На жаль, продовжують діяти стандарти традиційних управлінських систем стосовно публічного життя громад, що автоматично створює перешкоду в процесі модернізації суспільних інституцій. Відсутність стратегії у поглядах обмежується активністю у застосуванні  сервісного забезпечення окремих керівників та їх управлінських рішень короткої дії.

Для кожного оборонного заходу будь-якого рівня – чи то військова операція, чи різнопланові військові навчання,  найважливішою складовою його стратегічного та оперативного планування має бути питання інформаційно-медійного забезпечення. Без належної інформаційної підтримки сьогодні не можливо розраховувати на успіх у виконанні завдань за призначенням в будь-якій операції військ (сил). В арміях таких країн як США та Великобританія медійна підтримка військ прописана в стратегічних документах довгострокової дії. В цьому контексті можна навести безліч прикладів, як власне українських, так із досвіду наших партнерів. Зокрема, операція американських військ «Буря в пустелі», війна в Перській затоці тощо. Із самого початку підготовки медійна складова займала неабияке місце в їх стратегічному плануванні. І міжнародна громадська думка була сформована заздалегідь до початку активної фази бойових дій. А під час безпосереднього проведення операцій вся інформація, що надходила до світових ЗМІ, тобто контент, який наповнював  інформаційний простір, формувала представниками єдиного органу військового управління, котрий відповідав за реалізацією цієї операції. В даному випадку це був Пентагон.

У Збройних Силах України ефективне використання інформаційно-медійної компоненти у реалізації управлінських рішень завжди було проблематичним. Керівники різних ланок, починаючи з самого верхнього ешелону і до низу, в плануванні оборонних заходів стратегічного, оперативно-тактичного рівня та в своїй повсякденній діяльності рідко коли переймалися врахуванням вимог розвитку інформаційного суспільства щодо необхідності їх постійної  надійної підтримки з використанням сучасних форм та методів впливу. Частково причиною тому є сформовані за радянської доби певні стереотипи, які ще довго даватимуть про себе знати, а також цілий ряд інших як суб’єктивних, так і об’єктивних обставин. Навіть створення в українському оборонному відомстві багаторівневої системи інформаційно-медійного забезпечення діяльності армії та сил флоту, що неодноразово відмічалося як міжнародними експертами, так і представниками вітчизняних мас-медіа, рідко знаходило  розуміння з боку керівного складу українського війська щодо необхідності ефективного застосування за призначенням всього накопиченого арсеналу сил і засобів, помноженого на світовий і власний досвід. На жаль, продовжують діяти стандарти традиційних управлінських систем стосовно публічного життя громад, що автоматично створює перешкоду в процесі модернізації суспільних інституцій. Відсутність стратегії у поглядах обмежується активністю у застосуванні  сервісного забезпечення окремих керівників та їх управлінських рішень короткої дії, частковим висвітленням якихось заходів, що вважаються знаковими і підкреслюють їх суспільну важливість в інформаційному полі країни.

Ця проблема стала найбільш очевидною із розв’язанням РФ гібридно-месіанської агресії проти України, основою якої є саме комунікаційно-контентна компонента пропагандистського типу. І успішно протистояти їй, адекватно реагуючи на усі виклики і загрози, можливо тільки професійно використовуючи новітні технології, із залученням усіх сил та засобів, які є в наявності. І не тільки в безпековому секторі держави, а й максимально мобілізуючи потенціал суспільства в цілому. Що власне і підтверджено появою активного, так би мовити, волонтерського руху в соціальних мережах, зокрема, та в інформаційному просторі в цілому. При цьому важливою складовою успіху є не стільки суцільна партизанщина, народжена пробудженням національної самосвідомості пересічного українця, палким почуттям суспільства до своєї Батьківщини та відповідальністю кожного за її долю. Без сумніву, це відіграло свою роль у виникненні потужного опору агресору. Але реальний успіх – за  чіткою стратегією з сучасним арсеналом сценарних планів та іноваційних рішень і  гнучке управління, здійснюване єдиним центром з чітко вибудуваною вертикаллю, професійно сформованим баченням спільних завдань з відповідним контентним наповненням та вміло організована взаємодія на всіх рівнях функціонування системи інформаційної протидії агресору. На жаль, у нас це поки що не стало нормою під час планування і проведення різноманітних заходів на всіх рівнях військового управління.

І це питання компетенції не одного Управління комунікацій та преси Міністерства оборони України та підпорядкованих йому структур, які відповідають за реалізацію державної інформаційної політики в галузі оборони. Це й відповідальність командирів та керівників органів військового управління будь-якого рівня. Діє просте правило: якщо влада своєчасно не інформує суспільство, то люди самі знаходять необхідну для них інформацію. І часто знаходять її  у ворога. Тому попри деякі обмеження, що пов’язані з веденням бойових дій, система внутрішніх і зовнішніх комунікацій має працювати на оперативне і об’єктивне розповсюдження інформації.  Виходити до преси просто необхідно! Якісь принципові речі повинні озвучувати не чергові призначені речники, котрі іноді самі не завжди розуміють сутність того, що вони озвучують, а саме керівники вищого рівня, починаючи з начальника Генерального штабу Збройних Сил. Це просто необхідно, щоби продемонструвати суспільству адекватність, компетентність і викликати довіру. Треба показати громаді, що ти відповідаєш за свої рішення. І якщо говорити про підтримку управлінських рішень, треба знаходити такі аргументи, які би сприяли їх реалізації.

Олександр Михайлів.