майбутньої загрози через виклики – прообрази новітнього футуризму.

Саме тому сучасна безпека має переходити від логіки «захистити рубіж» до логіки «сформувати середовище та простір, у якому майбутня загроза не зможе отримати перевагу». Це означає одночасно розвивати оборонно-промислову кооперацію, технологічну автономність, роботизацію, штучний інтелект, сенсорні системи, наукові спроможності, людський капітал і власну здатність генерувати майбутні правила гри.

Сучасний український досвід має значення, яке виходить далеко за межі агресії РФ проти України. Україна вже вимушена жити в тій реальності (до якої інші держави лише починають адаптуватися), де загроза більше не чекає біля кордону — вона формується одночасно у військовому, технологічному, інформаційному, економічному та когнітивному просторах. Справжній виклик колективного путінізму полягає не тільки в його здатності продовжувати агресію сьогодні. Він полягає в тому, що світ досі значною мірою реагує на вже сформовану загрозу, тоді як сам агресивний контур може формувати майбутні спроможності раніше, ніж демократичний світ визнає їх безпековими.

Сьогодні недостатньо будувати кордони від майбутньої війни. Потрібно брати участь у формуванні самого майбутнього, в якому ця агресія вже не матиме технологічної, економічної, політичної та цивілізаційної можливості виникнути у бажаній агресором формі.

Григорій Любовець, Валерій Король, ГО «Центр ККБ»

Фото: 58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського