Ключ антропологічно-когнітивної дилеми сучасної реальності – необхідно вести перемовини з агресором, бо таку позицію підтримує нова адміністрація Білого дому.

Путінські переговорники маскуються під дипломатів, хоча насправді зустріч у Стамбулі переговорних груп України й РФ є кремлівським моделюванням псевдоперемовин під тиском практик геноциду та страху. Це глибинна проблема не лише формату переговорів, а й того, хто в них бере участь і на яких підставах. Ось ключові аспекти, які ми можемо з цього вивести.

РФ вже не є класичним суб’єктом міжнародного права. Після 2014-го, а особливо після 2022 року, вона функціонує не як держава, а як гібридна структура мафіозного типу, що використовує інструменти державності лише для легітимації своєї агресії. Отже, будь-які перемовини не можуть бути дипломатичними в класичному сенсі, бо це не міждержавні переговори, а моделювання контактів між жертвою й терористом, де останній не визнає норм міжнародного права, але вимагає дотримання «своїх умов».

«Зупинка вогню без умов» – це не перемовини, а маніпуляція й одна з найнебезпечніших пасток. Якщо немає умов (виведення військ, повернення територій, покарання за злочини) – тоді будь-яка зупинка є лише стратегією перепочинку в інтересах агресора; втратою ініціативи для України; публічним приниженням міжнародного права; відмовою від справедливості, тобто права як фундаменту миру. Будь-яка «пауза» без гарантій і відповідальності – це форматизація капітуляційної свідомості, зсередини і ззовні.

Ймовірно, Трамп якраз і є архітектором глобальної невиразності, який не здатен або не хоче бачити, що путінський геноцид – це вже не лише агресія в Україні, а спроба створити терористичну глобальність як норму.

Тут треба говорити прямо – світ не розуміє, що відбувається не просто війна, а створення геноцидного стилю майбутнього, в якому ніхто не буде захищений.

Путінізм виживає й діє не тому, що він ефективний, а тому що він уміє використовувати людський страх, геополітичну вагу та структурну байдужість до болю інших.

Отже, так звані переговори у Стамбулі – це гібридна спроба примусити Україну капітулювати без оголошення капітуляції, адже нас затягують у когнітивну пастку, в якій війна виглядає як «звичайний фон». А це – найнебезпечніша форма капітуляції людства перед геноцидним агресором.

Віктор Вельбик, Валерій Скрипнюк, ГО «Центр ККБ»